Постанова № 72619365, 05.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 825/1604/17 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Безименної Н.В.,

Кучми А.Ю..

за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.

розглянувши у судовому засіданні у місті Києві, у порядку ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційну скаргу Центрального відділу державної виконавчої служби міста Чернігів на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року (повний текст виготовлено 21 листопада 2017 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Центрального відділу державної виконавчої служби міста Чернігів про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2017 року позивач, ОСОБА_3, звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просив:

визнати протиправними дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Чернігів Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Артеменко Анастасії Петрівни щодо виконання виконавчого листа № 1-125/10 від 18 травня 2010 року, виданого Деснянським районним судом м. Чернігова;

визнати протиправною та скасувати постанову від 03 серпня 2017 року про арешт майна у межах виконавчого провадження ВП 47006721.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року позовні вимоги задоволено частково:

визнано протиправною та скасовано постанову про арешт майна боржника старшого виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Чернігів Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Артеменко А.П. від 03 серпня 2017 року ВП № 47006721;

у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу у якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи. Зокрема, відповідач посилається на те, що постанова про накладення арешту на майно позивача винесена з дотриманням вимог чинного законодавства України.

19 лютого 2017 року до Київського апеляційного адміністративного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якій останній підтримує правову позицію суду першої інстанції.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів на місці ухвалила проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів на місці ухвалила проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що вироком Деснянського районного суду міста Чернігова від 28 квітня 2010 року (набрав законної сили 14 травня 2010 року) у справі №1-125/2010 позивача визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України та стягнуто на користь ОСОБА_5 9966,88 грн. матеріальної шкоди та 50000,00 грн. моральної шкоди.

18 травня 2010 року Деснянським районним судом м. Чернігова видано виконавчий лист № 1-125/2010 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 50000,00 грн. моральної шкоди.

20 липня 2010 року відкрито виконавче провадження № 20365837, яке 15 грудня 2010 року закінчено на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».

22 лютого 2013 року відкрито виконавче провадження № 36754995, яке 16 вересня 2013 року закінчено на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».

24 березня 2015 року відкрито виконавче провадження № 47006721 за виконавчим листом № 1-125/10 (за заявою стягувача від 20 березня 2015 року).

03 серпня 2017 року старшим державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби м. Чернігів Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Артеменко А.П. винесено постанову про арешт майна боржника від ВП № 47006721 для забезпечення реального виконання рішення, якою накладено арешт на все рухоме майно ОСОБА_3

Вважаючи, що його права та законні інтереси порушено, позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не надано доказів на підтвердження проведення перевірки наявності у позивача рухомого майна та встановлення розміру суми стягнення до прийняття спірної постанови.

Так, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Даючи правову оцінку викладеним фактичним обставинам справи, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі - у редакції, чинній станом на дату подання позову та розгляду його судом першої інстанції), справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби врегульовано ст.181 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.

Таким чином, до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні виконавчих документів, крім тих, щодо яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження.

Як вбачається з матеріалів справи, виконавчий лист у даній справі видано щодо виконання вироку Деснянського районного суду міста Чернігова від 28 квітня 2010 року у справі №1-125/2010 щодо стягнення з позивача на користь ОСОБА_5 9966,88 грн. матеріальної шкоди та 50000,00 грн. моральної шкоди.

Питання відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, врегульовано нормами глави 82 Цивільного кодексу України.

Тобто, має місце спір за позовом особи, яка є боржником у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого листа, виданого на виконання вироку у кримінальній справі в частині цивільного позову.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 128 Кримінального процесуального кодексу України, форма та зміст позовної заяви (цивільного позову у кримінальному провадженні) повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочинства. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Тобто інститут цивільного позову у кримінальному провадженні є суміжним із позовним провадженням, унормованим Цивільним процесуальним кодексом України.

Відповідно до вимог статей 383, 384 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній станом на дату подання позову та розгляду його судом першої інстанції), учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

Отже, даний спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства судом, який видав виконавчий документ.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 07 червня 2016 року ( справа № 815/1554/15) та від 22 лютого 2017 (справа № 755/5626/16-ц).

Відповідно до ст.. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Так, адміністративні суди не є «судом, встановленим законом» для розгляду такої категорії справ.

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів не погоджується з позицією суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для розгляду даного спору у порядку адміністративного судочинства.

Згідно з положеннями ст.. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній станом на дату розгляду апеляційної скарги), судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній станом на дату розгляду апеляційної скарги), суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково: постанову суду першої інстанції необхідно скасувати, а провадження у справі закрити.

На виконання вимог ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній станом на дату розгляду апеляційної скарги), суд роз'яснює позивачеві, що даний спір предметно підсудний суду загальної юрисдикції та повинен розглядатись у порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст. 243, 315, 319, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Центрального відділу державної виконавчої служби міста Чернігів на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року - задовольнити частково.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року - скасувати.

Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Центрального відділу державної виконавчої служби міста Чернігів про визнання протиправною та скасування постанови - закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст.. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст виготовлено 05.03.2018

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді Н.В. Безименна,

А.Ю. Кучма

Головуючий суддя Бєлова Л.В.

Судді: Кучма А.Ю.

Безименна Н.В.