Рішення № 72616869, 01.03.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/2534/17

Господарський суд Одеської області у складі судді Волкова Р.В.

секретар судового засідання - Кришталь Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "САГРУЛ" (вул.Академіка Заболотного,38,офіс 23, Київ 187, 03187);

До відповідачів:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "СОВАГРО" (вул. Мала Арнаутська,2-А, Одеса, Одеська область, 65012);

2) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, Київ 148, 03148);

про стягнення 56 626, 00 грн.;

Представники сторін:

Від позивача: не з’явився;

Від відповідача 1: не з’явився;

Від відповідача 2: ОСОБА_2 (за довіреністю),

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сагрул", звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до відповідачів, товариства з обмеженою відповідальністю "Совагро" та ФОП ОСОБА_1, про стягнення солідарно 626грн відшкодування матеріальної шкоди, 200грн. відшкодування моральної шкоди, 400грн витрат на послуги адвоката, а також витрати пов‘язаних зі сплатою судового збору.

Заявою від 31.10.2017 позивач збільшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідачів 52626грн. відшкодування матеріальної шкоди, 20000 грн. відшкодування моральної шкоди, 400грн. витрат на послуги адвоката, а також витрати пов‘язаних зі сплатою судового збору (а.с.46-51).

Заявою від 28.11.2017 позивач відмовився від позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 20000грн (а.с.101).

В обґрунтування своїх вимог посилається на укладання між громадянином ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 договору на туристичне обслуговування від 22.07.2017, дію відповідача від імені та за дорученням ТОВ "ТТВК" на підставі Агентського договору № ТС64/05-14 від 01.05.2014, виконання ОСОБА_4 своїх зобов‘язань щодо внесення оплати у розмірі 52626грн, квитанцію про отримання коштів відповідачем-2, неотримання передбачених договором послуг через несплату відповідачем-2 зазначених коштів ТОВ "ТТВК", вказує на порушення відповідачем-2 умов договору, відступлення ОСОБА_3 права вимоги виконання зобов‘язань відповідачем-2 позивачеві, здійснення заміни кредитора у зобов‘язанні, укладання договору поруки з відповідачем-1, понесення витрат на оплату послуг адвоката та сплату судового збору. Посилається на судову практику, перехід до нового кредитора всіх прав первісного кредитора, діюче законодавство про захист прав споживачів та туризм, Цивільний Кодекс України, а також на інші зазначені у позовній заяві та письмових поясненнях обставини та просить позов задовольнити.

Відповідач-1 надав відзив про визнання позову.

Відповідач-2 проти позову заперечує, посилаючись на відсутність оплати за договором, відсутність порушень умов договору з його боку, належність підпису на наданій позивачем квитанції не ОСОБА_1, схожість але не тотожність печатки відповідача-2 на квитанції, неприпустимість уступки права вимоги стягнення моральної шкоди, а також на інші зазначені у відзиві та поясненнях обставини.

Також звертає увагу суду на сумнівні обставини укладання договору поруки, оскільки він укладений майже через два місяці після підписання договору на туристичне обслуговування з невідомою відповідачеві-2 юридичною особою, яка з невідомих причин забажала стати поручителем, а в подальшому визнала позов. Крім того, не є поширеною практика укладання договорів поруки на забезпечення виконання договорів про туристичне обслуговування.

Відповідач-2 звертався до господарського суду Одеської області з клопотаннями про призначення експертизи, про залишення позовної заяви без розгляду, та про витребування доказів, а саме оригіналу квитанції до прибуткового касового ордеру №22/07 від 22.07.2017р. Вказані клопотання суд розглянув, в частині залишення позову без розгляду та призначення експертизи відмовив, щодо витребування у позивача оригіналу квитанції, суд вказану квитанцію витребував у позивача та двічі оглянув її у судових засіданнях.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін, суд встановив наступне.

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Пункт 1 ст.202 Цивільного Кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст.193 ГК України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного Кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного Кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного Кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В якості підстави виникнення зобов‘язань у відповідача-2 позивач посилається на договір на туристичне обслуговування від 22.07.2017.

Згідно преамбули вказаного договору, він укладений громадянином ОСОБА_3 з одного боку та ФОП ОСОБА_1, що діє від імені та за дорученням ТОВ "ТТВК", з іншого.

Суд вважає за необхідне акцентувати увагу позивача на тій обставині, що преамбула договору чітко та недвозначно вказую, що ОСОБА_1 укладаючи договір діяв не від свого імені, тобто фактично мали місце відносини представництва.

Відповідно до ч.1 ст.237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Тобто, представництво є цивільним правовідношенням, змістом якого є вчинення однією стороною (представником) правочинів від імені іншої сторони (яку представляють), в результаті чого цивільні права та обов'язки виникають, змінюються і припиняються безпосередньо для особи, яку представляють.

Аналогічна за змістом ст. 239 ЦК України встановлює, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки для особи, яку він представляє.

Так, представник хоча і безпосередньо вчиняє правочин, проте не стає його стороною. При цьому права та обов'язки виникають не у нього, а у особи, яку він представляє, за умови, що правочин укладений представником у точній відповідності з вимогами цієї особи і при цьому представник не перевищив свої повноваження, передбачені законом, договором, довіреністю або іншою підставою представництва.

За таких обставин суд констатує, що, відповідач-2 не є стороною за договором на туристичне обслуговування від 22.07.2017, а тому для нього не виникають права та обов‘язки за цим договором.

При цьому суд не виключає можливості існування між сторонами взаємних прав та обов’язків з інших підстав, проте такі відносини не є предметом розгляду по цій справі виходячи з предмету спору, заявлених позивачем підстав позову та обґрунтування заявлених вимог.

Позивач також посилається на договір № 28-1/2017 про заміну кредитора у зобов‘язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст.512-519 ЦК України) від 05.09.2017.

Вказаний договір укладений між громадянином ОСОБА_3 та позивачем.

Згідно з п.1.1 договору, його метою є оформлення переходу прав вимоги виконання Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 грошових зобов’язань на підставі договору на туристичне обслуговування від 22.07.2017 (а.с.26).

У п.1.2 договору чітко встановлено, що первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги виконання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 грошових зобов’язань на підставі договору на туристичне обслуговування від 22.07.2017.

Аналогічно і у п.2.2 договору зазначено, що йдеться про зобов’язання, що випливають та ґрунтуються на договорі на туристичне обслуговування.

Дійсно, п.1.ч.1 ст.512 ЦК України передбачає, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою в тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Проте, як вже зазначалось раніше, у відповідача-2 на підставі договору на туристичне обслуговування від 22.07.2017 не виникло жодних грошових зобов‘язань. За таких обставин він не може вважатись боржником, оскільки відсутність грошового зобов‘язання за договором унеможливлює його передачу новому кредиторові.

Щодо вимог до відповідача-1, позивач посилається на наявність договору поруки № 21-09-2017 від 21.09.2017(а.с.29-30), відповідно до п.1.1 якого відповідач-1 поручився перед позивачем за виконання обов‘язку відповідачем-2 щодо виконання грошового зобов‘язання щодо сплати розміру заборгованості у вигляді основного боргу, повернення коштів, відшкодування збитків, пені, штрафу, 3% річних, інфляційних втрат, витрат від знецінення грошових коштів у зв‘язку із коливанням курсу національної валюти, відшкодування інших витрат , тощо із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням відповідачем-2 грошового зобов‘язання згідно договору купівлі-продажу та Угоди, передбаченої ст.2 цього Договору.

Відповідно до ст.2 цього договору, під основним договором розуміється договір № 28-1/2017 про заміну кредитора у зобов‘язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст.512-519 ЦК України) від 05.09.2017, укладеному згідно договору на туристичне обслуговування від 22.07.2017.

Ч.1 ст.553 ЦК України визначає, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Судом вже зазначалось раніше за текстом про відсутність у відповідача-2 грошового зобов‘язання за договором на туристичне обслуговування від 22.07.2017, а тому відсутність обов‘язку про який йдеться у ч.1 ст.553 ЦК України унеможливлює задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача-1 заявлених позивачем грошових коштів. Жодним чином на ці обставини не впливає відповідь відповідача-1 на вимогу позивача від 02.10.2017 про гарантування виконати зобов‘язання за договором поруки до 12.10.2017, оскільки не впливає на правову оцінку судом взаємовідносин між сторонами по справі.

Також відповідачем-1 наданий відзив на позов (а.с.68), в якому він борг визнає та просить розглянути справу без участі їх представника.

Відповідно до ч.1 ст.191 ГПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

При цьому ч.4 вказаної статті зазначає, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Наданий відповідачем відзив на позов був поданий до суду під час дії попередньої редакції ГПК України, яка не вимагала оформлення вищевказаної ухвали, а передбачала врахування такого відзиву під час прийняття судового рішення по справі.

При цьому суд критично ставиться до заперечень відповідача-2 щодо підстав та обставин укладання договору поруки.

Суд виходить з встановленої статтею 204 ЦК України презумпції правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Доказів визнання договору поруки недійсним сторони суду не надали, в рамках цієї справи такі вимоги не заявлялись та відповідно судом не розглядались.

У ст. 15 Цивільного Кодексу України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного Кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У контексті цієї справи, вказані правові норм слід розуміти як такі, що задля здійснення захисту права у судовому порядку позивач повинен довести як факт наявності грошового зобов’язання відповідачів, так і факт відступлення на користь позивача права вимоги виконання саме цього зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частина 3 вказаної статті вказує, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

При цьому згідно з ч.1 ст.72 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає вимоги позивача недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст.123, 129 Господарського процесуального Кодексу України у разі відмови у задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.11, 15, 16, 202, 204, 237, 239, 512, 526, 553, 610, 611, 612, 626, 629 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.46, 72, 73, 74, 75, 77, 79, 86, 91, 98, 123, 129, 191, 232, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "САГРУЛ" (03187, м.Київ вул.Академіка Заболотного,38,офіс 23, код ЄДРПОУ 38039233) до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОВАГРО" (65012, м.Одеса, вул.Мала Арнаутська,2-А, код ЄДРПОУ 33494460) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (03148, АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) про стягнення 56 626, 00 грн. - відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Одеського апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області протягом двадцяти днів з моменту складення повного рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступна та резолютивна частина рішення оголошені в судовому засіданні 01.03.2018р.

Повний текст рішення буде складений та підписаний 06 березня 2018 р.

Суддя Р.В. Волков