Рішення № 72616637, 06.03.2018, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

06 березня 2018 року м. Чернігів Справа № 927/113/18

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Лавриненко Л.М.,

при: секретарі судового засідання Мігда Р.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №927/113/18, розгляд якої здійснено у порядку спрощеного позовного провадження

За позовом: Державного підприємства “Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою”

вул. П’ятницька, 11-а, м. Чернігів, 14000

До відповідача: Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області

проспект Миру, 14, м. Чернігів, 14000

Про стягнення 3368,64 грн.

За участю представників:

Позивача: ОСОБА_1, довіреність №3 від 02.01.2018

Відповідача: ОСОБА_2, доручення №31-25-0661-13423/2-17 від 25.09.2017

У судовому засіданні була проголошена вступна та резолютивна частини рішення, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем – Державним підприємством “Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою” подано позов про стягнення з відповідача – Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області 3368,64 грн боргу за оплату наданих послуг.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №17 про надання послуг від 22.07.2013 з додатками до нього.

Ухвалою суду від 14.02.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження; розгляд справи по суті призначено на 06.03.2018 о 09:30.

Відповідач у поданому відзиві на позов №9-25-0.6-1224/2-18 щодо заявлених позовних вимог заперечує та зазначає, що наказом комісії з реорганізації Держземагентства України від 29.04.2015 №14 «Про реорганізацію Головного управління Держземагентства у Чернігівській області» Головне управління Держземагентства у Чернігівській області реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області. Відповідно до Порядку здійснення заходів, пов’язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1074, Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого наказом Держгеокадастру від 29.05.2015 №90 «Про питання діяльності Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області», функції Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області припинено. Відділ/управління Держгеокадастру у Чернігівській області ліквідовано як юридичні особи публічного права. 21.06.2017 за №10501110007000726 було зроблено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи – Відділ Держгеокадастру у Менському районі Чернігівської області. Також відповідач зазначає, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 3368,64 грн щодо сплати коштів за надані послуги по договору №17, який 22.07.2013 уклав вже ліквідований Відділ Держземагенства у Менському районі Чернігівської області з позивачем, згідно з яким строк його дії встановленого до 31.12.2013, що свідчить про пропуск позивачем трирічного строку, у межах якого позивач міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Крім того, відповідач вказує на те, що кредиторська заборгованість у розмірі 3368,64 грн виникла у Відділу Держземагентства у Менському районі Чернігівської області по бюджетній програмі «Проведення земельної реформи» відповідно до договору №17 від 22.07.2013 та акту здачі-приймання технічної продукції від 27.11.2013 №2, яка у зв’язку з ліквідацією територіальних підрозділів у ІІ кварталі 2017 була передана на баланс відповідача передавальним актом. Між позивачем та відповідачем була підписана додаткова угода до договорів про заміну сторони «замовника», а також акт звірки взаєморозрахунків. На 2017 рік, по бюджетній програмі «Проведення земельної реформи» були виділені кошти тільки на погашення кредиторської заборгованості, яка підтверджена судовими рішеннями. На даний час всі кошторисні призначення на 2017 рік витрачені, а на 2018 рік такі кошти не виділено, що свідчить про те, що несвоєчасний розрахунок за надані послуги було здійснено не з власної вини відповідача.

Позивач у відповіді на відзив №9-28-0.17-340/2-18 вважає заперечення відповідача необґрунтованими та зазначає, що підписуючи додаткову угоду про заміну сторони від 30.06.2017 до договору №17 від 22.07.2013 та ОСОБА_1 звірки взаємних розрахунків станом на 01.12.2017, відповідач своїми діями визнав, що є правонаступником відділу Держземагентства у Менському районі та відповідно несе зобов?язання за спірним договором щодо стягнення 3368,64 грн заборгованості. Існування даної заборгованості визнано відповідачем листом №24-25-0.6.-479/2-18. Факт правонаступництва відповідача та обставина, що перебіг строку позовної давності за спірними правовідносинами переривався шляхом вчинення відповідачем дій, які свідчать про наявність з боку відповідача боргу, зокрема, шляхом підписання вказаних актів звірки, доведено також рішенням Господарського суду Чернігівської області у справі №927/937/17. Згідно з ч.2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов?язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У судовому засіданні 06.03.2018 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, та зазначив, що акт звірки було підписано 01.12.2016.

Представник відповідача підтвердив про існування заборгованості у розмірі 3368,64 грн боргу, за оплату наданих послуг по договору №17 про надання послуг від 22.07.2013.

Заяв та клопотань від сторін до суду не надходило.

Розглянувши подані документи і матеріали, з’ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 ст. 202 та ч.1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, правочин може вчинятися усно або в письмовій, електронній формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

22.07.2013 між Відділом Держземагентства у Менському районі (замовник) та Державним підприємством «Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (виконавець) було укладено договір №17 про надання послуг.

Частинами 1,2 ст. 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов’язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Пунктом 2 частини 1 ст. 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва.

До нового кредитора, відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України, переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади”, здійснено реорганізацію Державного агентства земельних ресурсів України, шляхом перетворення його в Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, а пунктами 5, 6 даної постанови зазначено: установити, що центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються. Права та обов'язки центральних органів виконавчої влади, що ліквідуються, передаються відповідним центральним органам виконавчої влади, на які цією постановою покладено функції з реалізації державної політики у відповідній сфері.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 5 “Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру” ухвалено рішення щодо реорганізації територіальних органів Державного агентства земельних ресурсів України, шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.

Наказом комісії з реорганізації Держземагентства України від 29.04.2015 № 14 “Про реорганізацію Головного управління Держземагентства у Чернігівській області”, Головне управління Держземагентства у Чернігівській області реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області. Положення про Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області затверджено наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015 № 12.

Відповідно до Порядку здійснення заходів, пов’язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 20.10.2011 № 1074, Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, наказом Держгеокадастру від 29.05.2015 № 90 “Про питання діяльності Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області”, функції Головного управління Держземагентства у Чернігівській області припинено.

Такі заходи було проведено і відносно відділів/управлінь Держземагентства у районах та містах Чернігівської області.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.08.2016 № 581 “Про реформування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру”, відділ/управління Держгеокадастру у районах Чернігівської області ліквідовано як юридичні особи публічного права.

Згідно з наказом Держгеокадастру від 07.11.2016 № 283 “Про ліквідацію територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру у Чернігівській області”, відділ/управління Держгеокадастру у районах Чернігівської області ліквідовано як юридичні особи публічного права.

Як вбачається з безкоштовного запиту з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, копія якого додана до матеріалів справи, 21.06.2017 було зроблено запис № 10501110007000726 про державну реєстрацію припинення юридичної особи – Відділу Держгеокадастру у Менському районі Чернігівської області.

Крім того, рішенням Господарського суду Чернігівської області від 20.11.2017 по справі № 927/937/17 за позовом Державного підприємства “Київське державне підприємство геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем “Київгеоінформатика” до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про стягнення 1234345,31грн, суд дійшов висновку про доведеність факту правонаступництва Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області прав та обов’язків відділу Держгеокадастру у Менському районі Чернігівської області, що в силу ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, не потребує доказуванню.

Разом з тим, 30.06.2017 між Головним управлінням Держгеокадастру в Чернігівській області (замовник) та Державним підприємством «Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (виконавець) було укладено додаткову угоду про заміну сторони до договору №17 від 22.07.2013 (а.с.22), відповідно до якої, у зв'язку з ліквідацією територіальних органів Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області та правонаступництва відповідно до постанови КМУ №5 від 14.01.2015 «Про утворення територіальних органів Держгеокадастру» і постанови КМУ №581 від 31.08.2016 «Про реформування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру», сторони дійшли згоди про внесення до договору №17 від 22.07.2013 наступних змін: в тексті договору слова «Відділ Держземагентства у Менському районі Чернігівської області» замінити словами «Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області». В розділі 12 «Місцезнаходження і реквізити сторін» договору внести такі зміни: «Замовник»: Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, місцезнаходження: 14000, м. Чернігів, проспект Миру, 14.

Таким чином, уклавши додаткову угоду від 30.06.2017 про заміну сторони до договору №17 від 22.07.2013 (а.с.22), відповідач набув прав та обов'язків замовника за правочином – договором №17 про надання послуг від 22.07.2013, у зв'язку з чим суд доходить висновку, що позов пред'явлено до належного відповідача, а тому заперечення відповідача в цій частині є безпідставні і судом до уваги не приймаються.

Відповідно до п. 1.1. договору №17 про надання послуг від 22.07.2013, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов’язання надати оплатні послуги з створення цифрової векторної карти методом векторизації сканованих зображень (топографічні карти масштабу 1:10000) Менського району. Для отримання результатів робіт на виконавця покладається обов?язок розробити технічне завдання, необхідне для досягнення позитивного результату та погодити його з замовником. Обставиною, що має істотне значення для обох сторін є забезпечення виготовлення та відповідне погодження наданих послуг.

Виконавець зобов?язується якісно, своєчасно, з дотриманням всіх чинних норм та стандартів виконати всі взяті на себе зобов?язання, а замовник зобов?язується сплатити вартість наданих виконавцем послуг (п. 1.2. договору №17 про надання послуг від 22.07.2013).

Пунктом 2.1. договору №17 про надання послуг від 22.07.2013 визначено, що загальна вартість послуг за цим договором становить 24022,00 грн, в т.ч. ПДВ 4003,67 грн. Загальна вартість послуг визначається згідно з протоколом погодження договірної ціни на виконання послуг, що складається на підставі погодженого сторонами кошторису на виконання послуг.

Сторонами підписано наявний в матеріалах справи протокол погодження договірної ціни на виконання послуг (а.с.16) та кошторис №1 на виконання послуг (а.с.17), згідно з якими розмір договірної ціни за надані послуги становить 24022,00 грн.

Пунктами 9.1.,9.2. договору №17 про надання послуг від 22.07.2013 передбачено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його закріплення печатками сторін і діє до 31.12.2013.

Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 9.1. цього договору та діє до повного виконання сторонами своїх обов?язків за договором.

Доказів визнання недійсним, дострокового чи одностороннього розірвання договору №17 про надання послуг від 22.07.2013 сторони суду не надали.

Зі змісту договору №17 про надання послуг від 22.07.2013 вбачається, що за юридичною природою вказаний договір є договором надання послуг.

Відповідно до пунктів 3.1.-3.3. договору №17 про надання послуг від 22.07.2013, приймання виконаних послуг за цим договором оформляється актом приймання-передачі послуг. Замовник протягом 3 робочих днів з дня одержання акта наданих послуг, зобов’язаний направити виконавцеві підписаний акт наданих послуг або мотивовану відмову від прийняття наданих послуг. Передача-приймання послуг, зазначених в п. 1.1. договору, здійснюється після виконання виконавцем послуг у строки визначені календарним планом (додаток №2), що є підставою для здійснення розрахунків.

Пунктом 2.2. договору №17 про надання послуг від 22.07.2013 визначено, що розрахунки проводяться замовником шляхом перерахування вартості наданих послуг, визначеної у акті наданих послуг, протягом 10 банківських днів з дати підписання сторонами кожного із зазначених актів, в межах фактичних надходжень на рахунок за бюджетною програмою 2803030 “Проведення земельної реформи” на 2013 рік.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оплату послуг за умовами договору №17 про надання послуг від 22.07.2013, сторони пов’язують з подією, а саме фактом підписання акту наданих послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.11.2013 сторони підписали та скріпили печатками акт №2 здачі-приймання технічної продукції згідно договору №17 від 22.07.2013, відповідно до якого позивачем було виконано роботи згідно договору на суму 16815,40 грн (а.с.18); проектна продукція задовольняє умови договору і оформлена в належному порядку.

Згідно з п. 4.3.3. договору №17 про надання послуг від 22.07.2013, замовник бере на себе зобов?язання своєчасно сплатити послуги виконавця, надані відповідно до умов даного договору.

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи умови п. 2.2. договору №17 про надання послуг від 22.07.2013 (згідно з яким розрахунки проводяться замовником шляхом перерахування вартості наданих послуг, визначеної у акті наданих послуг, протягом 10 банківських днів з дати підписання сторонами кожного із зазначених актів, в межах фактичних надходжень на рахунок за бюджетною програмою 2803030 “Проведення земельної реформи” на 2013 рік), відповідач свої зобов?язання щодо оплати наданих йому послуг по акту №2 від 27.11.2013 здачі-приймання технічної продукції згідно договору №17 від 22.07.2013 на суму 16815,40 грн зобов?язаний був здійснити по 11.12.2013 включно.

Згідно з ч.2,3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідач свої зобов’язання щодо оплати наданих послуг виконав частково.

Заборгованість відповідача за договором №17 про надання послуг від 22.07.2013 становить 3368,64 грн, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків по наявності на 01.12.2017 між ДП «Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» і Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області, скріпленого підписами та печатками сторін, копія якого додана до матеріалів справи (а.с.23) та розрахунком суми позову, що стягується за договором №17 від 22.07.2013 (а.с.44).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач надіслав на адресу відповідача претензію №2894 від 20.12.2017 з вимогою перерахувати на банківський рахунок заявника заборгованість в сумі 3368,64 грн за договором №17 про надання послуг від 22.07.2013, згідно з актом звірки взаємних розрахунків від 01.12.2017 між ДП «Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» і Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області (а.с.19-20).

Відповідач, відповіддю на претензію №24-25-0.6-479/2-18 від 18.01.2018, за підписом начальника Головного управління ОСОБА_3, визнав кредиторську заборгованість перед позивачем в розмірі 3368,64 грн по договору №17 про надання послуг від 22.07.2013 та запевнив, що вона буде погашена у випадку надходження відповідних коштів (а.с.21).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушення зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною 1. ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За таких обставин, матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача в розмірі 3368,64 грн за надані послуги по акту №2 від 27.11.2013 здачі-приймання технічної продукції згідно договору №17 про надання послуг від 22.07.2013.

Посилання відповідача на ту обставину, що несвоєчасний розрахунок за надані послуги було здійснено не з власної вини відповідача, а у зв?язку з тим, що всі кошторисні призначення на 2017 рік по бюджетній програмі «Проведення земельної реформи» витрачені, а на 2018 рік такі кошти не виділено, є безпідставним, оскільки відсутність бюджетного фінансування, не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення договірних зобов’язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Бюджетного кодексу України, розпорядник бюджетних коштів після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання приймає рішення про їх оплату та надає доручення на здійснення платежу органу органу Казначейства України, якщо інше не передбачено бюджетним законодавством, визначеним пунктом 5 частини першої статті 4 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.

Окрім того, статтею 1 Цивільного кодексу України визначено, що однією із ознак майнових відносин (цивільних відносин) є юридична рівність їх учасників, а тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з місцевого бюджету та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують замовника та не заперечують обов'язку такого органу, який виступає стороною зобов'язального право відношення, від його виконання належним чином.

Таким чином, відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для звільнення відповідача від оплати наданих йому послуг.

Так, Європейський суд з прав людини у рішеннях у справі “Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України” (від 18.10.2005) та у справі “Бакалов проти України” (від 30.11.2004) вказав, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є виправданням бездіяльності. Окрім того, у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі № 11/446 зазначено, що на підставі частини другої статті 617 ЦК, частини другої статті 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі “Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України” від 18.10.2005 року, – відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Крім того, згідно з ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими до актів цивільного законодавства.

Відповідно до норм чинного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов?язань не допускається, зобов?язання повинні виконуватись належним чином, в установлений строк.

Твердження відповідача про те, що позивачем пропущено трирічний строк позовної давності, у межах якого він міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, з посиланням на те, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 3368,64 грн за надані послуги по договору №17, який 22.07.2013 уклав вже ліквідований Відділ Держземагентства у Менському районі Чернігівської області з позивачем, згідно з яким строк його дії встановленого до 31.12.2013, судом до уваги не приймається, виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність – це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільним кодексом України встановлено загальну позовну давність, тривалістю у три роки (ст.257); спеціальну позовну давність, скорочену або більш тривалу порівняно із загальною позовною давністю (ст.258). Спеціальна позовна давність підлягає застосуванню лише у випадках, прямо передбачених законом.

Згідно з ч.3,4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 Цивільного кодексу України та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України). Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, – захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).

Частинами 1,5 ст. 261 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Наявність заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 3368,64 грн за надані послуги за договором №17 про надання послуг від 22.07.2013 та не здійснення оплати даної заборгованості, підтверджується матеріалами даної справи, у зв?язку з чим було порушено право позивача.

З урахуванням положень ч.6,7 ст.116 Господарського процесуального кодексу України, днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду – дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Позивачем – Державним підприємством “Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою”, 13.02.2018 подано позов до суду про стягнення з відповідача – Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області 3368,64 грн боргу за оплату наданих послуг за договором №17 про надання послуг від 22.07.2013 з додатками до нього, про що свідчить штамп реєстрації вхідної кореспонденції загального відділу суду (канцелярії) на позовній заяві вх.251.

Відповідно до ч.1,3 ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

При цьому, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов’язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Заміна сторін у зобов'язанні, відповідно до ст. 262 Цивільного кодексу України, не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Як вбачається з матеріалів справи, в межах строку позовної давності, а саме 01.12.2016, що підтвердили сторони в судому засіданні , між позивачем та Відділом Держгеокадастру у Менському районі Чернігівської області було підписано ОСОБА_1 звіряння розрахунків (а.с.24), копія якого додана до матеріалів справи, згідно з яким кредиторська заборгованість перед позивачем, станом на 01.12.2016, становить 23229,04 грн, що свідчить про визнання даної кредиторської заборгованості перед позивачем.

Отже, у зв’язку з підписанням сторонами ОСОБА_1 звіряння взаєморозрахунків відбулося переривання строку позовної давності, новий строк позовної давності починає обчислюватися з 02.12.2016.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області було також підписано ОСОБА_1 звірки взаємних розрахунків по наявності на 01.12.2017, копія якого додана до матеріалів справи (а.с.23), згідно з яким сторонами погоджено заборгованість Відділу Держгеокадастру у Менському районі Чернігівської області перед позивачем у розмірі 3368,64 грн по договору №17 про надання послуг від 22.07.2013.

Отже, в силу вимог п.2 ч.1 ст. 512, ст. 514 Цивільного кодексу України, обов’язки Відділу Держземагентства у Менському районі по договору №17 про надання послуг від 22.07.2013 та додатків до нього, перейшли до відповідача, що визнано самим відповідачем, а також підтверджується підписаною Додатковою угодою від 30.06.2017 про заміну сторони до договору № 17 від 22.07.2013, підписанням з позивачем акту звірки взаємних розрахунків на 01.12.2017, а також відповіддю на претензію від 18.01.2018 за № 24-25-0.6-479/2-18, за підписом начальника головного управління ОСОБА_3, якою визнано наявну заборгованість у розмірі 3368,64 грн по договору №17 про надання послуг від 22.07.2017.

Таким чином, перебіг позовної давності за спірними правовідносинами переривався, шляхом вчинення Відділом Держземагентства у Менському районі та Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області дій, які свідчать про визнання ними кредиторської заборгованості перед позивачем у сумі 3368,64 грн за спірним договором, у зв?язку з чим суд доходить висновку, що позивач звернувся за захистом своїх порушених прав в межах строку позовної давності, а тому викладене у відзиві на позов клопотання відповідача про застосування строку позовної давності визнається судом необґрунтованим, що є підставою для відмови у його задоволені.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Всупереч наведеним нормам, відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів, які підтверджують сплату позивачу 3368,64 грн боргу, за оплату наданих послуг по договору №17 про надання послуг від 22.07.2013.

Враховуючи, що відповідач в порушення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, взяті на себе зобов’язання в повному обсязі не виконав, за надані послуги своєчасно в повній сумі не розрахувався, суд з урахуванням вищезазначеного, доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині стягнення 3368,64 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Як визначено ч.1 ст.124 Господарського процесуального кодексу України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв’язку із розглядом справи.

У підтвердження доказів понесення витрат по оплаті судового збору в розмірі 1762,00 грн позивачем надано платіжне доручення № 68 від 30.01.2018.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, – на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги, що суд визнав позовні вимоги позивача обґрунтованими і позов задоволено в повному обсязі, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1762,00 грн покладається на відповідача.

Керуючись ст. 42, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 116, 129, 178, 233, 236-238, 239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Державного підприємства “Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою”, вул. П’ятницька, 11-а, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 00709804 до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, проспект Миру, 14, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 39764881 про стягнення 3368,64 грн боргу, задовольнити повністю.

2. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, проспект Миру, 14, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 39764881 (р/р 35213012090321 у ДКСУ м. Київ, МФО 820172) на користь Державного підприємства “Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою”, вул. П’ятницька, 11-а, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 00709804 (р/р 26002500194252 в ПАТ «Креді ОСОБА_4», МФО 300614) 3368,64 грн боргу.

3. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, проспект Миру, 14, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 39764881 (р/р 35213012090321 у ДКСУ м. Київ, МФО 820172) на користь Державного підприємства “Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою”, вул. П’ятницька, 11-а, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 00709804 (р/р 26002500194252 в ПАТ «Креді ОСОБА_4», МФО 300614) 1762,00 грн судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається у порядку визначеному ст. 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складено 07.03.2018.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя Л. М. Лавриненко