Постанова № 72644751, 01.03.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2018 р. м.Київ Справа№ 910/15961/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Яковлєва М.Л.

Чорної Л.В.

за участю секретаря судового засідання Цибульського Р.М.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 01.03.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Китчер-Солюшн" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 (повний текст підписано 13.12.2017) у справі №910/15961/17 (суддя Лиськов М.О.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Китчер-Солюшн"

до 1. Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ретонга"

про визнання права вимоги

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Китчер-Солюшн" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ретонга» про визнання права вимоги.

Позовна заява мотивована тим, що позивач, як поручитель виконав обов'язок боржника - відповідача 2 за кредитними договорами: від 08.08.2013 р. № 4Р13479Д, від 09.08.2013 р. № 4Р13473И, від 13.08.2013 р. № 4Р13474И, від 16.08.2013 р. № 4Р13503Д і до нього, як до нового кредитора, перейшло право вимоги від відповідача 2 за кредитними зобов'язаннями на загальну суму 172 027 097,29 грн., однак відповідачі не визнають факт погашення позивачем боргу та факт переходу до поручителя права вимоги за кредитними договорами.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 06.12.2017 (повний текст якого підписано 13.12.2017) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову мотивовано тим, що позивачем належними засобами доказування не доведено суду порушення з боку відповідачів прав позивача, його законних та охоронюваних інтересів, в чому саме полягали такі порушення та з яких підстав.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Китчер-Солюшн" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 06.12.2017 (повний текст якого підписано 13.12.2017) у справі №910/15961/17 - скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права судом не в повному обсязі з'ясовані усі фактичні обставини справи та не досліджено і не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам.

Зокрема, скаржник посилався на те, що позивач, як поручитель виконав обов'язок боржника за кредитними договорами та перерахував на користь відповідач 1 - 172 027 097,29 грн. Однак, відповідач 1 заперечує, що позиваем в повному обсязі виконано зобов'язання за договором поруки, а тому до нього не перейшло право вимоги від боржника про повернення кредиту та сплату відсотків за користування кредитними коштами, за кредитними договорами, укладеними між відповідачем 1 та відповідачем 2, відмовляється надати позивачу оригінали та копії документів, які підтверджують право вимоги позивача до відповідача 2 (боржника), чим порушує право позивача на визнання його новим кредитором.

Заперечення відповідача-1 по справі ґрунтуються на тому, що позивачем обраний спосіб захисту не передбачений законом, а також тієї обставини, що позивачем не в повному обсязі погашені зобов'язання відповідача-2 за кредитними договорами, а часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитними договорами не породжує перехід права кредитора за цими договорами, оскільки наслідки передбачені положенням статті 556 Цивільного кодексу України наступають лише у випадку повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Китчер-Солюшн" на рішення Господарського суду м. Києва від 06.12.2017 (повний текст якого підписано 13.12.2017) передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Яковлєв М.Л., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 Товариству з обмеженою відповідальністю « Китчер-Солюшн» поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Китчер-Солюшн" на рішення Господарського суду м. Києва від 06.12.2017 у справі 910/15961/17 прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 01.03.2018 (ухвала отримана позивачем згідно поштового повідомлення про вручення - 3302404114341, відповідачем-1 - згідно поштового повідомлення про вручення 49550106809278, відповідачем-2- згідно поштового повідомлення про вручення - 5200505138020).

В судове засідання 01.03.2018 скаржник своїх представників не направив, проте, 27.02.2018 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду скаржник подав заяву, в якій підтримав доводи апеляційної скарги просив скаргу задовольнити та здійснювати розгляд справи за відсутності представника позивача.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні 01.03.2018 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як таке, що винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач -2 в судове засідання 01.03.2018 представників не направив, причин неявки суду не повідомив, через канцелярію суду заяв та клопотань не подавав, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, а неявка представників відповідача-2 в судове засідання не є перешкодою для розгляду справи.

Частиною 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Учасники процесу не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст.263 Господарського процесуального кодексу України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу Україн не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Частиною 12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У відповідності до п.9 п.1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 04 листопада 2016 року між Позивачем та Відповідачем 1 був укладений договір поруки № 4Д13501Д/П (далі по тексту - Договір поруки), за яким Позивач поручився перед Відповідачем 1 за виконання Відповідачем 2 своїх зобов'язань за:

- кредитним договором від 08.08.2013 р. № 4Р13479Д (повернення кредиту та сплати відсотків за користуванням кредитом);

- кредитним договором від 09.08.2013 р. № 4Р13473И (повернення кредиту та сплати відсотків за користуванням кредитом);

- кредитним договором від 13.08.2013 р. № 4Р13474И (повернення кредиту та сплати відсотків за користуванням кредитом);

- кредитним договором від 16.08.2013 р. № 4Р13503Д (повернення кредиту та сплати відсотків за користуванням кредитом).

На виконання умов Договору поруки, 07 листопада 2016 року Позивач погасив заборгованість Відповідача 2 перед Відповідачем 1 по кредитному договору від 08.08.2013 р. № 4Р13479Д на загальну суму 1 204 817 629 грн. 44 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 1310 від 07.11.2016 р.

Відповідно до п. 2 Договору, поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з пунктами 5 та 6 Договору у випадку невиконання боржником обов'язку п. 1 цього Договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних дні з моменту отримання вимоги.

Відповідно до п. 7 Договору у випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого п. 6 цього Договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за Кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ "Приватбанк".

Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього Договору.

За умовами пункту 8 Договору поруки, до поручителя, що виконав обов'язки боржника за Кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

У відповідності до п. 9 Договору поруки, у випадку невиконання поручителем обов'язку боржника за Кредитним договором впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього Договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов'язань за цим Договором.

Згідно з п. 10 Договору поруки, кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за Кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за Кредитним договором.

Договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 26.01.2016, укладеної сторонами.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Так, відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України встановлено достовірність доказів, а саме, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, за своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем 1 договір №4Д13501Д/П від 04.11.2016-є договором поруки.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу Україниза договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до п. 2 Договору, поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору.

Згідно зі ст. 554 Цивільного кодексу Україниу разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно зі ст. 512 Цивільного кодексу Україникредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Відповідно до ч. 2ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

За приписами ч. 1ст. 556 Цивільного кодексу Україниісля виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

Пунктом 10 Договору поруки, сторони передбачили, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за Кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за Кредитним договором.

В свою чергу, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем, як особою, на яку процесуальним законом покладено обов'язок доведення своїх вимог, не доведено належними та допустимими доказами, що саме відповідачами допущено порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача в контексті спірних правовідносин сторін, оскільки позивачем взагалі не подано будь-яких вимог/звернень/претензій, адресованих відповідачам стосовно прав кредитора у зобов'язанні у відповідності до умов договору поруки та ст.ст. 512, 514, 553, 556 Цивільного кодексу України, як не надано і доказів наявності відповідних заперечень відповідачами.

При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку визначених ним відповідачів.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язанні після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі і будь які інші дії, як то - додаткове визнання боржником права такої вимоги у нового кредитора або визнання первісним кредитором зобов'язання таким, що є погашеним - не потребують вчинення.

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, судом підлягає захисту право особи, що порушене іншими особами, чи не визнається.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі №21-8во07.

Так, у п. 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).

З урахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції зазначає, що ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, а тому, обраний позивачем спосіб захисту права шляхом заявлення вимоги про визнання права вимоги, не відповідає ефективному засобу захисту.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 (повний текст якого складено-13.12.2017) у справі №910/15691/17- відсутні.

Частиною 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності достатті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на Товариство з обмеженою відповідальністю "Китчер-Солюшн".

Керуючись ст.ст. 240, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Китчер - Солюшн" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 (повний текст якого складено-13.12.2017) у справі №910/15961/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 (повний текст якого складено-13.12.2017) у справі №910/15961/17 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Китчер-Солюшн".

4. Матеріали справи №910/15961/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Строк на подачу касаційної скарги обчислюється з дня складення повного судового рішення (постанови).

Повний текст постанови складено: 03.03.2018

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді М.Л. Яковлєв

Л.В. Чорна