Постанова № 72603753, 01.03.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2018 рокуЛьвів№ 876/307/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Яворського І.О.,

суддів: Попка Я.С., Онишкевича Т.В

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Тернопільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, ухвалену суддею Ромазан В.В. 26 жовтня 2017 року у м. Тернопіль в справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернулася з позовом в суд до Тернопільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області та просила визнати протиправними дії відповідача про припинення виплати пенсії та зобов’язати відповідача поновити виплату пенсії з 01.07.2017 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 (далі – Рішення №25-рп/2009) невиплату громадянам України, які виїхали з неї, пенсій визнано неконституційною, а тому УПФ повинно було поновити із вказаної дати належну їй виплату пенсії та таким чином відновити її конституційне право на отримання такої.

В запереченні на позов відповідач посилається на статтю 51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», в якій зазначено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон, пенсія, призначена в Україні, за завою пенсіонера може бути виплачена наперед перед від’їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2017 року в справі №607/11829/17 адміністративний позов було задоволено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Тернопільським об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України Тернопільської області подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2017 року в справі №607/11829/17 та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом норм матеріального права та неправильне встановлення фактичних обставин справи та виходить з аналогічних мотивів, які наведені в запереченні на позовну заяву.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заяву відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки належним чином повідомлені сторони по справі не з’явилися в судове засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з липня 2014 року ОСОБА_1 призначена пенсія за віком.

У січні 2017 року у зв’язку із виїздом до США, де проживає по сьогоднішній день, позивачці за її заявою було виплачено пенсію за шість місяців наперед, починаючи з січня, та припинено виплату пенсії.

Після цього позивач звернулася із заявою про поновлення виплати пенсії, проте в задоволенні такої відповідач відмовив, пославшись на те, що між Україною та Сполученими Штатами Америки не укладено договору щодо пенсійного забезпечення.

Зі змісту ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

За приписами ст.21 Основного закону усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Таким чином, право особи на забезпечення її у старості є невідчужуваним і непорушним, гарантується Конституцією України та реалізовано, зокрема, через норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон №1058-ІV).

Пунктом 2 ч.1 ст.49 цього Закону встановлювалось, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_2 України.

Реченням другим ст.51 цього Закону передбачалось, що під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_2 України.

Рішенням №25-рп/2009 положення вищезазначених правових норм Закону №1058-ІV визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Згідно ч.2 ст.152 Конституції України, ч.2 ст.73 Закону України «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон №422/96-вр) та резолютивної частини Рішення №25-рп/2009, у разі якщо акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Частинами 2 і 3 ст.67 Закону №422/96-вр передбачено, що рішення і висновки Конституційного Суду України разом з окремою думкою суддів Конституційного Суду України протягом наступного робочого дня після їх підписання оприлюднюються на офіційному веб-сайті Конституційного Суду України і направляються Президенту України, ОСОБА_2 України та Кабінету Міністрів України.

Рішення і висновки Конституційного Суду України разом з окремою думкою суддів Конституційного Суду України публікуються у «Віснику Конституційного Суду України» та в інших офіційних виданнях України.

Крім того, за правилами ч.2 ст.49 Закону №1058-ІV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч.3 ст.35 та ст.46 цього Закону.

Таким чином, норма вказаної статті пов'язує час поновлення пенсії з настанням обставин для відновлення її виплати, якими у даному випадку є Рішення №25-рп/2009.

Відповідно до останнього, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст.24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч.3 ст.25 Конституції України).

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Таким чином, проживаючи в США, як громадянин України, позивачка має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання. Відсутність механізму законодавчого врегулювання порядку виплати пенсій громадянам, які обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору, не може бути підставою для невиконання державою взятих на себе зобов'язань щодо забезпечення права особи на соціальний захист.

З огляду на наведене, апеляційні вимоги є не аргументованими, а тому не підлягають до задоволення.

Керуючись ч.4 ст.229, ст.243, ст.308, ст.311, п.1.ч.1 ст.315, ст.316, ст.321, ст.325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Тернопільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області залишити без задоволення, а постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2017 року в справі №607/11829/17 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Головуючий суддя І.О. Яворський

Судді Я.С. Попко

ОСОБА_3

Повний текст виготовлено 05.03.2018 року