Рішення № 72623673, 05.03.2018, Вільнянський районний суд Запорізької області

Справа № 314/3228/17

Провадження № 2/314/157/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2018 року м.Вільнянськ

Суддя Вільнянського районного суду Запорізької області Беспалько Т.Д. розглянувши у приміщені суду у спрощеному позовному провадженні без виклику осіб справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду із позовною завою до ПАТ КБ «Приват Банк» про визнання недійсним кредитного договору №ZPVGA0000001002 від 17.06.2008 року, укладених між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приват Банк».

Свої позовні вимоги обґрунтувала тим, що 17.06.2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приват Банк» було підписано кредитний договір №ZPVGA0000001002, згідно якого банк зобовязався надати кредит через касу банка у розмірі 27800 доларів США: у розмірі 25000,00 дол.США на споживчі цілі, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,25% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати,винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.7.2 даного Договору.

Згідно п.1.1 та п.2.1.1, 8.1 кредитного договору, кредит надається готівкою через касу банку чи /або перерахування на рахунок зазанчений в п.8.1 цього договору. Але кредитні кошти у сумі 2500 доларів США, у відповідності до вимог чинного законодавства надані не були. На підставі чого вважає, що було порушено норми чинного законодавства та права позичальника, вважає договір неукладеним, оскільки не відбулося передання грошових коштів. Крім того зазначає, що кредитний договір не містить дати видачі кредиту, в ньому не зазанчено сукупної вартості кредиту, а саме ефективної процентоної ставки та абсолютного здорозчання кредиту, в договорі не визначено строк його дії, договір не містить попередження споживача, що валютні ризики під час виконання зобовязань за кредитним договором несе споживач. Позивач вважає договір споживчого кредиту №ZPVGA0000001002 від 17.06.2008 року є недійсним ( та таким що не відбувся), при тому що сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї істотної умови, предбаченої законодаством., зокрема:

- кредетодавець не зазаначив у кредитному договорі про дату видачі кредиту;

- кредетодавець перед укладенням не надав позичальнику в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту тощо;

- кредитодавець не отримав письмове підтвердження від позичальника про його ознайомлення з інформацією про умови кредитування, орієнтовану сукупну вартість кредиту тощо;

- в кредитному договорі або додатку до нього не наданий детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобовязань споживача тощо;

- кредитний договір або додаток до нього, не містять графік платежів у розрізі сум погашення осоновного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобовязань споживача за кожним платіжним періодом, а у графіку платежів докладно не розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом;

- кредитодавець не попередив споживача, що валютні ризики під час виконання зобовязань за крединим договором в іноземній валюті несе споживач, а також, у разі якщо, кредитодавець не надав інформацію щодо методики, яка використьвується для визначення валютного курсу, строків і комісій, повязаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобовязання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним;

- кредитодавець не зазначив у кредитному договорі або додатку до нього, про відкриття банківського поточного рахунку(2620), що відкривається споживачу для зарахування на нього суми наданого кредиту з позичкового рахунку, а також для здійснення розрахунково-касових операцій в іноземній валюті, які повязані з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням, умови відкриття, ведення та отримання такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку;

- кредитна справа позичальника не містить номер основного поточного, додаткового поточного та позичкового рахунків;

- перед укладенням кредитного договору зебезпеченого іпотекою, кредитодавець не оприлюднив інформації про іпотечний борг, та не встановив перелік обовязкових умов, притаманних даному виду правочинів;

- за крединим договором кредитодавцем не надано позичальником кредит.

Сторони в судове засідання не викликались відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, проте в ухвалі суду від 10.01.2018 року відповідачу був наданий строк до 24.01.2018 року на подачу відзиву на позовну заяву.

У визначений ухвалою строк, представник відповідача, направив суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що позовні вимоги є незаконними та не підлягаючими задоволенню. Зазначила, що 29.08.2007 року між ОСОБА_1 та банком укладено кредитний договір №ZPVGA0000001002, на підставі п.8.1 якого, ОСОБА_1 надані кредитні кошти у вигляді непоновлювальної кредитної лінії в загальному розмірі 278000,00 доларів США на строк з с17.06.2008 року по 17.06.2018 року включно на наступні цілі: видача готівки через кассу Банку в сумі 25000,00 доларів США на споживчі цілі, а також на інші цілі, зазначені в п.8.1 кредитного договору. Зазначений кредитний договір повністю відповідає вимогам та нормам чинного законодавства України, а саме ст. ст. 6, 11, 14, 202, 203, 205, 627 Цивільного кодексу України, сааме сторони мають право обирати форму правочину, є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Крдексу. Договір є обовязковим для виконання сторнами, при цьому зазначає, що твердження позивача про ненадання йому банком необхідної інформації перед укладанням кредитного договору спростовується власноручно підписаним нею додатком №1 до кредитного договору в якому зазанчено загальну вартість кредиту, розміри відсоткових ставок, розміри страхових платежів та інших витрат які несе позичальник. Також, зазначає, що згідно чинного законодавства видача кредиту фізичній особі через рахунок 2620 не передбачено.

У звязку з неналежним виконанням зобовязань позичальником за спірним кредитним договором. Банк у 2012 році звернувся до Вільнянського районного суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру загальноюплощею 75,90, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. в рахунок погашення заборгованості за спірним кредитним договором. Рішення набуло чинності 02.10.2012 р. При розгляді справи за позовом ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК” до ОСОБА_1 році про звернення стягнення яка розглядалася у 2012 році, відповідач жодним чином не заперечувала отримання кредиту. Отже, рішенням Вільнянського районного суду від 12.03.2012 р. встановлено дійсність договору № ZPVLGA0000001002 від 17.06.2008 р, та Позивачем по даній справі дійсність кредитного договору не оспорювалась. Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовими рішеннями у цивільній, господарській або адміністративній справі , що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Згідно ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Вважає, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також посилався на правова позицію Верховного Суду України від 18.09.2013 р. по справі № 6-63цс13, а саме: „Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.”

Позивач не скористався своїм правом подачі відповіді на відзив відповідача, відповідь на відзив суду не направив.

Відповідно до ст.247 ЦПК України, фіксація процесу не здійснювалася.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню, у звязку з наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що, згідно укладеного договору 29.08.2007 року між ОСОБА_1 та Банком укладено кредитний договір №ZPVGA0000001002, на підставі п.8.1 якого, ОСОБА_1 надані кредитні кошти у вигляді непоновлювальної кредитної лінії в загальному розмірі 278000,00 доларів США на строк з с17.06.2008 року по 17.06.2018 року включно на наступні цілі: видача готівки через кассу Банку в сумі 25000,00 доларів США на споживчі цілі, а також на інші цілі, зазначені в п.8.1 кредитного договору.

Судом встановлено, що позивач був ознайомлений з умовами кредитування, зокрема щодо можливої суми кредиту, строку на який кредит може бути одержаний, мети, для якої кредит може бути використаний, форми та видів його забезпечення, тощо, а також із орієнтованою сукупною вартістю кредиту, відомостями щодо процентної ставки, мінімальної щомісячної суми платежу та строку кредитування, про що свідчить його підпис у договорі.

Протягом дії кредитного договору позивач не звертався до банку з пропозицією щодо внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, за роз'ясненням положень, які були йому не зрозумілі, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, тим самим погоджуючись зі всіма умовами такого договору.

При ухваленні рішення суд керувався наступними правовими нормами:

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Умовами ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільству, його моральним засадам.

В силу ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідност. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, за яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пленум Верховного Суду України в п. п. 2, 12 Постанови від 28.04.1978 № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.

Відповідно до Постанови №5 від 2012 р., при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним необхідно перевіряти додержання ст.215,1048-1052,1054-1055 ЦК України, та ст.18,19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Відповідно до положень п.п.2.1., 2.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10.05.2007року за №168, також вбачається, що банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.

Банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. З урахуванням вищезазначеного до переліку супутніх послуг, які можуть бути надані споживачеві при наданні банком споживчого кредиту, зокрема, можуть відноситися: відкриття поточного (карткового) рахунку, здійснення розрахунково-касового обслуговування, забезпечення обслуговування кредитної заборгованості тощо.

Згідно ч. 6 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору. Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов'язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини. З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором. Споживач також сплачує відсотки за період між моментом одержання коштів та моментом їх повернення за ставкою, встановленою в договорі.

У відповідності до п.3 ч.7 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» право відкликання згоди не застосовується щодо споживчих кредитів, наданих на купівлю послуги, виконання якої відбулося до закінчення строку відкликання згоди.

Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту отримання копії примірника договору, проте реалізація вказаного права споживача і припинення дії кредитного договору можлива при дотриманні споживачем трьох умов, передбачених законом, а саме: подача письмового повідомлення кредитодавцю про відмову від кредитного договору в строки, встановлені законом; одночасного/разом з відкликанням згоди/ повернення виданого кредиту або отриманого товару по договору; сплати нарахованих процентів, які були нараховані банком за весь час користування грошовими коштами.

Проте, позивач правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту отримання копії примірника договору не скористався.

Однією з засад судочинства, регламентованих ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 12 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

В укладеному між сторонами у письмовій формі договору, чітко визначені всі умови кредитування, зокрема, розмір наданого кредиту, строк, на який наданий кредит, порядок його надання та повернення, розмір плати за користування кредитними коштами, права та обов'язки позикодавця і позичальника, відповідальність сторін.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також, достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що позовні вимоги щодо визнання кредитного договору недійсними не ґрунтуються на жодній з підстав недійсності правочину, передбачених ЦК України, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

При укладенні договору позичальник був ознайомлений з його умовами, не заперечував проти них та проти підписання, погодився на отримання у кредит коштів саме на таких умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладання і підписання були вільними, оскільки будь-яких доказів протилежного позивачем суду не надано.

Позивач правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту отримання копії примірника договору не скористався.

Керуючись ст.ст. 258, 259 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору- відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Запорізької області через Вільнянський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 12 березня 2018 року.

Суддя Тамара Дмитрівна Беспалько

05.03.2018