Постанова № 72644735, 01.03.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2018 р. Справа№ 911/2850/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Яковлєва М.Л.

Чорної Л.В.

при секретарі судового засідання : Цибульському Р.М.

за участю представників учасників справи: згідно з протоколом судового засідання від 01.03.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайтен Машинері Україна" на рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2017 (повний текст складено 20.12.2017)

у справі № 911/2850/17 (суддя Антонова В.М..)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Агро-Союз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайтен Машинері Україна"

про стягнення 89 256,96 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Агро-Союз" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайтен Машинері Україна", в якому просило (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) стягнути 89256,96 грн., з яких: 87724,78 грн. безпідставно отриманих коштів та 1532,18 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Позовні вимоги (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) мотивовані тим, що позивачем на підставі виставленого відповідачем рахунку - фактури № 21065 було сплачено грошові кошти в сумі 87724,78 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 9255 від 13.06.2017. Позивач вказував, що за своєю правовою природою перераховані відповідачу згідно з виставленого рахунку № 21065 та сплачені на підставі платіжного доручення № 9255 від 13.06.2017 грошові кошти в сумі 87724,78 грн. є безпідставно одержаним майном, оскільки станом на 13.06.2017 між сторонами не існувало жодного договору, строк виконання якого б не сплив, а строк дії рахунку № 21065 на суму 87724,78 грн. станом на цю дату вже закінчився. У зв'язку з тим, що грошові кошти в розмірі 87724,78 грн. перебувають у відповідача без достатньої правової підстави, позивач вказав, що у нього згідно з ст. 536, ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України виникло право на нарахування відповідачу також процентів за користування ними в розмірі згідно з ч. 6 ст. 231, ч. 4 ст. 232 Господарського кодексу України.

Відповідач в обгрунтування заперечень на позов посилався на те, що платіжне доручення № 9255 від 13.06.2017, яке свідчить про перерахування йому грошових коштів, не є доказом, який в достатній мірі може підтвердити законність вимог позивача, оскільки факт списання грошових коштів з одного рахунку та його перерахування на інший рахунок підтверджується випискою за відповідним рахунком або іншим документом, оформленим фінансовою установою, що підтверджує певний розмір грошових коштів та факт проведення банківської операції. Натомість, за твердженням відповідача, платіжне доручення позивача не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме: в супереч Додатку № 8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою НБУ від 21.01.2004 № 22, в платіжному дорученні неправильно зазначено найменування банку та не вказано місцезнаходження (населений пункт) банку (філії) платника; в платіжному дорученні неправильно зазначене скорочене найменування відповідача (отримувача коштів); в платіжному документі відсутня печатка позивача та підписи відповідальних осіб, які уповноважені розпоряджатися рахунком.

Рішенням Господарського суду Київської області від 14.12.2017 (повний текст складено 20.12.2017) у справі № 911/2850/17 позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 87724,78 грн. безпідставно отриманих коштів. В частині стягнення 1 532,18 грн. процентів - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення 87724,78 грн. безпідставно отриманих коштів мотивовано тим, що матеріали справи не містять фактів, які можна віднести до підстав виникнення між сторонами цивільних прав та обов'язків, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку, що помилково перераховані кошти підлягають поверненню на користь позивача в судовому порядку з посиланням на ст.ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні стягнення 1 532,18 процентів мотивовано відсутністю правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень, передбачених ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України (розмір штрафних санкцій) та ч. 4 ст. 232 Господарського кодексу України (порядок застосування штрафних санкцій).

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тайтен Машинері Україна" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2017 (повний текст складено 20.12.2017) у справі № 911/2850/17 - скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, що привело до неправильного вирішення спору.

Зокрема, скаржник в апеляційній скарзі посилався на те, спірна сума була спрямована відповідачем на погашення заборгованості за невиконаними зобов'язаннями позивача, а тому судом першої інстанції було невірно визначено характер спірної грошової суми, а також сума боргу ґрунтується на акті звірки, самостійно створеному позивачем. Також, скаржником до апеляційної скарги додано власний акт звірки розрахунків, в якому сальдо на користь скаржника складає 49 870,08 грн. Крім того, скаржник посилався на те, що відповідача не було повідомлено про судові засідання по справі, а оскаржуване рішення винесено без участі представника відповідача. Крім того, на жодне з клопотань відповідача про розгляд справи в режимі відео конференції судом першої інстанції не надіслано відповіді.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайтен Машинері Україна" на рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2017 (повний текст складено 20.12.2017) у справі № 911/2850/17 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді Яковлєв М.Л., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 у справі № 911/2850/17 поновлено скаржнику строк на апеляційне оскарження Господарського суду Київської області від 14.12.2017 (повний текст складено 20.12.2017) у справі № 911/2850/17, відкрито апеляційне провадження у справі № 911/2850/17 за апеляційною скаргою з обмеженою відповідальністю "Тайтен Машинері Україна" на рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2017 (повний текст складено 20.12.2017), справу призначено до розгляду в судовому засіданні 01.03.2018.

31.01.2018 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення проти відкриття апеляційного провадження, які мотивовані тим, що апеляційна скарга подана з порушенням порядку її подання, оскільки її підписано представником відповідача за довіреністю, представник відповідача не є адвокатом, а також апеляційну скаргу подано в інший спосіб, ніж до суду апеляційної інстанції, а саме через суд першої інстанції.

09.02.2018 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові заперечення проти відкриття апеляційного провадження, які мотивовані тим, що апеляційна скарга подана скаржником з пропуском строку на апеляційне оскарження, встановлений ч. 1 ст. 93 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка діяла станом на час винесення оскаржуваного рішення - 14.12.2017), у зв'язку з чим позивач вказує на наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2018 відмовлено у задоволенні клопотання скаржника про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

26.02.2018 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява по суті справи.

01.03.2018 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення посилаючись на те, що позивач двічі надсилав відповідачу акт звірки розрахунків, і жоден з актів звірки повернуто відповідачем не було. Крім того, позивач вказував, що неявка представника відповідача в судові засідання суду першої інстанції не перешкоджала вирішенню справи по суті. Також, доданий скаржником акт звірки розрахунків, в якому сальдо на користь скаржника складає 49 870,08 грн.,не може бути належним доказом, скільки повноваження сторін, які його підписали - не підтверджені належними доказами, і скаржником не доведено поважності причин неподання такого акту суду першої інстанції. Також, позивач вказував на безпідставність тверджень скаржника про здійснення зарахування спірної суми в рахунок погашення боргу відповідача перед позивачем, а також вказував, що у скаржника відсутні підстави самостійно змінювати призначення платежу згідно платіжного доручення № 9255, кошти за яким в сумі 87 724,78 грн. є помилково перерахованими позивачем, отримані відповідачем і безпідставно не ним не повертаються.

В судове засідання 01.03.2018 з'явився представник позивача, який проти доводів апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Скаржник в судове засідання 01.03.2018 представників не направив.

Ухвала Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2018 у справі № 911/2850/17 отримана скаржником згідно поштових повідомлень про вручення 4904410155088 (отримана представником), 0816200191153 (отримана за адресою юридичного місцезнаходження), а також отримана позивачем згідно поштового повідомлення про вручення 5251100033128.

Таким чином учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, і неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи.

Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, Приватним акціонерним товариством "Агро-Союз" згідно з платіжного доручення № 9255 від 13.06.2017 було перераховано на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайтен Машинері Україна" суму коштів у розмірі 87724,78 грн. з призначенням платежу: "За запчаст. рах 21065 від 31,05,17 в суму 87724,78 грн. в т.ч. НДС 20% - 14620,80 грн".

Позивач у поясненнях по справі наголошував на тому, що спірна сума в розмірі 87 724,78 грн. була перерахована на рахунок відповідача помилково, оскільки жодних діючих договорів на поставку товару між сторонами спору станом на 13.06.2017 не існувало, нових не укладалося та жодної поставки матеріальних цінностей, зокрема тих, що вказані у призначенні платежу до платіжного доручення, зі сторони відповідача на користь позивача не здійснювалося.

З рахунку на оплату по замовленню № 21065 від 31.05.2017, який став підставою для перерахування помилково сплачених коштів, вбачається, що останній виписаний платнику: ПрАТ "Агро-Союз".

Також, в матеріалах справи наявний договір поставки № 107/03 від 01.04.2016, який укладено між позивачем та відповідачем, і строк дії якого узгоджено між сторонами по 31.12.2016 включно.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що строк дії договору поставки № 107/03 від 01.04.2016 сторонами не продовжувався, відповідні додаткові угоди чи договори про зміну сторонами договору не укладались. Таким чином, враховуючи закінчення 31.12.2016 строку договору поставки № 107/03, права та обов'язки за цим договором - є припиненими.

В свою чергу, матеріалами справи підтверджується, що 31.05.2017 відповідачем було виставлено для оплати рахунок № 21065 на суму 87724,78 грн., в якому відповідачем зазначено підставою його виставлення договір № 107/03 від 01.04.2016. Крім того, в рахунку № 21065 було зазначено, що він дійсний протягом поточного банківського дня, тобто 31.05.2017. Оплату рахунку позивач здійснив поза межами строку його чинності, а саме 13.06.2017.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що перераховані позивачем відповідачу згідно платіжного доручення № 9255 грошові кошти в сумі 87724,78 грн. за своєю правовою природою є безпідставно отриманим майном (коштами), і обов'язок по поверненню яких виник у відповідача в силу приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України у зв'язку з відсутністю обумовлених законом та узгоджених сторонами двосторонньо підстав для їх перерахування.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції вірно зазначено, що можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. В свою чергу, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі N 1-2/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) об'єктивних причин, які обумовлювали б необхідність обов'язкового застосування досудового врегулювання таких спорів, не існує.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

За ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Статтею 387 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ст. 190 Цивільного кодексу України).

Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства (ч. 5 ст. 139 Господарського кодексу України).

У відповідності до п. 2.35 Глави 2 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку.

Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 05.04.2001 № 2346-ІІІ, а саме п. 1.24 ст.1, встановлено, що помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Згідно з п. 6 Указу Президента України від 16.03.1995 № 227/95 "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти.

Аналогічні положення містяться і в листі НБУ "Про повернення помилково зарахованих коштів" від 23.04.2002 № 25-113/635.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, матеріали справи не містять документально підтверджених належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували виникнення між сторонами зобов'язальних правовідносин (у спрощений спосіб або шляхом укладення двостороннього правочину у письмовій формі), які б слугували підставою для перерахування позивачем спірної суми коштів на користь відповідача і підставою для правомірного утримання вказаної суми відповідачем. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що ні на час вирішення спору судом першої інстанції, ні під час апеляційного провадження у справі, відповідачем не подано належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували зміну правової природи спірних коштів як безпідставно отриманих.

При цьому, судом апеляційної інстанції досліджено акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.04.2016 по 06.10.2018, складений позивачем та підписаний позивачем в односторонньому порядку, проте, вказаний акт відповідачем не підписано, а отже, вказаний акт хоча і відноситься за своєю формою до документального доказу, проте, не приймається судом апеляційної інстанції як належний, допустимий та достатній доказ в підтвердження наявності у відповідача обов'язку повернути спірні кошти позивачу в силу відсутності правових підстав для їх отримання.

В свою чергу, належними, допустимими та достатніми доказами в підтвердження наявності у відповідача обов'язку повернути спірні кошти позивачу в силу відсутності правових підстав для їх отримання судом апеляційної інстанції визнаються саме платіжне доручення № 9255 від 13.06.2017 на суму 87724,78 грн., а також встановлена обставина відсутності між сторонами зобов'язальних правовідносин (у спрощений спосіб або шляхом укладення двостороннього правочину у письмовій формі), які б слугували підставами для перерахування позивачем спірної суми коштів на користь відповідача та правомірного утримання вказаної суми відповідачем.

Доводи відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову внаслідок недоліків в оформленні платіжного доручення № 9255 від 13.06.2017 в частині зазначення назви банку, який оформлював платіж, та назві отримувача грошових коштів, не є доказом того, що банківська операція по перерахуванню відповідачу грошових коштів на суму 87724,78 грн. не відбулася, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Так, на підтвердження здійснення перерахування коштів позивачем було додано до матеріалів справи, окрім іншого, копію банківської виписки по рахунку ТОВ "Агро-Союз", згідно якої господарська операція по здійсненню на рахунок відповідача оплати у розмірі заявленої суми боргу.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що скаржником до апеляційної скарги додано власний акт звірки розрахунків, в якому сальдо на користь скаржника складає 49 870,08 грн. Проте, скаржником в апеляційній скарзі не наведено причин неподання наведеного акту суду першої інстанції. В свою чергу, суд апеляційної інстанції з метою дотримання загальних засад судочинства, закріплених в ст. 124, ст. 129 Конституції України, ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, приймає наданий відповідачем акт звірки, проте, його оцінка здійснюється судом апеляційної інстанції в сукупності з іншими наявними у справі доказами та перевіркою обставин, на які учасники справи посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Дослідивши наданий скаржником до апеляційної скарги додано власний акт звірки розрахунків, в якому сальдо на користь скаржника складає 49 870,08 грн., судом апеляційної інстанції встановлено, що вказаний акт позивачем не підписано, а отже, вказаний акт хоча і відноситься за своєю формою до документального доказу, проте, не приймається судом апеляційної інстанції як належний, допустимий та достатній доказ в підтвердження відсутності у відповідача обов'язку повернути спірні кошти позивачу в силу наявності правових підстав для їх утримання. Крім того, вказаний акт жодним чином не підтверджує права відповідача змінювати підставу перерахування спірних коштів, як і не підтверджує факту виникнення між сторонами зустрічних однорідних вимог. Доказів протилежного відповідачем не було надано ні суду першої інстанції під час вирішення спору, ні суду апеляційної інстанції під час апеляційного провадження

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що помилково перераховані кошти в сумі 87 724,78 грн. підлягають поверненню на користь позивача в судовому порядку.

Проте, відповідач свої зобов'язання щодо повернення помилково перерахованих коштів не виконав, спірні кошти в розмірі 87 724,78 грн. ним позивачу не повернуті і правових підстав для їх утримання судом апеляційної інстанції внаслідок перегляду справи в апеляційному порядку - не встановлено, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача спірних коштів в сумі 87 724,78 грн. - є законними, обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, а отже, підлягають задоволенню.

Також, позивачем у позові було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 1532,18 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, нарахованих за період з 29.07.2017 по 17.09.2017.

В обґрунтування заявлених до стягнення відсотків позивач посилався, зокрема, на приписи ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України та ч. 4 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно яких штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

За приписами ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей можуть нараховуватися проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге, встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України) (п. 6.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14).

Суд апеляційної інстанції погоджується з виснвоокм суду першої інстанції про те, що чинним законодавством не визначено розміру процентів за користування безпідставно набутим майном (в даному випадку грошовими коштами), а посилання позивача на ч. 6 ст. 231 ГК України є помилковим, оскільки даною нормою визначається розмір штрафних санкції за порушення грошових зобов'язань, які є заходом відповідальності, що не є тотожним поняттю процентів за користування чужими грошовим коштами.

Водночас проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, по своїй правовій природі не є ні санкцією, ні заходом відповідальності а натомість є платою за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

В оглядовому Листі від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 Вищого господарського суду України зазначено, що "такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та частиною шостою статті 232 ГК України".

Враховуючи вищенаведене, твердження позивача про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень, передбачених ч. 6 ст. 231 (розмір штрафних санкцій) та ч. 4 ст. 232 ГК України (порядок застосування штрафних санкцій) не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 1532,18 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами - є безпідставною, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Доводи скаржника в обгрунтування підстав скасування оскаржуваного рішення про те, що його не було повідомлено про судові засідання по справі, а оскаржуване рішення винесено без участі представника відповідача, і на жодне з клопотань відповідача про розгляд справи в режимі відео конференції судом першої інстанції не надіслано відповіді - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні, необґрунтовані та спростовуються матеріалами справи, зокрема:

- ухвала Господарського суду Київської області від 25.09.2017 про порушення провадження у справі № 911/2850/17 надіслана судом та отримана відповідачем згідно поштового повідомлення про вручення 0816202050093 за адресою юридичного місцезнаходження відповідача: 08162 Київська обл.., Києво-Святошинський район, смт. Чабани, вул.. Машинобудівників, буд.1, яка перевірена судом першої інстанції у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про що сформовано відповідний витяг № 1003072328;

- ухвала Господарського суду Київської області від 11.10.2017 у справі № 911/2850/17 надіслана судом першої інстанції відповідачу, про що свідчить відмітка канцелярії суду на звороті даної ухвали;

- ухвала Господарського суду Київської області від 19.10.2017 у справі № 911/2850/17 надіслана судом першої інстанції сторонам, про що свідчить відмітка канцелярії суду на звороті даної ухвали; крім того, вказаною ухвалою задоволено клопотання відповідача про участь відповідача в судовому засіданні 16.11.2017 в режимі відеоконференції в приміщенні Господарського суду Дніпропетровської області; вказана ухвала отримана відповідачем згідно поштового повідомлення про вручення 0816202051758 за адресою юридичного місцезнаходження відповідача: 08162 Київська обл.., Києво-Святошинський район, смт. Чабани, вул. Машинобудівників, буд.1, яка перевірена судом першої інстанції у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про що сформовано відповідний витяг № 1003072328;

- ухвала Господарського суду Київської області від 10.11.2017 у справі № 911/2850/17 про участь позивача у режимі відео конференції направлена сторонами засобами електронного зв'язку, відомості про що містяться на зворотньому боці вказаної ухвали;

- ухвала Господарського суду Київської області від 27.11.2017 у справі № 911/2850/17 про призначення розгляду справи на 14.12.2017 надіслана судом та отримана відповідачем згідно поштового повідомлення про вручення 0816200051882за адресою юридичного місцезнаходження відповідача: 08162 Київська обл.., Києво-Святошинський район, смт. Чабани, вул.. Машинобудівників, буд.1, яка перевірена судом першої інстанції у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про що сформовано відповідний витяг № 1003072328;

- ухвала Господарського суду Київської області від 05.12.2017 у справі № 911/2850/17 про відмову у клопотанні сторін про участь в судовому засіданні у режимі відео конференції надіслана судом першої інстанції позивачу та відповідачу, про що свідчить відмітка канцелярії суду на звороті даної ухвали.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує те, що відповідачем 18.10.2017 було подано через канцелярію суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, з якими представник відповідача за довіреністю Цокур В.В. ознайомився 18.10.2017, про що міститься відмітка на зазначеному клопотанні, а 02.11.2017 відповідачем через канцелярію суду першої інстанції подано відзив на позов, в якому викладено свої заперечення та доводи щодо суті спору.

Згідно з ч.3 п.3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (яка роз'яснювала порядок повідомлення сторони спору під час дії Господарського процесуального кодексу України в редакції до 15.12.2017 і за правилами якого, чинними до 15.12.2017 судом першої інстанції здійснювалось провадження у справі № 911/2850/17 судом першої інстанції) неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України (за правилами якого, чинними до 15.12.2017 судом першої інстанції здійснювалось провадження у справі № 911/2850/17 судом першої інстанції).

Суд апеляційної інстанції враховує і те, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

П.п. 3.9.1. п.п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» яка роз'яснювала порядок повідомлення сторони спору під час дії Господарського процесуального кодексу України в редакції до 15.12.2017 і за правилами якого, чинними до 15.12.2017 судом першої інстанції здійснювалось провадження у справі № 911/2850/17 судом першої інстанції), особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Отже, неявка представника відповідача не перешкоджала вирішенню спору по суті судом першої інстанції, оскільки його належним чином повідомлено про розгляд справи, ним подавались документи в обгрунтування своєї правової позиції по суті спору, які враховані судом першої інстанції при вирішенні спору.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2017 (повний текст складено 12.09.2017) у справі №910/9589/17 - у суду апеляційної інстанції відсутні.

Також, щодо заяви відповідача по суті справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Скаржник, подаючи вказану заяву, послався на ст. 90 Господарського процесуального кодексу України «Письмове опитування учасників справи як свідків», що стосується такого виду доказів як «Показання свідків» (параграф 2 глави 5 розділу І Господарського процесуального кодексу України), про залучення яких (зокрема, з кола учасників справи) судом апеляційної інстанції рішення не приймалось з огляду на наявність в матеріалах справи обсягу письмових доказів (параграф 3 глави 5 розділу І Господарського процесуального кодексу України), у зв'язку з чим вказана заява судом апеляційної інстанції відхиляється.

Крім того, судом апеляційної інстанції розглянуті заперечення позивача проти відкриття апеляційного провадження, які мотивовані тим, що апеляційна скарга подана з порушенням порядку її подання, оскільки її підписано представником відповідача за довіреністю, представник відповідача не є адвокатом, також апеляційну скаргу подано в інший спосіб, ніж до суду апеляційної інстанції, а саме через суд першої інстанції, а також тим, що апеляційна скарга подана скаржником з пропуском строку на апеляційне оскарження, встановлений ч. 1 ст. 93 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка діяла станом на час винесення оскаржуваного рішення - 14.12.2017), у зв'язку з чим позивач вказує на наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження.

Суд апеляційної інстанції вказані доводи відхиляє з огляду на те, що ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 у справі № 911/2850/17 поновлено скаржнику строк на апеляційне оскарження Господарського суду Київської області від 14.12.2017 (повний текст складено 20.12.2017) у справі № 911/2850/17, оскільки наведені скаржником доводи щодо поновлення строку на апеляційне оскарження рішення визнані судом апеляційної інстанції поважними, і що узгоджується з приписами частини 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Також, судом апеляційної інстанції враховано, що п.п. 17. 5 п. 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Таким чином, з метою забезпечення прав кожної особи щодо доступу до правосуддя, враховуючи те, що апеляційну скаргу подано скаржником засобами поштового зв'язку через Господарський суд Київської області до Київського апеляційного господарського суду, яка зареєстрована у встановленому порядку, суд апеляційної інстанції не встановив будь-яких порушень порядку подання апеляційної скарги, у зв'язку з чим вчинив відповідні процесуальні дії з метою дотримання загальних засад судочинства, закріплених в ст. 124, ст. 129 Конституції України, ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України та у відповідності до п.п. 17.5 п. 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Щодо доводів позивача про те, що апеляційну скаргу підписано представником відповідача за довіреністю, а представник відповідача не є адвокатом - суд апеляційної інстанції наголошує, що ч. 1 статті 58 Господарського процесуального кодексу України визначено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник. При цьому, вказана норма жодним чином не обмежує права особи, як представника, підписати апеляційну скаргу.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Також, оскільки ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 у справі № 911/2850/17 дію рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2017 (повний текст складено 20.12.2017) у справі № 911/2850/17 було зупинено, і за результатами апеляційного перегляду справи судом апеляційної інстанції встановлено відсутність підстав для його зміни або скасування, а тому дія вказаного рішення підлягає поновленню.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 240, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайтен Машинері Україна" на рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2017 (повний текст складено 20.12.2017) у справі № 911/2850/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2017 (повний текст складено 20.12.2017) у справі № 911/2850/17 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Тайтен Машинері Україна".

4. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2017 (повний текст складено 20.12.2017) у справі № 911/2850/17.

5. Матеріали справи № 911/2850/17 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено: 03.03.2018.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді М.Л. Яковлєв

Л.В. Чорна