Постанова № 72619566, 01.03.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2018 рокуЛьвів№ 876/232/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Пліша М.А., Макарика В.Я.,

з участю секретаря судового засідання Гром І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов’язання до вчинення дій за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2017 року (суддя першої інстанції Микитюк Р.В., м. Івано-Франківськ, дата складання повного тексту рішення – 13.12.2017),

В С Т А Н О В И В:

14 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з адміністративними позовом до Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області про визнання протиправною відмову у видачі посвідчення ветерана військової служби та зобов’язання видати вказане посвідчення.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Із цим рішенням не погодився ОСОБА_1 та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що така є необгрунтованою, винесеною з порушенням вимог матеріального права та з помилковим і неповним з’ясування обставин справи. В обґрунтування вимог апелянт зокрема зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що навчання у цивільному вищому навчальному закладі не відноситься до військової служби та не може бути обрахованим до вислуги років, передбаченої Законом «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Відповідач подав заперечення на апеляційну скаргу, в якому вказав, що оскаржувана постанова є законною і обґрунтованою.

Представник апелянта ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив задовольнити її з підстав, що у ній наведені.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечив щодо доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.02.1995 по 09.08.2017 проходив військову службу в органах СБУ на посадах офіцерського складу. Наказом голови СБУ №131-ОС від 08.08.2017 позивач був звільнений з військової служби за підпунктом «а» пункту 61 та підпунктом «б» пункту 63, 881 за станом здоров`я, непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України в запас Служби безпеки України, що підтверджується даними про звільнення військовослужбовця (а.с. 23).

Після звільнення з військової служби позивачем подано заяву до відповідача про видачу посвідчення ветерана військової служби і нагрудного знака відповідно до ст. ст. 5,10 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», оскільки прослужив на військовій службі більше 25 років.

Відповідач, розглянувши вищевказану заяву надав позивачу відповідь №60/14-392/7/21-11036 від 23.10.2017 про відмову у наданні статусу ветерана військової служби, а також у видачі посвідчення ветерана військової служби (а.с. 9).

Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду для захисту своїх порушених прав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач правомірно відмовив позивачу у наданні статусу ветерана військової служби, а також у видачі посвідчення ветерана військової служби.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранів служби цивільного захисту, ветеранів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, визначає основні засади державної політики щодо соціального захисту громадян, звільнених з військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Національної поліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, та членів їх сімей, гарантії, які забезпечують їм гідне життя, активну діяльність, шану та повагу в суспільствів изначається Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» № 203/98-ВР від 24.03.1998 (далі – Закон № 203/98-ВР).

Відповідно до ст. 5 цього Закону ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України визнаються громадяни України: які бездоганно прослужили на військовій службі, в органах внутрішніх справ, Національній поліції, податковій міліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України 25 і більше років у календарному або 30 та більше років у пільговому обчисленні (з яких не менше 20 років становить вислуга у календарному обчисленні) і звільнені в запас або у відставку відповідно до законодавства України або колишнього Союзу РСР чи держав СНД.

Даючи тлумачення положенням ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист» (справа про ветеранів органів внутрішніх справ), Конституційний Суд України в рішенні № 4 - рп від 27 лютого 2003 року зазначив, що статус ветерана органів внутрішніх справ (по аналогії - ветерана військової служби) може надаватися лише за наявності усіх зазначених в Законі підстав (п. 4 Рішення) в тому числі громадянам, звільненим у запас або відставку до набрання чинності Законом, якщо інше не зазначається законодавцем (п. 5 Рішення).

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону № 203/98-ВР ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ, ветеранам Національної поліції, ветеранам податкової міліції, ветеранам державної пожежної охорони, ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранам Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України вручаються посвідчення та нагрудні знаки.

Судом встановлено, що період військової служби позивача становить: 1) військова служба на офіцерських посадах СБУ з 01.02.1995 року по 09.08.2017 року становить 22 роки 6 місяців і 8 днів; 2) вислуга років у пільговому обчисленні – 6 років 11 місяців 1 день. Отже, загальна військова служба позивача становить 29 років 5 місяців і 9 днів. (а.с. 9).

Згідно довідки Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області №11/436 від 07.12.2017 щодо заходів дисциплінарного впливу стосовно ОСОБА_1 встановлено, що за період військової служби в органах Служби безпеки України на офіцерських посадах СБУ з 01.02.1995 по 09.08.2017 до ОСОБА_1 застосовувались наступні заходи дисциплінарного впливу: 1) дисциплінарні заохочення – 22 рази; 2) дисциплінарні стягнення – 1 раз. (а.с. 39 ).

Враховуючи зазначене, у ОСОБА_1 немає вислуги років необхідної згідно вимог статті 5 Закону № 203/98-ВР для надання статусу ветерана військової служби.

Щодо покликань апелянта про неправомірність незарахування періоду проходження військової підготовки при Кам`янець-Подільському сільськогосподарському інституті до стажу військової служби, такі є безпідставними з огляд у на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 в період 1993-1994 роках проходив військову підготовку при Кам`янець-Подільському сільськогосподарському інституті, за результатами якої 14.06.1994 отримав військове звання лейтенант запасу.

Відповідно до копії диплому серії КВ №010022 від 01.07.1994 року позивач закінчив Кам`янець-Подільський сільськогосподарський інститут за спеціальністю економіка і управління в галузях АПК та рішенням державної екзаменаційної комісії від 29.06.1994 року присвоєно кваліфікацію економіста - організатора (а.с. 36).

Вимогами пункту 6 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» до видів військової служби відносяться: 1) строкова військова служба; 2) військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; 3) військова служба за контрактом осіб рядового складу; 4) військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; 5) військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділенні військової підготовки; 6) військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; 7) військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Пунктом 1 статті 8 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що підготовка громадян України до військової служби включає патріотичне виховання, допризовну підготовку, підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей, підготовку у військових оркестрах, військових ліцеях та ліцеях з посиленою військово-фізичною підготовкою, підготовку до вступу у вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів, військову підготовку у вищих навчальних закладах за програмою підготовки офіцерів запасу, фізичну підготовку, лікувально-оздоровчу роботу, підвищення рівня освітньої підготовки, вивчення державної мови.

Військова підготовка громадян України за програмою підготовки офіцерів запасу відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлює: військова підготовка за програмою підготовки офіцерів запасу включається до навчальних планів вищого навчального закладу як окрема навчальна дисципліна. Програми військової підготовки розробляються згідно з вимогами кваліфікаційних характеристик офіцерів запасу за відповідною військово-обліковою спеціальністю. Порядок розроблення та затвердження кваліфікаційних характеристик офіцерів запасу та програм військової підготовки офіцерів запасу визначається Міністерством оборони України.

Громадянам України, які мають освітній ступінь вищої освіти не нижче бакалавра, пройшли повний курс військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу, склали встановлені іспити та атестовані до офіцерського складу, присвоюється відповідне первинне військове звання офіцера запасу. У разі потреби вони за наказом Міністра оборони України підлягають призову для проходження військової служби осіб офіцерського складу.

Враховуючи наведене, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що час навчання позивача у цивільному вищому навчальному закладі, в тому числі проходження ним військової підготовки з наступним присвоєнням звання лейтенанта запасу не відноситься до військової служби і не може бути врахований до вислуги років передбаченої Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що довідка Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області №11/235 від 09.08.2017 видана для призначення пенсії ОСОБА_1 не може підтверджувати стаж, необхідний для надання статусу ветерана військової служби.

При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що стаж військової служби для отримання статусу ветерана та стаж для призначення пенсії мають різну правову природу.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ч. 3 ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2017 року у справі № 809/1567/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О.О. Большакова

Судді М.А. Пліш

ОСОБА_4

Повний текст виготовлено 06 березня 2018 року.