Постанова № 72632295, 21.02.2018, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1

Доповідач -Карташов О.Ю.

Справа № 425/1205/14-ц

Провадження № 22ц/782/849/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2018 року м. Сєвєродонецьк

Апеляційний суд Луганської області у складі колегії суддів Судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя Карташов О.Ю.

судді Дронська І.О., Коротенко Є.В.

за участю секретаря судового засідання Єгорової О.П.

учасники справи:

позивач – Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»

відповідач – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області в м. Сєвєродонецьку

апеляційну скаргу

ОСОБА_2, подану через представника ОСОБА_3

на заочне рішення

Рубіжанського міського суду Луганської області від 3 липня 2014 року, ухваленого у складі судді Нагорної Н.В. в залі судових засідань Рубіжанського міського суду Луганської області в м. Рубіжне

у справі за позовом

Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач неналежно виконував свої обв'язки за кредитним договором від 16 травня 2006 року № DNH4KP88530038, а тому судовим наказом від 7 серпня 2009 року з нього було стягнуто заборгованість у сумі 17504 грн 68 коп. Проте це судове рішення не виконано.

На підставі вищевикладеного ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у сумі – 60918 грн. 21 коп. та штрафи у сумі 500 грн. (фіксована частина), у сумі 3045 грн. 91 коп. (процентна складова), а всього суму – 64464 грн. 12 коп.

Заочним рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 3 липня 2014 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – задоволено у повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 64464 (шістдесят чотири тисячі чотириста шістдесят чотири) гривні 12 копійок, а також судовий збір у сумі 644 (шістсот сорок чотири) гривні 64 копійки.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договірні правовідносини між сторонами кредитного договору не припинені, боржник ОСОБА_2 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, в установлені строки суму кредиту не повернув, станом на 26.02.2014 року утворилась заборгованість за договором у сумі 77113,14грн., яка складається з: заборгованості по кредиту - 5127,22грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 25225,71грн., пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 46760,21грн. Від цієї суми віднімається сума 16194,93грн., яка судовим наказом Рубіжанського міського суду від 07.08.2009р. стягнута з відповідача на користь позивача, тому різниця становить 60918,21грн., до якої додається штраф (фіксована частина) - 500грн., штраф (процентна складова) - 3045,91грн. Тому, необхідно стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у сумі 64464,12грн.

В апеляційній скарзі, поданій через представника ОСОБА_3, відповідач ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог банку.

Скаржник зазначає, що він не був повідомлений про розгляд судом позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до нього, так як, на час розгляду справи судом, перебував на лікуванні за межами України, що позбавило його можливості надати суду заперечення проти позову, заяву про застосування строку позовної давності.

Ухвалюючи рішення суд невірно врахував суму заборгованості, стягнутої з нього відповідно до судового наказу, тому, заборгованість мала бути розрахована в частині процентів за користування чужими грошовими коштами, можливої неустойки за наступний від стягнутого за судовим наказом період. При цьому, договором не встановлений розмір процентів після спливу строку дії договору, в даному випадку строк дії договору до 16 травня 2008року, то їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ, відповідно до статті 1048 ЦК України.

У рішенні суду неустойка за її видами (і штраф окремо і пеня окремо) нараховані за одне й теж порушення - невиконання умов з повернення кредиту і сплати процентів за користування кредитними коштами, що встановлює подвійну відповідальність за одне порушення всупереч статті 61 Конституції України.

І при цьому штраф нарахований на суму боргу до складу якого включена і пеня, що напряму суперечить частині 2 статті 550 ЦК України щодо нарахування процентів на проценти.

До позову додані не підписані ані позичальником, ані посадовою особою позивача ОСОБА_4 надання споживчого кредиту фізичним особам (Розстрочка) (Стандарт), при цьому позивачем не надані належні і допустимі докази, які б підтверджували, що саме надані ним ОСОБА_4 є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, і що саме ці ОСОБА_4 мались на увазі при підписанні заяви.

За заявою-№ DNH4KP88530038 встановлені відсотки за користування в розмірі 2,09 % на суму залишку заборгованості по кредиту, далі у Заяві, - при порушенні Позичальником зобов’язань по погашенню кредиту, Позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 6,00% на місяць розрахованих від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом згідно з пунктом 4.2 ОСОБА_4, тому, нарахування процентів мало би здійснюватися за 4,18 % на місяць (2,09 % х 2) або (50,16%річних), а фактично проценти нараховувались - 72% річних (6% на місяць за Заявою) як вбачається з наданого розрахунку боргу.

У судовому засіданні, ОСОБА_3, представник ОСОБА_2, доводи апеляційної скарги підтримав.

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_5, в режимі відеоконференції, доводи апеляційної скарги не визнала, просила рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, сторони, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України, - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, - суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, 16 травня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № DNH4KP88530038, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у сумі 6480 грн. 50 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

ОСОБА_2, на порушення вимог кредитного договору та графіка погашення сум по кредитному договору грошові внески на погашення заборгованості не вносив, у зв’язку з чим виникла заборгованість у сумі 60918,21грн. на яку нараховано штраф (фіксована частина) - 500грн. та штраф (процентна складова) - 3045,91грн., всього у сумі 64464,12грн.

Оцінюючи аргументи учасників справи та висновки суду першої інстанції, перевіряючи дотримання судом першої інстанції вимог закону щодо належного повідомлення відповідача, ОСОБА_2, апеляційний суд виходить з того, що особа вважається належним чином повідомленою, якщо зафіксовано факт отримання нею судової повістки, її відмови в отриманні повістки з додержанням правил доставки та вручення судових повісток або в засобах масової інформації надруковано оголошення про виклик.

На підставі ст. 224 ЦПК України (в редакції до 15.12.2017 року), суд до постановлення ухвали про заочний розгляд справи обов’язково повинен перевірити факт повідомлення відповідача належним чином про час і місце судового засідання. Повідомлення сторін про час і місце розгляду справи повинно проводитися відповідно до вимог статей 74—76 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи). При цьому в матеріалах справи повинні бути належні докази такого повідомлення. Якщо відповідні докази відсутні, то відповідач не може вважатися повідомленим належним чином, і підстав для заочного розгляду справи не існує.

Відповідач, місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження якого позивачеві невідоме, навіть після його звернення до адресного бюро та органів внутрішніх справ, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. При цьому друкований орган, в якому розміщуються відповідні оголошення, визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частини 9,10 ст. 74 ЦПК України).

Ухвалюючи заочне рішення, місцевий суд зазначив, що відповідач у судове засідання не з'явився, причину неявки суду не повідомив, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином через засоби масової інформації. Заяви про розгляд справи за його відсутність від відповідача не надходило.

Відповідно до ч. 4 ст. 169, ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин суд вважав можливим розглянути справу у відсутності відповідача на підставі доказів, які додані до справи, та постановити заочне рішення.

Проте, згідно даних адресного бюро від 16.04.2014 року, місце проживання відповідача ОСОБА_2 – м. Рубіжне, вул. Студентська, 28а/63, між тим, судові повістки були відправлені судом за адресом - м. Рубіжне, вул. 30 років Перемоги, 4/149.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача ОСОБА_2, який не був належним чином повідомлений про місце і час розгляду справи і відповідач був позбавлений прав надати свої доводи і заперечення по суті позову, чим порушені його процесуальні права.

Відповідно п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов’язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов’язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

За таких обставин, заочне рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 3 липня 2014 року підлягає скасуванню з зазначених підстав з ухваленням нового судового рішення.

Так, порядок укладання та виконання кредитного договору регулюється загальними положеннями про позику - главами 52, 53, 71 Цивільного кодексу України, законами України: від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність»; від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 та ч. 1 ст. 638 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Аналізуючи правовідносини, що склалися між сторонами, колегія суддів приходить до висновку про наявність між сторонами кредитних відносин, що підтверджено матеріалами справи.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п’ята статті 261 ЦК України).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У справі, яка переглядається, ОСОБА_4 надання споживчого кредиту фізичним особам (“Розстрочка”) (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п’ять років, не містять підпису відповідача.

При цьому суд не встановив наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці ОСОБА_4 розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що ОСОБА_4 містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі ОСОБА_4, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались.

Адже, зміст пункту 4.2 ОСОБА_4 надання споживчого кредиту фізичним особам, що зазначений у цих ОСОБА_4 і в заяві позичальника від 16 травня 2006 року, містить розбіжності.

Крім того, у заяві позичальника від 16 травня 2006 року домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає.

У зв’язку із цим доводи представника ПАТ КБ «ПриватБанк» про те, що строк позовної давності за договором становить згідно п. 5.5 ОСОБА_4 надання споживчого кредиту фізичним особам (“Розстрочка”) (Стандарт) - 5років є необґрунтованими, такі ОСОБА_4 не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 16 травня 2006 року.

Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не могла бути перешкодою для неврахування інтересів відповідача при вирішенні цього спору.

Саме до цього зводиться правовий висновок, що викладений в постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 року № 6-16цс15.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд, встановив, що позивачем ПАТ КБ «ПриватБанк» пропущений трирічний строк позовної давності, так як, відповідачу був наданий строковий кредит на строк 24 місяці по 16 травня 2008 року включно, а з позовом до суду банк звернувся – 03.04.2014 року.

За змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частин першої, третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України та змісту кредитного договору можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, з видачею судового наказу про задоволення вимог кредитора в період дії строку кредитного договору не припиняються правовідносини сторін, які ґрунтуються на кредитному договорі, в такому разі, законом передбачено нарахування процентів за користування кредитом з моменту ухвалення судового рішення (видачі судового наказу) до його фактичного виконання.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року № 6-157цс16.

Відтак, оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом підлягають стягненню з відповідача у межах строку позовної давності.

Аналогічні висновки містяться в правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України №6-249цс15 від 02.12.2015року, а також, в постанові № 6-1138цс15 від 25.05.2016 року, відповідно до яких, аналіз норм ст.ст. 258, 267 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

За таких обставин, та з урахуванням меж заявлених позовних вимог, проценти за кредитом підлягають стягненню за період 03.04.2011р. – 26.02.2014 р.

При цьому, враховуючи те, що кредитним договором не встановлено розмір процентів після спливу строку його дії, слід дійти висновку про визнання розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України (правова позиція Верховного Суду України № 6-1412цс16 викладена у постанові від 07.09.2016 року).

Так, облікова ставка НБУ за період з 03.04.2011р. по 09.06.2012р. – 7,5 %, заборгованість по процентам за користування кредитом за 433 дні складає 456 грн. 18 коп.

облікова ставка НБУ за період з 10.06.2012р. по 12.08.2012р. – 7,0 % заборгованість по процентам за користування кредитом за 63 дні – 61 грн. 95 коп.

облікова ставка НБУ за період з 13.08.2012р. по 14.04.2013р. – 6,5 % заборгованість по процентам за користування кредитом за 244 дні – 222 грн. 79 коп.

облікова ставка НБУ за період з 15.04.2013р. по 16.07.2013р. – 9,5 % заборгованість по процентам за користування кредитом за 92 дні – 122 грн. 78 коп.

облікова ставка НБУ за період з 17.07.2013р. по 12.11.2013 р. – 12,5 % заборгованість по процентам за користування кредитом за 118 днів – 207 грн. 20 коп.

облікова ставка НБУ за період з 13.11.2013р. по 05.02.2014р. – 14 % заборгованість по процентам за користування кредитом за 84 днів – 47 грн. 20 коп.

облікова ставка НБУ за період з 06.02.2014р. по 26.02.2014р. – 19,5 % заборгованість по процентам за користування кредитом за 20 днів – 54 грн. 78 коп.

Таким чином, заборгованість по процентам за користування кредитом підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» в сумі – 1172 грн. 88 коп.

Крім того, цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 року № 6-2003цс15.

Однак, розрахунок неустойки, наданий позивачем, покладає на відповідача подвійну цивільно-правову відповідальність, а тому, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача сум неустойки задоволенню не підлягають.

З огляду на наведене, переглядаючи справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду, у зв’язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» підлягають відшкодуванню у розмірі 11 грн. 73 коп., один відсоток від розміру суми задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384, 390 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 3 липня 2014 року – скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 місце проживання – АДРЕСА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за процентами по кредитному договору № DNH4KP88530038 від 16 травня 2006 року у розмірі – 1172 грн. 88 коп., а також судовий збір у розмірі - 11 грн. 73 коп.

У задоволені інших позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 26 лютого 2018 року.

Головуючий

Судді: