Постанова № 72602937, 01.03.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/1558/17 Головуючий у І інстанції Волчко А. Я.Провадження № 22-ц/780/674/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 56 01.03.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 березня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Гуля В.В., Савченка С.І.,

за участю секретаря - Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про відшкодування матеріальної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (ТДВ - «СК «Альфа-Гарант») про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Свої вимоги обґрунтувала тим, що 19 лютого 2016 року о 20 год. 30 хв. на вул. Жилянська у с. Гатне Києво-Святошинського району Київської області сталася дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП ) за участю автомобіля «Мерседес Бенс», д.н.з. НОМЕР_1, що належить ОСОБА_2, під керуванням водія ОСОБА_4, та автомобіля НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_3 За наслідками ДТП було складено протокол про адміністративне правопорушення стосовно водія ОСОБА_4 Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 квітня 2016 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.124, ч.1 ст.130 КУпАП. Постановою апеляційного суду Київської області від 11 липня 2016 року постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 квітня 2016 року скасовано в частині визнання ОСОБА_5 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, провадження по справі в цій частині закрито, а в інший частині постанову суду залишено без змін.

Позивач зазначала, що внаслідок ДТП належний їй автомобіль «Мерседес Бенс», д.н.з. НОМЕР_1, отримав механічні пошкодження. Згідно звіту № 483-2016 від 13 липня 2016 року вартість матеріального збитку, завданого в результаті пошкодження автомобіля «Мерседес Бенс», д.н.з. НОМЕР_1, становить 931 260 грн. 45 коп. Відповідно до висновку експертного дослідження за результатами проведення автотехнічного дослідження № 7284/16-52 від 23 травня 2016 року дії водія автомобіля НОМЕР_3, ОСОБА_3 не відповідали вимогам п. 10.1. і 16.12 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), та вказана невідповідність знаходиться в причинному зв’язку з виникненням даної пригоди, а тому позивач вважала, що з вини ОСОБА_3 була завдана їй матеріальна шкода у розмірі 931 260 грн. 45 коп. Зазначала, що за складання звіту № 483-2016 від 13 липня 2016 року про визначення вартості матеріального збитку вона сплатила 2 400 грн., а за проведення експертного дослідження № 7284/16-52 від 23 травня 2016 року - 3 963 грн. 60 коп.

Також позивач вказувала, що на час скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля НОМЕР_3, ОСОБА_3була застрахована у ТДВ «СК «Альфа Гарант»згідно з полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АЕ №6254501 від 20 вересня 2015 року з лімітом відповідальності за шкоду спричинену майну у розмірі 50 000 грн. 31 жовтня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до ТДВ «СК «Альфа Гарант» із заявою про виплату страхового відшкодування, однак листом від 05 грудня 2016 року ТДВ «СК «Альфа Гарант» їй відмовило у виплаті страхового відшкодування, оскільки ОСОБА_3 не притягнуто постановою суду до адміністративної відповідальності.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просила суд стягнути на свою користь з ТДВ «СК «Альфа Гарант» страхове відшкодування у розмірі 50 000 грн., а з ОСОБА_3 – спричинену матеріальну шкоду та понесені витрати у розмірі 887 624 грн. 05 коп.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги наявні у матеріалах справи докази, що підтверджують вину ОСОБА_3 у заподіянні позивачу матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП та її розмір, а саме, висновок експертного дослідження за результатами проведення автотехнічного дослідження № 7284/16-52 від 23 травня 2016 року про те, що дії водія автомобіля НОМЕР_3, ОСОБА_3 не відповідали вимогам п. 10.1. і 16.12 ПДР, та вказана невідповідність знаходиться в причинному зв’язку з виникненням ДТП, а також звіт № 483-2016 від 13 липня 2016 року, яким визначено вартість матеріального збитку, завданого внаслідок пошкодження належного позивачу автомобіля «Мерседес Бенс», д.н.з. НОМЕР_1. Вказаний висновок експертного дослідження та звіт про вартість матеріального збитку зроблені на підставі даних, що містяться в матеріалах адміністративної справи та відповідають обставинам вчинення ДТП.

У відзиві на апеляційну скаргу ТДВ «СК «Альфа Гарант» зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що дії водія автомобіля НОМЕР_3, ОСОБА_3 є неправомірними, між ними і шкодою є причинний зв’язок, а тому відсутні підстави для його цивільно-правової відповідальності щодо відшкодування шкоди позивачу. Висновок експертного дослідженням № 7284/16-52 від 23 травня 2016 року не є належним доказом неправомірних дій ОСОБА_3 у вчиненні ДТП, оскільки постановою апеляційного суду Київської області від 11 липня 2016 року визначено учасники ДТП, а саме, ОСОБА_4, який керував автомобілем «Мерседес Бенс», д.н.з. НОМЕР_1, та ОСОБА_3, що керував транспортним засобом «Фольцваген», д.н.з. НОМЕР_4. Враховуючи, що вина ОСОБА_3 у скоєнні ДТП не доведена, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у ТДВ СК «Альфа Гарант» не виникло цивільно-правової відповідальності відповідно до закону. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, нова редакція якого набрала чинності 15 грудня 2017 року, справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому діючою редакцією ЦПК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди та понесених витрат, суд першої інстанції виходив із того, що відсутні підстави для покладення на ОСОБА_3 обов’язку по відшкодуванню шкоди позивачу, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, оскільки позивачем не доведено, що дії ОСОБА_3 під час ДТП були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог до ТДВ СК «Альфа Гарант» про стягнення страхового відшкодування, оскільки відповідно до положень ст. 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 19 лютого 2016 року о 20 год. 30 хв. на вул. Жилянська у с. Гатне Києво-Святошинського району Київської області сталася ДТП за участю автомобіля «Мерседес Бенс», д.н.з. НОМЕР_1, що належить ОСОБА_2, під керуванням водія ОСОБА_4, та автомобіля НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_3 Внаслідок ДТП автомобілі зазнали механічних ушкоджень.

За наслідками ДТП складено протокол про адміністративне правопорушення від 19 лютого 2016 року стосовно водія автомобіля «Мерседес Бенс», д.н.з. НОМЕР_1, ОСОБА_4

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 квітня 2016 року ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні адміністративних правопорушень, передбачених ст.124, ч.1 ст.130 КУпАП (а.с. 56-60).

Постановою апеляційного суду Київської області від 11 липня 2016 року постанову судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 квітня 2016 року в частині, якою ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, скасовано, провадження по справі в цій частині закрито. В іншій частині постанову судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 квітня 2016 року залишено без змін (а.с.61-64).

По справі встановлено, що цивільно - правова відповідальність водія автомобіля НОМЕР_3, застрахована у ТДВ «СК «Альфа Гарант» відповідно до полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АЕ/6254501 від 20 вересня 2015 року на строк з 21 вересня 2015 року по 20 вересня 2016 року. Ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну встановлено у розмірі 50 000 грн. (а.с.103).

31 жовтня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до ТДВ «СК «Альфа Гарант» із письмовим повідомленням про ДТП та подала заяву про виплату страхового відшкодування.

Листом від 05 грудня 2016 року ТДВ «СК «Альфа Гарант» відмовило ОСОБА_2 у виплаті страхового відшкодування з тих підстав, що ОСОБА_3 не був притягнутий постановою суду до адміністративної відповідальності, а тому відсутні правові підстави для виплати ОСОБА_2 страхового відшкодування (а.с.106-107).

Відповідно до ч.1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з ч.1, ч.2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

За змістом ч.1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:

1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Спір про відшкодування шкоди, завданої при цьому самим джерелам підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед іншим із них, вирішується за правилами статті 1188 ЦК, а саме: шкода, завдана одному з володільців із вини іншого, відшкодовується винним; не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини; за наявності вини всіх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (тобто залежно від ступеня вини кожного); у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування.

Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України, у редакції, які були чинними на момент розгляду справи,кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.58, ч.2 ст.59 ЦПК України, у редакції, які були чинними на момент розгляду справи,належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Положеннями статті 212 ЦПК України, у редакції, яка була чинною на момент розгляду справи, встановлено, що жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Крім того, за правилами часини четвертої статті 60 ЦПК України, у редакції яка була чинною на момент розгляду справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обгрунтовуючи вимоги позову, ОСОБА_2 зазначала, що внаслідок ДТП належний їй автомобіль «Мерседес Бенс», д.н.з. НОМЕР_1, отримав механічні пошкодження. Згідно звіту № 483-2016 від 13 липня 2016 року вартість матеріального збитку, завданого в результаті пошкодження автомобіля «Мерседес Бенс», д.н.з. НОМЕР_1, складає 931 260 грн. 45 коп. Відповідно до висновку експертного дослідження за результатами проведення автотехнічного дослідження № 7284/16-52 від 23 травня 2016 року дії водія автомобіля НОМЕР_3, ОСОБА_3 не відповідали вимогам п. 10.1. і 16.12 ПДР, та вказана невідповідність знаходиться в причинному зв’язку з виникненням даної пригоди, а тому позивач вважала, що обов’язок відшкодувати їй шкоду повинен нести ОСОБА_3

Як вбачається з наданого позивачем до суду висновку експертного дослідження за результатами проведення автотехнічного дослідження № 7284/16-52 від 23 травня 2016 року він був складений експертами Київського науково-дослідного інститут судових експертиз за заявою представника ОСОБА_2 – адвоката ОСОБА_6 (а.с.38-54).

Відповідно до висновків даного експертного дослідження:

1) В дорожній обстановці, з технічної точки зору, водій автомобіля «Мерседес» ОСОБА_2 з моменту виникнення небезпеки для її руху повинна була діяти принаймні у відповідності до вимог п.12.3 ПДР.

В свою чергу водій автомобіля «Фольцваген» ОСОБА_3 в даній дорожній обстановці, при виконанні маневру лівого повороту повинен був діяти у відповідності до вимог п. 10.1. і 16.12 ПДР.

2,3) В діях водія автомобіля «Мерседес» ОСОБА_2 невідповідностей вимогам п.12.3 ПДР, з технічної точки зору, не вбачається.

В свою чергу, з технічної точки зору, дії водія автомобіля «Фольцваген» ОСОБА_3 не відповідали вимогам п.10.1. і 16.12 ПДР, та вказана невідповідність знаходиться в причинному зв’язку з виникненням даної пригоди.

Тобто, висновком експертного дослідження встановлено, що на час вчинення ДТП за кермом автомобіля «Мерседес» була ОСОБА_2

Разом з тим, постановою апеляційного суду Київської області від 11 липня 2016 року встановлено, що за кермом автомобіля НОМЕР_5, перебував саме ОСОБА_4, що підтверджується показами свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які випадково потрапили на місце ДТП. Ці показання свідків узгоджуються з поясненнями потерпілого ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_10, які стверджують, що за кермом автомобіля перебував ОСОБА_4, а його дружина ОСОБА_2 приїхала на місце ДТП пізніше.

При цьому, апеляційний суд не взяв до уваги як доказ по справі про адміністративне правопорушення висновок експертного дослідження за результатами проведення автотехнічного дослідження №7284/16-52 від 23 травня 2016 року щодо водія ОСОБА_2, оскільки переглядалася справа щодо ДТП, учасниками якої є водій ОСОБА_4, який керував транспортним засобом «Mercedes-Bens», д.н.з. НОМЕР_6, та водій ОСОБА_3, який керував автомобілем НОМЕР_7.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України, у редакції, яка була чинною на момент розгляду справи, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, в яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою (ч.4 ст.61 ЦПК України, у редакції, яка була чинною на момент розгляду справи).

Преюдиційні факти – це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що наданий позивачем висновок експертного дослідження за результатами проведення автотехнічного дослідження №7284/16-52 від 23 травня 2016 року не відповідає обставинам вчинення ДТП, оскільки ОСОБА_2 не була за кермом автомобіля «Мерседес» д.н.з. НОМЕР_6, тобто, не була учасником ДТП, що встановлено постановою апеляційного суду Київської області від 11 липня 2016 року, яка набрала законної сили та є обов'язковою для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою, та встановлені у даній постанові суду факти мають преюдиційне значення при розгляді даної справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно не взяв до уваги наданий позивачем висновок експертного дослідження за результатами проведення автотехнічного дослідження №7284/16-52 від 23 травня 2016 року, оскільки він не є належним та допустимим доказом того, що дії ОСОБА_3 під час ДТП були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок.

Тому доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно не взяв до уваги висновок експертного дослідження за результатами проведення автотехнічного дослідження №7284/16-52 від 23 травня 2016 року, є необґрунтованими з наведених вище підстав.

Посилання позивача на звіт з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу № 483-2016 від 13 липня 2016 року, як на доказ підтвердження вини ОСОБА_3 у заподіянні шкоди позивачу, є необґрунтованими, оскільки вказаний звіт підтверджує лише вартість матеріального збитку та не є підставою для притягнення особи до цивільно - правової відповідності особи за завдану шкоду.

Відповідно до пункту 32.1 статті 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.

Установивши, що позивачем не доведено, що дії ОСОБА_3 під час вчинення ДТП були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ТДВ «СК «Альфа Гарант» про стягнення страхового відшкодування.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Ураховуючи наведене та положення ст.375 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді