Постанова № 72604434, 05.03.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Н.І. Слободянюк

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2018 р. Справа № 816/2042/17Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача: ОСОБА_1,

суддів: Ральченка І.М. , Бершова Г.Є. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Апеляційного суду Полтавської області, ОСОБА_2 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2017, по справі № 816/2042/17

за позовом ОСОБА_2

до Апеляційного суду Полтавської області третя особа Державна судова адміністрація України

про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, встановлення факту,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2С.), звернувся до суду з адміністративним позовом до Апеляційного суду Полтавської області, третя особа Державна судова адміністрація України, в якому просив :

- визнати протиправною дію відповідача по нарахуванню йому з 01 липня 2017 року по 27 липня 2017 року суддівської винагороди, виходячи з мінімального прожиткового мінімуму, а не мінімальної заробітної плати, згідно з вимогами Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI;

- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок суддівської винагороди, нарахованої та виплаченої йому з 01 липня 2017 року по 27 липня 2017 року, виходячи з розміру посадового окладу, обрахованого згідно ст. 133 Закону України №2453-VI "Про судоустрій та статус суддів" від 07 липня 2010 року (виходячи з мінімальної заробітної плати);

- встановити факт наявності дискримінації у виплаті заробітної плати, починаючи з 01 липня 2017 року в порівнянні із суддями, які пройшли кваліфікаційне оцінювання;

-зобов'язати відповідача для усунення факту дискримінації донарахувати йому заробітну плату за період з 01 липня 2017 року по 27 липня 2017 року у розмірі, не меншому ніж отримує суддя, який пройшов кваліфікаційне оцінювання.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2017 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Апеляційного суду Полтавської області щодо нарахування судді Апеляційного суду Полтавської області Абрамову Петру Станіславовичу суддівської винагороди, виходячи з мінімального прожиткового мінімуму відповідно до вимог Закону України від 07.07.2010 №2453-VI за період з 01.07.2017 по 27.07.2017.

Зобов'язано Апеляційний суд Полтавській області нарахувати та виплатити судді Апеляційного суду Полтавської області Абрамову Петру Станіславовичу суддівську винагороду за період фактичної роботи з 01.07.2017 по 27.07.2017 у розмірі, встановленому ч.ч. 2, 3, 4, 5 ст. 133, ст. 134 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VІ, виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2017 Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 №1801-VІІІ, у розмірі 3200 грн, за вирахуванням проведених позивачу виплат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_2 та Апеляційний суд Полтавської області, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернулися з апеляційними скаргами, в яких зазначають, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просять скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позивач просить задовольнити його позов в повному обсязі, а відповідач - повністю відмовити в задоволенні заявлених позивачем вимог.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до приписів ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку письмового провадження.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 постановою Верховної Ради України від 05.07.2001 №2613-ІІІ обраний на посаду судді Гребінківського районного суду Полтавської області безстроково (а.с. 27-30).

Відповідно до Указу Президента України "Про переведення суддів" від 19.12.2001 №1237/2001 наказом в.о. голови Апеляційного суду Полтавської області від 05.03.2002 ОСОБА_2 був зарахований на роботу на посаду судді Апеляційного суду Полтавської області у судову палату в цивільних справах з 05.03.2002 в порядку переведення з Гребінківського районного суду Полтавської області (а.с. 24-26).

Згідно з штатним розписом Апеляційного суду Полтавської області на 2017 рік посадові оклади суддів затверджені на рівні 17 600,00 грн (а.с. 31-34).

Відповідно до наказу голови Апеляційного суду Полтавської області від 28.08.2012 №03-03/26 надбавка за вислугу років позивачу нараховувалася, виходячи із цього ж окладу у розмірі 60% посадового окладу (а.с. 35).

Відповідно до Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 422/вс-17 від 27.07.2017 року, ОСОБА_2 визнали таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду.

За змістом довідки Апеляційного суду Полтавської області від 22.11.2017 № 06-29/441.1/17-вих про загальну суму доходу позивача за період з 01.07.2017 по 27.07.2017 суддівська винагорода позивача у період з 01.07.2017 по 27.07.2017 нараховувалася, виходячи із посадового окладу 10 мінімальних прожиткових мінімумів у розмірі 1 600,00 грн (а.с. 41).

ОСОБА_2, не погодившись із розміром здійснених йому нарахувань, звернувся до голови Апеляційного суду Полтавської області із заявою про перерахунок суддівської винагороди, посилаючись при цьому на статтю 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VІ, якою встановлено, що суддівська винагорода регулюються цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (а.с. 42).

На заяву позивача голова суду надав відповідь від 22.11.2017 №06-12/443/29/17-вих, в якій повідомив про відсутність підстав для здійснення перерахунку виплаченого позивачу грошового забезпечення з 01.07.2017 (а.с. 43).

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом свого порушеного права.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що дії відповідача стосовно нарахування суддівської винагороди позивачу виходячи із мінімального прожиткового мінімуму, а не мінімальної заробітної плати, відповідно до вимог Закону України від 07.07.2010 р. №2453-VI, за період з 01.07.2017 по 27.07.2017 є протиправними. Відмовляючи в іншій частині позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до висновку, що не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

02.06.2016 р. прийнято Закон України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VІІІ (в подальшому - Закон № 1402-VІІІ), відповідно до ч. 3 ст. 135 якого базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Абзацом першим пункту 22 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VІІІ визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Пунктом 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402- VIІІ встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № № 41-45, ст. 529; 2015 р., № № 18-20, ст. 132 із наступними змінами) (в подальшому – Закон № 2453-VIІ).

Згідно ч. 3 ст. 133 Закону № 2453-VI, посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. До цієї статті не вносилися будь-які зміни щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 р. № 1801-VIII встановлено, що у 2017 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня складає 3200 гривень.

Пунктом 8 частини 5 статті 48 Закону № 1402-VІІІ визначено, що незалежність суддів, забезпечується, в тому числі, належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді (ч.7 ст. 48 Закону № 1402-VІІІ).

Як в ч. 1 ст. 135 Закону № 1402- VІІІ, так і в ч. 1 ст. 133 Закону № 2453-VIІ визначено, що суддівська винагорода регулюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.06.2016 р. № 4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п'ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та положень пункту 5 розділу III Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) відзначив, що гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX, X Закону №2453-VIП в редакції Закону №192, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів, визначених Конституцією України.

Таким чином, на конституційному рівні законодавцем закріплено фінансове забезпечення судді в розмірі суддівської винагороди, яка визначається виключно відповідним законом про судоустрій, а матеріальне забезпечення судді є невід'ємною частиною гарантій незалежності суддівської влади.

Із врахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посадовий оклад позивача повинен розраховуватися із застосуванням мінімальної заробітної плати як розрахункової величини.

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1774-VIII не вносилися зміни до Закону № 2453-VI, що є спеціальним законом про судоустрій, яким врегульовано питання виплати суддівської винагороди до проходження кваліфікаційного оцінювання позивача як судді, у зв’язку з чим відповідно до ст.130 Конституції України вони не можуть регулювати питання розміру суддівської винагороди.

Встановлення розміру суддівської винагороди судді безпосередньо законом про судоустрій є вимогою, конституційною гарантією (ст. 130 Конституції України), а не рекомендацією до органів влади.

Право законодавця на визначення розміру суддівської винагороди іншими законами обмежено як Конституцією, так і відповідними законами про судоустрій.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання дій відповідача протиправними щодо нарахування судді Апеляційного суду Полтавської області Абрамову П.С. суддівської винагороди, виходячи з мінімального прожиткового мінімуму відповідно до вимог Закону України від 07.07.2010 р. №2453-VI, за період з 01.07.2017 р. по 27.07.2017р. та зобов’язання проведення відповідних нарахувань і виплат.

Виходячи з фінансових можливостей державного бюджету, законодавець має право на встановлення будь-якого розміру суддівської винагороди, більшого чи меншого, але враховуючи вимоги ст. 130 Конституції України, ч. 1 ст. 135 Закону №1402-VIII, ч. 1 ст. 133 Закону № 2453-VI, це повинно бути передбачено виключно у законі про судоустрій, а не в інших нормативно-правових актах, що свідчить про порушення принципу "якості закону".

Колегія суддів зазначає, що "якість закону" є автономним поняттям, створеним Європейським Судом з прав людини у процесі тлумачення положень Конвенції. Вимоги до якості закону проілюстровані у справі "Корецький та інші проти України". Зокрема, в пп.46-47 рішення Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: навіть припускаючи, що положення закону було правильно розтлумачене судами та втручання базувалося на формальній підставі, закріпленій у національному законодавстві, вислів "передбачений законом" у п.2 ст. 11 конвенції не тільки вимагає, аби дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, а й також містить вимогу щодо якості закону.

Відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини, чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Броньовський проти Польщі" від 22 червня 2004 року).

Таким чином, з огляду на суперечливість Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VIII, яким передбачена інша розрахункова величина у розмірі 1600 гривень для визначення посадових окладів суддів, колегія суддів вважає, що для визначення розміру суддівської винагороди такі положення Закону застосовуватися не можуть.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що відповідач, відмовляючи у проведенні виплати суддівської винагороди, діяв не у спосіб, що предбачений Конституцією та законами України, чим порушив право позивача на передбачений Законом № 2453-VI розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", починаючи з 01.07.2017 р., що є конституційною гарантією незалежності судді.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Апеляційного суду Полтавській області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за фактичний період роботи з 01.07.2017 по 27.07.2017, у розмірі, встановленому ч. 2, 3, 4, 5 ст. 133, ст. 134 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. № 2453-VІ, тобто виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2017 р. Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 р. № 1801-VІІІ, в розмірі 3200 грн., коефіцієнта 1,1 як судді апеляційного суду, з виплатою доплати за вислугу років - з 01.07.2017 р. по 27.07.2017 р. - 60% від посадового окладу, з урахуванням проведених позивачу виплат у вказаному періоді.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про встановлення факту наявності дискримінації у виплаті заробітної плати починаючи з 01.07.2017 р. в порівнянні із суддями, які пройшли кваліфікаційне оцінювання та зобов’язання відповідача для усунення факту дискримінації донарахувати позивачу заробітну плату за період з 01.07.2017 р. по 27.07.2017 р. у розмірі не меншому ніж отримує суддя, який пройшов кваліфікаційне оцінювання, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно статті 1 Закону України від 06.09.2012 р. №5207-VI "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Відповідно ж до ч. 3 ст. 6 цього Закону не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, зокрема, особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

Із врахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про встановлення факту наявності дискримінації у виплаті заробітної плати починаючи з 01.07.2017 р. в порівнянні із суддями, які пройшли кваліфікаційне оцінювання та зобов’язання відповідача для усунення факту дискримінації донарахувати позивачу заробітну плату за період з 01.07.2017 р. по 27.07.2017 р. у розмірі не меншому ніж отримує суддя, який пройшов кваліфікаційне оцінювання, оскільки особливий порядок обчислення суддівської винагороди, встановлений Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII, у зв’язку з чим не може вважатися дискримінацією.

Доводи ОСОБА_2, що в судовому рішенні не вмотивовано, під який саме пункт статті 6 Закону України від 06.09.2012 р. №5207-VI "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" підпадають дії щодо розмежування у виплаті заробітної плати суддям, які пройшли та, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у рішенні суду першої інстанції чітко визначено, що це особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб (абзац 6 частини 3 статті 6 цього Закону).

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши постанову суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апелянтів спростовані приведеними вище обставинами та нормативно – правовим обґрунтуванням.

Керуючись ст. 243, 250, 311 , 315, 316 , 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Апеляційного суду Полтавської області, ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2017 по справі № 816/2042/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач ОСОБА_1 Судді ОСОБА_3 ОСОБА_4