Рішення № 72615559, 06.03.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.03.2018

Справа № 910/23553/17

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовом

Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

до

Дочірнього підприємства з 100%-ою іноземною інвестицією "Сіменс Україна"

про

стягнення 67 119 грн 31 коп.

Представники:

не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

28.12.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" з вимогами до Дочірнього підприємства з 100%-ою іноземною інвестицією "Сіменс Україна" про стягнення 67 119 грн 32 коп. пені за порушення зобов’язань за договором поставки № 09-1/1006-17 від 28.04.2017.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору поставки № 09-1/1006-17 від 28.04.2017 належним чином не виконав взяті на себе зобов’язання щодо своєчасної поставки товару, у зв’язку з чим відповідачу було нараховано пеню за прострочення поставки товару у розмірі 67 119 грн 31 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2017 відкрито провадження у справі № 910/23553/17, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

19.01.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

08.02.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив.

20.02.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.04.2017 між Державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (покупець за договором) та Дочірнім підприємством з 100%-ою іноземною інвестицією "Сіменс Україна" (постачальник за договором) укладено договір поставки № 09-1/1006-17, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю продукцію "Обмежувачі перенапруги 330 кВ", за ціною, з характеристиками (якістю), у порядку та строки, що визначаються у додатку 1 до договору (специфікація), в інших умовах договору (надалі - продукція), а також надати на свій ризик послуги шеф-монтажу (виконання постачальником організаційно-технічного керівництва монтаж продукції у ході її встановлення на об'єкті покупця та нагляду за таким монтажем) за переліком, в обсягах згідно з додатком 1 до договору, якщо виробником продукції для забезпечення гарантійних зобов'язань висувається вимога про присутність його представника під час монтажу продукції (надалі - послуги), а покупець зобов'язується здійснити оплату належно поставленої продукції, належно наданої послуги на умовах договору.

Згідно з пунктом 2.3. договору ціна договору (станом на дату укладення договору) становить 2 519 998 грн 80 коп., в тому числі ПДВ (20%) - 419 999 грн 80 коп. (згідно з специфікацією додатку 1 до договору).

Відповідно до пункту 3.1. договору даний договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та діє по 27.11.2017, а в частині виконання постачальником гарантійних зобов'язань на продукцію договір діє до закінчення гарантії продукції.

У відповідності до пункту 6.1 договору постачальник здійснює поставку продукції після набрання договором чинності та до 16.10.2017, за переліком, в порядку, одержувачам відповідно до додатку 1 до договору, до інших умов договору, на умовах DDP (згідно з Міжнародними Правилами Інкотермс 2010), за адресою (місцем) поставки (передачі) продукції відповідно до вимог покупця; при цьому покупець вправі завчасно, однак не пізніше наступного дня після отримання повідомлення постачальника про готовність продукції до поставки, конкретизувати (остаточно погодити) місце поставки (передачі) продукції.

Датою поставки (передачі) продукції визнається дата підписання покупцем акту. Право власності, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження продукції переходить до покупця з дати підписання обома сторонами акту.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Нормами частин 1 та 2 статті 694 Цивільного кодексу України встановлено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору поставки № 09-1/1006-17 від 28.04.2017 та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної поставки товару, зокрема відповідачем були порушені обумовлені в договорі строки поставки продукції, що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними між сторонами актами № 1 від 13.11.2017, № 2 від 13.11.2017, № 3 від 13.11.2017, № 4 від 14.11.2017, № 5 від 14.11.2017 та № 6 від 15.11.2017.

У зв’язку з неналежним виконанням зобов’язань за договором поставки № 09-1/1006-17 від 28.04.2017, позивачем за порушення термінів постачання продукції нараховано відповідачу пеню у розмірі 67 119 грн 31 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності до частини 2 статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: pа порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною 1 статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

У відповідності до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з нормами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частин 1, 3 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (стаття 617 цього Кодексу).

Нормами статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.

Нормами статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до пункту 9.1 договору у разі невиконання або незалежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та договором.

Згідно з пунктом 9.3 договору за порушення строків поставки продукції та/або строку прибуття постачальника для участі в прийманні продукції та/або для надання послуги постачальник сплачує покупцю згідно з частиною другою статті 231 Господарського кодексу України пеню у розмірі 0,1% (нуль цілих одна десята відсотка) вартості продукції, строк поставки якої порушений/строк прибуття для приймання-передачі порушений) за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів постачальник повинен додатково сплатити покупцю штраф у розмірі семи відсотків від вказаної вартості.

З огляду на вищенаведене та доведення факту неналежного виконання відповідачем зобов’язань щодо строку поставки продукції, дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення пені) відповідно до пункту 9.3 договору.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту неналежного виконання відповідачем обов’язку щодо вчасної поставки продукції за договором поставки № 09-1/1006-17, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за прострочення поставки продукції у розмірі 67 119 грн 31 коп., визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволення за розрахунком позивача.

Твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, не приймаються судом до уваги, оскільки банківська гарантія не є формою господарсько-правової (майнової) відповідальності, а є лише способом забезпечення виконання зобов'язань. Крім того, використання декількох способів забезпечення виконання зобов'язань, таких як неустойка і банківська гарантія в рамках однієї угоди і (або) одного зобов'язання законодавчо не заборонені. Таким чином, застосування неустойки (пені), як міри господарсько-правової відповідальності не може залежати від застосування (виплати) банківської гарантії, яка є способом забезпечення виконання зобов'язань.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст.ст. 237- 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства З 100%-ою іноземною інвестицією "Сіменс Україна" (04070, місто Київ, вулиця Ярославська, будинок 58, ідентифікаційний код 24940089) на користь Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 25, ідентифікаційний код 00100227) пеню за прострочення поставки товару у розмірі 67 119 (шістдесят сім тисяч сто дев’ятнадцять) грн 31 коп. та витрати по сплати судового збору у розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Н.Б. Плотницька