Постанова № 72625971, 06.03.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №281/470/17 Головуючий у 1-й інст. Свинченко Г. Д.

Категорія 54 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого – судді: Трояновської Г.С.

суддів: Миніч Т.М., Павицької Т.М.

з участю секретаря судового засідання Ковальської Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №281/470/17 за позовом ОСОБА_1 до Миролюбівського дошкільного навчального закладу «Лісова казка» Лугинського району Житомирської області, третя особа - відділ освіти, молоді та спорту Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання трудового договору таким, що укладений на невизначений строк, поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лугинського районного суду Житомирської області від 07 грудня 2017 року, яке ухвалено під головуванням судді Свиниченко Г.Д. у смт. Лугини

в с т а н о в и в :

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати трудовий договір, укладений між нею та Миролюбівським дошкільним навчальним закладом «Лісова казка» Лугинського району Житомирської області, оформлений наказом № 9-К від 31.08.2016 - безстроковим трудовим договором, поновити її на посаді вихователя Миролюбівського дошкільного навчального закладу «Лісова казка» Лугинського району Житомирської області та стягнути на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01.06.2017 по дату поновлення на посаді.

В обґрунтування вимог зазначила, що наказом № 9-К від 31.08.2016 року була прийнята на роботу на посаду вихователя Миролюбівського дошкільного навчального закладу «Лісова казка» Лугинського району Житомирської області. У період перебування її на лікарняному по догляду за дитиною на підставі наказу №4-К від 31.05.2017 року була звільнена з роботи на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв’язку із закінченням строку трудового договору. 01.06.2017 року отримала телеграму від завідуючої дошкільного навчального закладу про необхідність з’явитися за отриманням трудової книжки. Вважає її звільнення незаконним, оскільки укладений нею трудовий договір, на її думку, не є строковим, звільнення було здійснено у період її тимчасової непрацездатності, що суперечить вимогам чинного законодавства, роботодавець не запропонував їй інше місце роботи як матері двох малолітніх дітей, а тому просила задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Лугинського районного суду Житомирської області від 07 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги. Доводи апеляційної скарги в своїй сукупності аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві. Додатково позивачем зазначено, що на час її звільнення в Миролюбівському дошкільному закладі була наявна вакантна посада, а також вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що вона не належить до категорії жінок, передбачених ст. 184 КЗпП України, та що її дитина не потребує домашнього догляду за відсутністю відповідного медичного висновку.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечив, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Зокрема, вказав, що заява про прийняття на роботу не може бути підставою для визнання трудового договору таким, що укладений на невизначений строк, враховуючи те, що волевиявлення робітника і його погодження відбулося в момент ознайомлення з відповідним наказом і його підписання. Укладений між сторонами договір носить характер строкового, про що свідчить наказ про прийняття позивачки на роботу. Посилання ОСОБА_1 на ст.184 КзПП України не має жодних законно обґрунтованих доводів, оскільки працевлаштування її не було можливим за відсутності вакантних посад.

В апеляційному суді ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали, надали пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі.

Представник відповідача - завідувач дошкільним навчальним закладом «Лісова казка» смт ОСОБА_2 ОСОБА_3 та представник третьої особи – начальник відділу освіти, молоді та спорту Лугинської районної державної адміністрації ОСОБА_4 проти доводів апеляційної скарги заперечили, надали пояснення аналогічні викладеним у відзиві на апеляційну скаргу.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працiвником та власником пiдприємства, установи, органiзацiї або уповноваженим ним органом чи фiзичною особою. Працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цiєю угодою, та дотримуватись внутрiшнього трудового розпорядку, а власник пiдприємства, установи, органiзацiї або уповноважений ним орган чи фiзична особа зобов'язується виплачувати працiвниковi заробiтну плату й забезпечувати умови працi, передбаченi законодавством про працю, колективним договором i угодою сторiн.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути:

1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;

2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно з п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 ст.23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом № 9-К від 31.08.2016 ОСОБА_1 прийнято на посаду вихователя Миролюбівського дошкільного навчального закладу «Лісова казка» Лугинського району Житомирської області (0,5 ставки) на 2016-2017 навчальні роки з 01.09.2016 у зв’язку із виробничою необхідністю (а.с. 42).

Наказом № 4-К від 31.05.2017 року ОСОБА_1 звільнено з роботи за п. 2 ч.1 ст. 36 КЗпП України у зв’язку із закінчення строку трудового договору з 31.05.2017 (а.с. 43).

У період із 23.05.2017 по 06.06.2017 ОСОБА_1 перебувала на лікарняному по догляду за дитиною, що підтверджується листком непрацездатності серії АГ № 960314 (а.с. 44).

Згідно електронного повідомлення № 1 від 01.06.2017 завідувачем Миролюбівського дошкільного навчального закладу «Лісова казка» Лугинського району Житомирської області ОСОБА_3 позивачку було повідомлено про необхідність з’явитися до навчального закладу за трудовою книжкою (а.с. 45).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтовано висновку, що між сторонами було укладено строковий трудовий договір на 2016 -2017 навчальний рік, що підтверджується наказом №9-к від 31.08.2016, з яким ОСОБА_1 ознайомилась, про що свідчить її власноручний підпис на наказі (а.с.42).

Завідувач дошкільним навчальним закладом «Лісова казка» як в суді першої так і апеляційної інстанції пояснювала, що укладення строкового трудового договору було обумовлено тим, що ОСОБА_1 не має освіти для зайняття посади вихователя, проте у зв’язку з відсутністю кадрів, за погодженням із відділом освіти, нею (завідувачем) було прийнято на цю посаду працівника без відповідної освіти. Проте, серед інших претендентів на зайняття посади вихователя, перевага була надана ОСОБА_1, оскільки вона має вищу освіту, хоча в іншій галузі. Представник відповідача також пояснила, що наступного навчального року (2017-2018) цю посаду зайняла особа з відповідною кваліфікацією та стажем педагогічної роботи. Наведене також підтверджується матеріалами справи (а.с.72).

Посилання в апеляційній скарзі на відсутність заяви ОСОБА_1 на час розгляду справи про прийняття її роботу, не має вирішального значення, оскільки досягнення домовленості про строковий характер трудового договору обумовлено наказом про прийняття її на роботу, який остання підписала, підтверджуючи своє волевиявлення і погодження в момент підписання наказу про прийняття на роботу.

Підписавши наказ про прийняття на роботу на умовах строкового трудового договору, ОСОБА_1 в подальшому цей наказ не оскаржувала, що підтверджено в судовому засідання, а отже погодилась з ним. Факт наявності заяви ОСОБА_1 про прийняття її на роботу підтверджується як зазначенням про це у самому наказі так і реєстрацією заяви у журналі вхідної кореспонденції (а.с.76).

Пунктом 25 Положення про дошкільний навчальний заклад, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2003 року №305 встановлено, що навчальний рік у дошкільному навчальному закладі починається 1 вересня і закінчується 31 травня, а тому відповідач обгрунтовано видав наказ про звільнення позивачки з роботи 31.05.2017 року.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що звільнення позивачки відбулось в період перебування її на лікарняному по догляду за дитиною, а тому суперечить законодавству про працю, не заслуговують на увагу.

Так, звільнити працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору можна як в період тимчасової непрацездатності, так і в період перебування його у відпустці, оскільки забороняється звільнення працівників у період тимчасової непрацездатності та перебування у відпустці лише з ініціативи роботодавця.

Припинення трудового договору після закінчення терміну не вимагає заяви або якогось іншого волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він вже виразив, коли писав заяву про прийом на роботу за строковим трудовим договором. Одночасно він висловив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який його було укладено.

Частина 3 ст.40 КЗпП України встановлює заборону звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності лише у випадках звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, тобто з підстав, передбачених ст.ст. 40, 41 КЗпП України (п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України).

Проте, зазначена норма не поширюється на спірні правовідносини, оскільки ОСОБА_1 звільнено з роботи за п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України.

Висновки щодо застосування наведених норм права висловлені у постанові Верховного Суду України у справі № 6-19цс14 від 2 квітня 2014 року, які мають враховуватись при застосуванні цих норм права до спірних правовідносин (ч.4 ст.263 ЦПК України).

Доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що суд помилково прийшов до висновку, що позивачка не належить до категорії жінок, зазначених в ст.184 КЗпП України, з тих підстав, що дитина не потребує домашнього догляду за відсутності відповідного медичного висновку, не можуть бути підставою для скасування рішення та задоволення позовних вимог суду з огляду на таке.

Матеріалами справи підтверджено, що на час звільнення ОСОБА_1 з роботи, 31 травня 2017 року, її дитині – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, не було трьох років.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 9 постанови від 6 листопада 1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, зокрема, жінок, які мають дітей віком до трьох років (або понад три роки, але не більше, ніж до 6 років, якщо дитина за медичним висновком в цей період потребує домашнього догляду) провадиться з обов’язковим працевлаштуванням. Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов’язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров’я). Передбачені частиною третьою статті 184 КЗпП України гарантії поширюються і на випадки звільнення у зв’язку з закінченням строку договору зазначених працівників, коли вони були прийняті на сезонні роботи.

Таким чином, частиною третьою статті 184 КЗпП України встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме: заборонено звільнення, зокрема, жінок, які мають дітей віком до трьох років (або понад три роки, але не більше, ніж до 6 років, якщо дитина за медичним висновком в цей період потребує домашнього догляду) та передбачено обов’язкове працевлаштування у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору.

Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов’язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпП України обов’язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівник, а не про поновлення на попередній роботі.

Оскільки згідно з статтею 235 зазначеного Кодексу підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав, то у разі невиконання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов’язку по працевлаштуванню звільненого працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, зокрема, жінки, яка має дитину віком до трьох років (або понад три роки, але не більше, ніж до 6 років, якщо дитина за медичним висновком в цей період потребує домашнього догляду) за заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов’язання по працевлаштуванню.

Проте ОСОБА_1 не пред’являла позовних вимог про виконання відповідачем зобов’язання по працевлаштуванню, а підстав для поновлення її на роботі з підстав недотримання відповідачем положень ч.3 ст. 184 КЗпП України немає.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 175/167/16-ц, у постанові Верховного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 21-303а13, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції є законним і обгрунтованим, грунтується на засадах верховенства права, підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги немає.

Керуючись ст. 359,367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Лугинського районного суду Житомирської області від 07 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 07.03.2018.

Головуючий Судді