Рішення № 72617937, 07.03.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м.Львів, вул.Чоловського,2;e-mail:inbox@adm.lv.court. gov.ua; тел.: (032)-261-58-10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№813/456/18

07 березня 2018 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 813/456/18 за позовом ОСОБА_1 до Залізничного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення суб'єкта владних повноважень - Залізничного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова від 26.01.2018 року № 269/03-24 про відмову у призначенні ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н., пенсії за вислугу років згідно із ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII;

- зобов'язати Залізничне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Львова обчислити, призначити та виплачувати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н., пенсію за вислугу років, відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII, з 19.01.2018, виходячи із розрахунку 60 % від суми місячного (чинного) заробітку, згідно з довідкою прокуратури Львівської області № 18/574 вих-18 від 17.01.2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем прийнято рішення 26.01.2018 року № 269/03-24 про відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугою років згідно Закону України «Про прокуратуру».

Позивач зазначає, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, безпідставно, на власний розсуд, всупереч вимогам Конституції України, до спірних правовідносин застосував дію Закон України від 02.03.2015 року № 213-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» до правовідносин пов'язаних із новим Законом України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ, який набрав чинності 15.07.2015 року, незважаючи на те, що жодної прямої вказівки про надання зворотної дії в часі цьому Закону не передбачено, та будь-яких змін до ст. 86 Закону «Про прокуратуру» щодо відсутності (скасування) права працівників прокуратури України на звернення до державних органів Пенсійного фонду України на призначення пенсії за вислугу років законодавцем не внесено.

Позивач зазначає, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року не міг встановлювати чи вносити зміни до Закону України «Про прокуратуру», який вступив в дію лише з 15.07.2015 року.

Керуючись положеннями законодавства та вимогами ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», на час звернення до органів пенсійного фонду із відповідною заявою від 19.01.2018 року, стаж роботи позивача надавав йому право на пенсію за вислугою років, відповідно на думку позивача спірне рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач проти позову заперечив, так у відзиві на адміністративний позов відповідач зазначив, що з 01.04.2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

Також відповідача зазначає, що згідно п. 5 прикінцевих положень цього ж Закону, з 1 червня 2015 року норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються зокрема відповідно до Закону України «Про прокуратуру» втратили чинність.

З 01.06.2015 року пенсії в порядку та на умовах визначених Законом України «Про прокуратуру» не призначаються, перерахунки не здійснюються.

Лише з цих підстав на думку відповідача, позовні вимоги позивача щодо призначення пенсії за вислугою років є безпідставними і не ґрунтуються на чинному законодавстві, що є підставою для відмови в задоволені позовних вимог.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що 06.02.2018 року ухвалою судді відкрито спрощене провадження у даній адміністративній справі без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. 01.03.2018 року судом залишено без задоволення заяву відповідача про розгляд справи в загальному позовному провадженні.

Судом встановлені наступні обставини:

Позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугою років згідно Закону України «Про прокуратуру».

26.01.2018 року відповідачем прийнято рішення за № 296/03-24 про відмову в призначені пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», з підстав, що з 01.04.2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення». Згідно п. 5 прикінцевих положень цього ж Закону, з 1 червня 2015 року норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються зокрема відповідно до Закону України «Про прокуратуру» втратили чинність.

З 01.06.2015 року пенсії в порядку та на умовах визначених Законом України «Про прокуратуру» не призначаються, перерахунки не здійснюються.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає, що спірне рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки позивач має право на пенсію за вислугою років згідно із ст. 86 Закону України «Про прокуратуру». Протиправна на думку позивача відмова у призначені пенсії за вислугою років є підставою для зобов'язання відповідача обчислити, призначити та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років, згідно ст. 86 Закону України «Про прокуратуру».

Вказані обставини, та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Докази надані позивачем: судом враховуються, оскільки на підставі таких суд встановив наявність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги позивача у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Судом не враховуються аргументи наведені відповідачем щодо необґрунтованості позовних вимог, оскільки лише набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» не є правомірною підставою для відмови позивачу у призначені пенсії за вислугою років.

Суд зазначає, що Україну проголошено соціальною, правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на призначення пенсії за вислугою років. Загальні умови, порядок нарахування та розмір пенсій визначаються, зокрема, законами України «Про пенсійне забезпечення» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян регулюється спеціальними законами з урахуванням особливостей умов праці, характеру, складності і значущості виконуваної роботи, ступеня відповідальності, певних обмежень конституційних прав і свобод тощо.

Згідно ч. 1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 року, який набрав чинності 15.07.2015 року, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років.

Згідно п. 5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213 VIII передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Аналізуючи часову схему, в тому числі не визначення законодавцем часових меж від якої дати та до 01.06.2015 року, а також прийняття та начебто скасування вищевказаних законів і їх наслідки, суд зазначає наступне:

По суті Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 року в спірній частині є таким, що прийнятий до 1 червня 2015 року і він не міг бути скасований в спірній частині щодо пенсійного забезпечення вищевказаним Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213 VIII, оскільки набрав чинності лише 15.07.2015 року.

Згідно ч. 2 ст. 48 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» закони, постанови та інші акти Верховної Ради, що набрали чинності, скасуванню Верховною Радою не підлягають, вони можуть бути визнані Верховною Радою такими, що втратили чинність.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що на момент звернення позивача, ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 року, щодо предмету спору, втратила чинність.

За загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Судом не враховується правова позиція відповідача в цілому, оскільки норма щодо пенсійного забезпечення призначеного згідно Закону України «Про прокуратуру» по факту не скасована Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213 VIII, та набрала чинності 15.07.2015 року в тій же редакції цього ж закону від 14.10.2014 року.

Тобто, до події, факту застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

На думку суду, з вказаних підстав, до спірних правовідносин слід застосувати саме вимоги ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» в редакції яка діяла на час звернення позивача до відповідача з приводу призначення пенсії за вислугу років.

Відповідачем в супереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, яка встановлює обов'язок відповідача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, не спростовано жодних аргументів наведених позивачем в позовній заяві.

З цих же підстав судом враховуються аргументи позивача щодо протиправності спірного рішення відповідача про відмову позивачу у призначенні пенсії за вислугу років згідно із ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» та зобов'язання відповідача обчислити, призначити і виплачувати позивачу пенсію за вислугу років, відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII, з 19.01.2018 року, виходячи із розрахунку 60 % від суми місячного (чинного) заробітку, згідно з довідкою прокуратури Львівської області № 18/574 вих-18 від 17.01.2018 року, оскільки інших підстав ніж зазначених у спірному рішенні, відзиві відповідач не вказав.

Також судом враховується аргументи позивача що ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В пунктах 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» від 01.06.2006 року Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20.11.1995, серія А, № 332, с. 21, п. 31). Аналогічну правову позицію щодо права власності особи сформульовано Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24.04.2003).

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у п. 23 рішення «Кечко проти України» від 08.11.2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Суд також погоджується із висновком позивача, що в розумінні ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції, перебуваючи на службі в органах прокуратури, позивач має законні сподівання на отримання пенсії за вислугу років за наявності достатнього спеціального стажу, які ґрунтуються на нормах ст. 86 Закону України «Про прокуратуру».

Крім цього позивач зазначає, що ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Норми права, які застосував суд, наступні:

Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 року, в редакції чинній на час спірних правовідносин, оскільки саме вказаний закон регулює правовідносини щодо предмету спору по даній справі.

Норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував:

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213 VIII, в частині щодо предмету спору по даній справі.

Мотиви їх не застосування наступні: вказаний закон в спірній частині по факту не скасував норми іншого закону, на підставі якого позивач звернувся до відповідача про призначення пенсії за вислугою років.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 262-263, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задоволити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Залізничного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова (ЄДРПОУ 41250271, м. Львів, вул. Городоцька, 172) від 26.01.2018 року № 269/03-24 про відмову в призначенні ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1), пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Зобов'язати Залізничне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Львова (ЄДРПОУ 41250271, м. Львів, вул. Городоцька, 172) обчислити, призначити та виплачувати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1), пенсію за вислугу років, відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII, з 19.01.2018, виходячи із розрахунку 60 % від суми місячного (чинного) заробітку, згідно з довідкою прокуратури Львівської області № 18/574 вих-18 від 17.01.2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Залізничного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова (ЄДРПОУ 41250271, м. Львів, вул. Городоцька, 172) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1) 1409,60 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. 295 -297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Суддя Гавдик З.В.