Постанова № 72609368, 28.02.2018, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1

Доповідач -Єрмаков Ю.В.

Справа № 426/8022/17

Провадження № 22ц/782/32/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 року м. Сєвєродонецьк

Апеляційний суд Луганської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Єрмакова Ю.В.,

суддів – Авалян Н.М., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання Данько Л.С.,

представника позивача в режимі відеоконференції ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

відповідач -ОСОБА_6 з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Схід-Агро»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сєвєродонецьку апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Сватівського районного суду Луганської області від 08 грудня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Схід-Агро» про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2017 року ОСОБА_4 (позивач) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 (відповідач 1) та просив суд стягнути з відповідача на свою користь суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів за користування коштами в розмірі 1387752,45 грн. та 6 000 доларів США, що у гривневому еквіваленті за офіційним курсом на 21.04.2017 року складає 160 540,40 грн.

Крім цього, позивач просив у разі недостатності у відповідача іншого майна для задоволення вимог позивача, виділити частину майна ТОВ «Сільскогосподарське підприємство «Схід-Агро» (відповідач 2), пропорційну частці його учасника ОСОБА_5, що становить 100% статутного капіталу відповідача 2, та звернути стягнення на частину майна відповідача 2, що становить 100%, вартістю згідно балансу станом на 21 квітня 2017 року, за непогашеними борговими зобов’язаннями відповідача 1 перед позивачем.

На обґрунтування наведених позовних вимог позивач послався на наступне:

02 квітня 2014 року між ним та ОСОБА_5 був укладений договір безпроцентної позики грошових коштів, відповідно до умов якого, він того ж дня передав позику в сумі 555 310,00 грн. готівкою, що підтверджується розпискою від 02 квітня 2014 року, власноруч написаною відповідачем, а останній зобов’язався повернути отриману суму у строк до 02 травня 2014 року.

14 квітня 2014 року між ним та відповідачем ОСОБА_5 був укладений договір безпроцентної позики грошових коштів, відповідно до якого, він передав відповідачу позику в сумі 75 360,00 грн. готівкою, що підтверджується розпискою від 14 квітня 2014 року, власноруч написаною відповідачем, а останній зобов’язався повернути отриману суму у строк до 14 квітня 2015 року.

22 квітня 2014 року між ним та відповідачем ОСОБА_5 був укладений договір безпроцентної позики грошових коштів, відповідно до якого, він передав відповідачу позику в сумі 44 920,00 грн. готівкою, що підтверджується розпискою від 14 квітня 2014 року, власноруч написаною відповідачем, а останній зобов’язався повернути отриману суму у строк до 22 квітня 2014 року.

30 квітня 2014 року між ним та відповідачем ОСОБА_5 був укладений договір безпроцентної позики грошових коштів, відповідно до якого, він передав відповідачу позику в сумі 28 500,00 грн. готівкою, що підтверджується розпискою від 30 квітня 2014 року, власноруч написаною відповідачем, а останній зобов’язався повернути отриману суму у строк до 30 квітня 2015 року.

05 травня 2014 року між ним та відповідачем ОСОБА_5 був укладений договір безпроцентної позики грошових коштів, відповідно до якого, він передав відповідачу позику в сумі 2 500,00 доларів США готівкою, що підтверджується розпискою від 05 травня 2014 року, власноруч написаною відповідачем, а останній зобов’язався повернути отриману суму у строк до 05 травня 2015 року.

07 травня 2014 року між ним та відповідачем ОСОБА_5 був укладений договір безпроцентної позики грошових коштів, відповідно до якого, він передав відповідачу позику в сумі 3 500,00 доларів США готівкою, що на день укладення позики було еквівалентно 40 145,00 грн., що підтверджується розпискою від 07 травня 2014 року, власноруч написаною відповідачем, а останній зобов’язався повернути отриману суму у строк до 07 травня 2015 року.

Відповідач свої зобов’язання за вищезазначеними договорами позики по теперішній час в добровільному порядку не виконав, на неодноразові вимоги повернути борг, ОСОБА_5 не реагує.

Враховуючи наведене, на підставі статей 526, 527, 625, 1048, 1049, 1050 ЦК України, ОСОБА_4 просив суд захистити його порушене право.

Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 08 грудня 2017 року позовні вимоги були задоволені частково. Суд вирішив:

Стягнути з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце реєстрації: 91034, м. Луганськ, вул. Южно–Українська, 82, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ОСОБА_4, місце реєстрації: м. Луганськ, вул. Кірова, 18/9, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, заборгованість за договорами позики від 02 квітня 2014 року, 14 квітня 2014 року, 22 квітня 2014 року, 30 квітня 2014 року, 05 травня 2014 року, 07 травня 2014 року, що укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у сумі 1 387 752 (один мільйон триста вісімдесят сім тисяч сімсот п’ятдесят дві) гривень 45 копійок та 6 000,00 доларів США, що у гривневому еквіваленті за офіційним курсом української гривні до долара США на 21.04.2017 року складає 160 540 (сто шістдесят тисяч п’ятсот сорок) гривень 40 копійок, що складається із:

-заборгованість за Договором позики від 02 квітня 2014 року у сумі 1 140 104,68 грн., яка складається з: неповернутої суми позики у сумі 555 310,00 грн., трьох процентів річних від простроченої суми позики у сумі 49 475,84 грн., інфляційних втрат у сумі 535 318,84 грн.;

-заборгованість за Договором позики від 14 квітня 2014 року у сумі 109 466,08 грн., яка складається з: неповернутої суми позики у сумі 75 360,00 грн., трьох процентів річних від простроченої суми позики у сумі 4 564,96 грн., інфляційних втрат у сумі 29 541,12 грн.;

-заборгованість за договором позики від 22 квітня 2014 року у сумі 92 261,99 грн., яка складається з: неповернутої суми позики у сумі 44 920,00 грн., трьох процентів річних від простроченої суми позики у сумі 4 039,11 грн., інфляційних втрат у сумі 43 302,88 грн.;

-заборгованість за договором позики від 30 квітня 2014 року у сумі 36 487,42 грн., яка складається з: неповернутої суми позики у сумі 28 500,00 грн., трьох процентів річних від простроченої суми позики у сумі 1 688,92 грн., інфляційних втрат у сумі 6298,50 грн.;

-заборгованість за Договором позики від 05 травня 2014 року у сумі 2500,00 доларів США – неповернута сума позики, що підлягає стягнення у доларах США з вказівкою на конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу та 3 936,45 грн. – три проценти річних від простроченої суми позики;

-заборгованість за договором позики від 07 травня 2014 року у сумі 3 500,00 доларів США – неповернута сума позики, що підлягає стягненню у доларах США з вказівкою на конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу та 5 495,83 грн. – три проценти річних від простроченої суми позики.

Стягнути з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце реєстрації: 91034, м. Луганськ, вул. Южно–Українська, 82, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ОСОБА_4, місце реєстрації: м. Луганськ, вул. Кірова, 18/9, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 8000 (вісім тисяч) грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Позивачем рішення суду не оскаржується.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_5 (скаржник), посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Сватівського районного суду Луганської області від 08 грудня 2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник послався на те, що суд першої інстанції не розібрався в природі правовідносин, які склалися між сторонами, оскільки фактично між сторонами було укладено правочин з купівлі-продажу частки господарського товариства, що може бути підтверджено належними письмовими документальними доказами та показаннями свідків, а тому скаржник вважає, що це був удаваний правочин, який оформлювався договорами позики.

Також, скаржник не згоден з висновком суду про те, що він отримував в розписках від 05 та 07 травня 2014 року 2500 та 3500 долара США відповідно, оскільки поверх надрукованого слова «гривень» зазначений графічний знак «$» та написано «США», що, на думку скаржника, не підтверджує запозичення у іноземній валюті, оскільки гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Крім того, скаржник посилається на порушення судом норм процесуального права, а саме на 08.12.2017 року було призначено чергове судове засідання та він, як інвалід 2 групи, людина похилого віку, за станом здоров’я не міг прийняти участь у судовому засіданні, у зв’язку з чим просив перенести засідання на січень 2018 року, про що повідомив телефонограмою до суду. Проте суд визначив неявку за станом здоров’я неповажною причиною та ухвалив рішення, позбавивши його можливості звернутися до позивача із зустрічним позовом, враховуючи удаваність правочину, укладеного між ними, а також надання заперечень щодо розрахунку позову в частині визначення валюти грошового зобов’язання правочину.

Також, судом не враховано положення ч.3 ст. 551 ЦК України щодо зменшення розміру неустойки, враховуючи особу відповідача (вік, стан здоров’я, майновий стан) та інше.

На підтвердження обставин, викладених у апеляційній скарзі щодо удаваності правочинів, просив задовольнити клопотання про виклик в судове засідання свідків, які могли надати пояснення з цього приводу.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказав на законність і обґрунтованість прийнятого рішення, доводи скаржника не визнав, просив залишити їх без задоволення, а рішення суду без змін.

Сторони належним чином повідомлялись про час та місце розгляду справи, апеляційне провадження було відкрито 11 січня 2018 року, відповідно 60 денний строк розгляду справи передбачений ст.371 ЦПК України закінчується 11 березня 2018 року. За клопотанням представника позивача ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 12 лютого 2018 року було задоволено частково клопотання представника позивача про розгляд справи, призначеної на 20 лютого 2018 року в режимі відеоконференції в Апеляційному суді м. Києва (вул. Солом’янська, 2- А).

Відповідач та його представник також були повідомлені належним чином (під розпис в судовому засіданні від 20.02.2018 року), розгляд справи в цей день було відкладено у зв’язку з задоволенням клопотання представника відповідача (адвоката ОСОБА_3В) для ознайомлення з матеріалами справи. Розгляд справи було відкладено на 28.02.2018 року.

27 лютого 2018 року на адресу Апеляційного суду Луганської області надійшло клопотання від представника відповідача – адвоката ОСОБА_3 про розгляд справи, призначеної на 28 лютого 2018 року в режимі відеоконференції в залі Артемівського міськрайонного суду Донецької області, оскільки на цю ж дату призначено інше судове засідання на 10-30 годин в цьому ж суді.

28 лютого 2018 року на адресу Апеляційного суду Луганської області надійшло клопотання від відповідача ОСОБА_5 про розгляд справи, призначеної на 28 лютого 2018 року, в режимі відеоконференції в залі Дарницького районного суду м. Києва, причина – відсутність квитків на потяг.

Вислухавши думку представника позивача, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вказаних клопотань, виходячи з наступного.

Як було зазначено вище, розгляд справи з 20 лютого 2018 року у зв’язку з задоволенням клопотання представника відповідача про надання часу для ознайомлення з матеріалами справи було відкладено на 28 лютого 2018 року, на 14-00 год. Справа розглядається в режимі відеоконференції з представником позивача в приміщенні Апеляційного суду м. Києва (вул. Солом’янська, 2А, м. Київ).

Відповідач ОСОБА_5 та його представник – адвокат ОСОБА_3 були присутні в судовому засіданні 20 лютого 2018 року, дата та час проведення наступного розгляду справи була погоджена з представником позивача, відповідачем та його представником.

Звертаючись до суду з клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, у зв’язку з неможливістю виїзду з м. Києва, відповідач не надав доказів, які б перешкоджали йому прибути до Апеляційного суду м. Києва, де вже призначена відеоконференція за участю представника позивача.

Крім цього, звертаючись з зазначеними клопотаннями, відповідачем та його представником, який є адвокатом, фахівцем права, не враховані положення ч.2 ст.212 ЦПК України, відповідно до якої учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п’ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.

Вказані положення закону не були виконанні відповідачем та його представником, у зв’язку з чим зазначені клопотання залишені без задоволення.

Також, слід зазначити про те, що представнику відповідача, за його клопотанням, було надано строк для ознайомлення з матеріалами справи, однак з матеріалами справи останній не знайомився, що є підставою вважати зловживанням своїми процесуальними правами представником відповідача.

Інших клопотань щодо неможливості розгляду справи подано не було, явка в апеляційну інстанцію не є обов’язковою, всі доводи щодо незгоди з рішенням суду були наведені в апеляційній скарзі, представником відповідача ОСОБА_6 з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Схід-Агро» є відповідач ОСОБА_5, який є єдиним засновником та директором цього підприємства.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності належно повідомлених осіб, які приймають участь у розгляді справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.

Так, відповідно до правил статті 263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, адже завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду таким вимогам відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про виділення майна ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Схід–Агро» та звернення стягнення на його частину, суд першої інстанції послався на те, що договори безпроцентної позики були укладені з відповідачем ОСОБА_5, розписки про отримання коштів писав саме ОСОБА_5 без будь-яких зазначень про отримання коштів для ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Схід – Агро», договори про заставу майна не укладались, а тому дійшов висновку про необґрунтованість позову в цій частині.

Рішення суду в частині вимог про виділення майна ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Схід – Агро» та звернення стягнення на його частину не оскаржується, а тому в зазначеній частині не переглядається, враховуючи п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку».

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення боргу, суд першої інстанції послався на положення ст. 526, 527, 530, 625, 1047, 1049, 1050 ЦК України та виходив з того, що між сторонами виникли правовідносини з договорів позики, умови яких відповідачем не були виконані, а тому дійшов висновку про задоволення позову з урахуванням трьох процентів річних та інфляційних втрат від простроченої суми за вказаними договорами позики.

Суд погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (в чинній редакції) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст.10,60 ЦПК України в редакції 2004 року).

Статтею 11 ЦПК України ( в редакції 2004 року) передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної інстанції та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ст.303 ЦПК України в редакції 2004 року).

Принцип змагальності сторін також закріплений і у ЦПК України ( в редакції 2017 року).

Так, ст.12 зазначеного кодексу закріплено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Крім того, ст.43 ЦПК України (в редакції 2017 року), крім прав учасників справи, передбачені ще і їх обов’язки, серед яких подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини та правовідносини, які виникли між сторонами.

02 квітня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір безпроцентної позики грошових коштів, відповідно до умов якого він, того ж дня передав позику в сумі 555 310,00 грн. готівкою, що підтверджується розпискою від 02 квітня 2014 року, власноруч написаною відповідачем, а останній зобов’язався повернути отриману суму у строк до 02 травня 2014 року.

14 квітня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір безпроцентної позики грошових коштів, відповідно до якого він передав відповідачу позику в сумі 75 360,00 грн. готівкою, що підтверджується розпискою від 14 квітня 2014 року, власноруч написаною відповідачем, а останній зобов’язався повернути отриману суму у строк до 14 квітня 2015 року.

22 квітня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір безпроцентної позики грошових коштів, відповідно до якого він передав відповідачу позику в сумі 44 920,00 грн. готівкою, що підтверджується розпискою від 14 квітня 2014 року, власноруч написаною відповідачем, а останній зобов’язався повернути отриману суму у строк до 22 квітня 2014 року.

30 квітня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір безпроцентної позики грошових коштів, відповідно до якого він передав відповідачу позику в сумі 28 500,00 грн. готівкою, що підтверджується розпискою від 30 квітня 2014 року, власноруч написаною відповідачем, а останній зобов’язався повернути отриману суму у строк до 30 квітня 2015 року.

05 травня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір безпроцентної позики грошових коштів, відповідно до якого він передав відповідачу позику в сумі 2 500,00 доларів США готівкою, що підтверджується розпискою від 05 травня 2014 року, власноруч написаною відповідачем, а останній зобов’язався повернути отриману суму у строк до 05 травня 2015 року (а.с.20).

07 травня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір безпроцентної позики грошових коштів, відповідно до якого він передав відповідачу позику в сумі 3 500,00 доларів США готівкою, що на день укладення позики було еквівалентно 40 145,00 грн., що підтверджується розпискою від 07 травня 2014 року, власноруч написаною відповідачем, а останній зобов’язався повернути отриману суму у строк до 07 травня 2015 року.

Зазначені обставини підтверджуються відповідними розписками, та, крім цього, на виконання фінансових зобов’язань за розписками, між сторонами були укладені також договори безвідсоткової позики, дати та суми в яких відповідають борговим розпискам.

Факт отримання зазначених в розписках та договорах позики грошових коштів, як і їх написання (розписок) та підписів у договорах позики (дату їх написання), відповідач ОСОБА_5 в суді першої інстанції не заперечував, натомість, заперечуючи проти позову вказував на те, що мова йшла про купівлю частки у підприємстві, єдиним засновником якого є саме він, доказом чого можуть бути покази свідків.

Доказів, які б свідчили про те, що між сторонами виникли інші відносини, ніж зазначені в боргових розписках та договорах позики, не надано.

Натомість, тексти боргових розписок та договорів позики містять безумовне та однозначне зобов'язання стосовно певної грошової суми на користь позивача від імені відповідача. Аналіз змісту розписок та договорів позики дає підстави стверджувати, що сторона відповідача визнала наявність боргу в певному розмірі, що свідчить про природу правових відносин між сторонами спору.

Отже, виходячи з матеріалів справи та наданих сторонами доказів, судом першої інстанції не встановлено, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_5 дійсно виникли правовідносини стосовно купівлі-продажу частки у підприємстві відповідача, розписки та договори позики, які містяться в матеріалах справи, розмір сум, відповідність підписання та дату яких не заперечував відповідач ОСОБА_5, не містять жодної інформації щодо обставин, на які посилається відповідач ОСОБА_5, як і не містять такої інформації інші матеріали справи, у зв’язку з чим підстав вважати, що між сторонами існували інші домовленості, не має.

Згідно ст.60 ЦПК України (в редакції 2004 року) доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини слід дійти висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини, які врегульовані главою 71 Цивільного кодексу України, а саме позика та враховуючи те, що відповідач ОСОБА_5 зобов'язань не виконав, позивач має право розраховувати на одержання від позичальника суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, стягнення трьох процентів річних від простроченої суми за приписами статей 625, частини першої статті 1050 ЦК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.527 ЦК України, боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Відповідно до ст.1049 ЦК України, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи наведені обставини та норми права, які були застосовані судом при вирішенні виниклих між сторонами правовідносин, апеляційний суд погоджується з висновком суду щодо наявності підстав для задоволення позову про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, оскільки відповідачем ОСОБА_5 не були спростовані доводи позивача, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги у відповідності до вимог ст.10,60 ЦПК України ( в редакції 2004 року).

При цьому, апеляційний суд погоджується з розрахунком, який наведений в рішенні суду першої інстанції (та який не був спростований відповідачем ОСОБА_5І.) щодо нарахування трьох процентів річних від простроченої суми позики за договорами позики та розрахунком інфляційних втрат за цими ж договорами позики, а саме: основної суми заборгованості за договорами позики від 02.04.2014 р., 14.04.2014 р., 22.04.2014 р., 30.04.2014 р., що складається з неповернутої суми позики, яка дорівнює 704 090,00 грн. та 6 000 доларів США за договорами позики від 05.05.2014 р. та 07.05.2014 р., що на день подання позову до суду еквівалентно 160 540,40 грн.

Що стосується доводів апеляційної скарги, то суд дійшов наступного.

Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції не розібрався в природі правовідносин, які склалися між сторонами, оскільки фактично між сторонами було укладено правочин з купівлі-продажу частки господарського товариства, що може бути підтверджено належними письмовими документальними доказами та показаннями свідків, у зв’язку з чим це був удаваний правочин, який оформлювався договорами позики, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, як було з’ясовано та встановлено судом, ці обставини жодними доказами не підтверджені.

Що стосується показань свідків, то судом першої інстанції на виконання вимог ч.4 ст.10 ЦПК України (в редакції 2004 року), було задоволено клопотання відповідача про виклик свідків в судове засідання для дачі показань з приводу обставин, на які посилається відповідач, проте останній в судове засідання не з’явився, явку свідків не забезпечив.

До апеляційної скарги відповідачем було долучено клопотання про виклик тих самих свідків, клопотання щодо виклику яких було задоволено судом першої інстанції.

Для об’єктивного розгляду справи з урахуванням положень ч.4 ст.10 ЦПК України (в редакції 2004 року) суд першої інстанції, як свідчить журнал судового засідання від 15.11.2017 року задовольнив клопотання відповідача про виклик зазначених свідків для допиту в судовому засіданні, відклавши розгляд справи на 08.12.2017 року. Вказані свідки, як свідчать матеріали справи, були повідомлені належним чином (отримані судові повістки) про виклик до суду.

08.12.2017 року відповідач не з’явився, явку свідків не забезпечив, а тому підстав вважати, що права відповідача при розгляді справи в суді першої інстанції щодо недопиту свідків були порушені або суд необґрунтовано відмовив у їх допиті, не має.

Вирішуючи питання щодо виклику в апеляційну інстанцію зазначених свідків, судова колегія дійшла висновку про відмову у задоволенні зазначеного клопотання, оскільки підтвердження боргових зобов’язань показами свідків, не є належними доказами в розумінні норм ЦПК України.

Письмових доказів з приводу укладення іншого договору або існування інших договірних правовідносин, ніж правовідносин за договорами позики, на що посилався відповідач, обґрунтовуючи апеляційну скаргу, надано не було. Сам відповідач, як вже зазначалось вище і це виходить з фіксації судових засідань в суді першої інстанції, не заперечував, а ні факт написання розписок та договорів позики, а ні факт отримання грошових коштів, а ні їх розміру, а ні їх валюту, заперечуючи тільки мету їх отримання.

Крім того, на підтвердження саме відносин щодо укладення договорів позики, позивачем надано до суду копію договору поруки від 02 квітня 2014 року, укладеного між позивачем ОСОБА_4 та ОСОБА_6 з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Схід-Агро» (відповідачем 2) від 02 квітня 2014 року, відповідно до умов якого відповідач 2, як поручитель зобов’язується відповідати перед кредитором (позивачем) за виконання всіх зобов’язань ОСОБА_5, що виникли з договору безпроцентної позики від 02 квітня 2014 року у розмір 555310 грн. При цьому, відповідач ОСОБА_5, як єдиний учасник ОСОБА_6 з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Схід-Агро», згідно рішення від 02.04.2014 року, вирішив погодити директору ОСОБА_6 з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Схід-Агро» ОСОБА_7 укласти договір поруки з ОСОБА_4 щодо забезпечення виконання всіх зобов’язань ОСОБА_5, що виникли з договору безпроцентної позики грошових коштів від 02 квітня 2014 року на суму 555310 грн.

Представник позивача пояснив, що у зв’язку з пропуском позивачем 6 місячного строку з дня настання строку виконання основного зобов’язання за договором позики від 02 квітня 2014 року на суму 555310 грн., порука на підставі ч.4 ст. 559 ЦК України припинена, а тому вимог до ОСОБА_6 з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Схід-Агро», як поручителю, не пред’являлось.

Не можуть бути прийняті до уваги доводи апелянта щодо незгоди з тим, що він отримував в розписках від 05 та 07 травня 2014 року 2500 та 3500 долара США відповідно, оскільки поверх надрукованого слова «гривень» зазначений графічний знак «$» та написано «США», що, на думку скаржника, не підтверджує запозичення у іноземній валюті, оскільки гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Так, ч.1 ст.533 ЦК України передбачено, що грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.

Частиною 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

З аналізу зазначеного можливо зробити висновок про те, що законодавець допускає визначення сторонами при укладенні договорів, в тому числі позики, грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Щодо незгоди саме з визначенням «$» та «США» в розписках, то ці позначки еквіваленту зазначені, як в боргових розписках, так і у відповідних договорах позики. Відповідно до визначення цього символу у Вікіпедії (вільна енциклопедія) позначка «$» є традиційним символом долара ($). При цьому, сторони доповнювали цифри визначенням валюти, як «США», але остаточне виконання цих боргових зобов’язань визначено та стягнуто з відповідача ОСОБА_5 відповідно до ч.2 ст. 533 ЦК України в гривневому еквіваленті.

Також слід зазначити про те, що інфляційних нарахувань на суму, яка була визначена сторонами у доларах США (6000 тис. доларів США), не проводилось та таких вимог до відповідача ОСОБА_5 не заявлялось, що відповідає положенням норм ЦК України.

Доводи скаржника про порушення судом норм процесуального права, а саме проте, що на 08.12.2017 року було призначено чергове судове засідання та він, як інвалід 2 групи, людина похилого віку, за станом здоров’я не міг прийняти участь у судовому засіданні, у зв’язку з чим просив перенести засідання на січень 2018 року, про що повідомив телефонограмою до суду, але суд визначив неявку за станом здоров’я неповажною причиною та ухвалив рішення, позбавивши його можливості звернутися до позивача із зустрічним позовом, враховуючи удаваність правочину, а також надання заперечень щодо розрахунку, не можуть бути прийняті до уваги, виходячи з наступного.

Статтею 157 ЦПК України (в редакції 2004 року) передбачено, що суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження по справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів – одного місяця.

Як вбачається з матеріалів справи, провадження по справі було відкрито 19 травня 2017 року. В судовому засіданні 04.09.2017 року відповідач ОСОБА_5 був, надавав пояснення, вирішувалось клопотання про виклик свідків. Перерва по справі на 29.09.2017 року. Відповідно до телефонограми від ОСОБА_5, останній повідомив про неможливість прибути до суду у зв’язку зі станом здоров’я, просив відкласти розгляд справи на іншу дату. 06.11.2017 року відповідно до телефонограми від ОСОБА_5, останній повідомив про неможливість прибути до суду у зв’язку зі станом здоров’я. просив відкласти розгляд справи на іншу дату. Розгляд справи відкладено на 15.11.2017 року.

15.11.2017 року відповідач ОСОБА_5 був в судовому засіданні, надав пояснення з приводу заявленого позову, задоволено його клопотання про виклик свідків на 08.12.2017 року.

08.12.2017 року відповідно до журналу судового засідання, позивач до суду не з’явився з невідомих причин, був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи.

З наведеного вище вбачається, що справа була в провадженні суду першої інстанції тривалий час, тобто понад строки, визначені ст.157 ЦПК України, відповідач був в судових засіданнях, надавав пояснення, розгляд справи відклався за клопотанням відповідача у зв’язку зі станом здоров’я, проте матеріали справи не містять будь-яких медичних висновків щодо зазначених відповідачем обставин з приводу неможливості бути присутнім у судових засіданнях в суді першої інстанції, а також інвалідності, а тому підстав вважати, що при розгляді справи були порушені норми процесуального права, а також права відповідача, не має.

Що стосується подання зустрічного позову, то відповідно до ст.123 ЦПК України ( в редакції 2004 року) відповідач має право пред’явити зустрічний позов до початку розгляду справи по суті, а, отже, підстав вважати, що суд, розглянувши справу 08.12.2017 року, якимось чином обмежив або порушив права відповідача, також не має.

Також, не можуть бути враховані посилання відповідача на ч.3 ст.551 ЦК України в частині зменшення розміру неустойки, оскільки правова природа ст.625 ЦК України, на підставі якої позивач просить стягнути три проценти річних від простроченої суми та інфляційні нарахування, не є за своєю природою неустойкою. Зміст ст.625 ЦК України орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об’ємі з’ясував права та обов’язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а також поясненнями сторін.

За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст. 365, 366, 367, 368, 371,374, 375,381,382 ЦПК України, Апеляційний суд Луганської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Сватівського районного суду Луганської області від 08 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного тексту постанови 05 березня 2018 року.

Головуючий Ю.В. Єрмаков

Судді: Н.М. Авалян

ОСОБА_8