Рішення № 72643915, 28.02.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.02.2018Справа № 910/22879/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Лиськова М.О. за участю секретаря судового засідання Бородині В.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом ОСОБА_1

До Публічного акціонерного товариства «Експериментальний механічний завод»

ОСОБА_2

Про визнання угоди недійсною

За участі учасників справи: згідно протоколу

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Експериментальний механічний завод» (надалі - відповідач-1), ОСОБА_2 (надалі - відповідач-2), про визнання угоди недійсною.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на відсутність достатнього обсягу цивільної дієздатності для укладення Угоди про порядок погашення боргу від 17.10.2008.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2017 позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Експериментальний механічний завод», ОСОБА_2 про визнання угоди недійсною було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

05.01.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.

15.01.2018 ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 07.02.2018.

01.02.2018 через канцелярію суду від представника відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі.

06.02.2018 через канцелярію суду від представника відповідача-2 надійшла заява про застосування позовної давності.

07.02.2018 через канцелярію суду від представника відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 визнає позовні вимоги в повному обсязі.

07.02.2018 ухвалою суду відкладено підготовче засідання на 21.02.2018.

21.02.2018 від позивача надійшла заява про зміну підстав позову, яка прийнята судом та подальший розгляд справи відбуватиметься з урахуванням положень вказаної заяви.

21.02.2018 від відповідача-2 надійшли письмові пояснення.

21.02.2018 ухвалою суду відкладено підготовче засідання на 28.02.2018.

В судове засідання, призначене на 28.02.2018 з'явилися представники відповідача-1 та відповідача-2, надали пояснення щодо вчинення ними всіх необхідних дій, передбачених ст. 182 Господарського процесуального кодексу України. Представник позивача в судове засідання не з'явився, поважні причини неявки суд не повідомив, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Під час судового засідання, призначеного на 28.02.2018 судом закрито підготовче провадження та про призначено справу №910/22879/17 до розгляду по суті після закриття підготовчого засідання.

У судовому засіданні 28.02.2018 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

17 жовтня 2008 Відкрите акціонерне товариство «Експериментальний механічний завод» (правонаступником якого є Публічне е товариство «Експериментальний механічний завод») в особі колишнього правління ОСОБА_3, який діяв на підставі повноважень, наданих йому Статутом, та громадянин ОСОБА_4 уклали угоду про порядок погашення боргу.

Відповідно до п. 1.1 Угоди про порядок погашення боргу ВАТ «Експериментальний механічний завод» визнає і підтверджує свій борг на користь ОСОБА_4 станом на день укладання угоди в сумі2 411 867 грн., що в еквіваленті за курсом Національного банку на момент укладання цієї угоди складає 485 893 долари 07 центів США. Відповідно до угоди про порядок погашення боргу від 17 жовтня 2008 року, строк виконання угоди закінчується в березні 2015 року.

Про дану угоду, як зазначає позивач, йому стало відомо від посадових осіб відповідача-1 в грудні 2016 року під час розгляду судової справи №758/10976/16-ц у Подільському районному суді міста Києва за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Експериментальний механічний завод» про стягнення коштів.

Позивач вважає, що оспорюваний правочин вчинено без наявності достатнього обсягу цивільної дієздатності.

За твердженням позивача, оспорюваний правочин вчинено на вкрай невигідних умовах для відповідача-1, із прив'язкою до курса доллара США. Відповідно до 2.3 оспорюваного правочину «Сторони визначають, що для забезпечення майнових прав ОСОБА_4 сума боргу ПАТ «Експериментальний механічний завод» перед ОСОБА_4 визначається на підставі частини 2 ст. 524 Цивільного кодексу, із прив'язкою до курсу долара США, встановленого НБУ на день фактичного погашення. У випадку знецінення національної грошової одиниці України, сума боргу підлягає автоматичній (безспірній) індексації пропорціональному розміні на день фактичного погашення.

Сторони визначають, що індексація фактичної суми боргу може здійснюватися тільки у більшу сторону. У випадку знецінення долара США на момент погашення боргу відповідача-1 сума основного зобов'язання за цією угодою у будь-якому випадку не може бути нижчою, ніж 2 411 867 гривень 00 коп.

Крім цього, позивач зазначає, що оспорюваний правочин є угодою, укладеною із зацікавленою особою ОСОБА_4. ОСОБА_4 та ОСОБА_3 навчались разом в одній групі. На посаду голови правління ОСОБА_3 рекомендував ОСОБА_4 через брата ОСОБА_5.

Пунктом 8.4.4. Статуту відповідача-1 (2002 року) закріплені повноваження голови правління, зокрема передбачено, що Голова правління здійснює укладання договорів від імені Товариства у процесі здійснення звичайної господарської діяльності Товариства, якщо вартість будь-якого такого договору не перевищує 200 000 (двісті тисяч) грн. або еквіваленту цієї суми.

Позивач вважає, що підписуючи Угоду про порядок погашення боргу від 17 жовтня 2008 року Голова правління відповідача-1 перевищив повноваження наданні останньому Статутом Товариства, а відтак це є підставою для визнання оспорюваної Угоди недійсною.

Як вбачається з обставин справи, спірною угодою, укладеною 17 жовтня 2008 року між ВАТ «Експериментальний механічний завод» та ОСОБА_6 було врегульовано порядок погашення боргу в розмірі 2 411 867 грн. 00 когт. що в еквіваленті за курсом НБУ складає 485 893 доларів США 07 центів, строком до 01 березня 2015 року.

Така угода, укладалась сторонами в зв'язку з тим, що відповідач 2 виконав зобов'язання відповідача-1 перед Державною інноваційною фінансово-кредитною установою (кредитор), які виникли на підставі Договору №15-22/10/10/03 про надання кредиту та сплатив як поручитель відповідно до договору поруки від 22.01.2008р. заборгованість відповідача-1 в розмірі 2 411 876 грн. Тому відповідач-1 в порядку регресу набув в порядку регресу права вимагати від відповідача 1 суми сплаченої ним заборгованості.

Разом з тим, позивач вказує, що відповідач 1 не набув права вимог до відповідача 2 в зв'язку з виконанням договору поруки від 22.01.2017р. на відповідну суму коштів в розмірі 2 411 876 грн. Таким чином, угодою було врегульовано порядок виконання зобов'язання, яке не виникло в відповідача 2.

Зокрема рішенням Подільського районного суду міста Києва від 18.01.2017р., залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 04.10.2017р. у справі №758/10976/16-ц було встановлено, що на момент укладення спірної угоди підстав для сплати ОСОБА_4 на користь кредитора відповідача не будло, в зв'язку з чим він не міг набути прав кредитора відповідача 1.

22 січня 2008 року між ОСОБА_4, Державною інноваційною фінансово-кредитною установою та Відкритим акціонерним товариством «Експериментальний механічний завод» було укладено договір поруки, відповідно до якого зобов'язувався здійснити погашення боргу відповідача-1, що виник у останнього на підставі Договору про надання кредиту № 15-22/10/10/03, укладеного « 10» жовтня 2003 року між Відкритим акціонерним товариством «Експериментальний механічний завод» Українською державною інноваційною компанією, правонаступником якої пізніше стала Державна інноваційна фінансово-кредитна установа.

На підставі укладеного Договору поруки, відповідачем-2 протягом січня-жовтня 2008 року було здійснено погашення боргу відповідача-1 на загальну суму 2 411 867 гривень 00 копійок, що в еквіваленті за курсом Національного банку станом на « 17» жовтня 2008 року, складало 485 893 долари 07 центів США. Виконання своїх зобов'язань за Договором поруки « 22» січня 2008 року підтверджується відповідними банківськими розрахунковими документами.

Відповідно до статті 556 ЦК, до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

17 жовтня 2008 року між відповідачами 1 та 2 було укладено Угоду про порядок погашення боргу, відповідно до якої відповідач-2 визнав свої зобов'язання за договором поруки від « 22» січня 2008 року, а також сторонами було визначено порядок погашення боргу що утворився. Так, відповідно до п.2.3. вказаної Угоди від « 17» жовтня 2008 року, сторони визначили, що для захисту майнових прав Поручителя (ОСОБА_4.), сума боргу Боржника перед Кредитором, визначається в еквіваленті доларів США, із врахуванням вимог на підставі частини 2 статті 524 Цивільного кодексу, із прив'язкою до курсу долара, встановленого НБУ, на день фактичного погашення від Кредитора на користь Поручителя. Також було встановлено кінцевий строк погашення боргу Кредитора (Відповідача) - до « 01» березня 2015 року.

Позивач мотивує позовні вимоги про визнання недійсним Договору тим, що у підписанта з боку ПАТ «Експериментальний механічний завод» були відсутні повноваження на підписання оскаржуваного Договору, оскільки сума договору перевищувала встановлений статутом товариства ліміт у 200 тисяч гривень.

Відповідно до статті 92 ЦК, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Відповідно до витягу із ЄДР станом на момент укладення оскаржуваної угоди 24.10.2008 року, із повноважень голови правління ОСОБА_3 не вбачалось жодних обмежень на укладення такої угоди.

Окрім того, оскаржувана угода про порядок погашення боргу від 24.10.2008 року є похідною від договору поруки від 22 січня 2008 року, укладеного між ПАТ «Експериментальний механічний завод», ОСОБА_4

За договором поруки відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Зі змісту наведеної норми випливає, що порука є угодою щодо прийняття перед третьою особою на себе обов'язку поручитися перед кредитором за виконання боржником свого зобов'язання та нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання боржником за те, що не було виконане останнім. Отже, порука є способом забезпечення виконання зобов'язання, а не угодою щодо розпорядження майном, належним поручителю.

Відповідно, договір поруки не є значним правочином. Оскільки угода про порядок погашення боргу від 24.10.2008 року є похідною від договору поруки 22.01.2008 року, вона також не може вважатись угодою відносно розпорядження майном ПАТ «Експериментальний механічний завод», а тому посилання позивача про порушення ОСОБА_3 встановленого ліміту у 200 тис гривень - безпідставні.

ОСОБА_4 досяг згоди із Головою правління ПАТ «ЕМЗ» щодо відстрочки сплати заборгованості ПАТ «ЕМЗ» перед ним, яка виникла на підставі виконання ОСОБА_4 зобов'язань ПАТ «ЕМЗ» перед Українською державною інноваційною компанією на підставі договору поруки від « 22» січня 2008 року.

Наслідком досягнення такої згоди стала оскаржувана угода про порядок погашення боргу від 17 жовтня 2008 року. При цьому дана угода не вносить жодних змін до договору Поруки, який на той час вже було виконано, а поруку на підставі п.5.1 Договору припинено, а лише встановлює порядок погашення боргу, який власне і виник на підставі повного виконання Договору поруки від « 22» січня 2008 року.

Укладення оскаржуваної угоди давало ПАТ «ЕМЗ» можливість виплатити заборгованість перед ОСОБА_4 частинами та відстрочило строк погашення боргу Кредитора (ПАТ «ЕМЗ») - до « 01» березня 2015 року, звичайно не без забезпечення майнових прав ОСОБА_4 у вигляді прив'язки до курсу долара США та встановлення штрафних санкцій за просочення виконання умов даної угоди, що не суперечить законодавству України чинному на момент укладення угоди. При цьому до 01 березня 2015 не нараховувалось жодних штрафів, пені та за Товаристовм залишилось нерухоме майно, яке передавалось Українській державній інноваційній компанії у заставу.

Більше того, відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє вільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Протягом 9 років вказана угода жодним чином не оскаржувалась Спостережною радою (членом якої весь цей час був Позивач) та Загальними зборами товариства, хоча в 2009 році та наступних роках розглядались і звіти правління, і загальні звіти товариства, що протягом цих років надавались для розгляду.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Як встановлено судом, сторони погодили всі істотні умови оспорюваного договору, необхідні для його дійсності та правомірності.

Пунктом 4 ст. 179 ГК України визначено основний принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Таким чином, визначення позивачем та відповідачем положень та змісту взаємних зобов'язань один одному при укладенні спірного договору є волевиявленням замовника і виконавця та відповідає принципу свободу договору.

Судом встановлено, що Договір з боку позивача підписано ОСОБА_3., який діяв від імені Товариства на підставі Статуту.

Як вже зазначалось судом, угода про порядок погашення боргу від 24.10.2008 року є похідною від договору поруки 22.01.2008 року, вона також не може вважатись угодою відносно розпорядження майном ПАТ «Експериментальний механічний завод», а тому посилання позивача про порушення ОСОБА_3 встановленого ліміту у 200 тис гривень - безпідставні.

Окрім того, протягом 9 років вказана угода жодним чином не оскаржувалась Спостережною радою (членом якої весь цей час був Позивач) та Загальними зборами товариства, хоча в 2009 році та наступних роках розглядались і звіти правління, і загальні звіти товариства, що протягом цих років надавались для розгляду. Таким чином, суд приходить до висновку, що відбулося схвалення Договору.

Щодо тверджень Позивача в позовній заяві відносно того, що в оскаржуваній угоді встановлено розмір оплати в еквіваленті до долару США, то слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, втім, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання також в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ч. 1 ст. З Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях, але якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (пункти 1, 2 статті 533 Цивільного кодексу України).

Отже, чинне законодавство хоч і визначає національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Така правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду України, викладеним у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі №12/149 та судовій практиці Вищого господарського суду України по аналогічних справах, зокрема у постановах № 5011-3/14538-2012 від 20.03.2013р., № 5011-30/16984-2012 від 28.05.2013р., № 910/8841/13 від 14.10.2013р.

Як зазначено в п. 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, вимоги позивача щодо визнання договору недійсним визнаються судом не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 12.03.2018 року.

Суддя М.О. Лиськов