Рішення № 72628792, 06.03.2018, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/4831/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2018 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді – Козирського Є.С.,

при секретарі – Сірман Г.В.,

за участю: позивача ОСОБА_1;

представника позивача ОСОБА_2;

відповідача ОСОБА_3;

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт.Овідіополь цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про розподіл земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

05.12.2017 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому зазначив, що йому та відповідачці був виділений земельний наділ (пай) в розмірі 5 га та земельна ділянка площею 0,10 га та просив провести розподіл зазначеної землі.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, просили його задовольнити.

Відповідачка в судовому засіданні позов не визнала, зазначає, що земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва отримала після розлучення, ця земельна ділянка є її особистою власністю. Щодо земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, що розташована по вул. Водоводній,25 в смт. Овідіополь, то зазначена земельна ділянка перебуває в комунальній власності Овідіопольської селищної ради.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 28.04.1990 року. Рішенням Овідіопольського районного суду віл 17.05.1993 року шлюб було розірвано. Розірвання шлюбу відділом реєстрації актів громадського стану було зареєстровано 08.12.1998 року, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу серії 1-ЖД № 156771.

ОСОБА_3 розпорядженням Овідіопольської райдержадміністрації № 87 від 12.02.2003 року отримала в приватну власність земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,7178 га на території Овідіопольської селищної ради масив № 36, ділянка № 21, що підтверджується державним актом серії ІІ-ОД № 030599 зареєстрованим за № 652 в Книзі записів державних актів на право приватної власності 30.07.2003 року.

Рішенням Овідіопольської селищної ради № 42 від 10.12.1992 року ОСОБА_3 була виділена земельна ділянка площею 0,10 га по вул..Водоводна,25 в смт.Овідіополь. Однак вказана земельна ділянка не приватизована, знаходиться у комунальній власності Овідіопольської селищної ради.

Відповідно до ч.1 ст.69 Сімейного кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

При цьому, позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що земельні ділянки були придбані ОСОБА_3 в період шлюбу з позивачем та за спільні кошти.

Таким чином, суд вважає, що земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,7178 га на території Овідіопольської селищної ради масив № 36, ділянка № 21 є особистою приватною власністю ОСОБА_3, інша земельна ділянка для будівництва та обслуговування жилого будинку площею 0,10 га по вул..Водоводна, 25 в смт.Овідіополь перебуває у комунальній власності Овідіопольської селищної ради, отже вказані земельні ділянки не перебувають у спільній сумісній власності подружжя, в зв’язку з чим правові підстави для задоволення позову відсутні.

На підставі викладеного й керуючись ст.ст. 69 СК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273,280-283 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про розподіл земельної ділянки - відмовити

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: ОСОБА_6