Рішення № 72643685, 01.03.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.03.2018Справа № 910/23349/17За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтрас", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремарк Інфо Трейд", м. Київ

про визнання договору недійсним

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Ільєнко О.О.

Представники сторін - не з'явились.

Суть спору:

26 грудня 2017 року до канцелярії Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтрас" (позивач) на розгляд суду надійшла позовна заява № 462 від 19.12.2017 року в якій викладені позовні вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремарк Інфо Трейд" (відповідач), щоб в судовому порядку визнати недійсним договір поставки № 255/1 від 01.12.2016 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір поставки № 255/1 від 01.12.2016 року суперечить положенням ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання його недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2017 року (суддя Котков О.В.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/23349/17, ухвалено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.01.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/23349/17 до судового розгляду по суті; призначено судове засідання на 01.03.2018 року.

19 лютого 2018 року від позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності. Позивач вказав, що підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

28 лютого 2018 року через канцелярію до суду від відповідача надійшло клопотання, в якому останній повідомив суд про заперечення проти позовних вимог в повному обсязі та зазначив про розгляд справи за його відсутності.

В січні 2018 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому виклав заперечення на позов та просить суд відхилити позовні вимоги в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, суд,-

ВСТАНОВИВ:

01.12.2016 року між позивачем (надалі - Покупець або Отримувач) та відповідачем (далі - Постачальник або Продавець) було укладено договір поставки № 255/1 (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, надалі - Договір або Договір поставки або Спірний договір або Оспорюваний договір), згідно п. 1.1. якого на умовах, викладених в розділах Договору, Продавець зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити соняшник, на умовах, викладених в договорі, Додаткових угодах та Специфікаціях до нього, які є невід'ємною частиною договору.

Позивач зазначає, що Продавець уклав Договір без наміру настання правових наслідків, оскільки операції з придбання та постачання Продавцем товарів (робіт, послуг) на адресу підприємств контрагентів не підтверджується стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, транспортних засобів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, у зв'язку з чим відповідачем порушено ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України. За переконанням позивача, Продавцем порушено ст. 228 Цивільного кодексу України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету. Як відмічає позивач, відповідач уклав правочин без мети настання реальних наслідків, що призвело до виникнення проблем у подальшій господарській діяльності ТОВ "Альтрас". Позивач стверджує, що наявні підстави для визнання Договору недійсним на підставі ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.

З викладеними позивачем в позовній заяві твердженнями відповідач не погоджується та у своєму відзиві зауважив на тому, що Оспорюваний позивачем договір не підпадає під ознаки відповідної норми як договір, що порушує публічний порядок, посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства, оскільки позивачем не надано вироку суду, постановленого у кримінальному провадженні, як доказ вини, яка має враховуватись при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України. Так як і не наведено жодного обґрунтування на підтвердження того, яким саме чином оспорюваний правочин порушує публічний порядок. Відповідач також вважає, що долучені до позовної заяви докази свідчать про те, що права позивача укладенням Договору не були порушені, з огляду на те, що позивач фактично отримав у власність за Договором товар, який саме мав намір отримати позивач, укладаючи договір.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та дослідивши в судовому засіданні докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Як вже було установлено судом, 01.12.2016 року між сторонами укладено договір поставки № 255/1 за п. 1.1. якого на умовах, викладених в розділах Договору, Продавець зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити соняшник, на умовах, викладених в договорі, Додаткових угодах та Специфікаціях до нього, які є невід'ємною частиною договору.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Частиною 1 статті 42 Господарського кодексу України передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єкта ми господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

За ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як свідчать матеріали справи, Спірний договір укладено директором - Новіковим Володимиром Сергійовичем, що діяв від імені позивача на підставі статуту, з одного боку та директором - Фрунза Андрієм Івановичем, що діяв від імені відповідача на підставі статуту, з іншого боку.

Зі змісту Спірного договору випливає, що сторонами погоджено, в тому числі, предмет договору, ціну та загальну вартість товару, відповідальність сторін.

З огляду на викладене, Покупцем та Продавцем в передбаченому чинним законодавством України та Договором порядку було погоджено зміст (умови) укладеного між ними в 2016 році Договору в цілому, про що свідчать підписи та печатки обох сторін про його укладення на Спірному договорі.

29 грудня 2016 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до Договору (копії угоди в справі).

Протягом грудня 2016 року Продавець поставляв, а Покупець приймав товар по Договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи та підписаними обома сторонами актами прийому-передачі і видатковими накладними №№: 100, 101, 102, 103, 104, 105, 106, 107, 108, 109, 110, 111, 112, 113, 114, 116, 117, 118, 119, 120, 121, 122, 123, 124, 136, 137. Для оплати Покупцем отриманого товару Продавцем були виставлені рахунки, номери яких співпадають з номерами накладних та актів (копії документів в справі).

З матеріалів справи слідує, що в грудні 2016 року Покупець сплатив на користь Продавця 15 076 500,00 грн. за товар по Договору, що підтверджується банківськими виписками.

В серпні 2017 року між сторонами складено акт звіряння розрахунків за Договором, який свідчить про існування заборгованості Покупця перед Продавцем на суму 26 030 046,00 грн. (копія акту в справі).

Відповідні зазначені обставини щодо вчинення сторонами дій з поставки та оплати товари по Договору, в цілому вказують на виконання умов Договору поставки, що, відповідно, спростовує доводи позивача про укладення Продавцем вказаного правочину без мети настання реальних наслідків.

Положеннями ст. 228 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В своїй постанові «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009р. Пленум Верховного суду України вказав, що судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та

соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним

багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу

або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний

порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням викладеного, зважаючи на положення ст.ст. 627, 628, 638 Цивільного кодексу України, ст.ст. 42, 180 Господарського кодексу України, з яких випливає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства, а підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, приймаючи до уваги факт вчинення Продавцем та Покупцем дій щодо поставки товару, сплати коштів за товар, підписання додаткової угоди та акту звіряння, що свідчить про виконання умов Договору поставки та настання реальних наслідків по ньому, враховуючи те, що позивачем не доведено вини Продавця, яка виражається в намірі порушити публічний порядок, а також не доведено, що Оспорюваний договір був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги, за викладених позивачем в позові № 462 від 19.12.2017 року підстав, є необґрунтованими, не доведеними та такими, що задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Копію даного рішення направити сторонам по справі № 910/23349/17.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 12.03.2018р.

Суддя О.В. Котков