Рішення № 72644475, 06.03.2018, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2018 року справа № 925/1580/17 м. Черкаси

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торогвий Дім - "Фрегат", м. Київ

до приватного підприємства "Торговий Дім Поляков", м. Черкаси

про визнання недійсним договору

Суддя Дорошенко М.В.

Секретар судового засідання Рябенька Я.В.

Представники сторін:

від позивача: в жодне із засідань не явилися;

від відповідача: у підготовче засідання, яке відбулося 08.02.2018, явився представник за довіреністю від 03.10.2016 №300 Харченко О.М., у судове засідання з розгляду справи по суті, яке відбулося 06.03.2018, не явилися.

У листопаді 2017 рогу товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім - "Фрегат" (далі також - позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва із позовом до приватного підприємства "Торговий Дім Поляков" (далі також - відповідач) про визнання повністю недійсним договору поставки від 01.06.2017 №4636.

Ухвалою від 21.11.2017 Господарський суд м. Києва передав позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім - "Фрегат" з доданими до неї матеріалами за територіальною підсудністю до Господарського суду Черкаської області.

Ухвалою від 11.12.2017 Господарський суд Черкаської області за правилами Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017, прийняв позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім - "Фрегат" до розгляду, порушив провадження у цій справі і призначив її до розгляду в судовому засіданні на 11 год. 30 хв. 11.01.2018 у приміщенні Господарського суду Черкаської області.

Позивач в обґрунтування позову вказав на невідповідність спірного договору вимогам Цивільного та Господарського кодексам України через диспропорційність та дискримінаційність його умов щодо покупця, передбачених пунктами 3.9, 5.1, 5.2, 5.3, 5.4, 5.5, 7.2, 8.1 спірного договору, що є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України. При цьому диспропорційність та дискримінаційність умов спірного договору позивач вбачає у надмірності передбачених ним прав постачальника і звуженні прав покупця, що проявилося у покладенні відповідальності за невиконання чи неналежне виконання договору лише на покупця, наданні права на одностороннє припинення договору лише постачальнику, встановленні непропорційно великого для покупця розміру санкцій за порушення умов договору.

У позовній заяві позивач також просить господарський суд стягнути з відповідача на користь позивача 1600 грн. витрат на сплату судового збору.

Ухвалою від 11.01.2018 Господарський суд Черкаської області за правилами Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній з 15.12.2017, призначив у цій справі підготовче засідання на 11 год. 00 хв. 08.02.2018 у приміщенні Господарського суду Черкаської області.

05 лютого 2018 року відповідач подав до господарського суду відзив на позов, яким заперечив проти позовної вимоги позивача, зазначивши при цьому, що спірний договір укладався за обопільної згоди сторін з урахуванням усіх побажань позивача, викладених у підписаному обома сторонами протоколі розбіжностей до спірного договору, тому останній відповідає вимогам чинного законодавства.

06 лютого 2018 року до господарського суду надійшло клопотання позивача, яким він повідомив про неможливість явки його представника у підготовче засідання, просив провести його без участі представника позивача, повідомити про дату та час судового засідання з розгляду справи по суті і у випадку неможливості прибуття представника позивача у таке судове засідання - провести його без представника позивача за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою від 08.02.2018 Господарський суд Черкаської області закрив підготовче провадження у справі та призначив судове засідання з розгляду справи по суті на 09 год. 30 хв. 06.03.2018 у приміщенні Господарського суду Черкаської області.

05 березня 2018 року до господарського суду надійшло клопотання відповідача про приєднання до матеріалів справи копії постанови Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2018 у справі Господарського суду м. Києва №910/17235/17 за позовом приватного підприємства "Торговий Дім Поляков" до товариства з обмеженою відповідальністю "Торогвий Дім - "Фрегат" про стягнення 645688,78 грн.

Сторони були належним чином повідомлені господарським судом про дату, час і місце призначеного ухвалою від 08.02.2018 судового засідання, проте їх представники у це засідання суду не явилися і не повідомили суд про причини не явки, що не перешкоджає вирішенню спору за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши наявні у справі письмові докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01 червня 2017 року відповідач, як постачальник, і позивач, як покупець, уклали договір поставки №6436 з узгодженим сторонами протоколом розбіжностей до цього договору від 01.06.2017 №1. При цьому проект договору надав відповідач, а позивач запропонував іншу редакцію окремих його умов, з якою відповідач повністю погодився, підписавши протокол розбіжностей.

Згідно з п. 1.1 та п. 1.2 договору поставки від 01.06.2017 №6436 постачальник зобов'язався передати у власність покупця продукти харчування та інші товари, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити їх на умовах даного договору відповідно до виписаних накладних. Сума товару, що передається покупцю, ціна одиниці, асортимент, кількість товару, дата відвантаження визначаються у накладній, яка є невід'ємною частиною даного договору. Доставка товару здійснюється за рахунок постачальника у зазначені у заявці терміни.

Обставини щодо укладення між сторонами договору поставки від 01.06.2017 №6436 з протоколом розбіжностей від 01.6.2017 №1 встановлені постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2018 у справі Господарського суду м. Києва №910/17235/17, яка набрала законної сили, тому відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України вони не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.

У п. 4.2 спірного договору його сторони перебачили, що покупець оплачує кожну партію поставленого товару протягом 30 календарних днів з моменту його отримання шляхом перерахування 100% вартості отриманого товару на поточний рахунок постачальника або готівкою в його касу.

Пункти спірного договору, вказані позивачем у позові як такі, що не відповідають вимогам Цивільного та Господарського кодексам України через їх диспропорційність та дискримінаційність щодо покупця, мають такий зміст:

3.9. При відмові покупця від прийому замовленого товару, який є якісним, покупець сплачує постачальнику всі транспортні витрати та штраф у розмірі 10% від вартості доставленого, але не прийнятого товару. Відмова від приймання товару оформляється записом експедитора постачальника у накладній.

5.1. За невиконання або неналежне виконання даного договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та даним договором.

5.2. При порушенні покупцем п. 4.2 даного договору покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу до дня фактичного розрахунку відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 року, крім цього, збитки від інфляції та 5% річних від суми боргу за увесь час прострочення.

5.3. При порушенні покупцем умов п. 4.2 договору на строк 10 днів на покупця покладається відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 10% від простроченої суми заборгованості.

5.4. У разі нездійснення покупцем обов'язкової реєстрації розрахунку корегування у відповідності до податкового законодавства України або порушення покупцем строків реєстрації розрахунку корегування, покупець сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі 20% від суми такого розрахунку корегування без урахування податку.

5.5 Всі збитки, що виникли з причин невиконання покупцем положень даного договору, відносяться на покупця та повинні бути компенсовані останнім постачальнику.

7.2. Якщо спори, пов'язані з цим договором, не можуть бути вирішені шляхом переговорів вони вирішуються в судовому порядку за місцезнаходженням постачальника в господарському суді Черкаської області.

8.1. Дію договору може бути достроково припинено:

8.1.1. За взаємною згодою сторін, про що укладається додаткова угода до даного договору.

8.1.2. В односторонньому порядку, з ініціативи постачальника, якщо покупець не виконує будь-якого зі своїх зобов'язань за даним договором, шляхом надсилання покупцю письмового повідомлення.

Частиною 4 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частини 1 та 2 ст. 207 Господарського кодексу України передбачає такі норми:

1. Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

2. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що:

виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків;

допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов;

вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Стаття 203 Цивільного кодексу України містить такі частини:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 1 та ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З огляду на викладені вище обставини та норми чинного законодавства господарський суд дійшов до таких висновків.

Недійсність умов спірного договору, передбачених у його пунктах 3.9, 5.1, 5.2, 5.3, 5.4, 5.5, 7.2, 8.1, як і усього спірного договору, законом не встановлена, тобто вони не є нікчемними.

Умови договору, які згідно з ч. 2 ст. 207 Господарського кодексу України визнаються нікчемними, а саме умови, що:

виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків;

допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов;

вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця;

стосуються лише типових договорів і договорів приєднання, при укладенні яких згідно з ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України сторони не можуть відступати від змісту типового договору і не мають права наполягати на зміні змісту договору приєднання.

Спірний договір укладався не на основі типового договору чи договору приєднання. Він укладався сторонами на основі вільного волевиявлення, коли сторони мали право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Умови спірного договору, передбачені у його пунктах 3.9, 5.1, 5.2, 5.3, 5.4, 5.5, 8.1 можуть встановлюватися у договорі за згодою сторін та не суперечать вимогам Цивільного та Господарського кодексам України і позивач мав право погоджувати їх на свій розсуд та скористався цим правом, що підтверджується узгодженим і підписаним обома сторонами протоколом розбіжностей до спірного договору.

Позивач не довів, що при укладенні договору, у тому числі і при узгодженні його умов у протоколі розбіжностей, його воля не була вільною і не відповідала його внутрішній волі.

Отже, позивач при укладенні спірного договору реально міг передбачити у ньому для себе певні права, обмежити відповідача у його правах і розмір санкцій, але він свідомо лише частково скористався такою можливістю, що вбачається із протоколу розбіжностей до спірного договору.

З огляду на викладене господарський суд не вбачає невідповідностей умов спірного договору, передбачених у його пунктах 3.9, 5.1, 5.2, 5.3, 5.4, 5.5, 8.1, вимогам цивільного та господарського законодавства, які б могли бути підставою для визнання спірного договору в цілому недійсним.

Разом з тим, передбачена п. 7.2 спірного договору умова про те, що пов'язані з цим договором спори, які не можуть бути вирішені шляхом переговорів, вирішуються в судовому порядку за місцезнаходженням постачальника в господарському суді Черкаської області не відповідає вимогам ст. 8 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" і ст. 15 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на момент укладення спірного договору.

Так ст. 8 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" встановлено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Територіальна підсудність справ господарським судам (територіальна юрисдикція) на момент укладення спірного договору була встановлена ст. 15 Господарського процесуального кодексу України і не могла встановлюватися в договорі за згодою його сторін.

Статтею 217 Цивільного кодексу України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Пленум Верховного Суду України у п. 9 своєї постанови від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що згідно зі статтею 217 Цивільного кодексу України правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 Цивільного кодексу України суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину.

Позивач у позові вимагає визнання спірного договору недійсним у цілому. Проте у даному випадку спірний договір був би укладений і без включення до нього п. 7.2, тому невідповідність вимогам закону цього пункту не є достатньою підставою для визнання недійсним спірного договору у цілому.

Позивач не являвся у засідання суду, що унеможливило з'ясування господарським судом його думки щодо можливості визнання недійсним лише п. 7.2 спірного договору.

Крім того, при прийняття цього рішення господарський суд враховує те, що п. 7.2 спірного договору не створює для його сторін ніяких наслідків, не змінює встановленої законом територіальної юрисдикції господарських судів і відповідно не може застосовуватися як сторонами так і господарськими судами, про що свідчить уже згадувана справа Господарського суду м. Києва №910/17235/17 за позовом приватного підприємства "Торговий Дім Поляков" до товариства з обмеженою відповідальністю "Торогвий Дім - "Фрегат" про стягнення 645688,78 грн. заборгованості, яка виникла із спірного договору.

За таких обставин позов товариства з обмеженою відповідальністю "Торогвий Дім - "Фрегат"до приватного підприємства "Торговий Дім Поляков" про визнання договору недійсним задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Черкаської області

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Це рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Це рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд Черкаської області протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.

Повне рішення складено 12.03.2018.

СУДДЯ М.В. Дорошенко