Постанова № 72603657, 06.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 755/1326/18 Суддя першої інстанції: Яровенко Н.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кобаля М.І., Пилипенко О.Є.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 24 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві до громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 про продовження строку затримання, -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2018 року Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві (далі - Позивач, ГУ ДМС в м. Києві) звернулося до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 (далі - Відповідач, ОСОБА_1) про продовження строку затримання на шість місяців, а саме до 09.08.2018 року.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 24.01.2018 року позов задоволено та продовжено строк затримання в Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ОСОБА_1 на шість місяців, а саме до 24.07.2018 року. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки під час перебування в Пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебуваються в Україні Відповідач не звертався із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, а відповідей з посольства Соціалістичної Республіки В'єтнам щодо оформлення свідоцтва для повернення на Батьківщину не надано, існують всі правові підстави для продовження строку затримання.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та відмовити у задоволенні позову. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що, по-перше, із вказаним позовом повинен звертатися орган, за клопотанням якого затримано Відповідача, тобто Голосіївський районний відділ ГУ ДМС, а не ГУ ДМС в м. Києві, по-друге, судом не перевірено отримання посольством Соціалістичної Республіки В'єтнам листів Позивача про підтвердження особи Відповідача та надання документів для його повернення, по-третє, оскільки між Україною і Соціалістичною Республікою В'єтнам існує договір про реадмісію, органи ДМС України повинні були звертатися до посольства із запитом про реадмісію, а не про надання свідоцтва про повернення Відповідача.

Ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 27.02.2018 року.

У відзиві на апеляційну скаргу ГУ ДМС в м. Києві просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що, по-перше, на момент ухвалення оскаржуваної постанови саме ГУ ДМС в м. Києві, а не Голосіївське РВ ГУ ДМС наділене повноваженнями на звернення до суду із вказаним позовом, по-друге, Позивачем вживалися заходи з метою забезпечення ідентифікації та забезпечення видворення Відповідача за межі території України, по-третє, невиконання рішення про примусове видворення зумовлює неможливість застосування до ОСОБА_1 процедури реадмісії.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018 року було задоволено заяви про самовідвід суддів Кузьменка В.В. та Шурка О.І. У зв'язку з чим розгляд справи було відкладено на 01.03.2018 року.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2018 року було задоволено заяву про самовідвід судді Василенка Я.М., у зв'язку з чим розгляд справи відкладено на 06.03.2018 року.

У судовому засіданні представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю з викладених в останній підстав.

Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції - без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що 09.08.2017 року працівниками Голосіївського РВ ГУ ДМС України в м. Києві складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МКМ №000060, в якому зафіксовано, що 09.08.2017 року о 19:10 у кабінеті №206 по вул. Голосіївській, 15 встановлено громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, який порушив встановлений порядок перебування іноземців в Україні, а саме проживав без документів на право проживання в Україні (а.с. 10).

За результатами розгляду справи заступником начальника Голосіївського РВ ГУ ДМС України в м. Києві 09.08.2017 року було винесено постанову серії ПН МКМ №000060, якою за порушення ч. 1 ст. 203 КпАП України Відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності із застосуванням стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн. (а.с. 11). Суму даного штрафу було сплачено ОСОБА_1 10.08.2017 року (а.с. 12).

Згідно пояснень Відповідача від 09.08.2017 року, останній прибув в Україну 07.08.2017 року з метою працевлаштування різноробочим на підприємстві, місцезнаходження якого невідоме. Аеропорт прибуття повідомити не може. В аеропорту ОСОБА_1 зустрів невідомий чоловік та відібрав паспорт. Всі дні Відповідач проживав у квартирі разом з іншими громадянами В'єтнаму за невідомою адресою, а затриманий був під час переїзду до місця роботи. Інформацією щодо місцезнаходження паспорту не володіє та не має зв'язку із чоловіком, який відібрав паспорт (а.с. 9).

Головним спеціалістом сектору у справах іноземців та осіб без громадянства Голосіївського РВ ГУ ДМС України в м. Києві 09.08.2017 року прийнято рішення про примусове повернення з України громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, яким приписано у строк до 11.08.2017 року покинути територію України (а.с. 13), про що 09.08.2017 року повідомлено Відповідача під підпис (а.с. 13, зворотній бік).

Також 09.08.2017 року головним спеціалістом сектору у справах іноземців та осіб без громадянства Голосіївського РВ ГУ ДМС України в м. Києві прийнято рішення про поміщення в Чернігівський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 (а.с. 24-25).

Крім того, 10.08.2017 року Голосіївський РВ ГУ ДМВ України в м. Києві звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про прийняття рішення про примусове видворення та клопотанням про прийняття рішення про затримання з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - ПТПІ) (а.с. 14-19).

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 11.08.2017 року у справі №752/16391/17 (а.с. 20-23), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 року (а.с. 27-30), позов задоволено повністю - примусового видворено з Україні громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 та затримано останнього на строк, що не перевищує шести місяців з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

З матеріалів справи вбачається, що 10.08.2017 року, 13.10.2017 року та 24.11.2017 року Голосіївським РВ ГУ ДМС у м. Києві написані листи №2/2728, №2/3330, №2/4034 (а.с. 31-33), в яких останній просив Посольство Соціалістичної Республіки В'єтнам в Україні сприяти у вирішенні питання щодо ідентифікації особи громадянина В'єтнаму, оформленні свідоцтва для повернення на батьківщину та допомоги у придбанні квитків для ОСОБА_1.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам з огляду на положення ст. ст. 2, 15, 16, 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст. 289 КАС України, прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки протягом часу перебування у ПТПІ Відповідач не звертався із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, а жодної інформації від посольства Соціалістичної Республіки В'єтнам в України щодо ідентифікації ОСОБА_1, попри неодноразові запити Голосіївського РВ ГУ ДМС України в Києві, не надходило.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.

Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України (далі - Закон).

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Згідно ч. 3 ст. 9 Закону строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Приписи ч. 1 ст. 26 Закону визначають, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

При цьому в силу положень ч. 5 ст. 26 Закону іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Згідно абз. 1 ч. 4 ст. 30 Закону іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Приписи ч. 11 ст. 289 КАС України визначають, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавцем передбачено можливість затримання іноземця або особи без громадянства та продовження строку такого затримання за наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Тобто, у випадку застосування процедури реадмісії до такої особи положення чинного законодавства не містять застережень щодо неможливості її затримання.

У контексті наведеного судова колегія вважає за необхідне зазначити, що, як вірно зазначає Апелянт, між Кабінетом Міністрів України та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам було укладено Угоду про реадмісію громадян обох держав, ратифіковану Законом України від 03.09.2008 року № 359-VI (далі - Угода).

Указана Угода визначає підстави та порядок реалізації компетентними та уповноваженими органами України положень про реадмісію (приймання-передавання) громадян обох держав, а також порядок їх взаємодії під час здійснення реадмісійних процедур.

Системний аналіз приписів Закону та Угоди дає підстави для висновку, що останні по-різному регулюють питання видворення та передачі з території України іноземців та осіб без громадянства (реадмісію).

Так, Закон передбачає застосування процедури реадмісії лише у випадку затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Натомість Угодою передбачена необхідність застосування процедури реадмісії щодо всіх громадян обох держав, які не виконують чи більше не виконують правові вимоги стосовно в'їзду чи перебування на території запитуючої держави, у тому числі за наявності чинного наказу про депортацію згідно і національним законодавством, яким, у розумінні вказаної Угоди, є рішення органу ДМС України та рішення Голосіївського районного суду м. Києва про примусове видворення.

Крім того, судовою колегією враховується, що аналіз змісту згаданої Угоди дає підстави для безумовного висновку, що, регламентуючи відповідність особи вимогам реадмісії та визначаючи її умови, Угодою не передбачено обмеження щодо застосування національними органами Договірних Сторін спеціальних процедур щодо осіб, до яких може застосовуватися реадмісія, у тому числі щодо їх затримання.

Наведений висновок також узгоджується і з положеннями п. п. 1-2 розділу ІV Інструкції про порядок реалізації компетентними та уповноваженими органами України міжнародних угод про реадмісію осіб, затвердженої наказом МВС України від 16.02.2015 року №158 (далі - Інструкція №158), згідно яких у разі затримання уповноваженими органами на території України іноземців або осіб без громадянства, які порушують законодавство України щодо порядку прибуття на територію України чи перебування або проживання на її території, зазначені особи до вирішення питання щодо їх реадмісії підлягають тимчасовому розміщенню в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - ПТПІ), у встановленому законодавством порядку.

Крім осіб, зазначених у пункті 1 цього розділу, у ПТПІ також розміщуються іноземці та особи без громадянства, які прийняті від договірної держави в порядку реадмісії та не мають документів на право перебування на території України, до моменту їх реадмісії до іншої договірної держави або примусового видворення в установленому законодавством порядку.

За правилами ч. 12 ст. 289 КАС України про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Відповідно до ч. 13 ст. 289 КАС України умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи підстави звернення до суду, Позивач посилався на те, що 10.08.2017 року, 13.10.2017 року та 24.11.2017 року звертався до Посольства Соціалістичної Республіки В'єтнам в України з приводу оформлення свідоцтва для повернення на Батьківщину громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1. При цьому твердження Апелянта про те, що матеріали справи не містять доказів направлення даних листів до Посольства Соціалістичної Республіки В'єтнам в Україні, судовою колегією оцінюється критично, оскільки зі змісту, зокрема, листа від 10.08.2017 року №2/2728 вбачається, що його направлено засобами електронного зв'язку.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на те, що матеріалами справи не підтверджується співпраця з боку ОСОБА_1 під час процедури його верифікації.

Твердження Апелянта про те, що Позивач повинен був звернутися до Посольства Соціалістичної Республіки В'єтнам в України із запитом про реадмісію, як це передбачено Угодою, а не із запитом про оформлення свідоцтва для повернення на батьківщину, не спростовує підтверджених матеріалами справи висновків суду першої інстанції про неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця документів, необхідних для ідентифікації особи. При цьому, як вбачається зі змісту Угоди, Закону та Інструкції №158, і для процедури примусового повернення, і для процедури реадмісії необхідно забезпечити ідентифікацію особи.

Крім іншого, Апелянтом не було враховано, що відповідно до ст. 7 Угоди передбачено укладання виконавчого протоколу, в якому визначатимуться: а) органи, відповідальні за виконання окремих положень цієї Угоди; b) пункти передачі та прийняття громадян; с) необхідні дані та інформація для передачі, прийняття та супроводження осіб, які підлягають реадмісії, та порядок виконання необхідних процедур.

Таким чином, оскільки на час прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення виконавчого протоколу між Кабінетом Міністрів України та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам не було укладено, використання процедури реадмісії щодо Відповідача не є можливим.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що даний позов про продовження строку затримання обґрунтовано задоволено судом першої інстанції, оскільки дії, які вживались органами ДМС України під час перебування громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 в Чернігівському ПТПІ, були спрямовані на отримання документів з метою ідентифікації особи, як того вимагають положення чинного законодавства.

Посилання Апелянта на те, що в ГУ ДМС в м. Києві були відсутні повноваження на звернення до суду із вказаним позовом, оскільки Позивач не є органом (підрозділом), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов, судовою колегією оцінюється критично з огляду на те, що процесуальний закон наділяє повноваженнями на звернення до із вказаним позовом як органу, так і підрозділу цього органу. Враховуючи, що Голосіївський РВ ГУ ДМС в м. Києві є підрозділом ГУ ДМС в м. Києві, останній як орган набував права на звернення до суду із позовом про продовження строку затримання, адже із клопотанням про затримання Відповідача звертався його підрозділ.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 289, 308, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 24 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві до громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 про продовження строку затримання - залишити без задоволення, а постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 24 січня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді М.І. Кобаль

О.Є. Пилипенко

Повний текст постанови складено « 06» березня 2018 року.

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кобаль М.І.

Пилипенко О.Є.