Рішення № 72643169, 12.03.2018, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

місто Луцьк

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 березня 2018 р. Справа № 903/25/18

Господарський суд Волинської області у складі судді Слободян О.Г.,

розглянувши справу

за позовом фізичної особи - підприємця Вознюка Володимира Володимировича

до відповідача: Департаменту агропромислового розвитку Волинської обласної державної адміністрації

про стягнення 40059грн. 76коп.

за відсутності представників сторін

встановив: 05.01.2018р. позивач - ФОП Вознюк Володимир Володимирович звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача- Департаменту агропромислового розвитку Волинської обласної державної адміністрації 40059грн. 76коп., з яких: 33832грн. 26коп. інфляційних втрат та 6227грн. 50коп.- 3% річних. Також просить стягнути з відповідача судові витрати.

В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що рішенням господарського суду Волинської області від 22 листопада 2016 року у справі № 903/754/16 стягнуто з Департаменту агропромислового розвитку Волинської обласної державної адміністрації на користь фізичної особи-підприємця Вознюка Володимира Володимировича 315024грн. 45коп., (з них: 161290грн. основного боргу, 140418грн. 20коп. інфляційних втрат, 13316грн. 25коп. - 3% річних), а також 4725грн. 37коп. судового збору. Оскільки відповідач і надалі ухиляється від сплати боргу, з метою покриття понесених збитків внаслідок несплати боргу, відповідно до ст.625 ЦК України, вважає за необхідне стягнути з нього нараховані інфляційні втрати та три відсотки річних від простроченої суми за період з вересня 2016р. по 14 грудня 2017р.

25.01.2018р. на адресу суду надійшов відзив (вх.№01-55/745/18), в якому відповідач заперечує проти позовних вимог в повному обсязі та зазначає, що протягом 2017 року відповідачем вживались всі необхідні та можливі заходи з метою погашення заборгованості перед позивачем, однак коштів з державного бюджету на погашення існуючої підтвердженої кредиторської заборгованості не надходило. Просив відмовити в задоволенні позову.

31.01.2018р. в підготовчому засіданні, яке відбулося за участю представника позивача Євсєєва С.В. та представника відповідача Гарголи О.А., позивач зазначив, що на день розгляду справи ним не отримано відзиву на позовну заяву; просив оголосити перерву у судовому засіданні для виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі, про що не заперечив представник відповідача.

31.01.2018р. у підготовчому судовому засіданні за згодою представників сторін, відповідно до ст. 183 ГПК України оголошено перерву до 20.02.2018р. до 10год. 00хв. для виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі.

19.02.2018р.р. на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача (вх.№01-55/745/18), в якій він зазначив, що факт наявності у відповідача заборгованості перед Позивачем за виконані роботи згідно договору № 11/13/16 від 14.10.2013 в розмірі 161290,00 грн. не підлягає доказуванню. Невиконання відповідачем рішення суду та наявність у нього перед Позивачем боргових зобов'язань стало підставою нарахування збитків за прострочення виконання грошового зобов'язання, завданих інфляційними процесами та трьох відсотків річних від простроченої суми за період з 01 вересня 2016 року по 14 грудня 2017 року. Просив задовольнити позов у повному обсязі.

За результатами підготовчого засідання, яке було призначене на 20.02.2018р. (без виклику сторін), суд дійшов висновку про закінчення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 22.02.2018р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.03.2018р., про що повідомлено сторони; визнано явку представників сторін на їх розсуд.

Про призначення справи до судового розгляду по суті сторони повідомлені судом завчасно та належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень сторонам, що повернулися до суду.

Представники сторін в судове засідання не з'явилися.

Частиною 1 ст.202 ГПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Дослідивши наявні у справі письмові докази, господарський суд встановив наступне.

14.10.2013р. між Департаментом агропромислового розвитку Волинської обласної державної адміністрації (Замовник - Розпорядник коштів), Бубнівською сільською радою (Замовник - власник меліоративної мережі) та підприємцем Вознюком В.В. (Виконавець) було укладено договір № 11/13/16 на здійснення заходів щодо запобігання підтопленню населених пунктів та сільськогосподарських угідь на території Бубнівської сільської ради Локачинського району.

Згідно розділу "Предмет Договору" замовники доручають, а виконавець забезпечує відповідно до проектної документації та умов договору здійснення заходів щодо запобігання підтопленню населених пунктів та сільськогосподарських угідь на території Бубнівської сільської ради Локачинського району (капітальний ремонт внутрішньогосподарської меліоративної мережі) власника меліоративної мережі.

Однак, Департамент агропромислового розвитку Волинської обласної державної адміністрації взяті на себе зобов'язання щодо оплати робіт по договору підряду №11/13/16 не виконав, в зв'язку з чим позивач звернувся з позовом до суду.

Згідно рішення господарського суду Волинської області від 22.11.2016р. по справі №903/754/16, що набрало законної сили 09.12.2016р., постановлено стягнути з Департаменту агропромислового розвитку Волинської обласної державної адміністрації на користь ФОП Вознюка Володимира Володимировича 315024грн. 45коп., (з них: 161290грн. основного боргу, 140418грн. 20коп. інфляційних втрат, 13316грн. 25коп. - 3% річних), а також 4725грн. 37коп. судового збору.

Частиною 4 ст. 75 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.1, 7 ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

На день розгляду спору рішення суду від 22.11.2016р. по справі №903/754/16 не виконане, заборгованість у сумі 161290грн. не погашена, що також не заперечується відповідачем.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В зв'язку з простроченням сплати заборгованості та невиконанням рішення суду, відповідачу нараховано 33832,26грн. інфляційних втрат та 6227,50грн. - 3% річних за період з вересня 2016р. по 14 грудня 2017р.

Як вбачається із рішення від 22.11.2016р. по справі №903/754/16, було стягнуто з відповідача нараховані на суму заборгованості 161290грн. інфляційні втрати та 3 % річних за період з 01.12.2013р. по 31.08.2016р.

А тому, нараховані відповідачу 33832, 26грн. інфляційні втрати та 6227,50грн. - 3% річні за період з вересня 2016р. по 14 грудня 2017р. є підставними та підлягають до стягнення.

Відповідач заперечує проти позову, посилаючись на те, що протягом 2017 року останнім вживались всі необхідні та можливі заходи з метою погашення заборгованості перед позивачем, однак коштів з державного бюджету на погашення існуючої підтвердженої кредиторської заборгованості не надходило. Доказів виконання рішення відповідачем не подано.

Проте, такі доводи не є підставою для звільнення від виконання зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. А відсутність бюджетних коштів, передбачених, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Крім того, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (ч.ч.1 та 2 ст. 18 ГПК України).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Враховуючи зазначене та керуючись ст.ст. 202, 129, ст.ст. 233, 236-238, 240 ГПК України, господарський суд, -

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з з Департаменту агропромислового розвитку Волинської обласної державної адміністрації (43000, Волинська обл., м.Луцьк, пр.Перемоги, буд.14, код ЄДРПОУ 00730282,) на користь фізичної особи-підприємця Вознюка Володимира Володимировича (АДРЕСА_1 8, код НОМЕР_1) 40059грн. 76коп., (з яких: 33832грн. 26коп. інфляційних втрат та 6227грн. 50коп.- 3% річних), а також 1762грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Рівненського апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.

Згідно ч.5 ст.240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 12.03.2018р.

Суддя О. Г. Слободян