Рішення № 72617787, 07.03.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 813/4985/17

07 березня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання неправомірними дій, протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1Л.) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Галицького об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова, у якому просить суд:

- визнати неправомірними дії Галицького об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова щодо відмови у поновлені виплати раніше призначеної пенсії за віком;

- визнати протиправною бездіяльність Галицького об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова щодо поновлення виплати раніше призначеної пенсії за віком;

- зобов’язати Галицьке об’єднане управління Пенсійного фонду України м. Львова здійснити виплату пенсії за віком на підставі ст. 42 Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-ІV, починаючи з 07.10.2009 на підставі рішення Конституційного суду України № 25-рп/2009.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що ОСОБА_1 перебувала на обліку в управлінні ПФУ Галицькому районі м. Львова та отримувала пенсію за віком, пропрацювавши медсестрою на одному місці більше 45 років з 02.02.1948 по 1994 рік. У 1996 виплата пенсії була припинена у зв’язку із виїздом позивача на постійне місце проживання в Ізраїль. 24.10.2017 позивач через представника звернулась до Галицького об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова із заявою від 15.10.2017 про поновлення виплати раніше призначеної пенсії за віком.25.10.2017 представник позивача подав до відповідача заяву про поновлення виплати пенсії за віком з 07.10.2009 у зв’язку з прийняттям Конституційним судом рішення від 07.10.2009 № 25-рп/2009. Однак, Галицьке об’єднане управління Пенсійного фонду України м. Львова відмовило у поновленні виплати раніше призначеної пенсії за віком у зв’язку з відсутністю правових підстав.

Ухвалою суду від 08.02.2018 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.

Судом встановлено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 821 “Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України”, Галицьке об’єднане управління Пенсійного фонду України в Львівській області реорганізоване шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області.

На підставі ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України суд допустив заміну відповідача у справі Галицького об’єднаного управління Пенсійного фонду м. Львова його правонаступником Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву від 05.03.2018 (вх. № 5866), у якому зазначає, що 24.10.2017 на адресу відповідача надійшла заява довільної форми від ОСОБА_1 Пізніше 25.10.2017 відповідачем отримано уточнення до заяви про поновлення виплати та перерахунок пенсії за віком за підписом ОСОБА_2 Оскільки, заяви надійшли без жодних додатків, відтак вони розглянуті в порядку Закону України «Про звернення громадян». Отже, позивач у встановленому порядку за призначенням пенсії не зверталась, а відповідачем відповідних дій щодо розгляду документів при поновлені пенсії – не вчинялось та рішення згідно Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не приймалось. Стверджує, що лист від 06.11.2017 вх. № 9825/04, має виключно роз’яснювальний, інформаційний характер та не тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та/або обов’язків для позивача.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 перебувала на обліку в управлінні ПФУ Галицькому районі м. Львова та отримувала пенсію за віком.

У 1996 ОСОБА_1 виїхала на постійне місце проживання у державу Ізраїль.

24.10.2017 2017 ОСОБА_1, звернулася до управління ПФУ Галицькому районі м. Львова із заявою від 15.10.2017 про поновлення виплати пенсії за віком, яка не виплачувалась з 1996 по теперішній час у зв’язку з виїздом на постійне місце проживання в Ізраїль.

25.10.2017 ОСОБА_2, діючи за довіреністю в інтересах ОСОБА_1, звернулась до управління ПФУ з уточненням до заяви про поновлення виплати та прерахунок пенсії за віком.

Галицьким об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України м. Львова листом від 06.11.2017 № 9825/04 повідомлено, що на сьогоднішній день в органів Пенсійного фонду відсутні будь-які правові підстави для поновлення ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії на території України.

Вважаючи відмову необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернулася з позовом до суду.

Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Припинення виплат пенсій було передбачено пунктом 2 частини першої статті 49 та статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції, діючій до 07.10.2009.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону № 1058-ІVдержава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

Суд звертає увагу, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, тобто з 07.10.2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-ІV. З цього часу відповідач був зобов'язаний відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Щодо відновлення порушеного права позивача з 07.10.2009, суд зазначає.

Виходячи з приписів статті 122 КАС України, права позивача підлягають захисту в межах шестимісячного строку звернення до суду.

Ні позов, ні матеріали справи не містять відомостей щодо існування об'єктивних обставин, які обумовили неможливість звернення позивача до суду з цим позовом після прийняття Конституційним Судом України 07.10.2009 рішення № 25-рп/2009.

Таким чином, адміністративний позов має бути задоволений в межах шестимісячного строку звернення до суду, встановленого ст. 122 КАС України, тобто не з 07.10.2009, а з 21.06.2017, оскільки позов поданий до суду 21.12.2017.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27.02.2018 у справі № 523/5348/17.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню частково.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Галицького об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова щодо поновлення виплати раніше призначеної пенсії за віком ОСОБА_1.

3. Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити нарахування та виплату пенсію за віком ОСОБА_1 починаючи з 21.06.2017.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Судовий збір в розмірі 640 грн 00 коп. присудити на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, ЄДРПОУ 13814885).

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку передбаченому ст. 295 КАС України, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомукаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадженні або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Костецький Н.В.