Постанова № 72630781, 07.03.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 360/655/17 Головуючий у І інстанції Унятицький Д. Є.Провадження № 22-ц/780/552/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 07.03.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 березня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Ігнатченко Н.В., Яворського М.А.

секретар: Вергелес О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 01 листопада 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 "Приватбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2017 року позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, обґрунтовуючи її тим, що ОСОБА_2 не виконує належним чином зобов'язань за укладеним кредитним договором №б/н від 30 листопада 2013 року, у зв'язку із чим у відповідача утворилась заборгованість. Тому, просив стягнути з відповідача заборгованість по кредитному договору у сумі 85803,56 грн., яка включає в себе 10339,38 грн. – заборгованість за кредитом, 67902,11 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом, 3000,00 грн. – заборгованість за пенею та комісією, 500,00 грн. – штраф (фіксована частина), 4062,07 грн. – штраф (процентна складова), а також судові витрати у розмірі 1600,00 грн..

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 01 листопада 2017 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 30 листопада 2013 року в сумі 85803,56 грн. та на відшкодування понесених судових витрат 1600,00 грн..

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неповне з’ясування судом обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що доказів, які б свідчили про укладання сторонами договору про відкриття банківського рахунку, пов’язаного з кредитуванням рахунку, як і доказів укладання кредитного договору позивач не надав, а анкета-заявка є доказом звернення відповідача до Банку з бажанням оформити на своє ім’я банківські послуги. Вказує, що позивач не надає доказів, які б свідчили про укладення кредитного договору з погодженням обов’язку повернення коштів, терміну їх повернення, обов’язку сплати відсотків. Вважає, що в анкеті-заяві відсутні відмітки про вид картки, яку було оформлено відповідачем та який саме кредитний ліміт відповідач бажає отримати по платіжній картці. Вказує, що позивач має надати правила, які містять факт ознайомлення з ними відповідача. Вважає, що при притягненні позичальника до цивільної відповідальності через суд за порушення грошового зобов’язання слід обирати, що стягувати: пеню чи штраф. Вказує, що ним було повернуто позивачу 50010,00 грн., а суд першої інстанції вказану обставину не дослідив.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що між позивачем - банком і відповідачем було укладено кредитний договір. Відповідач зобов’язань за договором належним чином не виконував, в результаті чого у позивача виникло право вимоги по стягнення заборгованості з відповідача.

Однак, такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного ОСОБА_1.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, що 30 листопада 2013 року ОСОБА_2 було підписано анкету-заяву про приєднання до умов і правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанку», в якій зазначено, що вона разом із пам’яткою клієнта, умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг (а.с.7).

В анкеті-заяві міститься інформація про те, що ОСОБА_2 ознайомився з умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді та погодився з ними. Також ОСОБА_2 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами складає між нею та банком договір, про що свідчить його підпис в заяві (а.с.7).

Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 15000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Згідно з умовами та правилами надання банківських послуг після отримання банком від клієнта необхідних документів, а також заяви, банк проводить перевірку наданих документів і приймає рішення про можливість встановлення кредитного ліміту на кредитну картку. Клієнт дає згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт.

Підписання цього договору є пряма і безумовна згода клієнта відносно прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту встановленого банком ( п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 умов та правил надання банківських послуг).

Згідно з п.п. 2.1.1.5.5 умов та правил надання банківських послуг клієнт зобов’язаний погашати заборгованість за кредитом, процентами за його користування, за переривання платіжного ліміту, а також оплачувати комісію на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що ОСОБА_2 не виконав своїх зобов'язань за кредитним договором від 30 листопада 2013 року, внаслідок чого станом на 16 березня 2017 року утворилася заборгованість у розмірі 85803,56 грн., яка включає в себе 10339,38 грн. – заборгованість по тілу кредиту, 67902,11 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом, 3000,00 грн. – заборгованість за пенею та комісією, 500,00 грн. – штраф (фіксована частина), 4062,07 грн. – штраф (процентна складова) (а.с.6, 6 - зворот).

Встановлено, що з наданого ПАТ КБ «ПриватБанк» розрахунку заборгованості вбачається активне користування відповідачем кредитною карткою, що включало в себе зняття кредитних коштів, а також періодичного здійснення платежів на погашення заборгованості. Відтак ОСОБА_2 своїми діями підтвердив наявність між сторонами кредитних правовідносин.

Встановлено, що розрахунок заборгованості містить розмір відсоткової ставки, ставки пені, суми нарахувань за кожний окремий проміжок часу, у тому числі окремо по відсотках, пені, тілу кредиту, суму нарахувань по кожному з видів зобов'язань.

ОСОБА_2 не було спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості, а тому заборгованість підлягає стягненню на користь ПАТ КБ «ПриватБанк».

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що до стягнення підлягає заборгованість ОСОБА_2 за тілом кредиту у сумі 10339,38 грн..

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо суми стягнутих коштів по відсоткам, пені, комісії, а також стягнення штрафів.

Колегія суддів зазначає, що стягненню підлягає, заборгованість по процентам за період з 30 листопада 2013 року по 29 серпня 2014 року, що складає 3037,42 грн., з огляду на наступне.

Відповідно до Умов та правил надання банківських послуг розмір відсоткової ставки за кредитом може змінюватись банком у випадку інформування позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку та погодження клієнта на нові умови, а також шляхом надсилання СМС-повідомлень.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, відповідно до п.1.1.3.2.4 Умов та правил банківських послуг, не було надано суду жодних належних та допустимих доказів повідомленя відповідача про змінення розміру відсоткової ставки за кредитом. Позивачем надано суду розрахунок заборгованості по відсотковій ставці 27, 60 відсотків річних за період з 30 листопада 2013 року по 29 серпня 2014 року, разом з цим суду не надано розрахунку по відсотка визначеному в договорі за період з 30 серпня 2014 року по 16 березня 2017 року, у зв’язку з цим позовні вимоги в частині стягнення відсотків за підвищеною ставкою за період 30 серпня 2014 року по 16 березня 2017 року не підлягають до задоволення.

Колегія суддів вважає, що стягненню підлягає, заборгованість по пені та комісії у сумі 1200 грн., за період з 31 березня 2016 року по 16 березня 2017 рік, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п’ята статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, стягнення заборгованості по пені та комісії має здійснюватися у межах одного року, а саме з 31 березня 2016 року по 16 березня 2017 рік.

Крім того, колегія суддів зазначає, що одночасне застосування двох видів штрафів (пеня і штрафи) за одне і те саме порушення виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання банком положень, закріплених ст.61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Керуючись статтею 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Такі висновки викладені у правовій позиції Верховного ОСОБА_1 України в Постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15, яка відповідно до положень ст.360-1 ЦПК України є обов’язковою для всіх судів України.

Таким чином, з ОСОБА_2 за період з 30 листопада 2013 року по 16 березня 2017 року підлягає стягненню підлягає стягненню наступна заборгованість:

10339,38 грн. – заборгованість за тілом кредиту;

3037,42 грн. – заборгованість по процентам з 30 листопада 2013 року по 29 серпня 2014 року;

1200 грн. – заборгованість по пені та комісії за період з 31 березня 2016 року по 16 березня 2017 рік, що у сукупному розмірі складає 14576,80 грн..

Разом з тим, як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач ОСОБА_2 здійснював платежі на погашення заборгованості за кредитним договором під час розгляду справи в суді першої інстанції на суму 42670 грн., що підтверджується квитанціями та розрахунком заборгованості, наданим позивачем в суді апеляційної інстанції (а.с.120-122).

Суд першої інстанції при ухвалені рішення не взяв до уваги те, що відповідачем були здійсненні проплати на погашення заборгованості за кредитним договором після подання позову, та прийшов до помилкового висновку про наявність у відповідача заборгованості за кредитним договором, а тому вимоги ПАТ «КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором за період з 30 листопада 2013 року по 16 березня 2017 року задоволенню не підлягають.

З урахуванням наведеного, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог відповідно до ст.376 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 01 листопада 2017 року скасувати повністю і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 1760,0 грн..

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено «07» березня 2018 року.

Головуючий:

Судді: