Ухвала суду № 72636626, 28.02.2018, Лисянський районний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 700/1002/16-ц

Провадження № 2/700/2/18

28 лютого 2018 року Лисянський районний суд Черкаської області

у складі: головуючого судді Яценко Г.М.,

при секретарі судового засідання Сіденко Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Лисянка справу матеріали цивільної справи №700/1002/16-ц провадження №2/700/2/18 за позовом ОСОБА_1 до Приватної фірми «Агробізнес-центр» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та повернення земельної ділянки.

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного фірми «Агробізнес - центр» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та повернення земельної ділянки.

Представником позивача до суду подано клопотання про стягнення витрат на проведення судово-почеркознавчої експертизи в КНДІСЕ у розмірі 5852 грн 00 коп.

В обгрунтвання своїх вимог позивач зазначила, що на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЧР №047354 виданого 21 вересня 2004 року Лисянською районною державною адміністрацією на підставі розпорядження Лисянської районної державної адміністрації №526 від 06 жовтня 2003 року та зареєстрованого в книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею за №558 позивач є власником земельної ділянки плащею 3,57 га, яка розміщена в адміністративних межах Федюківсьої сільської ради. Лисянського району Черкаської області.

02 червня 2008 року позивачем було укладено договір на оренду земельної ділянки з відповідачем терміном на 5 років, оскільки договір вважається чинним з моменту його державної реєстрації – з 01 липня 2018 року, термін закінчення договору є - 01 липня 2013 року.

30 травня 2013 року тобто в період ще дії договору від 02 червня 2008 року, було укладено договір оренди земельної ділянки позивача строком на 5 років. Позивач даний договір не підписувала та згоди і повноважень на його укладення і підписання іншим особам вона не надавала.

На письмові звернення позивача адресовані відповідачу на повернення земельної ділягки відповідач не реагував, на даний час продовжує використовувати земельну ділянку.

За таких обставин, позивач просить визнати договір оренди земельної ділянки від 30 травня 2013 року укладений між нею та ПФ «Агробізнес -Центр» недійсним та зобов’язати відповідача передати позивачу земельну ділянку та стягнути судові витрати.

Провадження у справі відкрито до 15 грудня 2017 року, тобто до набрання чинності Закону України №2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року (надалі Закону №2147-VІІІ), тому відповідно до п. 9 розділу ХІІІ „Перехідні положення ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача позов не визнав та просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки умови договору виконувалися, крім того, позивач отримував орендну плату.

Розглянувши матеріали справи та зуслухавши представників позивача та відповідача, суд вважає, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Так, відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним Кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі». Передусім статтею 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право власності набувається в порядку визначеному законом, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право власності є непорушним. Дане конституційне право конкретизовано та розширено в положеннях Цивільного та Земельного кодексів України.

Частиною 1 ст. 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У ч. 1 ст. 321 ЦК України зазначено, що ніхто не може бути протиправно обмежений у здійсненні права власності.

Відповідно до приписівстатті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу.

Згідност. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю, а власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Одним із способів захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки є визнання правочину (угоди) недійсним (ч.2 ст.16 ЦК Українита ч.3 ст.152 ЗК України).

Частиною 1 ст. 27 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскількист. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст.43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно дост. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 3,57 га, кадастровий номер №7122887200:02:000:0006 яка розміщена в адміністративних межах Федюківсьої сільської ради, Лисянського району, Черкаської області. З договору оренди від 30 травня 2013 року вбачається, що вказана земельна ділянка ОСОБА_1 передана ПФ «Агробізнес –центр» в оренду у строкове платне користування терміном на 5 років.

Договір набирає чинності після підписання його сторонами та його державної реєстрації. З висновку почеркознавчої експертизи від 19.12.2017 року вбачається, що підпис від імені ОСОБА_1 у розділі "Орендодавець" в графі "Підписи сторін" у договорі оренди землі від 30 травня 2013 року (укладений між ОСОБА_1 та ПФ «Агробізнес –центр») - виконано не ОСОБА_1, а іншою особою, тобто позивач договір оренди від 30 травня 2013 року не підписувала.

Згідно ч.1 ст.792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 93 Земельного кодексу України вказано шо, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч.1 ст. 20 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі підлягає державній реєстрації та на підставі ч.1 ст. 210, ч. 3 ст.640 ЦК України, ч. 2 ст. 125 ЗК України, ст. 18 Закону України "Про оренду землі" є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до роз"яснень, які містяться в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляу цивільних справ про визнання правочинів недійсними" недійсним може бути визнано лише укладений договір.

У разі якщо на виконання неукладеного договору стороною передано майно, між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (ст.ст. 1212-1215 ЦК України).

Таким чином, оскільки в установленому законом порядку здійснено державну реєстрацію спірного договору оренди землі, він є укладеним, а отже- оспорюваним та за рішенням суду може бути визнаний недійсним.

Правова позиція, висловлена Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України при розгляді справи № 6-99цс13 містить роз"яснення, що договір оренди землі є укладеним з моменту його державної реєстрації, а отже-оспорюваним й витребування спірної земельної ділянки із чужого незаконного володіння без визнання цього договору оренди землі недійсним не грунтується на вимогах, встановлених ст. 210, ст. 640 ЦК України, ст. 125 ЗК України і ст. 18 ЗУ "Про оренду землі".

Згідно ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов"язані з його недійсністю.

В силу ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Підсумовуючи вищевикладене та виходячи із норм законів, які регулюють дані правовідносини та наданих суду доказів, які було досліджено, право власності позивача на земельну ділянку підлягає захисту, оскільки договір оренди землі укладений 30.05.2013 року №72, зареєстрований 01.09.2014 року не можливо вважати вчиненим, отже, позивач не проявила своєї волі та не надала згоди на укладення договору оренди землі та передачі належної їй земельної ділянки, тобто була відсутня її воля та бажання на вчинення вказаного правочину.

За наведених вище підстав, суд дійшов висновку, що вимоги позивача базуються на законі, є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, повязані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються - на відповідача. За таких обставин, судові витрати, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, виходячи із наступних розрахунків:

- судовий збір у сумі 551 грн;

- витрати за прроведення судово-почеркознавчої експертизи КНДІСЕ у розмірі 5852 грн 00 коп.

Керуючись ст.ст. 203, 205, 215, 216 ЦК України, Законом України «Про оренду землі», ст.ст.19, 48, 89, 141, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Приватної фірми «Агробізнес-центр» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та повернення земельної ділянки – задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір оренди землі від 30 травня 2013 року №72, укладений між ОСОБА_1 (орендодавець) та Приватною фірмою «Агробізнес-центр» кадастровий номер 122887200:02:000:0006, площею 3,57 га із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться в межах Федюківської сільської ради Лисянського району Черкаської області (зареєстровану згідно витягу з Державного реєстру речових прав у реєстраційний службі Лисянського районного управління юстиції Черкаської області від 01.09.2014 року №26254911).+6

Зобов’язати Приватну фірму «Агробізнес-центр» (місцезнаходження юридичної особи: вулиця Новака, 55-А, село Федюківка, Лисянського району, Черкаської області, 19312, код ЄДРПОУ:31157132, Україна, Черкаська область, Лисянський район, село Бужанка) повернути ОСОБА_1 належну їй відповідно до Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЧР №047354 виданого 21 вересня 2004 року Лисянською державною адміністрацією на підставі розпорядження Лисянської державної адміністрації від 06 жовтня 2003 року №526 кадастровий номер 122887200:02:000:0006, площею 3,57 га із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться в межах Федюківської сільської ради, Лисянського району, Черкаської області.

Стягнути з Приватної фірми «Агробізнес-центр» (місцезнаходження юридичної особи: вулиця Новака, 55-А, село Федюківка, Лисянського району Черкаської області, 19312, код ЄДРПОУ:31157132, Україна, Черкаська область, Лисянський район, село Бужанка) на користь ОСОБА_1 (вулиця Комсомольська, 43, село Станіславчик, Ставищанського району, Київської області, ідентифікаційний код:НОМЕР_1) судові витрати, понесені нею у справі, а саме: 551 грн 21 коп судового збору та 5 852 грн 00 коп за проведення судово-почеркознавчої експертизи КНДІСЕ.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до п.п.п. 15.5 п.п. 15 п. 1 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Черкаської області через Лисянський районний суд Черкаської області.

Повний текст рішення буде виготовлено відповідно до п.6 ст. 259 ЦПК України (10-денний строк).

Суддя Г.М. Яценко