Рішення № 72613210, 20.02.2018, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/298/18

Справа №754/22/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2018 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Лісовської О.В.

за участю секретаря - Грей О.П.

позивачки ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_5, Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей та визначення місця проживання дітей, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, треті особи: Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей та визначення місця проживання дітей, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідача про стягнення аліментів, мотивуючи свої вимоги тим, що вони перебувають у шлюбі з 13.08.2003 року по даний час, від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей - сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. З листопада 2015 року відповідач не надає матеріальну допомогу на утримання дітей, у зв»язку з чим позивачка звертається до суду з даним позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дітей у розмірі 33 % від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і до повноліття дітей.

Відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів на їх утримання, мотивуючи свої вимоги тим, що сторони перебувають у шлюбі, від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей - сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. Сімейне життя у сторін не склалося, вони стали проживати окремо і він звернувся до суду із позовом про розірвання шлюбу. Позивач вважає, що дітям краще буде проживати з ним, оскільки відповідачка постійно влаштовує сварки та конфлікти, свідками яких стають діти, при цьому перебуває у стані алкогольного сп'яніння, вона пізно повертається з роботи. Також позивач зазначає про те, що відповідачка практично не виконує ніякої хатньої роботи, рідко готує їжу. Така поведінка відповідачки загрожує психічному та фізичному розвитку дітей. На підставі викладеного позивач ОСОБА_3 звертається до суду з даним зустрічним позовом, в якому просить суд визначити місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 разом з ним, а також стягнути з відповідачки на її користь аліменти у розмірі ? частини від усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня подачі позову і до повноліття дітей.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 14.03.2017 року задоволено клопотання відповідача і прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до розгляду в одному провадженні з основним позовом.

12.09.2017 року позивачкою подано заяву про зміну предмету позову, відповідно до якої 04.08.2017 року відповідач ОСОБА_3 без її дозволу забрав дочку ОСОБА_7 до себе, додому її не повернув, внаслідок чого дитина не відвідує школу. Також позивачка вказує про те, що з грудня 2016 року відповідач разом з нею не проживає, пішов з сім'ї, після чого діти залишилися проживати разом з нею. Вона вважає, що дітям буде краще проживати разом з нею, оскільки вона має постійне місце проживання, місце роботи, отримує заробітну плату, має можливість належним чином утримувати дітей, доглядати за ними, розвивати та вчити. Крім того, вона не має наміру перешкоджати відповідачу у спілкуванні з дітьми, але вважає, що вони повинні проживати разом з нею. На підставі викладеного позивачка подала заяву про зміну предмету позову, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 33 % від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня подачі позову і до повноліття дітей; визначити місце проживання дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 разом з нею.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 06.10.2017 року до участі у справі залучено третю особу Орган опіки та піклування Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 повністю підтримала свої позовні вимоги, просила їх задовольнити, при цьому категорично заперечувала проти задоволення зустрічних позовних вимог.

Представник позивачки у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав повністю, категорично заперечував проти задоволення зустрічних позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримав зустрічний позов, а також категорично заперечував проти задоволення основного позову.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав зустрічний позов та пояснення відповідача, просив зустрічний позов задовольнити, а також категорично заперечував проти задоволення основного позову.

Третя особа - ОСОБА_5 - у судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки не повідомила. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності третьої особи, за наявних у справі матеріалів.

Представник третьої особи - Органу опіки та піклування Деснянської РДА - у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у своєму листі просить розглядати справу в його відсутність. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності представника третьої особи, за наявних у справі матеріалів.

Представник третьої особи - Органу опіки та піклування Оболонської РДА - у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у своєму листі просить розглядати справу в його відсутність. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності представника третьої особи, за наявних у справі матеріалів.

Вислухавши пояснення позивачки, її представника, відповідача, його представника, допитавши свідків, вислухавши неповнолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 13.08.2003 року по 03.03.2017 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб та рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 03.03.2017 року про розірвання шлюбу (а.с. 5-6, 195-196 т.1).

Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвами про народження дітей.

У своїх позовних вимогах ОСОБА_1 просить суд визначити місце проживання дітей з нею, зважаючи на те, що вона зможе дати їм все необхідне для належного виховання і розвитку, має більше можливостей для створення належних умов для виховання дітей.

У зустрічних позовних вимогах ОСОБА_3 просить визначити місце проживання дітей з ним, зважаючи на те, що мати дітей неналежним чином виконує свої батьківські обов'язки, не здійснює належним чином догляд за дітьми, зловживає спиртними напоями, у зв'язку з чим вважає, що дітям буде краще з ним.

Як встановлено при розгляді справи, сторони по справі з грудня 2016 року разом не проживають, відповідач пішов з сім'ї і проживає окремо.

З грудня 2016 року неповнолітні діти проживали разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_2, але у серпні 2017 року відповідач без згоди позивачки забрав малолітню дочку ОСОБА_7 і не повернув матері. З того часу дочка проживає з батьком за адресою: АДРЕСА_1.

З письмових матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_2, що підтверджується відповідною довідкою (а.с.86 т.1). Разом з нею у квартирі зареєстровані та проживають її батьки та неповнолітні діти ОСОБА_6 та ОСОБА_7. Також у квартирі зареєстровані брат позивачки ОСОБА_8 та відповідач ОСОБА_3 Вказана квартира належить на праві власності позивачці, її батькам та брату у рівних частинах, що підтверджується свідоцтвом про право власності (а.с. 85 т.1).

Позивачка ОСОБА_1 на даний час працює в Національній академії Служби безпеки України, що підтверджується довідкою від 03.02.2017 року (а.с.84 т.1), отримує заробітну плату, середній розмір якої становить 6047, 00 грн.

ОСОБА_1 позитивно характеризується за місцем роботи, що підтверджується характеристикою від 06.09.2017 року (а.с.127), на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, що підтверджується відповідними медичними довідкою та сертифікатом (а.с.92-93 т.1).

Також ОСОБА_1 має педагогічну освіту (вчитель історії), що підтверджується дипломом спеціаліста (а.с.242 т.1), є волонтером, 07.03.2017 року була нагороджена Президентом Благодійної організації «Благодійний фонд «Інна» подякою (а.с.243 т.1).

Крім того, представниками Служби у справах дітей було обстежено житлово-побутові умови проживання позивачки за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.91 т.1), відповідно до якого умови проживання відповідають санітарним вимогам, створено всі умови щодо утримання та виховання дітей.

Відповідач ОСОБА_3 на даний час працює у ПрАТ «Фарлеп-Інвест» на посаді керівника групи оперативної підтримки, що підтверджується відповідною довідкою від 01.11.2016 року (а.с.35 т.1), отримує заробітну плату, середній розмір якої становить 10970, 00 грн.

ОСОБА_3 позитивно характеризується за місцем роботи, що підтверджується характеристикою від 02.11.2016 року (а.с.67 т.1).

ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, але з грудня 2016 року проживає за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою ЖБК «Молодіжний-13» від 12.09.2017 року (а.с.179 т.1).

Працівниками Служби у справах дітей Оболонської РДА було обстежено житлово-побутові умови проживання відповідача ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.187 т.1), відповідно до якого умови проживання відповідають всім нормам, для виховання та розвитку дитини створено належні умови; за даною адресою проживають ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 (мати відповідача).

Неповнолітній ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований та проживає разом з матір'ю, є учнем Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 202 з поглибленим вивченням природничо-математичних наук Деснянського району м. Києва, позитивно характеризується за місцем навчання, що підтверджується характеристикою від 07.03.2017 року (а.с.88 т.1).

Також у характеристиці зазначено і про те, що мама хлопця ОСОБА_1 приділяє велику увагу вихованню сина, є для нього авторитетом, у родині теплі й щирі стосунки, мама бере активну участь у житті класу, є членом батьківського комітету. При цьому батько дитини за 2, 5 роки навчання жодного разу не був у школі, ніколи не цікавився навчанням свого сина.

Малолітня ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрована за адресою місця проживання матері, але з серпня 2017 року проживає разом з батьком. У ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 була зарахована до 1-В класу школи № 190 Деснянського району м. Києва, але школу дитина не відвідувала, що підтверджується відповідними довідками від 01.09.2017 року та від 11.09.2017 року (а.с.128-129 т.1).

Відповідно до Договору про надання освітніх послуг від 31.08.2017 року, укладеного між Загальноосвітнім навчальним закладом І-ІІІ ступенів з дистанційною формою навчання ТОВ «Центр дистанційної освіти «Джерело» та ОСОБА_3 (а.с.197-199 т.1), ОСОБА_7 є учнем і навчається дистанційно.

Відповідно до Висновку Служби у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації № 102/03/31-6246 від 13.07.2017 року (а.с.126 т.1) Служба не заперечує проти визначення місця проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 разом з матір"ю ОСОБА_1 на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини (протокол № 12 від 06.07.2017 року).

Суд при розгляді даної справи вислухав думку дітей щодо визначення місця їх проживання з одним з батьків. При вирішенні питання про необхідність заслуховування думки дітей суд керувався наступними національними та міжнародними нормами.

Так, згідно із ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Відповідно до Керівних принципів Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей, альтернативи судовому провадженню, такі як медіація, відвід (від судових механізмів) та альтернативні способи вирішення спорів, слід заохочувати кожного разу, коли вони відповідають найкращим інтересам дитини. Попереднє використання таких альтернативних способів не слід використовувати як перешкоду доступу дитини до правосуддя.

Діти повинні бути належним чином поінформовані та отримувати консультації щодо можливості вдатися або до судового розгляду, або до альтернативних заходів позасудового врегулювання. Ця інформація повинна також пояснювати можливі наслідки кожного варіанта. На основі адекватної інформації, як юридичної, так й іншої, повинен бути доступний вибір для використання або судових процедур, або альтернативних процесів, якщо такі існують. Діти повинні мати можливість отримати юридичну консультацію та іншу допомогу при визначенні доречності та доцільності запропонованих альтернатив. При прийнятті цього рішення повинна враховуватись думка дитини.

Процес, альтернативний судовому розгляду, повинен забезпечувати еквівалентний рівень правових гарантій. Повага до прав дітей, як описано в цих керівних принципах і в усіх відповідних правових документах щодо прав дитини, має бути гарантована в рівній мірі, як під час судового, так і позасудового розгляду.

Пояснювальний меморандум до Керівних принципів Комітету Міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей, визначає, що в низці держав-членів увага зосереджена на врегулюванні конфліктів поза судом, зокрема шляхом посередництва у сім'ї, відводу та відновного правосуддя. Це позитивне явище і держав-членів підштовхують до того, щоб діти могли користуватись цими процедурами, якщо вони не використовуються як перешкода доступу дитини до правосуддя. Така практика вже існує у багатьох державах-членах Ради Європи та може застосовуватись до, під час та після судового розгляду. Вона є особливо актуальною у сфері ювенальної юстиції. Ці рекомендації не віддають перевагу будь-яким позасудовим альтернативним способам, а повинні втілюватися в них, зокрема в сімейних справах, які порушують не винятково правові питання. Закон передбачає обмеження у цій сфері і може мати шкідливий вплив у довгостроковій перспективі. Повідомляється, що механізмам медіації більше довіряють, оскільки зацікавлені сторони беруть у них активну участь. Діти також можуть брати участь у них. Можна також розглянути обов'язкове звернення до медіації до розгляду справи в суді: це не означає примусове звернення до медіації (що суперечило б самій ідеї медіації), а кожна людина має знати про можливість медіації.

Як зазначається у тих же Керівних принципах, хоча існує певне переконання, що дітей слід максимально вберегти від участі в судовому розгляді, проте судовий процес, якщо він відповідає принципам дружнього до дітей правосуддя, не завжди тяжчий, ніж позасудовий альтернативний розгляд справи. Як і у випадку судового розгляду справи, альтернативні способи розгляду можуть також включати ризики порушення прав дітей, такі як ризик неповаги до таких основних принципів, як презумпція невинуватості, право на адвоката тощо. Тому будь-який вибір повинен враховувати стан даної системи.

У Загальному коментарі № 12 Комітет Організації Об'єднаних Націй з прав дитини рекомендував наступне: "У випадку відводу, включаючи медіацію, дитина повинна мати можливість надавати вільну та добровільну згоду, а також дитині слід надати можливість отримати юридичні та інші поради та допомогу для визначення відповідності та бажаності запропонованого відводу". Рекомендація 26, однак, вимагає, щоб дітям надавались однакові гарантії у судовому та позасудовому розгляді.

Таким чином, текст керівних принципів заохочує доступ до національних судів для дітей як носіїв прав відповідно до практики Суду, до якої вони мають доступ, якщо вони цього бажають. Проте такий доступ є збалансованим і узгодженим з альтернативними судовим процесам способами розгляду справ.

Як зазначено у Загальному коментарі Комітету з прав дитини № 14 (2013 рік) щодо права дитини на першочергове врахування її найкращих інтересів (п. 1 ст. 3), з метою довести, що право дитини на оцінювання та першочергову увагу до її найкращих інтересів було дотримане, усі рішення стосовно дитини або дітей мають бути вмотивовані, обґрунтовані та пояснені. У мотивації рішення необхідно чітко вказати усі фактичні обставини, що стосуються дитини, які елементи було визнано необхідними під час оцінювання найкращих інтересів, склад таких елементів у кожній справі, а також яким чином їх було оцінено для визначення найкращих інтересів дитини. Якщо рішення не збігається з поглядами дитини, слід чітко вказати причину для цього. У виключних випадках, коли обране рішення не відповідає найкращим інтересам дитини, слід вказати підстави для такого рішення і таким чином показати, що найкращі інтереси дитини було враховано, незважаючи на результат. Недостатньо вказати у загальних формулюваннях, що інші міркування переважають над найкращими інтересами дитини. Слід чітко перерахувати такі міркування у зв'язку з розглянутою справою та надати причини для їхньої першочергової важливості. В обґрунтуванні також має бути доведено, що найкращі інтереси дитини не були достатньо вагомими, щоб переважити інші міркування. Слід визначити обставини, за яких найкращі інтереси дитини мають бути найвагомішим міркуванням.

Так, опитаний у суді неповнолітній ОСОБА_6 пояснив, що з грудня 2016 року його батько ОСОБА_3 проживає окремо від них. Відносини у нього з батьком протягом тривалого часу дуже складні, оскільки протягом 5 років батько з ним не розмовляє через конфлікт, що стався, коли дитині було 9 років. У серпні 2017 року батько забрав від них сестру і з того часу вони з мамою з дівчинкою не бачилися і майже не спілкувалися. З мамою у нього дуже гарні стосунки, мама його розуміє і в усьому допомагає, він може говорити з нею на різні теми. Бажає, щоб він з сестрою жили разом з мамою, з батьком він жити не хоче.

Опитана у суді малолітня ОСОБА_7 пояснила, що вона деякий час проживає з батьком та бабусею, у них дуже гарні стосунки, вона навчається, малює, спілкується з друзями, батько постійно їй приділяє увагу, гуляє з нею, у вихідні дні вони постійно відвідують різні розважальні місця, де вона катається на роликах, спілкується з друзями, ходять в кіно. Також зазначила, що тривалий час не бачила маму і не спілкувалася з нею і братом. Хоче жити з батьком, але при цьому не заперечує проти зустрічей та спілкування з мамою.

Судом також були допитані свідки з боку обох сторін.

Так, свідки з боку позивачки пояснили наступне.

Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні показала, що вона є подругою ОСОБА_1 з дитинства, знає їх сім'ю, спілкувалися вони кожного дня, у тому числі і з ОСОБА_3, якого вона кожного ранку підвозила на роботу. ОСОБА_1 повністю займалася дітьми, піклувалися про них, оскільки раніше не працювала, ніколи не перебувала у стані алкогольного сп'яніння. Поведінка ОСОБА_3 була постійно агресивною, його постійно все не влаштовувало, він не допомагав ОСОБА_1 з дітьми та у господарстві. Тривалий час ОСОБА_3 не спілкується з сином. Неодноразово вона бачила ОСОБА_3 у стані алкогольного сп'яніння, він часто вживає ненормативну лексику. Коли вона бувала в гостях у сім'ї, то бачила, що діти завжди акуратно одягнуті, доглянуті, розвинуті.

Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні показала, що вона знає ОСОБА_1 приблизно 20 років, вони сусіди. Вона готувала ОСОБА_7 до школи, оскільки є вчителем. Батька дітей бачила дуже рідко. Коли вона спілкувалася з ОСОБА_3, то його поведінка була агресивною, а з сином він взагалі не спілкувався тривалий час.

Свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні показала, що вона знає ОСОБА_1, оскільки їх діти ходили до одного дитячого садочка. З 2013 року ОСОБА_3 вона бачила лише 2 рази у садочку, одного разу на святі, другий раз на випускному у дочки. Збором всієї медичної документації до школи займалася ОСОБА_1. Коли вона бувала в гостях у сім'ї, то батька дітей ніколи там не бачила.

Свідок ОСОБА_16 у судовому засіданні показала, що вона є матір'ю позивачки ОСОБА_1 З боку ОСОБА_3 вона бачила агресивну поведінку, він вживав алкогольні напої і в такому стані часто влаштовував скандали, застосовував фізичну силу до ОСОБА_1, що було зафіксовано у медичній документації. Після таких скандалів ОСОБА_3 закодувався і перестав пити, але агресію не припинив застосувати до членів сім'ї, особливо відносно сина. Останні 2 роки ОСОБА_3 не розмовляв ані з нею, ані з її чоловіком. Дітьми займалася повністю тільки ОСОБА_1, батько ними не займався. Після того, як вони перестали жити разом, ОСОБА_3 брав дочку на прогулянки у вихідні дні, але одного разу забрав ОСОБА_7 і не повернув. Протягом тривалого часу вони не можуть побачитися з дитиною, оскільки на телефонні дзвінки ОСОБА_3 та його мати не відповідають, двері квартири не відчиняють.

Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні показала, що знайома з ОСОБА_1 більше 20 років. Вона може засвідчити те, що ОСОБА_3 дітьми ніколи не займався, алкогольними напоями ОСОБА_1 ніколи не зловживала. Також вона чула про те, що ОСОБА_3 застосовував до ОСОБА_1 фізичну силу, часто перебував у стані сп'яніння.

Свідок ОСОБА_18 у судовому засіданні показала, що вони з ОСОБА_1 подруги з дитинства. Вона може охарактеризувати її тільки з гарного боку, як добру людину, гарну мати. ОСОБА_3 навіть не вітався із сусідами, коли жив разом з ОСОБА_1. Тільки мати займалася постійно дітьми або бабуся, ОСОБА_3 ніяким чином як батьком себе не проявляв.

Свідок ОСОБА_19 у судовому засіданні показала, що вона є сусідкою ОСОБА_1, а також є вчителем ОСОБА_6. Батька дітей вона ніколи у школі не бачила, дітьми повністю займається ОСОБА_1. ОСОБА_3 вона майже завжди бачила у стані сп'ніння. Георгій дуже переживав свої стосунки з батьком, що він не спілкується з сином. До школи завжди приходили лише ОСОБА_1 або її мама, батько до школи не приходив.

Свідки з боку відповідача у суді пояснили наступне.

Так, свідок ОСОБА_20 у судовому засіданні показав, що він знає ОСОБА_3 з 2006 року, вони разом працюють. Неодноразово ОСОБА_3 звертався до нього з проханням прийти до нього додому, оскільки він поряд живе, коли він викликав поліцію. Зоряна йому показувала вдома у ОСОБА_3, де вона ховається у шафі, коли виникають скандали. З 2006 року ОСОБА_3 не вживає спиртні напої. У вересні 2017 року він дізнався, що з ОСОБА_3 живе ОСОБА_7. Він неодноразово бачив, як ОСОБА_3 гуляє на вулиці з дочкою. Дитина дуже емоційна, гарно спілкується з усіма, поводить себе дуже гарно. Нещодавно був випадок, коли ОСОБА_3 зателефонував і попросив прийти до нього додому. Коли він прийшов, то побачив два наряди поліції, працівники поліції зайшли до квартири, а він стояв в коридорі. Після від'їзду поліції він заходив до квартири і спілкувався з ОСОБА_7. Також йому відомий факт, коли на вулиці дитину намагалася у ОСОБА_3 забрати мати, дитина була дуже налякана. Мати дитини приїздила до ОСОБА_3 разом з сином, але до квартири їх не впустили.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні показала, що вона є бабусею дітей, а також матір'ю ОСОБА_3. Зазначила, що ОСОБА_1 не виконувала належним чином свої батьківські обов'язки, неналежним чином доглядала за дітьми, погано готувала, діти часто хворіли, у квартирі було дуже брудно, багато собак. ОСОБА_1 постійно вживала спиртні напої, при цьому ОСОБА_3 не п'є вже більше 10 років. Влітку діти постійно приїздили до неї у гості, вона доглядала їх у той час. Протягом того часу, що з ними живе ОСОБА_7, жодного разу їй не телефонував ОСОБА_6, а ОСОБА_1 намагалася забрати дитину, при цьому дитина кричала, що не хоче жити з мамою, а хоче і дали жити з татом. На даний час дитина дуже розвинена, гарно вчиться, малює, спілкується з однолітками, доглянута, батько кожні вихідні возить її до розважальних центрів, кіно, виставок та інших закладів. У грудні 2017 року ОСОБА_1 разом з сином намагалися увірватися до квартири, вчинили скандал, але вона їх до квартири не впустила, оскільки ОСОБА_3 не було вдома. Вважає, що дитині буде краще жити з батьком.

Вирішуючи вимоги кожної із сторін у справі суд враховує наступні вимоги закону.

Частинами 6, 8 статті 7 Сімейного кодексу України визначено, що жінка та чоловік мають рівні права та обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Статтею 155 СК України визначено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

При цьому згідно із ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (ч. 2 ст. 161 СК України).

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.12.1991 року, у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно положень ст. 9 вказаної Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

При цьому поняття розлучення слід тлумачити з огляду на право одного з батьків на спілкування з дитиною та обов'язок другого батька надати можливість для такого спілкування.

Пунктом 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що у випадку, коли при розірванні шлюбу в судовому порядку встановлено, що подружжя не досягло згоди про те, з ким із них будуть проживати неповнолітні діти, суд вирішує зазначені питання по суті одночасно з вимогою про розірвання шлюбу з дотриманням закону, який регулює ці правовідносини.

У даній ситуації суд звертає увагу на те, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 47 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).

Тобто, у даному випадку вирішення питання про визначення місця проживання дітей охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням в їх право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.

Крім того, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

А в силу статті 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов'язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори», стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

Враховуючи особливості правовідносин, що склалися між сторонами, суд вважає за необхідне з однієї сторони розглянути правомірність втручання в їх право на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції, з іншої сторони обов'язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітніх дітей не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції про права дитини).

Отже, статтею 8 Конвенції гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.

Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення Європейського Суду у справі «Хант проти України»).

Як встановлено судом, між сторонами по справі склалися складні стосунки, що призвело до виникнення сварок та конфліктів, що також ставало приводом для звернення до органів поліції, що підтверджується відповідними письмовими доказами.

Крім того, тривалий час батько не спілкується з неповнолітнім сином ОСОБА_6 через мовний конфлікт, а саме відмову сина розмовляти виключно державною мовою, що мало наслідком негативне відношення дитини до батька.

Також при розгляді справи встановлено, що відповідач ОСОБА_3 самостійно, без згоди матері на це, змінив місце проживання малолітньої ОСОБА_7, протягом тривалого часу (з серпня 2017 року) обмежив спілкування дитини з матір'ю та братом, не впускає їх до квартири, не надає можливості спілкуватися один з одним.

До речі, опитана у суді ОСОБА_7 зазначила, що вони вдень не виходять на вулицю, оскільки батько боїться, щоб мати її не забрала, що змушує їх виходити на вулицю лише з батьком ввечері, або у вихідні дні. Пояснення дитини також є підтвердженням того, що батьком вчиняються дії, направлені на обмеження матері у спілкуванні з дитиною.

Таким чином, стосунки батьків значно вплинули на їх можливість домовитися щодо визначення місця проживання дітей, а також щодо участі кожного з них і вихованні дітей, що змусило їх звернутися до суду.

Під час розгляду справи позивачка ОСОБА_1 звернулася до медіатора із бажанням врегулювати спір між сторонами за допомогою медіації, але такі заходи не призвели до позитивного результату, оскільки відповідач не бажав таким чином вирішувати конфлікт.

Відповідно до Висновку фахівця за результатами психологічного обстеження соціально-психологічних якостей особистості ОСОБА_3 (а.с.189-194 т.1) встановлено, що він не має перепон для його безпосередньої участі у вихованні дітей, рекомендовано йому брати участь у житті та вихованні дітей шляхом встановлення місця проживання дітей з батьком.

Але слід при цьому зазначити, що протягом тривалого часу сторони проживали разом, виховували разом дітей, а тому виконували свої батьківські обов'язки, що є цілком нормальним та таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Висновок фахівця жодним чином не спростовує встановлені при розгляді справи обставини, але при цьому питання щодо визначення місця проживання дітей, у разі звернення до суду, вирішується саме судом, з урахуванням всіх встановлених обставин та досліджених доказів.

Посилання відповідача ОСОБА_3 на невиконання позивачкою своїх батьківських обов'язків, зловживання спиртними напоями та неналежний догляд за дітьми суд до уваги не приймає, оскільки вони не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Покази свідків судом оцінюються у сукупності з іншими письмовими доказами, що були досліджені судом, у тому числі позитивними характеристиками обох сторін.

Судом встановлено, що як мати, так і батько піклувались під час спільного проживання про своїх неповнолітніх дітей.

Суд, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, приходить до висновку про те, що визначати місце проживання дітей у даний час необхідно, виходячи з прив'язаності їх до одного з батьків, враховуючи їх вік та потреби у повсякденному житті.

Але слід зазначити, що з урахуванням вимог діючого законодавства, зокрема, ст. 160 Сімейного кодексу України, яка передбачає, що місце проживання дитини, яка досягла 14 років, визначається нею самою, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 у частині визначення місця проживання ОСОБА_6 задоволенню не підлягають, оскільки на момент прийняття судом рішення дитині виповнилося 14 років і він самостійно може визначати, з ким з батьків йому проживати.

Що стосується позовних вимог та зустрічних позовних вимог про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_7, то судом у даному випадку враховується, що дитина після припинення шлюбних відносин постійно проживала разом з матір'ю, але її місце проживання було змінено примусово, без згоди на те матері, що значно вплинуло на свідомість дитини, сприйняття нею цієї ситуації. Саме цей фактор є визначним при прийнятті судом рішення про неврахування думки дитини при вирішенні позову по суті.

Судом при вирішенні позовних вимог враховується можливість матері забезпечити належні умови проживання, виховання та розвиток дитини, оскільки вона має постійне місце проживання, постійне місце роботи, стабільний заробіток, не має шкідливих звичок та позитивно характеризується за місцем роботи. Будь-яких доказів, які б свідчили про те, що визначення місця проживання дитини разом з позивачкою може зашкодити її інтересам, в ході розгляду справи не здобуто.

Крім того, малолітня дівчинка потребує перш за все жіночого догляду (регулярне та своєчасне харчування, дотримання правил гігієни, постійний нагляд), а тому суд вважає, що на даному етапі ОСОБА_7 буде краще проживати з мамою.

Той факт, що піклуванням та доглядом за ОСОБА_7 на даний час займається бабуся, враховуючи те, що відповідач постійно знаходиться на роботі, а тому вона отримує все необхідне, жодним чином не дає пріоритету батьку при вирішенні судом питання про визначення місця проживання дитини.

З огляду на встановлені в ході розгляду справи обставини та враховуючи інтереси дитини, суд вважає необхідним визначити місце проживання ОСОБА_7 разом з матір'ю, при цьому задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_1 у цій частині та відмовивши у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3

Що стосується позовних вимог та зустрічних позовних вимог про стягнення аліментів, то судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 180 Сімейного Кодексу України батьки зобов′язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

На даний час неповнолітній ОСОБА_6 перебуває на утриманні матері, судом приймається рішення про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_7 з матір'ю, а тому після набрання законної сили судовим рішенням вона також буде проживати разом з мамою.

Позивачка на даний час працює, отримує заробітну плату, як вже зазначалося вище. Відповідач також офіційно працює, отримує заробітну плату, про це також вже вказувалося вище.

Відповідно до ч.1 ст. 182 Сімейного Кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1)стан здоров′я та матеріальне становище дитини;

2)стан здоров′я та матеріальне становище платника аліментів;

3)наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

4)інші обставини, що мають істотне значення.

Так, в судовому засіданні встановлений та доведений доказами той факт, що батько дітей на даний час матеріальну допомогу на утримання дітей не надає, хоча має таку можливість, тому, враховуючи матеріальний стан сторін, вимоги діючого законодавства, суд вважає за можливе стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь позивачки ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей.

Вирішуючи питання про розмір аліментів, суд враховує вимоги ст. 182, 183 Сімейного Кодексу України і приходить до висновку про доцільність стягнення з відповідача аліментів в частковому відношенні до його заробітку (доходу), а саме у розмірі 33 % з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно до повноліття дітей, починаючи з 04.01.2017 року і до повноліття дітей.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов"язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За положеннями вищевказаних норм суди мають належним чином обґрунтовувати свої рішення.

Аналогічна позиція підтримується і практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема у справі "Бочан проти України" від 03.05.2007 року, де зазначено про те, що Європейський Суд встановив порушення ст. 6 Конвенції, у тому числі через те, що національні суди не дали відповідь на аргументи заявниці стосовно правдивості показів свідків та дійсності документів, хоча ці докази були визначальними для рішення по справі.

Слід також зазначити, що однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв"язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивачка ОСОБА_1, як на підстави для задоволення позовів, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 у частині визначення місця проживання ОСОБА_7 та стягнення аліментів підлягають задоволенню, у частині позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання ОСОБА_6 слід відмовити, як і у задоволенні зустрічних позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 640, 00 грн., а також з ОСОБА_3 на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 704, 80 грн. за позовні вимоги про стягнення аліментів на утримання дітей.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. 150, 157, 160, 161, 162, 180-183, 191 Сімейного Кодексу України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_5, Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей та визначення місця проживання дітей - задовольнити частково.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1, треті особи: Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей та визначення місця проживання дітей - відмовити.

Визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, з матір'ю ОСОБА_1.

Стягнути з ОСОБА_3 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх дітей - сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 33 % від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 04.01.2017 року і до повноліття дітей.

В частині позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_6 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 640, 00 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 704, 80 грн.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Повний текст рішення виготовлений 02 березня 2018 року.

Головуючий: