Постанова № 72616933, 27.02.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2018 р. Справа№ 910/14230/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання : Стаховській А.І.

за участі представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача: Островерхий С.А. довіреність № 4725/10 від 22.12.2011 року;

від третьої особи 1: Дорошенко О.Б. довіреність № 3 від 17.02.2017 року;

від третьої особи 2: Сотнікова І.В. довіреність № 27-26508/17 від 27.12.2017 року;

від третьої особи 3: Ванда С.В. довіреність № 18-0011/61983 від 07.09.2017 року,

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Галичфарм"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2017 року (повне рішення складено 25.09.2017 року)

у справі № 910/14230/16 (суддя: Літвінова М.Є.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Галичфарм"

до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

1. Дорошенко Олег Борисович

2. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

3. Національний банк України

про внесення змін до договорів

Встановив

Публічне акціонерне товариство "Галичфарм" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - відповідач), за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Дорошенко Олег Борисович (далі - третя особа1 ) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - третя особа 2) Національний банк України (далі - третя особа 3) про внесення змін до іпотечного договору №2006ЦИК/0307 від 28.03.2007 року, договору про відновлювальну кредитну лінію №1195-01-07 від 19.09.2007 року, договору про відновлювальну кредитну лінію №1252-08 від 13.06.2008 року, договору про відновлювальну кредитну лінію №1318-10 від 21.05.2010 року, договору про відновлювальну кредитну лінію №1319-10 від 26.05.2010 року, договору про відновлювальну кредитну лінію №1320-10 від 29.06.2010 року, договору про відновлювальну кредитну лінію №1321м-10 від 29.06.2010 року та договору про відновлювальну кредитну лінію №1440-12 від 15.11.2012 року в редакції, запропонованій позивачем, у зв'язку з істотною зміною обставин внаслідок загострення соціальної та економічної ситуації на сході України та проведення антитерористичної операції.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що позивач звертався до відповідача з пропозиціями реструктуризувати заборгованість за кредитними договорами у зв'язку з погіршенням становища на ринку, втратою ринку збуту на території проведення військових дій.

Відповідач, не погодився з внесенням змін до договорів.

Крім того, як зазначає позивач, він запропонував відповідачу внести зміни в договір № 2006ЦИК/0307 від 28.03.2007 року шляхом поширення дії забезпечення по договору на всі кредитні договори, укладені між сторонами.

Таким чином, позивач просить внести зміни до вищевказаних угод в частині строків (термінів) повернення траншів (процентів за ними, комісійної винагороди і пені) та зазначає, що сталася істотна зміна обставин, що унеможливлює виконання кредитних договорів на умовах, які досягнуто сторонами при його укладенні. Також позивач просить внести зміни до вищевказаного іпотечного договору шляхом поширення його забезпечувального зобов'язання на всі зазначені кредитні договори.

Господарський суд міста Києва частково задовольнив позов Публічного акціонерного товариства "Галичфарм" своїм рішенням від 13.09.2016 року.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" подало до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 року у справі № 910/14230/16 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Київський апеляційний господарський суд апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 року у справі №910/14230/16 залишив без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 року у справі №910/14230/16 залишив без змін своєю постановою від 09.02.2017 року.

Не погоджуючись з рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати повністю як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Вищий господарський суд України касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" задовольнив частково, рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2017 року у справі №910/14230/16 скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції своєю постановою від 06.06.2017 року.

Господарський суд міста Києва у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Галичфарм" відмовив своїм рішенням від 18.09.2017 року.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Галичфарм" подало до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2017 року у справі № 910/14230/16 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального, зокрема ст. 652 Цивільного кодексу України.

Так, скаржник зазначив, що законні вимоги апелянта про внесення змін до Кредитних договорів обґрунтовані загостренням соціальної та економічної ситуації на сході України та проведенням антитерористичної операції, сталася істотна зміна обставин, що унеможливлює виконання кредитних договір на умовах, які було досягнуто сторонами при його укладенні, в зв'язку з чим, на підставі ст. 652 Цивільного кодексу України, винили підстави для внесення змін до договору.

Також скаржник вказав, що матеріалами справи підтверджується факт втрати ринку збуту, внаслідок негативних суспільно-політичних подій на території Донецької та Луганської областей, які передували та супроводжували проведення антитерористичної операції та мали наслідком неспроможність виконання позивачем зобов'язань за кредитними договорами у повному обсязі.

Київський апеляційний господарський суд прийняв апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Галичфарм" до провадження у складі колегії головуючого судді Андрієнка В.В., суддів: Буравльова С.І., Пономаренка Є.Ю.

Судом неодноразово відкладався розгляд справи № 910/14230/16.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2017 року, у зв'язку з перебуванням головуючого судді Андрієнка В.В., справу № 910/14230/16 було передано на розгляд нової колегії у складі головуючого судді Суліма В.В., суддів: Майданевича А.Г., Гаврилюка О.М.

Київський апеляційний господарський суд прийняв апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Галичфарм" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2017 року до провадження у складі колегії головуючого судді Суліма В.В., суддів: Майданевича А.Г., Гаврилюка О.М., та призначив розгляд справи № 910/14230/16 на 30.01.2018 року своєю ухвалою від 12.12.2017 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2017 року розгляд справи було відкладено.

06.02.2018 року в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду від апелянта надійшла заява про відвід суддів у складі головуючого судді Суліма В.В., суддів: Гаврилюка О.М., Майданевича А.Г.

Розглянувши заяву апелянта про відвід колегія суддів дійшла висновку про його необґрунтованість.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 року провадження у справі №910/14230/16 зупинено, матеріали справи №910/14260/16 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, за результатами якого обрано колегію суддів у складі головуючого судді Ткаченко Б.О., суддів: Зеленін В.О., Зубець Л.П.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2018 року у складі колегії суддів: головуючого судді: Ткаченко Б.О., суддів: Зеленін В.О., Зубець Л.П. у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Галичфарм" про відвід колегії суддів у складі головуючого судді Суліма В.В., суддів: Гаврилюка О.М., Майданевича А.Г. у справі № 910/14230/16 відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2018 року поновлено провадження у справі №910/14230/16. Призначено справу до розгляду на 27.02.2018 року.

27.02.2018 року в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду третя особа 1 підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати.

27.02.2018 року у судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду відповідач та треті особи 2, 3 просили суд відмовити у повному обсязі у задоволенні апеляційної скарги.

Так, у відзиві на апеляційну скаргу третя особа 2 зазначила, що на офіційному сайті позивача наявна інформація про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2011-206 роки. Згідно вказаних звітів щороку чистий дохід позивача зростав, що спростовує твердження позивача про понесення ним збитків.

У відзиві на апеляційну скаргу третя особа 3 зазначила, що позивач безпідставно ототожнює форс-мажорні обставини з істотною зміною обставин, правові наслідки настання яких по-різному регулюються чинним законодавством та просила врахувати тяжкий матеріальний стан позивача та недопустимість доведення його до банкрутства.

Представник позивача у судове засідання 27.02.2018 року не з'явився. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином, зокрема надсиланням ухвали від 14.02.2018 року на відповідну адресу. Пояснення представником позивача надавались в попередніх судових засіданнях.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строк для перегляду рішення місцевого господарського суду, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представника позивача, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2017 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Галичфарм" - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, між сторонами були укладені декілька кредитних договорів та договір іпотеки, зокрема:

- 19.09.2007 року між позивачем і відповідачем було укладено договір про відновлювану кредитну лінію №1195-01-07 на загальну суму 55000000 грн зі строком повернення до 18.09.2008 року, додаткової угодою від 05.10.2015 року до договору про відновлювану кредитку лінію №1195-01-07 від 19.09.2007 року було встановлено розмір кредитної лінії - 68 815 284 грн, а також кінцевий строк погашення до 12.05.2016 року;

- 13.06.2008 року між позивачем і відповідачем було укладено договір про відновлювану кредитну лінію №1252-08 на загальну суму 50 000 000 грн зі строком повернення до 12.06.2010 року, додаткової угодою від 05.10.2015 року до договору про відновлювану кредитну лінію №1195-01-07 від 19.09.2007 року було встановлено розмір кредитної лінії - 108 750 000 грн, а також кінцевий строк погашення до 10.06.2016 року;

- 21.05.2010 року між позивачем і відповідачем було укладено договір про відновлювану кредитну лінію №1318-10 на загальну суму 78 000 000 грн зі строком повернення до 20.05.2013 року, додатковою угодою від 20.05.2013 року кінцевий строк погашення встановлено 19.05.2016 року;

- 26.05.2010 року між позивачем і відповідачем було укладено договір про відновлювану кредитну лінію №1319-10 на загальну суму 78 000 000 грн зі строком повернення до 20.05.2013 року, додатковою угодою від 20.05.2013 року кінцевий строк погашення встановлено 19.05.2016 року;

- 29.06.2010 року між позивачем і відповідачем було укладено договір про відновлювану кредитну лінію №1320-10 на загальну суму 77 000 000 грн зі строком повернення до 28.06.2013 року, додатковою угодою від 27.06.2013 року кінцевий строк погашення встановлено 26.06.2016 року;

- 29.06.2010 року між позивачем і відповідачем було укладено договір про мультивалютну відновлювану кредитну лінію №1321-10 на загальну суму 76 000 000 грн зі строком повернення до 28.06.2013 року, додатковою угодою від 27.06.2013 року кінцевий строк погашення встановлено 27.06.2016 року;

- 15.11.2012 року між позивачем і відповідачем було укладено договір про відновлювану кредитну лінію №1440-12 на загальну суму 78 000 000 грн зі строком повернення до 14.11.2015 року.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, розмір заборгованості позивача по тілу кредитів станом на 30.08.2016 року є таким: за договором про відновлювану кредитну лінію №1195-01-07 від 19.09.2007 року 68815284 грн; за договором про відновлювану кредитну лінію №1252-08 від 13.06.2008 року 108450000 грн; за договором про відновлювану кредитну лінію №1318-10 від 21.05.2010 року 61272576,91 грн; за договором про відновлювану кредитну лінію №1319-10 від 26.05.2010 року 77600000 грн; за договором про відновлювану кредитну лінію №1320-10 від 29.06.2010 76600000 грн; за договором про мультивалютну кредитну лінію № 1321м-10 від 29.06.2010 року 67284870 грн; за договором про відновлювану кредитну лінію № 1440-12 від 15.11.2012 року 77 668 918, 09 грн.

Так, загальний розмір заборгованості позивача по тілу кредитів, що не заперечується сторонами, становить 537 691 649 грн.

В забезпечення виконання зобов'язань по договору про відновлювану кредитну лінію № 1252-08 від 13.06.2008 року між позивачем і відповідачем було укладено договір іпотеки єдиного майнового комплексу № 2006ЦИК/0307 від 28.03.2007 року, яким було передано в іпотеку будівлі та споруди майнових комплексів за адресами: Львівська область, м. Львів, вул. Опришківська, 6/8, загальною площею 31921,3 кв.м.; Львівська область, м. Львів, вул. Балкова, 1, загальною площею 872,7 кв.м.; Львівська область, м. Львів, вул. Заклинських, 5, загальною площею 1770,6 кв.м.; блок складських та допоміжних приміщень (літ. С-3, С'-1), Львівська область, м. Львів, вул. Опришківська, 6/8, загальною площею 2268,1 кв.м. Узгоджена сторонами вартість предмету іпотеки становила 412 631 000 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача з пропозиціями щодо реструктуризації заборгованості за кредитними договорами, а саме в частині строків (термінів) повернення траншів (процентів за ними, комісійної винагороди і пені), у зв'язку з погіршенням становища на ринку та втратою ринку збуту на території проведення АТО, посилаючись на те, що сталася істотна зміна обставин, що унеможливлює виконання кредитних договорів на умовах, які досягнуто сторонами при їх укладенні.

При цьому, позивач пропонував відповідачу внести зміни в договір іпотеки № 2006ЦИК/0307 від 28.03.2007 року шляхом поширення дії забезпечення по договору на всі кредитні договори, укладені між сторонами.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, сторони не дійшли згоди стосовно зміни договорів.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З аналізу вищевказаних приписів чинного законодавства вбачається, що істотні умови Кредитного договору, в тому числі термін його дії, визначаються лише за згодою сторін, що кореспондується з положеннями ст. 627 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.ч. 2, 3, 4 ст. 188 Господарського кодексу України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно ст. 526, 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що Цивільний кодекс України базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань, прийнятих на себе за договором. Можливість розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин, з яких сторони виходили при укладанні договору, Кодекс пов'язує з певними визначеними випадками, на які безпосередньо вказується у статті 652 Цивільного кодексу України.

Так, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Відповідно до ч. 4 ст. 652 Цивільного кодексу України зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Згідно ст. 652 Цивільного кодексу України, укладаючи договір сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. Проте, в ході виконання договору можуть виявлятися обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін. При укладенні договору та визначені його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися.

Закон пов'язує можливість зміни договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених за приписами чинного законодавства. При вирішенні спорів про розірвання договорів з підстав, передбачених ст. 652 Цивільного кодексу України, необхідним є з'ясування питань стосовно доведення у чому саме обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору та як саме змінились і чому зміна обставин є істотною (аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 27.02.2012 року у справі №3-9гс12).

При цьому, сама істотна зміна обставин не є підставою для зміни договору. Вимагаючи зміни договору на цій підставі, позивач, з урахуванням вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній на час винесення оскаржуваного рішення) щодо обов'язку доказування, повинен довести, зокрема, впевненість сторін у момент укладення договору в тому, що така зміна обставин не настане.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, загальновідомим є те, що на час проведення антитерористичної операції з метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, прийнято Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02.09.2014 року № 1669-VII.

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 року №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 року № 1035 "Про обмеження поставок окремих товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію" заборонено на період тимчасової окупації поставки товарів (робіт, послуг) під всіма митними режимами з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18.12.2015 року "Про початок процедури ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку" розпочато процедуру ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит" з 18.12.2015 року по 17.12.2017 року включно.

Так, предметом даного спору, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 09.09.2016 року, є вимоги Товариства про внесення змін до укладених з Банком іпотечного договору № 2006ЦИК/0307 від 28.03.2007 року, договору про відновлювальну кредитну лінію № 1195-01-07 від 19.09.2007 року, договору про відновлювальну кредитну лінію № 1252-08 від 13.06.2008, договору про відновлювальну кредитну лінію № 1318-10 від 21.05.2010 року, договору про відновлювальну кредитну лінію № 1319-10 від 26.05.2010 року, договору про відновлювальну кредитну лінію № 1320-10 від 29.06.2010 року, договору про відновлювальну кредитну лінію № 1321м-10 від 29.06.2010 року та договору про відновлювальну кредитну лінію № 1440-12 від 15.11.2012 року в редакції, запропонованій позивачем.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що у зв'язку з загостренням соціальної та економічної ситуації на сході України і проведенням антитерористичної операції сталася істотна зміна обставин, яка виразилася у погіршенні становища на ринку та втраті певних ринків збуту для позивача (на тимчасово окупованій території Донецької та Луганської областей), що унеможливлює виконання ним кредитних договорів на умовах, які було досягнуто сторонами при їх укладанні, а тому на підставі ст.652 Цивільного кодексу України до кредитних договорів слід внести зміни шляхом продовження термінів повернення траншів (процентів за ними, комісійної винагороди і пені) на 36 місяців (до 01.10.2019 року).

Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, щодо незастосування судом першої інстанції до спірних правовідносин норм ст. 652 Цивільного кодексу України, оскільки сторони знаходяться у рівних соціально-економічних умовах. Позичальник (позивач) отримавши кошти банку та використавши їх відповідно до умов Кредитного договору, несвоєчасним поверненням кредиту та процентів за його користування позбавляє іншу сторону (Банк) того, на що останній розраховував при укладенні Кредитного договору, тобто не існує порушення співвідношення майнових інтересів сторін Кредитного договору, а зміни в економіці викликані нестабільною ситуацією на сході країни є комерційними ризиками сторін договору та не можуть бути підставами для зміни істотних умов кредитного договору, оскільки зазначені соціально-економічні умови не є істотною зміною обставин у розумінні ст. 652 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Вищого господарського суду України від 03.04.2017 року №911/3797/15, від 14.11.2016 року у справі №911/3795/15.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що по шести кредитних договорах (№1195-01-07 від 19.09.2007 року, №1252-08 від 13.06.2008 року, №1318-10 від 21.05.2010 року, №1319-10 від 26.05.2010 року, №1320-10 від 29.06.2010 року, №1321м-10 від 29.06.2010 року), навіть з урахуванням додаткових угод про тривале перенесення первісних строків погашення кредитів, кінцевий строк їх повернення настав у травні-червні 2016 року, тоді як з позовом у даній справі позичальник звернувся лише у серпні 2016 року.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що за кредитним договором №1440-12 від 15.11.2012 року строк погашення кредиту настав ще 14.11.2015 року

Крім того, позивачем всупереч приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній на час винесення оскаржуваного рішення) не доведено понесення ним збитків від втрати певних ринків збуту для позивача (на тимчасово окупованій території Донецької та Луганської областей) з огляду на постійне зростання обсягу реалізації продукції ПАТ "Галичфарм" в грошовому виразі протягом 2013-2015 років та доходів від продажу готової продукції за цей період згідно загальнодоступної річної інформації емітента цінних паперів, розміщеної на сайті Товариства.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що втрата ринку збуту, споживачів та активів у Донецькій та Луганській областях через проведення АТО стосувалась не лише позивача, а й відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, місцезнаходженням позивача та його виробничих потужностей є місто Львів, а не зона антитерористичної операції, чим спростовується доводи позивача в частині того, що проведення антитерористичної операції припало на кінцеві терміни повернення кредитних коштів, що практично унеможливило їх належне повернення внаслідок зупинення нормальної роботи підприємства.

Суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що одним з наслідків війни на сході України та проведення антитерористичної операції Національним банком України визнано знецінення національної валюти, наслідком цього стало збільшення собівартості виробництва у зв'язку з тим, що закупівля сировини для виробництва лікарської продукції здійснюється в доларах США, відтак, співвідношення інтересів сторін суттєво змінилось за умов необхідності вибірки кредитних коштів, сума яких планувалась для їх витрачання, в тому числі на закупівлю товарів, необхідних для забезпечення виробничих процесів.

Відповідно до п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від24.11.2014 року № 1 «Про деякі питання практики застосування практики вирішення спорів, що випливають з кредитних договорів», зміна економічної ситуації та коливання курсу іноземної валюти стосовно національної валюти України є комерційними ризиками сторін договору та не можуть бути підставами для зміни чи розірвання кредитного договору, оскільки це не є істотною зміною обставин у розумінні ст. 652 Цивільного кодексу України.

Таким чином, знецінення національної валюти по відношенню до іноземної валюти, що впливає на закупівлю суб'єктом господарювання сировини для виробництва лікарської продукції в доларах США, не може вважатися істотною зміною обставин.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що знецінення національної валюти по відношенню до іноземної валюти відбивається і на майнових правах та інтересах відповідача (кредитора).

Крім того, обставини, на які посилався позивач, мають загальний характер та у повній мірі стосуються обох сторін договору, а тому не можуть бути віднесені до обставин, якими сторони керувалися при укладенні оспорюваних договорів і вважали, що вони не настануть, у зв'язку з якими виконання договорів порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договорів, а тому суд підкреслює, що наведене не є підставами для внесення змін до спірних договорів.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України) і здійснюється на основі, зокрема, власного комерційного ризику, а тому, у даному випадку ризик зміни обставин (втрата ринків збуту) несе позивач.

У пункті 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України 24.11.2014 року № 1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів", також зазначено, що зміна економічної ситуації та коливання курсу іноземної валюти стосовно національної валюти України є комерційними ризиками сторін договору та не можуть бути підставами для зміни чи розірвання кредитного договору, оскільки це не є істотною зміною обставин у розумінні ст. 652 Цивільного кодексу України.

Аналогічну правову позицію в частині того, що економічна та політична ситуація в країні, яка призвела до нестабільності грошової одиниці України та її суттєве знецінена не є істотною зміною обставин, якими сторони договору керувалися при його укладенні, оскільки зазначені обставини носять загальний характер та стосуються обох договірних сторін, відтак, це саме по собі не може бути підставою для зміни договору в судовому порядку, неодноразово висловлювали як Верховний Суд України, так і Вищий господарський суд України під час розгляду відповідної категорії справ.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Позивач в якості умов для істотної зміни обставин визначає такі загальновідомі суспільно-політичні події на сході України (на території Донецької та Луганської областей), як масові заворушення, захоплення будівель державних установ, проведення бойових та військових дій, які призвели до різкого погіршення умов ведення господарської діяльності Товариства в регіоні проведення АТО та втрати ним певних ринків збуту своєї продукції.

Проте, наведені позивачем обставини відносяться до форс-мажорних обставин, передбачених статтею 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні".

Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач безпідставно ототожнює форс-мажорні обставини з істотною зміною обставин, правові наслідки настання яких по-різному регулюються чинним законодавством.

Відповідно до ч. 4 ст. 219 Господарського кодексу України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Адже, кредитні договори та додаткові угоди до них не містять положень щодо форс-мажорних обставин та звільнення боржника від господарської відповідальності в разі їх виникнення, як це передбачено ч.4 ст. 219 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) повинні засвідчуватися сертифікатом Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат, наявності якого в розрізі спірних кредитних правовідносин сторін з матеріалів справи не вбачається та судами не встановлено.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належні доводи скаржника, що попри складну політичну та соціально-економічну ситуацію на території Донецької та Луганської областей, позичальник не відмовляється від виконання своїх зобов'язань за кредитними договорами, навпаки, використання позивачем такого способу захисту як внесення змін до договорів має на меті саме забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитними договорами в цілях забезпечення отримання коштів відповідачем у повному обсязі.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18.12.2015 року "Про початок процедури ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку" розпочато процедуру ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит" з 18.12.2015 року по 17.12.2017 рік включно.

Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, на час пред'явлення позову Банк вже знаходився в процедурі ліквідації, на спірні правовідносини поширюються дії спеціального закону - Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", згідно п. 8 Прикінцевих та перехідних положень якого законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Тобто, ст. 652 Цивільного кодексу України як норма загального закону має застосовуватися судами лише в частині, що не суперечить Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Зокрема, згідно імперативних приписів ч. 5 ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд має право здійснювати реструктуризацію кредитної заборгованості на строк, що не перевищує строк ліквідації банку.

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, у випадку задоволення позову та внесення змін до оспорюваних договорів буде фактично запроваджено реструктуризацію кредитної заборгованості Товариства на 36 місяців (до 01.10.2019 року включно), що є грубим порушенням вимог ч. 5 ст. 48 і п.8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Щодо доводів позивача, що згідно з ч. 5 ст. 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд має право прийняти рішення про продовження ліквідації банку на строк до двох років з можливістю повторного продовження на строк до одного року, а Банк не позбавлений як права передати свої права кредитора за кредитними договорами, так і права вимагати дострокового повернення виданих кредитних коштів та виплати процентів у разі прострочення оплати процентів позичальником, колегія суддів відзначає наступне.

Так, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що на час винесення оскаржуваного рішення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб рішення про продовження процедури ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит" після 17.12.2017 року не приймалося.

Прийняття виконавчою дирекцією Фонда гарантування вкладів фізичних осіб рішення від 27.11.2017 року №5175 про продовження строків здійснення процедури ліквідації АТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» строком на два роки до 17.12.2019 року включно (після прийняття оскаржуваного судового рішення) не може свідчити про невірність висновків суду першої інстанції, а враховуючи наявність права а не обов'язку реструктуризації - не підтверджує обґрунтованість посилань апелянта на наявність підстав для задоволення його позову.

Водночас, суд зазначає, майнові права ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" за кредитними договорами, заборгованість за якими просить реструктуризувати позивач, входять до складу предмета застави за договором застави майнових прав № 24/ЗМП від 24.03.2014 року, укладеним між Національним банком України (заставодержатель) та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" (заставодавець) (докази чого надані суду та знаходяться в матеріалах справи).

Так. в силу п. 3.4.5 договору застави майнових прав заставодавець (ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") зобов'язаний не вносити надалі зміни до кредитних договорів та забезпечувальних договорів без отримання попередньої згоди заставодержателя (Національного банку). Ці вимоги не стосуються зміни розміру процентних ставок за кредитам, перенесення строку сплати процентів на строк не більше 60 днів, перенесення сплати нарахованих відсотків та комісій за обслуговування кредитної заборгованості по одноразового переносу строку в межах одного календарного місяця, зміни валюти кредитування шляхом укладення додаткових угод до кредитних та забезпечувальних договорів.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній на час винесення оскаржуваного рішення) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріали справи не містять, а позивач не довів належними та допустимими доказами наявність одночасно чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, які б підтверджували наявність визначених законом підстав для внесення змін до оспорюваних договорів.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що судами неодноразово розглядались спори ( постанова Вищого господарського суду України від 14.11.2016 року у справі № 911/3795/15, Постанова Вищого господарського суду України від 06.07.2016 року у справі № 922/4663/15, тощо), за схожих обставин та з посиланням на тіж правові норми, а саме з обгрунтуванням позовних вимог зміною істотних обставин, якими сторони правочинів керувалися при їх укладенні, внаслідок загострення соціальної та економічної ситуації на сході України та проведення антитерористичної операції, при цьому посилаючись на положення ст.ст. 651, 652 Цивільного кодексу України, за якими в позові було відмовлено повністю.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" ратифікована Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), підписана від імені України 09.11.1995 року, Перший Протокол, протоколи №4 і №7 до Конвенції, підписані від імені України 19.12.1996 року та Протоколи №2 і №11 до Конвенції, підписані від імені України 09.11.1995 року у м. Страсбурзі із застереженнями.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Бруманеску проти Румунії" дійшов висновку про те, що принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права, і для того, щоб судове рішення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно, щоб воно було розумно передбачуваним. Отже, забезпечення єдності судової практики є нічим іншим, як реалізацією принципу правової визначеності.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Редакція газети "Правоє дело" та Штекель проти України" зазначено, що в рішенні національного суду є можливим посилання на рішення українських судів, у яких останні схильні до відповідного тлумачення законодавчих положень, котрими врегульовані подібні відносини, або в яких був загальний підхід у таких справах (п.56), та, що відповідне тлумачення або загальних підхід національних судів у таких справах має впливати на прийняття рішення в подібних відносинах.

Таким чином, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Так, скаржник, не надав суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2017 року у справі №910/14230/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Галичфарм" - задоволенню не підлягає.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Галичфарм" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2017 року у справі №910/14230/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/14230/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Гаврилюк

А.Г. Майданевич

Дата складення повного тексту - 07.03.2018 року