Постанова № 72619833, 06.03.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Спірідонов М. О.

06 березня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/3360/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів:

головуючого судді: Русанової В.Б.

суддів: Присяжнюк О.В. , Курило Л.В.

за участю секретаря судового засідання Дудка О. А.,

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 року( м. Харків, повний текст складено 19.12.2017 року) по справі № 820/3360/17

за позовом ОСОБА_3

до Державної служби України з питань праці

про зобов`язання вчинити певні дії, поновлення на посаді,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань праці від 04.08.2017 р. № 27-кт про звільнення ОСОБА_3 з посади начальника Головного управління Держпраці у Харківській області.

- зобов'язати Державну службу України з питань праці поновити ОСОБА_3 на посаді державної служби - начальника Головного управління Державної служби України з питань праці у Харківській області.

- стягнути з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_3 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 07.08.2017 р. до моменту фактичного відновлення на посаді.

- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що його звільнення відбулося неправомірно, без дотримання процедури та належного погодження повноважними особами, а також без його волевиявлення на звільнення, оскільки ним була відкликана раніше подана заява про звільнення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 року відмовлено у задоволенні позову.

ОСОБА_3, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду від 14.12.2017 року та прийняти нову, якою задовольнити позов.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, не застосування закону, який підлягав застосуванню, а саме ст.16, п.8 ч.2 ст.18 Закону України " Про центральні органи виконавчої влади", ч.1 ч.3 ст.39 Закону України " Про місцеві державні адміністрації" , Положення про Міністерство соціальної політики України, не врахування висновків Верховного Суду України викладених в постанові від 26.10.2016р., крім того судом не враховано відсутність волевиявлення позивача на час звільнення, та порушення процедури звільнення, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідач надав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду - залишити без змін.

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти вимог апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзив на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що з 24.02.2017 року по 07.08.2017р. ОСОБА_3 проходив службу на посаді начальника Головного управління Держпраці у Харківській області, як такий, що успішно пройшов конкурсний відбір, має 6 ранг державного службовця категорії "Б", що підтверджується наказом Державної служби України з питань праці від 23.02.2017р. № 7-кт (а.с. 7).

11.07.2017 року ОСОБА_3 подав відповідачу заяву про звільнення за угодою сторін з 07.08.2017 року, яка погоджена Мінсоцполітики та Харківською обласною державною адміністрацією, що підтверджується відповідними листами від 28.07.2017р. та від 25.07.2017р. (а.с. 26- 28).

17.07.2017 року ОСОБА_3 , засобами поштового зв'язку, направив на адресу відповідача заяву про відкликання раніше поданої заяви про звільнення від 11.07.2017р. (а.с. 8).

За наслідками розгляду зазначеної заяви, відповідачем, листом від 04.08.2017 року повідомлено заявника про не погодження зі сторони Державної служби України з питань праці з відкликанням заяви та відсутності у працівника права відкликання такої заяви. (а.с. 41).

В період з 17.07.2017 р. по 07.08.2017 року позивач до роботи не приступав, перебував у відпустці, що вбачається з наказу від 14.07.2017 року № 11-03/297 (а.с. 31).

Наказом Державної служби України з питань праці від 04.08.2017 № 27-кт позивача звільнено з посади начальника Головного управління Держпраці у Харківській області з 07.08.2017 року, за угодою сторін відповідно до частини другої статті 86 Закону України “Про державну службу” (а.с. 9).

Зазначений наказ доведено ОСОБА_3, проте останній відмовився від підпису наказу ГУ Держпраці у Харківській області від 07.08.2017 року № 11-02/219 " Про звільнення начальника Головного управління Держпраці в Харківській області ОСОБА_3С.", про що складено відповідний акт від 07.08.2017о. (а.с.34)

07.08.2017 року позивач звертався до Голови Державної служби України з питань праці із заявою про скасування наказу від 04.08.2017 року, у зв’язку з відкликанням заяви про звільнення.

За наслідками розгляду, якої листом Держпраці від 15.08.2017 року № 4026/1/11-3в-17 повідомлено позивача про те, що питання стосовно безпідставності наказу про його звільнення вже були розглянуті Держпрацею та листом від 04.08.2017 року надано аргументовану відповідь (а.с. 41).

Позивач, вважаючи наказ та звільнення його з посади не законним, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення відповідача є законним та обґрунтованим, оскільки відсутня взаємна згода про анулювання домовленості щодо звільнення позивача за угодою сторін, а відкликання позивачем в односторонньому порядку своєї заяви про звільнення не може бути підставою для його поновлення на роботі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про державну службу», Кодексом України про працю.

Відповідно до ст. 5 Закону України " Про державну службу" правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Підставами припинення державної служби, згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу» зазначено ініціатива державного службовця або угода сторін (стаття 86 цього Закону).

Відповідно до ст. 86 Закону України «Про державну службу» державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб’єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб’єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов’язків державним органом.

Суб’єкт призначення зобов’язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Колегія суддів зазначає, що "угода сторін" є самостійною підставою для припинення державної служби, яка відрізняється від припинення служби з ініціативи державного службовця та з ініціативи суб'єкта призначення, тим що цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення проходження державної служби в обумовлений строк і саме з цих підстав.

Законом України “Про державну службу” не визначено права державного службовця відкликати свою заяву про звільнення за угодою сторін, а також не встановлено обмежень на вчинення таких дій.

Кожна людина, має право на визнання її правосуб'єктності, має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, а також при здійсненні своїх прав і свобод повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві, про що зазначено в Загальній декларації прав людини, яка прийнята та проголошена резолюцією 217 Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948р.

Відповідно до ст.ст.21,22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, права і свободи людини, закріплені Конституцією не є вичерпними.

Отже не зазначення у законі права державного службовця на відкликання заяви про звільнення, як і відсутність такого обмеження, не позбавляє особу змінювати своє рішення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що між сторонами була досягнута згода на звільнення позивача з 07.08.2017р. на підставі його заяви від 11.07.2017р.

Заява позивача від 17.07.2017р. про відкликання раніше поданої заяви про звільнення за угодою сторін, розглянута відповідачем, та повідомлено позивача про відсутність згоди суб'єкта призначення в погодженні відкликання заяви.

Колегія суддів погоджується з висновком суду, що анулювання домовленості між державним службовцем та суб'єктом призначення щодо звільнення за угодою сторін, можливо при взаємній згоді службовця та суб'єкта призначення, враховуючи, що такої згоди між сторонами досягнуто не було, відповідачем правомірно прийнято рішення про звільнення позивача за угодою сторін.

Щодо доводів апеляційної скарги про звільнення позивача без належного погодження з Міністром соціальної політики та головою Харківської обласної державної адміністрації, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 (далі - Положення № 96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики.

Згідно з пунктом 7 Положення № 96, Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Завданням територіальних органів є реалізація повноважень міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (пункт 3 Типового положення про територіальні органи міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 № 563).

Головні управління (Управління) Держпраці в областях фактично є структурними підрозділами Держпраці із статусом юридичних осіб, діяльність яких поширюється на територію певної області.

Відповідно до п. 16 ч. 4 ст. 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» керівник центрального органу виконавчої влади призначає на посади за погодженням із відповідним міністром та головами відповідних місцевих державних адміністрацій, звільняє з посад керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади.

Відповідно до ч. 5 ст. 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» керівники та заступники керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади призначаються на посади та звільняються з посад керівником центрального органу виконавчої влади відповідно до законодавства про державну службу.

Відповідно до пп. 10 п. 11 Положення № 96 голова Держпраці призначає на посаду за погодженням з Міністром соціальної політики та головами відповідних місцевих держадміністрацій та звільняє з посади керівників територіальних органів Держпраці.

З матеріалів справи вбачається, що звільнення ОСОБА_3 з посади державної служби погоджено Міністерством соціальної політики України листом за підписом заступника Міністра від 28.07.2017 року № 7894/1/11-ДП-17 та заступником голови Харківської обласної державної адміністрації від 25.07.2017 року № 01- 49/5786 . Крім того, голова Харківської обласної державної адміністрації, листом на ім'я голови Державної служби України з питань праці від 07.12.2017р. підтвердила погодження на звільнення позивача, викладене в листі від 25.07.2017р. № 01-49/5786.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскільки відкликання заяви про звільнення за угодою сторін мало односторонній характер, вже після досягнення двосторонньої домовленості, та сторони не дійшли згоди на таке відкликання, звільнення позивача за угодою сторін відбулося правомірно.

Доводи апеляційної скарги щодо невірного встановлення судом обставин та безпідставне зазначення про наявність "трудових відносин" між позивачем та відповідачем, колегія суддів вважає такими , що не спростовують висновків суду, оскільки судом першої інстанції до спірних правовідносин вірно застосовано норми Закону України «Про державну службу», а зазначення в судовому рішення словосполучення " трудового договору", "трудових відносин" не свідчить про невірне встановлення обставин справи.

Доводи апеляційної скарги щодо не врахування судом першої інстанції правового висновку Верховного Суду України висловленому у постанові від 26.10.2016 року , який відповідно до ст. 244 -2 КАС України (в редакції, що діяв на час прийняття постанови суду першої інстанції) є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень та для всіх судів України, колегія суддів вважає помилковими.

Постановою Верховного Суду України від 26.10.2016р. викладена позиція щодо застосування п.1 ст.36 КЗпП, а не ст.86 Закону України "Про державну службу", якою врегульовані спірні правовідносини.

Крім того, в ухвалах судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25.02.2004р., від 15.10.2003 р., від 26.12.2006 р., 17.06.2009р. Верховний Суд України дійшов протилежного висновку, зокрема, що при припиненні трудового договору за угодою сторін, на відміну від звільнення за власним бажанням , можливості відкликання працівником своєї заяви не передбачено.

Доводи апеляційної скарги щодо не застосування до спірних правовідносин Закону України "Про центральні органи влади" , колегія суддів вважає помилковими, тому, як цей Закон визначає організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України, та не врегульовує правовідносини щодо припинення державної служби.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що рішення відповідача прийнято в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом .

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 по справі № 820/3360/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до ч. 1 ст. 329 КАС України.

Головуючий суддя ОСОБА_4Судді ОСОБА_5 ОСОБА_6 Повний текст постанови складено 07.03.2018 року