Постанова № 72619826, 06.03.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Сліденко А.В.

06 березня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/5016/17

Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Рєзнікової С.С.

суддів: Бегунца А.О. , Лях О.П.

за участю секретаря судового засідання Машура Г.І.

представника позивача: ОСОБА_1,

представників відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2017 по справ №820/5016/17, рішення ухвалено о 11:18, в м. Харків, вул. Мар`їнська, 18-Б-3, 61004, повний текст постанови виготовлено 17.11.2017р.

за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі"

до Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС України

про скасування рішення №8 від 27.06.2017р.,

ВСТАНОВИВ:

31.10.2017р., позивач, Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» (надалі - КП «Харківські теплові мережі», позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС України (надалі - відповідач), в якому просив суд:

- скасувати рішення Харківського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України №8 від 27.06.2017р.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив про те, що у спірних правовідносинах відсутні підстави для застосування процедури стягнення податкового боргу на підставі п. 95.5 ст.95 Податкового кодексу України.

Вважаючи оскаржуване рішення відповідача таким, що підлягає скасуванню звернувся за захистом свого порушеного права до суду.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2017р. адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Харківського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України №8 від 27.06.2017р.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

25.01.2018р. від позивача на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить суд залишити подану апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні представники сторін підтримали свої правові позиції.

Представники відповідача, в суді апеляційної інстанції, підтримали доводи апеляційної скарги та просили суд її задовольнити.

Представник позивача наполягав на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Представник відповідача заявив клопотання про зупинення провадження у справі до прийняття рішення по справі № 820/4076/17, яке колегія суддів протокольною ухвалою залишила без задоволення як безпідставне.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 27.06.2017 р. заступником начальника Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС України п. Любічевим В.О. прийнято рішення №8 про погашення усієї суми податкового боргу КП «Харківські теплові мережі» (ідентифікаційний код – 31557119) шляхом стягнення безготівкових коштів з рахунків у банках та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, інших фінансових установ.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не подав до суду належних та допустимих доказів наявності у платника податків станом на дату прийняття спірного рішення самостійно задекларованих у податкових деклараціях грошових зобов’язань з податків (зборів), борг за якими перевищує 5 мільйонів гривень та не сплачується більше 90 календарних днів.

Колегія суддів вважає правомірним вищевказаний висновок суду першої та зазначає наступне.

Так, відповідно до п. 41.2 ст. 41 Податкового кодексу України повноваження на примусове виконання податкового обов’язку за платника податків надані органам стягнення, до кола яких віднесено контролюючі органи та державних виконавців.

Згідно з п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.

Територіальним органом Державної фіскальної служби України як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є Офіс великих платників податків ДФС України.

Суд звертає увагу, що Харківське управління Офісу великих платників податків ДФС України має правовий статус не контролюючого органу, а структурного підрозділу такого органу, а керівник вказаного управління за посадою не є заступником керівника Офісу, тобто не є заступником керівника контролюючого органу.

Крім того, відповідно до п. 20.4 ст. 20 Податкового кодексу України визначений порядок передачі повноважень посадових (службових) осіб контролюючого органу у межах цього ж органу, зокрема, зазначено, що керівник контролюючого органу має право надавати посадовим (службовим) особам такого органу повноваження на виконання певних функцій, передбачених цим Кодексом, законодавством з питань сплати єдиного внеску, законодавством з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, за погодженням з керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику.

З наявних в матеріалах справи копій наказів керівника контролюючого органу – начальника Офісу великих платників податків ДФС України №959 від 05.05.2017 р. та №957, встановлено, що повноваження на прийняття рішень у порядку п. 95.5 ст. 95 Податкового кодексу України передавались начальникові Харківського управління – п. Феденко Г.М. та заступникові начальника Харківського управління – п. Любічеву В.О.

З тексту перелічених наказів вбачається, що попередньо прийняттю цих управлінських рішень Офісом ВПП була одержана викладена у листі від 28.04.2017 р. №10836/7/99-99-01-01-17 згода ДФС України.

Так, колегія суддів вважає правомірними висновку суду першої інстанції, що виконання повноваження у процедурі п. 20.4 ст. 20 Податкового кодексу України за керівника контролюючого органу зобов’язує уповноважену особу, по-перше, приймати рішення від імені саме контролюючого органу, а, по-друге, приймати рішення у статусі уповноваженої на виконання функцій керівника особи.

Отже, у даному випадку оскаржуване рішення було прийнято від імені Харківського управління (а не від імені контролюючого органу – Офісу ВПП, як того вимагає закон) та заступником начальника Харківського управління (а не особою, уповноваженою на виконання функцій керівника контролюючого органу – Офісу ВПП, як того вимагає закон).

Крім того, загальним правилом згідно з п. 95.3 ст. 95 Податкового кодексу України виконання контролюючим органом податкового обов’язку за платника податків шляхом стягнення коштів за податковим боргом з рахунків платника податків в банках здійснюється виключно за рішенням суду, котрий при розгляді справи приймає рішення про законність заявлених вимог.

Проте, нормою абз. 2 п. 95.5 ст. 95 Податкового кодексу України запроваджено прямо протилежне правило, відповідно до якого у разі якщо податковий борг виник у результаті несплати грошового зобов’язання та/або пені, визначених платником податків у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу в установлені цим Кодексом строки, стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків такого платника у банках здійснюється за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу без звернення до суду, за умови якщо такий податковий борг перевищує 5 мільйонів гривень та не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, та відсутні зобов’язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов’язань.

З положень абз. 2 п. 95.5 ст. 95 Податкового кодексу України чітко і однозначно слідує, що приписи цієї норми кодексу можуть бути поширені на правовідносини за одночасної наявності сукупності наступних обставин: 1) платник податків має податковий борг понад 5 мільйонів гривень, 2) податковий борг понад 5 мільйонів гривень існує більше 90 календарних днів, 3) податковий борг понад 5 мільйонів гривень складається з грошових зобов’язань та пені, котрі самостійно зазначені платником податків у поданій до контролюючого органу податковій декларації (тобто і пеня, і основний платіж мають бути самостійно узгоджені платником податків), 4) від дати вручення платнику податків податкової вимоги чи направлення податкової вимоги за податковою адресою платника податків минуло 60 календарних днів, 5) відсутні невиконані Державою перед платником податків зобов’язання з повернення помилково або надміру сплачених сум.

Таким чином, враховуючи відмінність між п. 95.3 ст. 95 та п. 95.5 ст. 95 Податкового кодексу України, різний правовий підхід законодавця до регулювання одних і тих суспільних відносин може визнаний виправданим у цілях ст. 1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і не вважатися проявом дискримінації, лише за умов дотримання правила юридичної визначеності як невід’ємного елементу запровадженого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права.

Дотримання вазаного правила зумовлює необхідність зазначення контролюючим органом у тексті відповідного рішення як повного розміру суми податкового боргу, котрий підлягає погашенню у порядку п. 95.5 ст. 95 Податкового кодексу України, так і підстав виникнення цього боргу. Лише за таких обставин, платник податків буде знаходитись у ситуації певної юридичної визначеності з приводу застосування до нього контролюючим органом особливої процедури стягнення податкового боргу.

Судовим розглядом встановлено, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач вказаного правила не дотримався, суму податкового боргу не конкретизував, підстав виникнення податкового боргу не зазначив, всупереч наведеному відповідач зазначив, що спірне рішення поширюється на усю суму податкового боргу платника податків, що порушує норми закріплені в п. 95.5 ст. 95 Податкового кодексу України, відповідно до якої спеціальна (особлива) процедура стягнення коштів з рахунків платника в установах банку без рішення суду, поширюється лише на той податковий борг, котрий виник за самостійно узгодженими платником податків у податкових деклараціях грошовими зобов’язаннями.

Крім того, відповідно до п. 95.2 ст. 95 Податкового кодексу України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Згідно з п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Судовим розглядом встановлено, що Харківське управління не є контролюючим органом у розмінні ст. 41 Податкового кодексу України.

Відтак, виконання працівниками Харківського управління функцій контролюючого органу можливе лише за процедурою п. 20.4 ст. 20 Податкового кодексу України.

Враховуючи вказане вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкова вимога №219-50 від 06.03.2017р. (а.с. 27) надсилалась особою – Харківським управлінням, котра не має статусу контролюючого органу – Офісу ВПП, а також що податкова вимога від імені Харківського управління підписана особою, відносно якої відповідачем не подано до суду документів про делегування керівником контролюючого органу повноважень у порядку п. 20.4 ст. 20 Податкового кодексу України.

Так, відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 16.11.2017р. відповідає вимогам ст. 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС України залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2017 по справі № 820/5016/17 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_4Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_5 ОСОБА_6 Повний текст постанови складено 06.03.2018.