Рішення № 72640810, 26.02.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2018 року справа № 823/192/18

12 год. 05 хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Кульчицького С.О.,

за участю: секретаря судового засідання – Роя О.В.,

представника позивача ОСОБА_1 – за довіреністю, представника відповідача ОСОБА_2 – за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними дій і скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 (далі – позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області (далі – відповідач), в якому просить:

– визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування позивачу єдиного внеску;

– скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.08.2017 № Ф-1153-17 в розмірі 12 000 грн. 85 коп.

На обґрунтування позову позивач зазначив, що він отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі – Закон № 2262-ХІІ), є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, в березні 2015 року йому виповнилось 60 років, тому відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464-VI) він має бути звільнений від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, позов просив задовольнити повністю з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову та зазначив, що за приписами частини четвертої статті 4 Закону 2464-VI, особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Проте, оскільки позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII, тому він не звільняються від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на підставі частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає про таке.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності.

Відповідно до копії посвідчення № 126/8658 ОСОБА_3 з 30.09.2004 згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ» призначено пенсію за вислугу років.

В березні 2015 позивачу виповнилось 60 років і відповідно до Закону України від 9 липня 2003 року № 1048-ІV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» він досяг загального пенсійного віку, встановленого для чоловіків, що надає йому право на пенсію за віком.

10.08.2017 Головним управлінням ДФС у Черкаській області позивачу сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1153-17 на суму 12 000 грн. 85 коп., як фізичній особі – підприємцю, який є платником єдиного внеску, в тому числі, який обрав спрощену систему оподаткування.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач звернувся в суд за його оскарженням.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Право чоловіків на пенсію за віком, що передбачене частиною першою статті 12 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» та частиною першою статті 26 Закону № 1058-ІV, пов’язується, зокрема, з досягненням 60 років.

Згідно зі статтею 1 Закону № 2262-ХІІ особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Відповідно до пункту «б» статті 12 Закону № 2262-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, звільнені зі служби за вислугу років, за віком, за станом здоров’я, у зв’язку із скороченням штатів або організаційними заходами і які на день звільнення досягли 45-річного віку, а ті з них, що є інвалідами війни, – незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

Пенсія за віком є одним із видів пенсійного страхування, і здійснюється за рахунок коштів, що надходять від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування до відповідних страхових фондів, які не зараховуються до Державного бюджету України. Саме з цих фондів покриваються витрати на медичні профілактично-реабілітаційні заходи, допомогу на поховання пенсіонерів за віком тощо.

На відміну від пенсій за віком, правила призначення пенсій за вислугу років регламентується Законом № 2262-ХІІ.

Статтею 8 зазначеного Закону передбачено, що виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

За змістом статті 7 Закону № 2262-ХІІ встановлено, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором.

Отже, зазначеним Законом визнається той факт, що пенсії передбачені Законом № 1058-ІV та Законом № 2262-ХІІ є різними державними пенсіями. Різниця при цьому обумовлюється юридичними та фактичними підставами призначення цих видів пенсій та джерелами фінансування.

Згідно із пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI (в редакції, що була чинною на час прийняття оскаржуваного рішення), платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

За приписами частини четвертої статті 4 цього Закону № 2464-VI, особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Аналізуючи наведену норму, суд виходить з її буквального змісту, оскільки наведене регулювання не має очевидної алогічності, суперечності, двозначності.

Таким чином, право не сплачувати єдиний внесок поширюється лише на осіб, прямо перерахованих в аналізованій нормі ? пенсіонерів за віком або інвалідів, які отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Це право не поширюється на пенсіонерів за вислугою років, в тому числі, на тих які досягли пенсійного віку для пенсії за віком.

Враховуючи наведене, суд на підставі аналізу зазначених норм права дійшов висновку, що положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ не розповсюджується на осіб, які отримують пенсію за вислугу років призначену відповідно до Закону № 2262-XII, не дивлячись на можливе досягнення ними загального пенсійного віку необхідного для пенсії за віком.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 15, 22 квітня 2014 року та від 17 березня 2015 року (№ 21-59а14, № 21-75а14 та № 21-95а15 відповідно).

Разом з тим, суд не бере до уваги посилання позивача на правову позицію викладену Верховним Судом України у справі № 21-25а14, оскільки обставини, що досліджувались під час розгляду вказаної справи є відмінними від обставин встановлених під час розгляду даної справи та стосувались звільнення від сплати єдиного соціального внеску фізичної особи-підприємця, якій призначено пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Крім того, позивачу відповідно до посвідчення № 126/8658, з 30.09.2004 призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ», проте відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців» від 4 квітня 2006 року № 3591-IV назву та преамбулу вказаного Закону змінено на Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII, у Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» внесено зміни, а саме перше речення частини четвертої викладено в наступній редакції: особи, зазначені у пунктах 4 та 51 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу, які набрали чинності з 01 лютого 2018 року.

Натомість оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) прийнята відповідачем 10.08.2017 та відповідно до розрахунку наданого представником відповідача охоплює період з 19.01.2017 по 31.07.2017.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ не розповсюджується на осіб, які отримують пенсію за вислугу років призначену відповідно до Закону № 2262-XII, не дивлячись на можливе досягнення ними загального пенсійного віку необхідного для пенсії за віком, а тому, викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, які не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 14, 77, 90, 139, 205, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до суду апеляційної інстанції через Черкаський окружний адміністративний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.О.Кульчицький

Рішення складене у повному обсязі 07.03.2018.