Рішення № 72609490, 06.03.2018, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа № 428/13574/17

Провадження №2-а/428/81/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2018 року м. Сєвєродонецьк

Суддя Сєвєродонецького міського суду Луганської області Журавель Т.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Сєвєродонецького міського суду Луганської області із адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати пенсії, зобов’язання відповідача відновити позивачу виплату пенсії з 01.03.2016 року, сплативши виниклу заборгованість.

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26.12.2017 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з даним адміністративним позовом та відкрито провадження у справі.

15.01.2018 року представником відповідача було заявлено клопотання про витребування в Управлінні праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради Луганської області інформації щодо чинності довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 27.02.2015 року №919013850, виданої на ім’я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16.01.2018 року вказане клопотання було задоволено.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на обліку в УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області. Однак з 01.03.2016 року відповідач перестав виплачувати позивачу належну їй пенсію. Позивач вважає дії відповідача щодо припинення виплати пенсії протиправними та такими, що порушують її конституційні права, а тому позивач звернулася з даним позовом до суду.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з’явилися. Представник позивача – ОСОБА_2 надала до суду заяву про розгляд справи без її участі.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що позивач звернулася до відповідача із заявою про взяття на облік пенсійної справи та її взято на облік до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області. Пенсія позивачу виплачувалася по 29.02.2016 року та з 01.03.2016 року виплату було припинено, оскільки позивач її отримувала через АТ «УкрСиббанк». Починаючи з 01.07.2016 року виплата соціальних виплат за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, що призначені внутрішньо переміщеним особам, здійснюються через рахунки та мережу установ і пристроїв ПАТ «Державний ощадний банк України». Таким чином, припиняючи виплату пенсії позивачу, відповідач діяв на виконання вимог постанов Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та від 30.08.1999 року № 1596 «Про затвердження Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках». З заявою про поновлення виплати пенсії згідно Порядку призначення (відновлення)соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку 22-1, позивач до відповідача не зверталася. Таким чином, УПФУ в м. Сєвєродонецьку не мало правових підстав віршувати питання про поновлення чи відмову у поновленні виплати пенсії позивача та жодного рішення з цього приводу відповідачем прийнято не було. З огляду на вищенаведене вважає, позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у задоволені позовних вимог.

У відповідності до ч. 3 ст.194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Частиною 4 ст. 229 КАС України передбачено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є пенсіонером, перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області та отримує пенсію, що підтверджується копією пенсійного посвідчення №151283, виданого 28.02.1994 року.

З довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №919013850 від 27.02.2015 року вбачається, що ОСОБА_1 взята на облік та перебуває за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Ломоносова, 21/26.

Згідно відповіді Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради №628/03 від 24.02.2018 року довідка №919013850, яку було видано 27.02.2015 року на ім’я ОСОБА_1 є чинною.

УПФУ в м. Сєвєродонецьку виплата пенсії, у тому числі і позивачу, була призупинена з 01.03.2016 року.

Позивач вважає дії щодо невиплати пенсії з 01.03.2016 року протиправними та такими, що порушують її конституційні права.

Вирішуючи спір по суті, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до положень статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно ст. 4 вищевказаного Закону, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Аналізуючи викладене вбачається, що припинення виплати пенсій можлива лише з підстав визначених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тоді як ані вказаним Законом України, ані іншими законами з питань пенсійного забезпечення не передбачено будь-яких підстав призупинення виплати пенсій.

Суд звертає увагу на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», на яку посилається відповідач, є підзаконним нормативно-правовим актом, який не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено законами - тобто нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні її пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, перевірка за місцем фактичного проживання, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду тощо.

У відповідності до ст. 6 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Крім того, згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, зазначив право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на викладене, суд вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно діючого законодавства.

У відповідності до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

В рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року зазначається, що, виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов’язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов’язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Таким чином, суд доходить висновку, що на час припинення виплати пенсії – 01.03.2016 року були відсутні, встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підстави для такого припинення. На зазначений час не існувало підстав, передбачених чинним законодавством для відмови у виплаті пенсії, тому дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу є протиправними, доказів щодо правомірності своїх дій стосовно невиплати пенсії позивачу відповідачем не доведено.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, вбачається, що, заперечуючи проти позову, відповідач не довів правомірність припинення пенсійних виплат позивачу.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі згідно зі статтею 139 КАС України, суд враховує задоволення позову та вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача на користь позивача понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 640 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись ст.ст. 72-77, 189, 241-246, 255, 293, 295, 325, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (код ЄДРПОУ 21792459, місцезнаходження: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, 9) щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, паспорт серії ЕМ №760821, виданий 18.10.2000 року Алчевським МВ УМВС України в Луганській області) з 01.03.2016 року.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (код ЄДРПОУ 21792459, місцезнаходження: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, 9) відновити ОСОБА_1, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, паспорт серії ЕМ №760821, виданий 18.10.2000 року Алчевським МВ УМВС України в Луганській області) виплату пенсії з 01.03.2016 року, сплативши виниклу заборгованість.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (код ЄДРПОУ 21792459, місцезнаходження: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, 9) на користь ОСОБА_1, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, паспорт серії ЕМ №760821, виданий 18.10.2000 року Алчевським МВ УМВС України в Луганській області) судові витрати в сумі 640 грн. (шістсот сорок гривень).

Рішення звернути до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Сєвєродонецький міський суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т. С. Журавель