Постанова № 72604455, 05.03.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/3761/16Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Калитки О. М.

суддів: Зеленського В.В. , Дюкарєвої С.В.

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С.,

за участю позивача ОСОБА_1,

за участю представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, Головного управління Держпраці у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.11.2017, суддя Бадюков Ю.В., вул. Мар'їнська, 18-Б-3, м. Харків, 61004, повний текст складено 30.11.17 по справі № 820/3761/16

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держпраці у Харківській області

про визнання дій незаконними та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної служби України з питань праці у Харківській області, в якому просив суд:

- стягнути з Головного управління Державної служби України з питань праці у Харківській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 07.10.2013 р. по 29.09.2015 р. у розмірі суми 158 996 грн.;

- визнати дії Головного управління Державної служби України з питань праці у Харківській області в частині ухилення від укладання трудового договору з ОСОБА_1, запрошеного за погодженням між начальниками на роботу в порядку переведення із Територіальної державної інспекції з питань праці у м.Києві на роботу в Територіальну державну інспекцію з питань праці у Харківській області, після його звільнення з роботи в Територіальної державної інспекції з питань праці у м.Києві з 07.10.2013 р. по 29.09.2015 р. – незаконними.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 04.10.2013 року його на підставі п.5 ч.1 ст.36 КЗпП України звільнено з роботи у зв'язку з переведенням з ОСОБА_3 у м.Києві на роботу в ОСОБА_3 у Харківській області. Протягом двох років ОСОБА_3 у Харківській області ухилялося від укладення трудового договору з позивачем, чим порушило ряд норм трудового законодавства. 30.09.2015 року наказом ТДІ зПП у Харківській області № 40-к від 30.09.2015 року ОСОБА_1 призначено на посаду головного державного інспектора праці відділу контролю за одержанням трудового законодавства у м. Харкові та центральних районах області ОСОБА_3 у Харківській області з посадовим окладом згідно штатного розкладу за переведенням з ОСОБА_3 у м. Києві із збереженням 9 рангу державного службовця, п. 5 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Крім того, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2015 року по справі №820/10521/15, зобов'язано ОСОБА_3 у Харківській області винести наказ про призначення на посаду головного державного інспектора праці ОСОБА_1 відповідно до його заяви від 07.10.2013 р. Також відповідач, на підставі постанови Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2015 р., видав наказ №43-к від 04.11.2015 р. про призначення ОСОБА_1 на посаду головного державного інспектора праці. Зазначав, що неодноразово звертався до відповідача з заявами про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, однак, всупереч чинного законодавства, заробітну плату за час вимушеного прогулу позивачу виплачено не було. За таких підстав, позивач звернувся до суду за відновленням свого права на оплату праці.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2016 у справі № 820/3761/16, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2016, частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з питань праці у Харківській області про визнання дій незаконними та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Визнано незаконними дії відповідача в частині ухилення від укладання трудового договору з ОСОБА_1, запрошеного за погодженням між начальниками на роботу в порядку переведення із Територіальної державної інспекції з питань праці у місті Києві на роботу до Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області, після його звільнення з роботи Територіальної державної інспекції з питань праці у місті Києві з 7 жовтня 2013 року по 29 вересня 2015 року.

Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 7 жовтня 2013 року по 29 вересня 2015 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Постанову в частині виплати заробітної плати, в межах суми стягнення за один місяць звернуто до негайного виконання.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.07.2017 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2016 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.11.2017 у справі № 820/3761/16 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з питань праці у Харківській області про визнання дій незаконними та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Визнано дії Головного управління Державної служби України з питань праці у Харківській області в частині ухилення від укладання трудового договору з ОСОБА_1, запрошеного за погодженням між начальниками на роботу в порядку переведення із ОСОБА_3 у м.Києві на роботу в ОСОБА_3 у Харківській області, після його звільнення з роботи в ОСОБА_3 у м.Києві з 07.10.2013 по 29.09.2015 – незаконними.

Стягнуто з Головного управління Держпраці у Харківській області (вул. Алчевських, 40, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 3979919) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 61168, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заробітну плату за час вимушеного прогулу з 07.10.2013 по 29.09.2015 у розмірі 28 987 гривень 88 копійок (двадцять вісім тисяч дев’ятсот вісімдесят сім гривень 88 копійок).

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовлено.

Відповідач не погодився із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, вказував, що ОСОБА_3 у Харківській області припинено як юридичну особу, а трудових відносин між Головним управлінням Державної служби України з питань праці у Харківській області та ОСОБА_1 ніколи не виникало, також посилався на те, що трудову книжку позивача ОСОБА_3 у Харківській області у себе з 07.03.2013 по 29.09.2015 не тримала, просив суд скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначив, що апеляційна скарга є необґрунтованою, оскільки відповідачем не зазначено у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження судом доказів і встановлення обставин у справі та/або застосування норм права.

Позивач також подав апеляційну скаргу, в якій вказав, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права, а саме судом першої інстанції не враховано при розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу надбавок за ранг, стаж, виплати за додаткове навантаження, премії, індексацію заробітної плати, збитків від інфляції та 3% річних, просив суд змінити постанову суду першої інстанції в частині розміру стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу суми 28987 грн. 88 коп. на розмір 158996 грн. відповідно наданого розрахунку в матеріалах справи.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому вказав, що до 07.10.2013 року ОСОБА_1 не відпрацював у ОСОБА_3 у Харківській області жодного робочого дня та відповідно не мав заробітку, розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу розраховано згідно з вимогами законодавства.

Позивач в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги відповідача заперечував, вимоги своєї апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з питань праці у Харківській області залишити без задоволення, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.11.2017 змінити в частині розміру стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу – замість суми 28987 грн. 88 коп. на розмір 158996 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги позивача заперечував, вимоги своєї апеляційної скарги підтримав, просив суд скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 працював на посаді головного державного інспектора праці відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у Територіальній державній інспекції з питань праці у м. Києві.

Листом від 23.08.2013 № 01-19/5784 ОСОБА_3 у Харківській області звернулася до ОСОБА_3 у м. Києві з проханням звільнити ОСОБА_1, головного державного інспектора праці відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів в порядку переведення до ОСОБА_3 у Харківській області.

Наказом ОСОБА_3 у м. Києві від 04.10.2013 року, відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпП України ОСОБА_1Ф, звільнений з посади головного державного інспектора праці в порядку переведення до ОСОБА_3 у Харківській області. (т. 1, а.с. 10)

07.10.2013 до ОСОБА_3 у Харківській області позивачем були надані :заява про призначення на посаду головного державного інспектора праці від 07.10.2013, заповнена особова картка (форма П-2ДС (додаток) з відповідними додатками, копії документів про освіту, декларація про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, передбаченою Законом України “Про запобігання корупції”, копія паспорту, копія військового квитка, дві фотографії, трудова книжка та інші.

Наказом ОСОБА_3 у Харківській області № 40-к від 30.09.2015 ОСОБА_1 призначений на посаду головного державного інспектора праці відділу контролю за додержання трудового законодавства у м. Харкові та центральних районах області ОСОБА_3 у Харківській області з посадовим окладом згідно штатного розпису за переведенням з ОСОБА_3 у м. Києві із збереженням 9 рангу державного службовця, п. 5 ч. І ст. 36 КЗпП України (т. 1, а.с.11).

Відповідно до листа Державної служби України з питань праці від 25.08.2016, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №100 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці. Головне управління Держпраці у Харківській області утворено шляхом реорганізації Територіального управління Держгірпромнагляду у Харківській області та Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області і відповідно до абзацу другого пункту 2 Постанови №100 є правонаступниками їх прав та обов'язків (а.с.137 т.1).

Як вбачається з копії трудової книжки позивача 26.10.2015 наказом від 26.10.2015 № 42-к ОСОБА_1 було звільнено з роботи у зв’язку з реорганізацією Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області (а.с. 91 т.1).

На виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2015 (справа № 820/10521/15), відповідач видав наказ ОСОБА_3 у Харківській області № 43-к від 04.11.2015 про прийняття на роботу в порядку переведення із ОСОБА_3 у м.Києві в ОСОБА_3 у Харківській області та призначення з 07 жовтня 2013 року ОСОБА_1 на посаду головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням трудового законодавства у м. Харкові та центральних районах області з посадовим окладом згідно штатного розпису із збереженням 9 рангу державного службовця п. 5 ч. 1 ст. 36 КЗпП України від 04.11.2015 № 43-к(т. 2, а.с. 49).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як суб’єкт владних повноважень належними та допустимими доказами не довів правомірності дій в частині ухилення від укладання трудового договору з 07.10.2013 по 29.09.2015 з ОСОБА_1, запрошеного за погодженням між начальниками на роботу в порядку переведення із ОСОБА_3 у м.Києві на роботу в ОСОБА_3 у Харківській області, після його звільнення з роботи в ОСОБА_3 у м.Києві.

Колегія суддів погоджується з таким висновком виходячи з наступного.

Статтею 43 Конституції України закріплено, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 36 КЗпП України: підставами припинення трудового договору є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію.

Згідно ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до ч. 5 ст. 24 КЗпП України особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_3 у Харківській області не розглянуло заяву ОСОБА_1 та не призначило на посаду позивача у порядку переведення з одного державного органу до іншого мотивуючи тим, що питання про призначення на посаду буде розглянуто після отримання від Укртрансінспекції копії довідки про результати проходження спеціальної перевірки на її запит за заявою ОСОБА_1

Разом з тим, довідка про результати спеціальної перевірки відомостей щодо ОСОБА_1, який претендує на посаду головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою у сфері залізничного транспорту Укртрансінспекції, у відведений Законом п'ятиденний строк надіслана на адресу відповідача. (т. 1, а.с. 81-82)

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії відповідача, як правонаступника Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області, щодо ухилення від укладання трудового договору з ОСОБА_1, запрошеного за погодженням між начальниками на роботу в порядку переведення, є незаконними.

Щодо посилань відповідача на те, що позовні вимоги в частині визнання незаконними дії Головного управління Державної служби України з питань праці у Харківській області є необґрунтованими, оскільки Територіальну державну інспекцію з питань праці у Харківській області припинено як юридичну особу, а трудових відносин між ОСОБА_1 та Головним управлінням Державної служби України з питань праці у Харківській області ніколи не виникало, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено з матеріалів справи, відповідно до листа Державної служби України з питань праці від 25.08.2016, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №100 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці. Головне управління Держпраці у Харківській області утворено шляхом реорганізації Територіального управління Держгірпромнагляду у Харківській області та Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області і відповідно до абзацу другого пункту 2 Постанови №100 є правонаступниками їх прав та обов'язків (а.с.137 т.1)

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи відповідача в цій частині є безпідставними.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправними дій та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги відповідача з наведених вище підстав висновків суду не спростовують.

Скасовуючи постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2016 Вищий адміністративний суд України виходив з того, що судами попередніх інстанцій не було вирішено питання про стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та не було перевірено та встановлено, чи пов'язані пред’явлені позивачем вимоги у даній справі з предметом спору, вирішеного по суті Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2015.

Як встановлено з матеріалів справи, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2015 у справі № 820/10521/15 зобов’язано територіальну державну інспекцію з питань праці у Харківській області винести наказ про призначення на посаду державного інспектора праці з ОСОБА_1 відповідно до його заяви від 07.10.2013 року.

При цьому, позивач просив суд зобов'язати відповідача занести запис у трудову книжку позивача про призначення ОСОБА_1 на посаду головного державного інспектора праці Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області із збереженням 9 рангу державного службовця в порядку переведення із Територіальної державної інспекції з питань праці у м. Києві з 07 жовтня 2013 року та визнати бездіяльність відповідача у не призначенні ОСОБА_1 на посаду головного державного інспектора праці в порядку переведення з ОСОБА_3 у м. Києві до ОСОБА_3 у Харківській області з 07 жовтня 2013 року по 30 вересня 2015 року протиправною.

Разом з тим, у справі № 820/3761/16 ОСОБА_1 в позовній заяві просив суд стягнути з заробітну плату за час вимушеного прогулу з 07.10.2013 по 29.09.2015 та визнати незаконними дії Головного управління Державної служби України з питань праці у Харківській області в частині ухилення від укладання трудового договору з ОСОБА_1, запрошеного за погодженням між начальниками на роботу в порядку переведення із Територіальної державної інспекції з питань праці у м.Києві на роботу в Територіальну державну інспекцію з питань праці у Харківській області, після його звільнення з роботи в Територіальної державної інспекції з питань праці у м.Києві з 07.10.2013 по 29.09.2015.

При цьому, підставою позову у справі № 820/3761/16 є призначення на посаду головного державного інспектора праці в порядку переведення, а у справі № 820/10521/15 – стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу

Таким чином, предмет та підстава позову справи № 820/3761/16 не є ідентичним з предметом та підставою позову справи № 820/10521/15.

Згідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно наказу Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області № 42-к від 26.10.2015 р. та довідки Інспекції з питань праці про прибуток за 2015 рік позивачу виплачено заробітну плату за період з 30.09.2015 р. по 26.10.2015 р. (т.1, а.с.14).

Отже, період за який підлягає виплаті середній заробіток за час вимушеного прогулу – з 07.10.2013 року по 29.09.2015 рік.

Згідно з ч.1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до вимог абз. 3 п.2 р. ІІ Порядку у випадках збереження середньої заробітної плати (крім оплати за час відпусток) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку, а саме – розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Згідно абзаців 1-4 п. 3 Порядку № 100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Одноразова винагорода за підсумками роботи за рік і за вислугу років включається до середнього заробітку шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду 1/12 винагороди, нарахованої в поточному році за попередній календарний рік.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов'язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивач у період з 07.10.2013 року по 29.09.2015 рік фактично не працював, то до розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу не можуть бути включені надбавки за ранг, стаж, виплати за додаткове навантаження, премії, індексація заробітної плати, збитки від інфляції та 3% річних.

Розмір посадових окладів працівникам Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області у 2013-2015 роках встановлювався у штатному розписі відповідно до вимог додатку 24 до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.06 №268 „Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів".

Згідно довідки № 10.-51/10272 від 27.09.2017 року сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача за період з 07.10.2013 р. по 29.09.2015 р. складає 28 987,88 грн. (а.с. 92-93 т.2).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи позивача в апеляційній скарзі про порушення судом першої інстанції норм матеріального права в частині визначення розміру суми стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу є необґрунтованими та безпідставними, а тому вимоги апеляційної позивача щодо зміни постанови суду першої інстанції в цій частині задоволенню не підлягають.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 30.11.2017 у справі № 820/3761/16 відповідає вимогам ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підстави для її скасування відсутні.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.11.2017 по справі № 820/3761/16 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.11.2017 по справі № 820/3761/16 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.11.2017 по справі №820/3761/16 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_4Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_5 ОСОБА_6 Повний текст постанови складено 06.03.2018.