Постанова № 72605240, 06.03.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2018 р. м. ХарківСправа № 816/2307/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Старосуда М.І.

суддів: Яковенка М.М. , Лях О.П.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 14.12.2017, суддя О.О. Кукоба, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 14.12.17 по справі № 816/2307/17

за позовом ОСОБА_1

до Громадської ради доброчесності

третя особа Вища кваліфікаційна комісія суддів України

про визнання протиправними та скасування висновку та рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Громадської ради доброчесності, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Вища кваліфікаційна комісія суддів України, у якій просив: визнати неправомірним та скасувати висновок Громадської ради доброчесності, затверджений рішенням від 03.05.2017 №13, про невідповідність ОСОБА_1 як кандидата на посаду судді Верховного Суду, критеріям професійної етики та доброчесності; визнати неправомірним та скасувати рішення Громадської ради доброчесності, оформлене у вигляді Протоколу зборів від 03.05.2017 №13, в частині затвердження висновку Громадської ради доброчесності про невідповідність ОСОБА_1, як кандидата на посаду судді Верховного Суду, критеріям професійної етики та доброчесності.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.12.2017р. відмовлено у відкритті провадження за заявленим позовом на підставі п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) та роз’яснено позивачу право на звернення з відповідним позовом до місцевого загального суду у порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 14.12.2017р. та справу передати на розгляд суду першої інстанції.

Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до ч. 11 ст. 126 КАС України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржений висновок носить інформаційний характер, у той час, коли предмет оскарження в адміністративному суді становлять юридичні наслідки, що безпосередньо впливають на права особи, в даному випадку – це рішення про не підтвердження здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді, що ухвалене Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

За вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що даний спір не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Однак, колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ч. 3 ст. 3 КАС України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно п.п. 10, 12 ч. 1 р. VII Перехідних положень вказаної редакції КАС України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу;

Заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (в редакції на момент прийняття спірної ухвали) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною 2 ст. 4 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно - правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно - правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ч.1 ст. 3 КАС України).

Таким чином, адміністративне процесуальне законодавство визначило суб'єктом владних повноважень не лише орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, а й іншого суб'єкта, який в силу повноважень, наданих законодавством, виконує окремі владні управлінські функції або делеговані повноваження.

Особливістю правовідносин, що розглядаються адміністративними судами, є їх публічно - правовий характер, пов'язаний із сферою реалізації публічної влади.

Тобто, суттєвою ознакою публічно - правового спору є участь у справі суб'єкта владних повноважень, який виконує владні управлінські функції відносно інших суб'єктів і його рішення є обов'язковими для виконання.

Для того, аби визначити, чи підлягають рішення Громадської ради доброчесності оскарженню в адміністративному судочинстві необхідно з'ясувати, чи здійснює Рада при прийнятті рішень владні управлінські функції, а також, чи створюють її рішення юридичні наслідки для особи.

Колегія суддів зазначає, що правовий статус та завдання Громадської ради доброчесності визначені ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Вказаною нормою визначені: 1) мета створення Громадської ради доброчесності - сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики для цілей кваліфікаційного оцінювання; 2) склад, вимоги до членів, строк їх повноважень та порядок формування Ради; 3) конкретні повноваження Громадської ради доброчесності, права та обов'язки її членів.

Статтею 88 цього Закону передбачено, що у разі, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Частиною 4 ст. 85 Закону визначено, що суддівське досьє, серед іншого, має містити висновок Громадської ради доброчесності (у разі його наявності).

Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженим рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03.11.2016 року № 143/зп-16, встановлено, що у мотивувальній частині рішення зазначаються отримані суддею (кандидатом на посаду судді) бали з оцінювання відповідних критеріїв, відомості про загальну кількість балів за результатами кваліфікаційного оцінювання, посилання на визначені Законом підстави його ухвалення або мотиви, з яких Комісія дійшла таких висновків. У разі наявності висновку Громадської ради доброчесності про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності у мотивувальній частині також зазначаються мотиви його прийняття або відхилення. Рішення Комісії про не підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді є підставою для припинення подальшої участі судді (кандидата на посаді судді) у процедурах, передбачених Законом.

Таким чином, на Громадську раду доброчесності покладено функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

Отже, Громадська рада доброчесності приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар'єру та наділена з цією метою відповідними владними повноваженнями.

Висновки Громадської ради доброчесності, затверджені відповідним рішенням, як одностороннє владне волевиявлення, є обов'язковими для розгляду іншим суб'єктом, зокрема, Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, та є правовим актом індивідуальної дії, на підставі якого виникають публічно-правові відносини.

Таким чином, процес надання для Вищої кваліфікаційної комісії суддів України висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, містить усі ознаки владної управлінської діяльності на основі Закону.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що Громадська рада доброчесності має всі визначені ознаки «іншого суб'єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства», оскільки Громадська рада доброчесності здійснює діяльність з виконання покладених на неї Законом завдань, а тому є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України, тобто є належним відповідачем у даній справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що висновки Громадської ради доброчесності щодо невідповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності мають ознаки владного управлінського рішення та породжують для судді юридичні наслідки.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених норм, статусу учасників правовідносин, змісту спірних правовідносин, які виникають у зв'язку зі здійсненням відповідачем владних управлінських функцій, вказаний спір між позивачем та Громадською радою доброчесності підлягає розгляду за правилами КАС України.

Відповідно до ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та дійшов передчасного та необґрунтованого висновку щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, що є підставою для скасування спірної ухвали з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 242, 294, 308, 311, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 14.12.2017р. по справі № 816/2307/17 скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності, третя особа Вища кваліфікаційна комісія суддів України, про визнання протиправними та скасування висновку та рішення направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 06.03.2018 року.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_2 Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_3 ОСОБА_4