Ухвала суду № 72607903, 05.03.2018, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 648/3069/15-к Головуючий в 1 інстанції: Cтроілов С.О.

Провадження № 11-кп/791/241/18 Доповідач: Гемма Ю.М.

Категорія: ч.2 ст. 307 КК України

У Х В А Л А

іменем України

05 березня 2018 року м. Херсон

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Херсонської області в складі:

головуючого Гемми Ю.М.,

суддів Калініченка І.С., Красновського І.В.,

секретаря Зима Я.А.,

за участю прокурора Чередниченко Є.Г.,

захисника ОСОБА_1,

обвинуваченого ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні матеріали кримінального провадження №12015230080000949за апеляційною скаргою прокурора на вирок Білозерського районного суду Херсонської області від 27 листопада 2017 року, яким:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, що фактично мешкає за адресою: Херсонська область, смт. Білозерка, вул. Набережна, 76, раніше неодноразово судимого, останній раз 30.05.2012 року Білозерським районним судом Херсонської області за ч.2 ст. 307 КК України на 5 років 6 місяців позбавлення волі, звільненого 06.05.2014 року умовно-достроково на 1 рік 7 місяців 23 дні;

визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України, і виправдано у зв’язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

Вирішено питання про процесуальні витрати та речові докази.

в с т а н о в и л а:

Органами досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачується в тому, що він переслідуючи прямий умисел, спрямований на порушення встановленого ст. 7 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» порядку обігу наркотичних засобів, при невстановлених досудовим слідством обставинах, незаконно, повторно, з метою збуту придбав та зберігав при собі у медичному шприці речовину, яка є особливо небезпечним наркотичним засобом - опій ацетильований, масою в перерахунку на суху речовину 0,107 г, яку 23.06.2015 року близько 13-10 год., знаходячись біля будинку № 76 по вул. Набережній в смт. Білозерка Херсонської області, шляхом продажу за 200 грн., незаконно збув ОСОБА_3.

В апеляційній скарзі прокурор порушує питання про скасування вироку щодо ОСОБА_2 у зв’язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповнотою судового розгляду, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. В обґрунтування доводів указує, що суд першої інстанції в порушення вимог ст.ст. 87, 374 КПК України належного аналізу доказів в даному кримінальному провадженні не навів. Вважає безпідставними посилання суду про відсутність у слідчого Тучинської Я.А. відповідних повноважень на проведення досудового розслідування. Наголошує, що відповідно до вимог п.1 ч.2 ст. 39 КПК України слідчим Тучинською Я.А. за дорученням керівника ОСОБА_4 було проведено оперативну закупівлю. На його думку, суд першої інстанції безпідставно визнав недопустимими доказами: протокол огляду від 23.06.2015 року за результатами оперативної закупки, протокол від 02.07.2015 року за результатами негласних слідчий дій та протокол обшуку будинку за місцем проживання ОСОБА_2 від 23.06.2015 року, показання свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, які вказували, що закупник ОСОБА_7 повідомляв їм про придбання у ОСОБА_2 наркотичних засобів, і цим доказам суд не дав належної оцінки в їх сукупності. Стверджує, що судом не звернуто уваги та суперечливість показаній свідка (закупника) ОСОБА_3 (ОСОБА_8), в діях якого міститься склад злочину, передбаченого ч.2 ст. 384 КК України, оскільки в даному кримінальному провадженні, яке розглядалось в іншому складі суду, даний свідок надав протилежні показання і не заперечував факт закупівлі в обвинуваченого наркотичного засобу. Не звернуто уваги на те, що свідка ОСОБА_8 (ОСОБА_3) було викрито обвинуваченим та завдано тому тілесні ушкодження, що підтвердив сам свідок. Також суд безпідставно зробив висновок про наявність провокації злочину з боку працівників правоохоронних органів лише на підставі показаній свідка ОСОБА_8, показання якого належним чином не перевірив. Суд не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_9, які узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_5 про те, що дії закупника ОСОБА_3 (ОСОБА_8) були добровільними. Тому вважає, що висновок суду першої інстанції про недоведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого злочину є передчасним та не відповідає фактичним обставинам провадження, оскільки зроблений без належної перевірки всіх обставин провадження і оцінки всієї сукупності доказів щодо їх належності, допустимості, достовірності і достатності, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України та призначити йому за ч.2 ст.307 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років та на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Білозерського районного суду Херсонської області від 30.05.2012 року, визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

У запереченнях захисник ОСОБА_1 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 вказує на необґрунтованість апеляційної скарги прокурора, оскільки стороною обвинувачення не надано жодних доказів, які б підтверджували наявність у співробітників СКМ Білозерського РВ УМВС України в Херсонській області конкретних та об’єктивних підстав для проведення оперативної закупки наркотичних засобів у обвинуваченого. Зазначає, що всі докази зібрані з порушенням ч.3 ст. 271 КПК України та п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вважає, що суд першої інстанції дослідив усі обставини кримінального провадження та докази, які були надані сторонами провадження, а також врахував висновки та мотиви, з яких було скасовано попередній вирок судом апеляційної інстанції, а тому не має підстав для повторного дослідження доказів. Просить вирок щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, яка підтримала апеляційні вимоги прокурора та просила їх задовольнити, доводи захисника та обвинуваченого, які просили апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції без зміни, у дебатах сторони залишилися на своїх попередніх позиціях, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно зі ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Зокрема, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до вимог ст.94 КПК України.

Відповідно до вимог ст.374 КПК України та роз’яснень, які містяться в п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990р. «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України № 3 від 04.06.1993р.”, № 12 від 03.12.1997р., № 6 від 30.05.2008р., - у мотивувальній частині виправдувального вироку належить викласти формулювання обвинувачення, за яким підсудного було віддано до суду; результати дослідження, аналізу і оцінки доказів як тих, що були зібрані на досудовому слідстві, так і поданих в судовому засіданні, а також мотивовані висновки суду про недоведеність події злочину; відсутність у діях підсудного складу злочину чи недоведеність його участі у вчиненні злочину. Включати у виправдувальний вирок формулювання, які ставлять під сумнів невинність виправданого, не допускається.

Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.

Однак судом першої інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримано не було.

Виправдовуючи ОСОБА_2 за ч.2 ст. 307 КК України у зв’язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, суд першої інстанції послався на те, що обвинувачення ґрунтується на недопустимих доказах, які отримані з порушенням вимог ст.ст. 86, 87, 97, 271 КПК України та внаслідок провокації, а тому відсутні належні та допустимі докази, надані стороною обвинувачення, які не підтверджують винуватість ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого злочину.

При цьому суд не зазначив, які саме докази він визнав допустимими та достатніми на підтвердження свого висновку, і не навів переконливих суджень на спростування висновку органу досудового розслідування про вчинення ОСОБА_2 зазначеного злочину.

Як убачається зі змісту вироку та матеріалів провадження, судом не дотримані вимоги кримінального процесуального закону щодо аналізу та оцінки доказів у провадженні.

Суд у вироку має зазначити джерело доказу, фактичні дані, що стосуються доказуваної обставини, а також зазначити, які обставини даними доказами спростовуються або підтверджуються.

Відповідно до ч.1 ст. 87 КК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Частиною другою даної норми визначено перелік діянь, які суд зобов’язаний визнати істотними порушеннями прав людини й основоположних свобод, на підставі чого можливо зробити висновок про недопустимість доказів.

Обґрунтовуючи свій висновок про недоведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України, суд першої інстанції взяв за основу показання обвинуваченого ОСОБА_2 про те, що в літку 2015 року знайомий ОСОБА_8 повернув йому борг у сумі 150 грн. та повідомив, що працівники міліції примушують того здійснити у нього закупку наркотиків, а також показання свідка ОСОБА_3 (ОСОБА_8) - закупника про те, що він наркотичні засоби у обвинуваченого ніколи не придбавав, у 2015 році під впливом погроз з боку працівників поліції та матеріального заохочення, імітував придбання наркотичних засобів, а кошти, отримані на здійснення закупок, витрачав на свої потреби, повернув борг ОСОБА_2 в сумі 150 грн. Працівникам поліції видав завчасно заготовлений ним шприц, який не містив наркотичної речовини та попереджав обвинуваченого, що співпрацює з правоохоронними органами.

Суд першої інстанції послався на те, що в цьому кримінальному провадженні мала місце провокація з боку правоохоронних органів, оскільки не було жодних відомостей про те, що обвинувачений веде незаконну діяльність, пов’язану з наркотичними засобами, а також їх збут ОСОБА_2 будь-яким особам, крім закупника, суду не надано.

Крім того, суд послався на те, що слідчі дії проведено неуповноваженою особою – слідчим Тучинською Я.А., а тому зазначив, що не приймає до уваги докази обвинувачення, а саме: показання свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9 і ОСОБА_8, анкетні дані якого в ході досудового розслідування були змінені на ОСОБА_3, та письмові докази: протокол обшуку від 23.06.2015 року, протоколи огляду від 23.06.2015 року, 02.07.2015 року, 09.07.2015 року і 19.08.2015 року, протокол за результатами НСРД від 02.07.2015 року, протокол за результатами ОРЗ від 29.07.2015 року, висновки експерта №1018-х від 26.06.2015 року і №1019-х від 26.06.2015 року, які визнав недопустимими доказами.

Своє рішення про недопустимість зазначених вище доказів суд мотивував, підставами, визначеними ч.1 ст. 87, 97, 104, 106, 214, 246, 271 КПК України, та вказав, що докази сторони обвинувачення є недопустимими, оскільки досудове розслідування здійснювали неуповноважені особи, результати негласних слідчих дій не підтверджують спілкування обвинуваченого з закупником щодо збуту наркотичного засобу. Посилаючись на участь у слідчих діях неуповноважених на те працівників поліції, суд першої інстанції визнав недопустимими похідні від вищевказаних доказів, зокрема, вилучені в ході огляду та обшуку від 23.06.2015 року медичний шприц з речовиною, експериментальний зразок СХВ, змиви з рук обвинуваченого, протоколи їх огляду від 06.07.2015 року та 09.07.2015 року, висновок експерта № 1018-х від 26.06.2015 року, за яким досліджувалась речовина у медичному шприці, вилучена в ході огляду 23.06.2015 року, висновок експерта № 1019-х від 26.06.2015 року, за яким досліджувались змиви з рук, вилучені під час обшуку 23.06.2015 року, а також протоколи огляду носіїв інформації від 19.08.2015 року.

Відкидаючи ці докази обвинувачення, суд першої інстанції належним чином не мотивував свого рішення, не проаналізував і не дав відповідної оцінки доказам обвинувачення в їх сукупності, у тому числі тим, які знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, допустив істотні суперечності та припущення у своїх висновках щодо винності чи невинності обвинуваченого у висунутому обвинуваченні, допустимості чи недопустимості, достовірності чи недостовірності, достатності чи недостатності тих чи інших доказів, і не навів у вироку переконливих мотивів, з яких він взяв до уваги одні докази і відкинув інші, зокрема, дані висновку експерта № 1018-х від 26.06.2015 року про те, що рідина у вилученому медичному шприці, є особливо небезпечним наркотичним засобом – опій ацетильований, що суперечить показанням закупника ОСОБА_8 (ОСОБА_3), який стверджував, що передав працівникам поліції шприц, який наркотичних речовин не містив, на що суд не звернув уваги.

Колегія суддів зауважує, що мотиви, з яких суд першої інстанції визнав зазначені вище докази недопустимими, не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.

Суд першої інстанції в повній мірі не з’ясовував, чи доручав керівник органу досудового розслідування в порядку ст. 39 КПК України проведення слідчих дій іншим особам, зокрема, слідчій ОСОБА_10, в тому числі проведення окремих процесуальних дій, та передчасно зробив висновок про проведення слідчих дій неуповноваженими особами.

Згідно постанови про визначення групи слідчих, які здійснюють розслідування від 15.06.2015 року, начальником СВ Білозерського РВ УМВС України в Херсонській області ОСОБА_11 визначено групу слідчих у кримінальному провадження № 12015230080000949 у складі заступника начальника СВ Білозерського РВ УМВС України в Херсонській області ОСОБА_4, старшого слідчого Тучинської Я.А., старшим групи визначено ОСОБА_4. (т.2 а.п.187)

Тобто, старша слідча ОСОБА_10 є уповноваженою особою на проведення відповідних слідчих дій, в тому числі негласних слідчих (розшукових) дій, що не суперечить вимогам ст. ст. 104, 106, 214, 246 КПК України.

Надаючи перевагу показанням обвинуваченого ОСОБА_2 про те, що він не збував ОСОБА_3 наркотичні засоби, а також показанням свідка ОСОБА_3 (ОСОБА_8) - закупника про те, що він діяв під впливом працівників поліції та наркотичні засоби у обвинуваченого ніколи не придбавав, суд у вироку не навів переконливих мотивів, з яких він визнав ці показання обвинуваченого та свідка достовірними, та не звернув уваги на те, що вони суперечать зібраним та дослідженим у провадженні доказам, які ставлять під сумнів висновок суду про невинуватість ОСОБА_2.

Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 показали, що вони в якості понятих брали участь при проведенні оперативної закупки наркотичних засобів закупником ОСОБА_7 та проведення обшуку в будинку обвинуваченого ОСОБА_2 23.06.2015 року, під час якої закупник за 200 грн., які були оброблені спеціальною хімічною речовиною, придбав у обвинуваченого медичний шприц з наркотичним засобом та видав його працівникам поліції. Під час обшуку у ОСОБА_2 вилучені змиви з його рук.

Вони же, та свідокОСОБА_9, проти допиту якої не заперечували учасники судового провадження, показали, що закупник ОСОБА_7 (ОСОБА_8) діяв добровільно, з боку працівників поліції тиску, примушування, обіцянок та погроз щодо нього не було.

Ці показання свідків узгоджуються з даними, що містяться у протоколі огляді та протоколі обшуку від 23.06.2015 року, у протоколі за результатами проведення НСРД від 02.07.2015 року, у висновках фізико-хімічних експертиз №1018-х та №1019-х від 26.06.2015 року, з яких випливає, що 23.06.2015 року ОСОБА_7 (ОСОБА_8) за 200 грн. придбав у ОСОБА_2 наркотичний засіб, які не підтверджують позицію захисту обвинуваченого.

(т. 1 а.п. 138 -140, 141, 142, 145, 147, 153 – 155, 159 – 163, 168, 169)

Відкидаючи ці докази обвинувачення та визнаючи їх недопустимими, суд послався на те, що свідок ОСОБА_7 (Жданов) заперечував факт придбання ним наркотичного засобу у ОСОБА_2, стверджував, шо діяв під впливом працівників поліції, попереджав обвинуваченого про організацію закупки наркотичних засобів у того, і що вони узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, в тому числі відеозаписом НСРД від 23.06.2015 року. Крім того, суд послався на те, що свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є раніше судимими особами та залежними від правоохоронних органів, а свідок ОСОБА_6А співпрацює з цими органами, про що зі слів свідка ОСОБА_3 (ОСОБА_8) той йому повідомляв під час слідчих дій та підтвердив сам ОСОБА_6 в судовому засіданні.

На підставі цього, суд дійшов висновку про наявність провокації злочину з боку працівників поліції, які не мали будь-яких відомостей про незаконну діяльність обвинуваченого, пов’язану з наркотичними засобами, в тому числі їх збутом, крім закупника, суду не надано.

На думку колегії суддів, такий висновок суду є сумнівним та суперечливим.

Так, суд першої інстанції не навів переконливих мотивів, з яких він визнав показання обвинуваченого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_8 (ОСОБА_3)достовірними та достатніми на підтвердження свого висновку, і якими доказами вони підтверджуються, і не навів переконливих суджень на його обґрунтування.

Сам факт по собі наявності судимостей у свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, на що послався суд у вироку, жодним чином не встановлює факт їх залежності від правоохоронних органів та не є підставою для визнання їх показаній недостовірними та недопустимими доказами, і не відповідає критеріям ст. 87 КПК України.

Не є підставою для визнання доказів недопустимим також зміна анкетних даних закупнику до проведення оперативної закупки.

Суд не звернув уваги на те, що висновками фізико-хімічної експертизи не підтверджуються показання свідкаОСОБА_8 (ОСОБА_3)про те, що він передав працівникам поліції шприц, який наркотичних речовин не містив.

Поза увагою суду залишився і той факт, що при новому розгляді свідок ОСОБА_7 (Жданов) – закупник змінив свої показання, надав суду суперечливі показання та стверджував про те, що діяв під тиском з боку працівників поліції, не навів дійсних та переконливих причин, з яких він змінив показання, які іншими доказами не підтверджуються. Суд ці суперечності у його показаннях не усунув і не дав їм однозначної оцінки з точки зору їх достовірності та допустимості.

Також суд не надав оцінки наявності факту викриття обвинуваченим закупника ОСОБА_3 (ОСОБА_8) та здійснення психологічного та фізичного впливу на свідка, що той підтвердив у своїх показаннях у цьому кримінальному провадженні, яке розглядалось в іншому складі суду, і цей свідок не заперечував факт закупівлі в обвинуваченого наркотичного засобу та впливу на нього з боку обвинуваченого, на що суд взагалі не звернув уваги.

За таких обставин, висновок суду про те, що докази обвинувачення не можуть бути прийняті до уваги та не відповідають іншим зібраним у провадженні доказам, не можна визнати правильним, оскільки він не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження та є припущенням суду.

Крім того, судом не прийнято до уваги та не надано ніякої оцінки даним, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_2, з яких випливає, що він неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, в тому числі за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, передбачені ст.ст. 307, 309 КК України, перебуває на обліку в лікаря нарколога з діагнозом: розлад психіки та поведінки внаслідок вживання наркотичних засобів (т.1 а.п.112 -139), умовно-достроково звільнений від відбування покарання за ч.2 ст. 307 КК України, судимість не знято та не погашено, і ці відомості про його попередню злочинну діяльність у сфері незаконного обігу наркотичних засобів були відомі працівникам поліції до проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Зазначені обставини залишилися поза увагою суду та не отримали належної оцінки у вироку, про що суд взагалі умовчав при прийнятті рішення по суті, тобто судом не були досліджені обставини, з’ясування яких може мати істотне значення для правильного вирішення справи, чим було допущено неповноту судового розгляду.

Незважаючи на наявність суперечливих фактичних даних щодо обставин кримінального провадження, наданих сторонами обвинувачення та захисту, які мають значення для правильного вирішення справи, суд ці суперечності не усунув та не дав їм однозначної оцінки в їх сукупності для підтвердження чи спростування обвинувачення, чим поставив під сумнів невинність виправданого, що є недопустимим.

Тобто, висновки суду першої інстанції щодо оцінки доказів сторін обвинувачення та захисту, викладені у вироку, не містять точних та категоричних суджень, які ставлять під сумнів його висновки з приводу допустимості чи недопустимості, достовірності чи недостовірності тих чи інших доказів, про що правильно зазначено в апеляційній скарзі прокурора. Тому висновок суду про те, що докази обвинувачення є належними та допустимими, є сумнівним і його не можна визнати обґрунтованим.

Отже, висновок суду про недоведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України, є передчасним та не відповідає фактичним обставинам провадження, оскільки він зроблений без належної перевірки всіх обставин справи і оцінки всієї сукупності доказів щодо їхньої належності, допустимості, достовірності та достатності, що є порушенням вимог ст. ст. 370, 374 КПК України.

Враховуючи те, що допущені судом першої інстанції під час судового розгляду порушення є істотними, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, та виключають можливість ухвалення нового вироку апеляційним судом, як про це ставиться питання в апеляційній скарзі прокурором, вирок щодо ОСОБА_2 не можна визнати законним та обґрунтованим, тому він має бути скасований та призначений новий розгляд у суді першої інстанції згідно зі ст.ст. 410, 411, ч. 1, 2 ст. 412, п.1 ч.1 ст. 415 КПК України.

При новому судовому розгляді суду першої інстанції необхідно усунути зазначені порушення закону, дослідити обставини, зазначені в цій ухвалі, дати належну оцінку доказам з урахуванням позиції сторін обвинувачення та захисту з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності та достатності, із зазначенням мотивів, з яких суд приймає до уваги одні докази та відкидає інші, і в залежності від установлених обставин, ухвалити законне, обґрунтоване та належним чином умотивоване рішення.

З огляду на викладене вище, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 404, 407, 409, 410, 411, ч.ч.1, 2 ст. 412, п.1 ч.1 ст. 415, ст. 419 КПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити частково.

Вирок Білозерського районного суду Херсонської області від 27 листопада 2017 року щодо ОСОБА_2 - скасувати та призначити новий судовий розгляд у тому самому суді першої інстанції в іншому складі суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий: (підпис) ОСОБА_14

Судді: (підпис) ОСОБА_15 (підпис) І.В Красновський

Згідно з оригіналом

Копія ухвали оформлена 06 березня 2018 року

Ухвала набрала законної сили 05 березня 2018 року

Суддя Апеляційного суду

Херсонської області ОСОБА_14