Рішення № 72643889, 01.03.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.03.2018Справа № 910/22440/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Купної В.В., розглянув матеріали господарської справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр бізнес брук»

до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Берк»

про розірвання договору поруки

за участю представників сторін:

від позивача Іваненко Г.А. - представник (довіреність б/н від 04.12.2017),

від відповідача Гелеверя Р.В. - представник (довіреність № 363 від 30.01.2018),

від третьої особи не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю «Прем'єр бізнес брук» (далі - ТОВ «Прем'єр бізнес брук», позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк», відповідач) про розірвання договору поруки.

В обґрунтування позовних вимог позивач пояснив, що між ним та відповідачем був укладений договір поруки № 4Т12144И/П від 25.10.2016, згідно з умовами якого позивач поручився перед відповідачем за виконання товариством з обмеженою відповідальністю «Транс-Берк» (далі - ТОВ «Транс-Берк») його грошових зобов'язань перед банком за кредитним договором № 4Т12144И від 15.05.2012. Позивач (поручитель) оплатив заборгованість вказаного товариства перед відповідачем, у зв'язку з чим набув прав кредитора по відношенню до ТОВ «Транс-Берк» за вказаним кредитним договором, а також за укладеними на його забезпечення договорами застави права вимоги на загальну суму 1 206 954 000,00 грн.

Однак, відповідач, в порушення п. 10 договору поруки № 4Т12144И/П від 25.10.2016, не передав позивачу у встановлений договором строк документи, що підтверджують обов'язки ТОВ «Транс-Берк» за кредитним договором, чим позбавив позивача права звернутись до інших застоводавців товариства та істотно погіршив фінансово-майновий стан позивача, адже для виконання обов'язку поручителя ним було залучено кредитні кошти та надано забезпечення такого кредиту.

Вважаючи, що допущене відповідачем порушення завдало позивачу таку шкоду, внаслідок якої він значною мірою був позбавлений того, на що розраховував при укладені договору поруки, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив розірвати з 04.10.2016 укладений між ним та відповідачем договір поруки № 4Т12144И/П від 25.10.2016.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.12.2017 порушено провадження у справі № 910/22440/17 та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 16.01.2018, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ТОВ «Транс-Берк» (далі - третя особа).

04.01.2018 відділом автоматизованого діловодства суду був зареєстрований поданий відповідачем відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що позивач не надав доказів виконання ним обов'язку поручителя в повному обсязі та не довів факту порушення відповідачем істотних умов договору поруки. Крім того, відповідач зазначив, що Цивільним кодексом України не передбачений спеціальний порядок передання права вимоги від кредитора до поручителя, який виконав зобов'язання боржника, і такий перехід права відбувається автоматично, внаслідок фактичного виконання поручителем обов'язку боржника.

16.01.2018 відділом автоматизованого діловодства суду були зареєстровані подані третьою особою пояснення, в яких остання стверджувала про сплату позивачем, як поручителем, боргових зобов'язань третьої особи перед відповідачем у повному обсязі, а також про наявність кредитного договору, укладеного між позивачем (як позичальником) та відповідачем (як кредитором) з метою виконання позивачем зазначених обов'язків поручителя, та договору застави, укладеного на забезпечення виконання такого кредитного договору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.01.2018 справу № 910/22440/17 призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.02.2018.

06.02.2018 відділом автоматизованого діловодства суду була зареєстрована подана позивачем заява, в якій останній зазначив про технічну описку, допущену у прохальній частині позовної заяви, а саме: ним був невірно вказано строк, з якого позивач просить суд розірвати спірний договір поруки, та просив суд розірвати з 04.11.2016 укладений між ним та відповідачем договір поруки № 4Т12144И/П від 25.10.2016.

12.02.2018 відділом автоматизованого діловодства суду була зареєстрована подана позивачем відповідь на відзив, у якій позивач відхиляв доводи відповідача про недоведеність виконання позивачем умов договору поруки та недоведеність понесених позивачем збитків.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.02.2018 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання на 01.03.2018 для розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 01.03.2018 представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, вважав їх необґрунтованими та безпідставними, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважав за можливе розглянути справу без участі представника третьої особи за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 01.03.2018 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

25.10.2016 між ТОВ «Прем'єр бізнес брук» (поручителем) та ПАТ КБ «Приватбанк» (кредитором) був укладений договір поруки № 4Т12144И/П (далі - договір поруки), згідно з умовами якого поручитель поручився перед кредитором за виконання боржником - ТОВ «Транс-Берк» його зобов'язань за кредитним договором № 4Т12144И від 15.05.2012 (далі - кредитний договір) з повернення кредиту, сплати відсотків та сплати винагороди за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

У п. 3 договору поруки зазначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Відповідно до п. 4 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники в сумі заборгованості за кредитом та в сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з п. 5 договору поруки у випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу з зазначенням порушеного зобов'язання.

Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору (п. 6 договору поруки).

Пунктом 7 договору поруки передбачено, що у випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ «Приватбанк». Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у призначенні платежу якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Відповідно до п. 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договором(ами) застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Згідно з п. 10 договору поруки кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Пунктом 11 договору поруки передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором.

У п. 17 договору поруки зазначено, що цей договір укладено/підписано і використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ «Приватбанк» в порядку, передбаченому Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Законом України «Про електронний цифровий підпис», а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 21.03.2016, укладеної сторонами.

Відповідно до п. 14 договору поруки дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що ним, як поручителем, було виконано обов'язок боржника - ТОВ «Транс-Берк» перед відповідачем та сплачено заборгованість у сумі 564 147 447,74 грн. за кредитним договором № 4Т12144И від 15.05.2012, на підтвердження чого позивачем долучене до матеріалів справи платіжне доручення № 1394 від 28.10.2016.

Проте, відповідач, в порушення п. 10 договору поруки, не передав позивачу посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Таке порушення умов укладеного сторонами договору поруки, на думку позивача, є підставою для його розірвання, оскільки вказане порушення завдало позивачу таку шкоду, внаслідок якої він значною мірою був позбавлений того, на що розраховував при укладені спірного договору поруки. Позивач вказував, що порушення відповідачем обов'язку, встановленого п. 10 договору поруки, істотно погіршило фінансово-майновий стан позивача, адже для виконання обов'язку поручителя ним було залучено кредитні кошти та надано забезпечення такого кредиту.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 553 Цивільного кодексу України порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Судом встановлено, що за умовами спірного договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником обов'язків повернути грошові кошти, надані в кредит, та сплатити відсотки за користування ними.

Частиною 2 ст. 556 Цивільного кодексу України встановлено, що до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника (ч. 1 ст. 556 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом раніше, спір у даній справі виник внаслідок невиконання відповідачем встановленого п. 10 спірного договору поруки обов'язку передати позивачу посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

За приписами ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Частиною 1 ст. 651 Цивільного кодексу України закріплено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 14 договору поруки передбачено, що його дострокове розірвання здійснюється за письмовою згодою сторін.

Позивач доказів звернення до відповідача з пропозицією про розірвання договору поруки до матеріалів справи не долучив.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У наведеній нормі закону йдеться про таке порушення договору однією із сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою.

Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові Судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди; її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Суд зазначає, що приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України на кожну із сторін покладений обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами, як письмові, речові електронні докази.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України).

Крім того, докази, надані стороною спору на підтвердження своїх вимог або заперечень, повинні відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності, встановленим ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Так, положеннями ст. 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає в тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Позивач, в порушення наведених приписів процесуального законодавства, не надав суду належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів на підтвердження того, що невиконання відповідачем обов'язку передати копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором № 4Т12144И від 15.05.2012, значною мірою позбавило позивача того, на що він розраховував при укладенні спірного договору поруки.

Матеріали справи також не містять доказів на підтвердження звернення позивача до відповідача з відповідною вимогою про надання документів, необхідних для переходу прав кредитора, а також на підтвердження наявності відмови відповідача від виконання вказаного обов'язку.

Суд зазначає, що твердження позивача про істотне погіршення його фінансово-матеріального стану внаслідок залучення кредитних коштів для виконання обов'язків поручителя та надання забезпечення такого кредиту також не підтверджені будь-якими доказами.

Позивачем не доведено, що він був позбавлений того, на що розраховував при укладенні спірного договору поруки, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність істотного порушення договору в розумінні 651 Цивільного кодексу України.

Матеріали справи не містять також доказів на підтвердження того, що станом на 28.10.2016 загальний розмір заборгованості ТОВ «Транс-Берк» за кредитним договором № 4Т12144И від 15.05.2012 становив саме 564 147 447,74 грн.

Таким чином, суд вважає недоведеними твердження позивача про те, що ним в повній мірі виконані обов'язки поручителя та сплачено заборгованість боржника за вищевказаним кредитним договором у повному обсязі.

Поряд з наведеним, суд зазначає, що відповідно до положень ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з приписами ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України закріплено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні зазначених приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права, закріпленого у Господарському процесуальному кодексі України, полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

За таких обставин, з огляду на недоведеність позивачем наявності підстав для розірвання з 04.11.2016 договору поруки № 4Т12144И/П від 25.10.2016 в судового порядку, а також на недоведеність наявності порушеного суб'єктивного права, з метою захисту якого поданого даний позов, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність заявлених позовних вимог.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги задоволенню не підлягають.

Судові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на позивача та відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр бізнес брук» до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Берк», про розірвання договору поруки повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 12.03.2018.

Суддя О.Г. Удалова