Рішення № 72617649, 27.02.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2018 року (о 12 год. 28 хв.)Справа № 808/3488/17 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Батрак І.В.,

за участю секретаря Лялько Ю.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3

до Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі – ОСОБА_3, позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі – ГУ ДФС у Запорізькій області, відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати в повному обсязі податкові повідомлення-рішення №9995-13 від 31.10.2017 в сумі 4 148,54 грн. за формою «Ф» за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» та №9996-13 від 31.10.2017 в сумі 17 196,78 грн. за формою «Ф» за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки».

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до пп. 14.1.137-1 Податкового кодексу України уповноважена особа контролюючого органу – посадова (службова) особа контролюючого органу, уповноважена керівником такого органу на виконання певних його функцій в порядку, передбаченому цим Кодексом, тобто фактично з 2017 року дійсно введено таке поняття як уповноважена особа, проте Кодекс не містить порядку уповноваження, суб’єкт владних повноважень повинен діяти в порядок і спосіб, визначений Законом, й самостійно встановлювати порядок уповноваження особи в контролюючого органу немає ні підстав, ні повноважень. Вказує, що оскаржувані, податкові повідомлення-рішення, отримані позивачем, підписано особою, правове становище якої чітко не вбачається. Крім того, посилається на приписи абз. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України та зауважує, що за документами, які неодноразово надавались до податкового органу, на майно, яке перебуває у власності позивача, розповсюджується дія вказаного положення, однак при прийнятті рішень вказане відповідачем залишено поза увагою. Ураховуючи викладене, просить скасувати в повному обсязі податкові повідомлення-рішення №9995-13 від 31.10.2017 в сумі 4 148,54 грн. та №9996-13 від 31.10.2017 в сумі 17 196,78 грн.

29.01.2018 на адресу суду від представника позивача надійшли письмові пояснення (вх. №2952), у яких додатково вказує, що поняття «функції» та «право накладати штрафні санкції» є різними за своєю суттю, більш того, такі функції передаються за погодженням з керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, проте жоден наказ, наданий відповідачем не погоджено з керівником центрального органу виконавчої влади. Також зазначає, що рішення 66 сесії Мелітопольської міської ради Запорізької області VI скликання від 29.05.2015 №2/6 затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об’єктів житлової та нежитлової нерухомості на території м. Мелітополя Запорізької області, проте Рішенням 4 сесії Мелітопольської міської ради VIІ ;2/6 від 29.01.2016 міська рада вирішила встановити на території міста Мелітополя податок на нерухоме майно на 2016 рік. Відтак, вважає, що враховуючи, що бюджетний період для бюджетів становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року, бюджетним періодом, в якому починає застосовуватися податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначених відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 №909- VIІІ Рішенням Мелітопольської міської ради №2/6 від 29.01.2016, є 2017 рік. Таким чином, на думку представника позивача, оскільки податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, був запроваджений у м. Мелітополі пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, відповідач безпідставно нарахував позивачу суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості у розмірі 4 148,54 грн. та 17 196,78 грн., відтак оскаржувані рішення підлягають скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та надав пояснення, аналогічні викладеним у адміністративному позові та письмових поясненнях. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив із підстав, наведених у наданому суду відзиві (вх. №3931 від 07.02.2018), зокрема, зазначає, що відповідно до витягів з реєстру платників податків на нерухоме майно, позивач є власником об’єктів нежитлової нерухомості, на підставі наведених даних ГУ ДФС у Запорізькій області сформовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік, які підписано керівником (заступником керівника або уповноваженою особою) контролюючого орану та вручено ОСОБА_3 Вказує, що відповідно до наказу від 08.08.2017 №2016 «Про надання повноважень» ОСОБА_4 було надано повноваження виносити ППР. У податкових повідомленнях-рішеннях дійсно є запис «Розрахунок податкового зобов’язання додається», але ІС «Податковий блок» формування такого розрахунку програмно не передбачено, при цьому, пояснює, що розрахунок податкового зобов’язання здійснено на підставі рішення Мелітопольської міської ради. Стосовно посилань позивача на абз. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України та податкову пільгу з податку на нерухоме майно вказує, що нежитловий комплекс, який розташований за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Фрунзе, буд. 57/7, неможливо віднести до будівель промисловості, зокрема, виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств. Звертає увагу суду, що сам позивач у позовній заяві посилається на ДК 018-20000, тому постало питання щодо документального підтвердження відповідності споруд державному класифікатору будівель і споруд ДК 018-20000, затвердженого наказом №2/507 від 17.08.2000 Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації. Тобто вважає, що оскільки право власності вже зареєстроване і в матеріалах справи наявне свідоцтво та витяг з державного реєстру прав на нерухоме майно, то акт готовності об’єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката повинен бути у позивача. Ураховуючи вищевикладене, просить у задоволенні адміністративного позову відмовити.

На підставі статті 243 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення та оголошено про час виготовлення рішення у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлені наступні обставини.

Із матеріалів справи (договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, витяги про державну реєстрацію прав) вбачається та сторонами не заперечується, що ОСОБА_3 є власником об’єктів нерухомості, а саме:

нежитлової будівлі, яка розташована за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Фрунзе, буд. 57/7, підстава виникнення договір купівлі-продажу №752 від 01.03.2011, загальною площею 939,80 кв. м, нежитловою площею 821,8 кв. м (частка володіння ?);

нежитлової будівлі, яка розташована за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Фрунзе, буд. 57/10, підстава свідоцтво про право власності б/н від 28.10.2010, видане виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради Запорізької області, який складається з будівель: А-2 загальною площею 1177,0 кв. м, основною площею 936,6 кв. м, В-1 загальною площею 110,4 кв. м, основною площею 102,2 кв. м (частка володіння 3/4).

31 жовтня 2017 року згідно з пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України ГУ ДФС у Запорізькій області складені податкові повідомлення-рішення форми «Ф»:

№9995-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у сумі 4 184,54 грн.;

№9996-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у сумі 17 196,78 грн.

Вважаючи прийняті відповідачем рішення протиправними позивач звернувся до суду із даним позовом про їх скасування.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 67 Конституції України, кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі – Податковий кодекс України).

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 Податкового кодексу України податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 16.1 статті 16 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов’язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28.12.2014"Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом викладення в новій редакції статті 266 Податкового кодексу України, було введено новий вид податку для громадян України. Яким передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне віл земельної ділянки.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об'єктами оподаткування у відповідності до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункти 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).

У свою чергу, за приписами підпункту «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об’єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. При цьому, законодавець не визначає жодних обмежень щодо використання чи невикористання таких об’єктів.

Згідно з підпунктом 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у нежитловій нерухомості виділяють, окрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач є власником об’єктів нерухомості, розташованого за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Фрунзе, буд. 57/7 загальною площею 939,80 кв. м (1/4 частка володіння), та розташованого за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Фрунзе, буд. 57/10 загальною площею 1 287,4 кв. м (3/4 частка володіння). Згідно з Витягами з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, затвердженої рішеннями Мелітопольської міської ради Запорізької області від 27.12.2010 №9 та від 28.12.2011 №1/23, Довідки №12.7183 та №12.7185 вказані вище земельні ділянки призначені для розміщення та обслуговування виробничих приміщень. Отже, оскільки будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств не є об’єктом оподаткування у розумінні з підпункту «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, а належна позивачу нежитлова будівля, у свою чергу, за своїми характеристиками та цільовим використанням відповідає категорії будівель промисловості, суд вважає, що у відповідача були відсутні законні підстави для визначення позивачу суми податкового зобов’язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки». Належних та переконливих доказів зворотного представником відповідача не надано.

Крім того, відповідно до принципів, встановлених пунктом 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі стабільності - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року

Пунктом 4.3 статті 4 Податкового кодексу України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

При цьому, згідно із пунктом 4.4 статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною ОСОБА_4 України, а також Верховною ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Відповідно до статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Приписи підпункту 10.1.1 пункту 10.1 та пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України відносять до місцевих податків податок на майно в частині податку на нерухоме майно, який у обов’язковому порядку повинен бути встановлений місцевою радою.

Пунктом 7 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» №909-VIII від 24.12.2015 рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України.

Згідно із пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору. Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Приписи пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України визначають, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Таким чином, податкові зобов’язання з місцевого податку можуть визначатися податковим органом лише в разі, якщо міська рада своїм рішенням встановила цей місцевий податок.

Згідно з класифікацією доходів бюджету, встановленою статтею 9 Бюджетного кодексу України, доходи бюджету класифікуються, зокрема, за такими розділами, як податкові надходження. Податковими надходженнями визнаються встановлені законами України про оподаткування загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).

Відповідно до статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною ОСОБА_4 України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.

Частиною третьою статті 27 Бюджетного кодексу України встановлено, що закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Як було зазначено раніше, Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень в 2016 році», згідно з якими рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, тобто після 15 липня поточного року.

Відповідно до рішення 66 сесії Мелітопольської міської ради Запорізької області VI скликання від 29.05.2015 №2/6 затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об’єктів житлової та нежитлової нерухомості на території м. Мелітополя Запорізької області.

Проте, Рішенням 4 сесії Мелітопольської міської ради Запорізької області VII скликання №2/6 від 29.01.2016 «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об’єктів житлової та нежитлової нерухомості на території м. Мелітополя, на 2016 рік та втрату чинності рішення 66 сесії Мелітопольської міської ради Запорізької області VI скликання від 29.05.2015 №2/6 «Про затвердження Положень про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об’єктів житлової та нежитлової нерухомості» міська рада вирішила встановити на території міста Мелітополя податок на нерухоме майно на 2016 рік.

Відтак, враховуючи, що бюджетний період для всіх бюджетів становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року, бюджетним періодом, в якому починає застосовуватися податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначених відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 № 909-VIII Рішенням Мелітопольської міської ради Запорізької області №2/6 від 29.01.2016, є 2017 рік.

Отже, оскільки податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, був запроваджений у м. Мелітополі пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на неможливість зміни елемента податку пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.

Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати вказаного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, та якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.

Із урахуванням викладених вище обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно нарахував позивачу суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які власниками об’єктів нежитлової нерухомості у загальному розмірі 21 381,32 грн., відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності..

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб’єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 9, 137, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати в повному обсязі податкові повідомлення-рішення, прийняті Головним управлінням ДФС у Запорізькій області (місцезнаходження: 69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 39396146) №9995-13 від 31.10.2017 та №9996-13 від 31.10.2017.

Присудити на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_1) суму судового збору у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.

Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст. ст.295, 297 КАС України.

Повний текст рішення виготовлений 05.03.2018.

Суддя І.В. Батрак