Рішення № 72617501, 06.03.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2018 р. Справа№805/735/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Толстолуцької М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Донецького обласного військового комісаріату Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити дії, –

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, Донецького обласного військового комісаріату Міністерства оборони України, в якому просить суд визнати протиправними дії відповідачів щодо відмови у призначенні грошової допомоги у зв’язку з настанням інвалідності третьої групи внаслідок поранення (контузії), отриманого під час виконання обов’язків військової служби, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності та встановлення причинного зв’язку між отриманим пораненням, контузією, каліцтвом та настання інвалідності з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, зокрема в Ефіопії, де він приймав участь у бойових діях в період з 24.01.1978 року по 03.02.1978 року та з 24.03.1978 року по 31.03.1978 року. Зобов’язати Міністерство оборони України в особі Донецького обласного військового комісаріату Міністерства оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв’язку з настанням інвалідності третьої групи внаслідок поранення (контузії), отриманого під час виконання обов’язків військової служби, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету ОСОБА_2 України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що проходив військову службу та приймав участь у бойових діях з 24.01.1978 року по 3.02.1978 року, з 24.03.1978 року по 31.03.1978 року в республіці Ефіопія. Згідно довідок до Актів огляду МСЕК від 5.09.2013 року та від 20.05.2015 року спочатку йому було встановлено третю групу інвалідності з 1.09.2013 року, а потім безстроково другу групу інвалідності у зв'язку з пораненням (контузією), захворюванням, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії. Він отримав інвалідність після звільнення з військової служби внаслідок захворювання. пов'язаного з пораненнями при виконанні обов'язків військової служби та відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» має право на отримання одноразової грошової допомоги. Проте, своїм рішенням відповідач відмовив позивачеві в призначенні відповідної допомоги.

Позивач вважає зазначені дії таким, що не відповідає вимогам закону, тому звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 805/735/18-а. одночасно, судом вирішено питання про порядок розгляду даної справи (форму адміністративного судочинства).

Відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні), без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Позивач про розгляд справи був повідомлений судом належним чином за адресою зазначеною в позовній заяві, що підтверджується даними рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, наявними в матеріалах справи.

Відповідачі про розгляд справи був повідомлений судом належним чином за адресою зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та засобами електронного зв’язку, що підтверджується даними рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, наявними в матеріалах справи.

У строк встановлений судом відповідачем - Міноборони на адресу суду надіслано відзив, у якому заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними, оскільки позивач керувався тими нормами права, які не підлягають застосуванню в чпірних правовідносинах та не застосував тих норм, які підлягають застосуванню.

Окрім того, відповідач заперечив доводи позивача щодо підтвердження поранення витягом із протоколу засідання ЦВЛК по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, а також висновком судово-медичного експерта, оскільки відповідно до пункту 11 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 року № 402, постанова відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв’язку поранення є окремим документом, який визначений окремим підпунктом пункту 11 Порядку, тому не може бути документом на підтвердження обставин відповідного ушкодження здоров’я.

Щодо висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи відповідач також зазначив, що відповідний висновок є необхідним документом для встановлення причинного зв’язку ушкодження здоров’я та ніяким чином не відноситься до документів, що можуть свідчити про причини та обставини ушкодження здоров’я. Відповідач зауважив, що зі змісту висновку судово-медичної експертизи також не вбачається, зокрема, про те, що відповідне поранення не пов’язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, у зв’язку з чим вказаний документ також не може слугувати підтвердженням вищевказаних обставин.

Щодо позовних вимог позивача про зобов’язання Міністерства оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу відповідач зазначив, що така вимога є втручанням в дискреційні повноваження відповідача, тому не підлягає задоволенню саме в такій редакції. В обґрунтування зазначеного посилався на правові позиції Вищого адміністративного суду, викладені в його рішеннях від 05.07.2016 року № К/800/3396/16 (№ в ЄДРСР 58786155), від 26.05.2016 року № К/800/11775/16 (№ в ЄДРСР 58015940).

Щодо позовних вимог до Донецького обласного військового комісаріату, відповідач – Міністерство оборони України зазначив, що позовна вимога до такого відповідача на даний час є передчасною, оскільки між позивачем та Донецьким обласним військовим комісаріатом відсутній правовий спір.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач – ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 проходив військову службу в Збройних Силах Радянського Союзу та приймав участь у бойових діях в період з 24.01.1978 року по 03.02.1978 року та з 24.03.1978 року по 31.03.1978 року в республіці Ефіопія, що підтверджується Довідкою Маріупольського об’єднаного війскового комісаріату Міністерства оборони України від 03.08.2012 року № 15 /арк. справи 8/.

Окрім того, зазначені обставини встановлені постановою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 листопада 2016 року по справі № 263/6737/16-а за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Донецький обласний військовий комісаріат, про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинення певних дій. Отже, відповідно до вимог статті 78 КАС України не підлягають доказуванню при вирішенні даної справи.

Постановою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 листопада 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2017 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Донецький обласний військовий комісаріат, про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинення певних дій задоволено частково: зобов'язано Міністерство оборони України розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги по інвалідності II групи, що настала внаслідок поранення (контузії) та захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до постанови Кабінету ОСОБА_2 України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16 - 16-3 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі, встановленому законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності. В решті позову відмовлено /арк. справи 21-22/.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 квітня 2017 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 07 листопада 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа – Донецький обласний військовий комісаріат, про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинення певних дій.

Розглянувши, на виконання рішення суду, питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги по інвалідності II групи, що настала внаслідок поранення (контузії) та захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до постанови Кабінету ОСОБА_2 України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (надалі – комісія) дійшла висновку про відмову у призначенні відповідної одноразової грошової допомоги. А саме, пунктом 7 протоколу засідання комісії від 14 квітня 2017 року № 39 старшині 2 статті у запасі ОСОБА_1,документи якого надійшли відповідно до постанови Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 07.11.2016 року за справою 263/6737/16-а та ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.03.2017 року, якого 16.05.1978 року звільнено зі строкової служби та 20.05.2015 року під час повторного огляду органами МСЕК визнано інвалідом ІІ групи внаслідок поранення, пов’язаного з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки заявником не подано документ, що свідчить про обставини поранення/арк. справи 20/.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей врегульовано Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі – Закон № 2011-ХІІ).

Преамбулою зазначеного закону встановлено, що цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Дія Закону № 2011-ХІІ поширюється, зокрема на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти (пункт 2 частини першої статті 3 Закону № 2011-ХІІ).

Нормами статті 4 Закону № 2011-ХІІ визначено, що забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - є гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно вимогами пункту 4 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Частиною другою статті 16-2 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом ОСОБА_2 України.

Постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 25 грудня 2013 року № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Перелік документів, які військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності подає уповноваженому органу зазначений у пункті 11 Порядку № 975 призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Такими документами відповідно пункту 11 Порядку № 975 є: заява про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідка медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Суд не погоджується з доводами відповідача щодо неможливості підтвердження причини та обставин ушкодження здоров’я витягом із протоколу засідання ЦВЛК по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, а також висновком судово-медичного експерта, з огляду на наступне.

Висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 16.07.2012 року № 752/Ж, складеним спеціалістом у галузі судово-медичної експертизи, лікарем судово-медичним експерта ОСОБА_3, який має стаж роботи за фахом 11 років на підставі заяви від 16.07.2012 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено, що виявлені при огляді рубці є наслідком загоєння ран, що могли утворитися внаслідок осколочних поранень (тобто спеціалістом встановлений характер зазначених поранень), які могли бути спричинені в період проходження служби в Ефіопії в 1978 році /арк. справи 19/.

Судом встановлено, що зазначений висновок був зроблений спеціалістом як на підставі обставин справи, встановленими зі слів позивача, так і на підставі огляду спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи, лікаря судово-медичного експерта (описова частина висновку), що дає достатні підстави вважати зазначений документ таким, що підтверджує обставини поранення позивача.

Згідно з даними з Витягу із протоколу № 1460 від 23 липня 2012 року засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (надалі – ЦВЛК) множинні вогнепальні осколкові поранення голови (контузія головного мозку – 1978 р.) правої верхньої та правої нижньої кінцівок, колишнього військовослужбовця ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, наслідком якого є шкіряні рубці в надбрівній ділянці справа до верху від голівки з переходом на туло брови розмірами 0,2*3,2 см., на підборідді зліва розмірами 0,2*1,5 см., на передній поверхні правового плеча у нижній третині розмірами 0,5*0,8 см., на передньо-внутрішній поверхні правового передпліччя у верхній третині розмірами 0,2*0,3 см., 0,2*0,3 см., 0,4*0,2 см., на тилі його на межі середньої та нижньої третин розмірами 0,3*0,5 см., на передньо-внутрішній поверхні правового колінного суглобу розмірами 0,3*0,7 см., на передній поверхні його розмірами 2,5*1 см., що в подальшому призвело до розвитку : «Стійких залишкових явищ перенесеної ЗЧМТ (1978 р. – контузія головного мозку) у вигляді після травматичної та дисциркуляторної енцефалопатії ІІ ст., прогресуючий перебіг, з вираженим церебростенічним синдромом, вестибуло-координаторними розладами, розсіяного пірамідною симптоматикою, емоційно-вольовою нестійкістю, мнестичним зниженням, вегето-судинною дисфункцією. Післятравматичного церебрального арахноїдиту з стійко вираженим цефалічним синдромом, центральною вестибулярною дисфункцією ІІ –ІІІ ст», - що підтверджено військово-медичними та військово-обліковими документами, - ПОРАНЕННЯ (КОНТУЗІЯ) ОСОБА_4, ТАК, ПОВЯЗАНІ З ВИКОНАННЯМ ОБОВЯЗКІВ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ ПРИ ПЕРЕБУВАННІ В КРАЇНАХ, ДЕ ВЕЛИСЬ БОЙОВІ ДІЇ /арк. справи 18/.

Окрім того, нормами пункту 21.5 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом ОСОБА_2 оборони України від 14.08.2008 року № 402 (надалі – Положення № 402) визначені формулювання, в яких приймаються постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв.

Зокрема, у разі якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків, або одержане внаслідок правопорушення приймається постанова, визначена підпунктом «в» пункту 21.5 Положення № 402: «Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби».

Проте, як встановлено судом раніше, згідно Витягу із протоколу засідання ЦВЛК № 1460 від 23 липня 2012 року відносно позивача винесена постанова: «ПОРАНЕННЯ (КОНТУЗІЯ) ОСОБА_4, ТАК, ПОВЯЗАНІ З ВИКОНАННЯМ ОБОВЯЗКІВ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ ПРИ ПЕРЕБУВАННІ В КРАЇНАХ, ДЕ ВЕЛИСЬ БОЙОВІ ДІЇ».

Такий висновок відповідає формулюванню підпункту «б» пункту 21.5 Положення № 402 та встановлюється, якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане (крім випадків протиправного діяння), у разі фактичного виконання службових обов'язків під час проходження військової служби в частинах, які не входили до складу діючої армії.

Таким чином, суд доходить висновку, що подані позивачем документи підтверджують обставини поранення, окрім того вони не пов’язані із вчиненням кримінального чи адміністративного правопорушення або вчиненням дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння.

Окрім того, суд зазначає, що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги, відповідно до зазначених норм законодавства встановлено Жовтневим районним судом м. Маріуполя Донецької області від 07 листопада 2016 року, та не є предметом доказування у даній справі.

Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до норм статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

За правилами частин першої, п’ятої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Відповідно до вимог частини другої зазначеної статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Нормами статті 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред'явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Ураховуючи те, що право позивача на призначення та виплату одноразової грошової допомоги встановлено чинним законодавством України, дотримано всі вимоги, для отримання такої допомоги, суд доходить висновку, що вимога позивача щодо зобов’язання відповідачів призначити та виплатити одноразову грошову допомогу позивачеві, у зв’язку з настанням інвалідності внаслідок травми, пов’язаної з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, в порядку та розмірах, визначених чинним законодавством, є обґрунтованою.

Окрім того, керуючись нормами частини другої статті 9 КАС України з метою забезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та скасувати пункт 7 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 14 квітня 2017 року № 39, як наслідок встановлення судом протиправності дій Міністерства оборони України.

Відповідно до вимог пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов’язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов’язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Згідно норм пункту 13 зазначеного Порядку керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Одноразова грошова допомога, відповідно до пункту 14 Порядку № 975, виплачується особі шляхом її перерахування уповноваженим органом на рахунок в установі банку, зазначений одержувачем виплати, або через касу уповноваженого органу.

Згідно положень статті 22 Бюджетного кодексу У головним розпорядником коштів на виплату одноразової грошової допомоги є саме Міністерство оборони України. Тобто законодавець поклав призначення грошової допомоги саме на Міністерство оборони України, отже суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині призначення грошової допомоги слід покласти на відповідача 1.

Як зазначалось судом раніше, розпорядник бюджетних коштів – Міноборони приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові (в даному випадку до Донецького обласного військового комісаріату) для видання наказу про виплату такої, допомоги особам, які звернулися за нею.

З урахуванням зазначених норм та враховуючи, що Міноборони було прийнято рішення про відмову у призначенні виплати одноразової грошової допомоги суд не вбачає неправомірності дій з боку Донецького обласного військового комісаріату.

Суд також не приймає посилання відповідача, що вимога про зобов’язання Міністерства оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу є втручанням в дискреційні повноваження відповідача, з огляду на наступне Відповідно до Рекомендації Комітету ОСОБА_2 Європи № R(80)2, прийнятої Комітетом ОСОБА_2 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Проте, норма пункту 12 Порядку щодо призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов’язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві не передбачає дискреційних повноважень у відповідача щодо у розумінні Рекомендації Комітету ОСОБА_2 Європи № R(80)2, прийнятої Комітетом ОСОБА_2 11.03.1980.

Позивач на підставі положень пункту 13 частини першої статті 5 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору як учасник бойових дій, тому, відповідно до положень статті 139 КАС України питання про розподіл судових витрат не розглядається.

Керуючись статтями 2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 118, 139, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Донецького обласного військового комісаріату Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні грошової допомоги у зв’язку з настанням інвалідності третьої групи внаслідок поранення (контузії), отриманого під час виконання обов’язків військової служби ОСОБА_1.

Скасувати пункт 7 року № 39 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 14 квітня 2017.

Зобов’язати Міністерство оборони України (юридична адреса: 03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022) призначити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 (зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1) у зв’язку з настанням інвалідності третьої групи внаслідок поранення (контузії), отриманого під час виконання обов’язків військової служби, в порядку та розмірах, визначених чинним законодавством.

Зобов’язати Донецькій обласний військовий комісаріат (юридична адреса: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Громової, буд. 67, код ЄДРПОУ 08301764) виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 (зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1) у зв’язку з настанням інвалідності третьої групи внаслідок поранення (контузії), отриманого під час виконання обов’язків військової служби, в порядку та розмірах, визначених чинним законодавством.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 06 березня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Толстолуцька М.М.