Вирок № 72602639, 06.03.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/1183/17 Головуючий у І інстанції Бурбела Ю. С.Провадження № 11-кп/780/185/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 34 06.03.2018

ВИРОК

Іменем України

В И Р О К

Іменем України

06 березня 2018 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді: -ОСОБА_1

суддів: - ОСОБА_2, ОСОБА_3

секретар: - ОСОБА_4, ОСОБА_5

за участю прокурора: - ОСОБА_6

обвинуваченого - ОСОБА_7

потерпілого - ОСОБА_8

представника ТОВ «Компанія надійних людей та розвитку» - ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12016110200001666 від 04.05.2016 року за апеляційними скаргами Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо», першого заступника прокурора Київської області на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 грудня 2017 року, яким,

ОСОБА_7, 22.11.1985 р. н., уродженця ІНФОРМАЦІЯ_1, який має середньо-технічну освіту, працює в ТОВ «Компанія надійних людей та розвитку», не одружений, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимий,

визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді 3 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання звільнено із випробуванням, зі встановленням йому іспитового строку тривалістю 2 (два) роки.

На підставі ст. 76 КК України зобов'язано ОСОБА_7:

повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 68 956,09 грн. у відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином, та 100000 (сто тисяч) грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої злочином.

Стягнуто зі Страхової компанії «ВУСО» на користь ОСОБА_8 50 тис. грн. у відшкодування матеріальної шкоди завданої злочином та 74317,00 грн. у відшкодування шкоди, завданої здоров’ю потерпілого.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави судові витрати у розмірі 3785 (три тисячі сімсот вісімдесят п’ять) грн. 28 коп. за проведення експертиз.

Вироком також вирішено питання щодо речових доказів,

В С Т А Н О В И Л А:

Згідно з вироком 04.05.2016 близько 11 години 15 хвилин водій ОСОБА_7, керуючи автомобілем марки «Mercedes-Benz Vito 111», реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався в м. Вишневе по вул. Київській зі сторони вул. ОСОБА_10 в напрямку м. Київ.

Рухаючись у вказаному напрямку, на перехресті вул. Київської та вул. Святошинської, ОСОБА_7 проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, проїжджаючи регульоване перехрестя виїхав на перехрестя на забороняючий сигнал світлофору, де здійснив зіткнення з мотоциклом «Suzuki VZR 1800», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_8, котрий рухався в зустрічному напрямку та завершував маневр повороту ліворуч на вул. Святошинську.

В результаті ДТП водій мотоцикла ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження у вигляді: відкритого перелому обох кісток правої гомілки в середній третині зі зміщенням уламків і компресійною ішемічною невралгією правого великогомілкового нерву. Рани 15х15х10см; 5х3 см з дефектами м’язів згиначів пальців правої стопи. Переломів сідничної та лобкової кістки зліва. Закритої черепно-мозкової травми: струсу головного мозку.

Згідно висновку експерта №222/Д від 02.11.2016 року відкритий перелом діафізу правої великогомілкової кістки відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.

В даній дорожній обстановці, водій ОСОБА_7 грубо порушив вимоги п.п. 1.5, 2.3. «б», 8.10 Правил дорожнього руху України.

Порушення ОСОБА_7 вимог п.п. 1.5., 2.3. «б», 8.10 Правил дорожнього руху України стало умовою та причиною виникнення і настання даної дорожньо-транспортної пригоди і знаходиться в прямому причинному зв’язку з наслідками, які наступили в результаті ДТП.

В апеляційній скарзі Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Вусо» просить вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.12.2017 року в частині вирішення цивільного позову змінити, цивільний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_7, ТОВ «Компанія надійних людей та розвитку» та Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо» про відшкодування шкоди майну та здоров’ю залишити без розгляду.

На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що цивільний позов до страхової компанії не підлягає розгляду в кримінальному провадженні. ПрАТ «СК «Вусо» не повинно бути відповідачем по даній справі, тому що ніяк не порушило права Позивача, адже ОСОБА_8 звернувся до ПрАТ «СК Вусо» із заявою на виплату страхового відшкодування. Для виплати страхового відшкодування існує певний порядок, який регулюється Законом України – «Про страхування», «Про обов’язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Відповідно до вимог законодавства позивач 24.04.2017 року звернувся із заявою про виплату страхового відшкодування. Листом № 755789 ПрАТ «СК «Вусо» повідомило ОСОБА_8, що було зупинено розгляд заяви про виплату страхового відшкодування, через те, що ОСОБА_8 не були надані в ПрАТ «СК «ВУСО» документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення виплати страхового відшкодування, а саме: не надано документи, які підтверджують вину ОСОБА_7, а саме постанову суду по справі про адміністративне правопорушення відносно водія автомобіля Mercedes-Benz VITO, держ. номер НОМЕР_1, щодо дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 04.05.2016року об 11:00, або вирок в кримінальній справі.

Також в листі ОСОБА_8 пояснювалось, що після надання відповідних документів, «ПрАТ «СК «ВУСО» відновить розгляд заяви від 24.04.2017 року та прийме обґрунтоване рішення про виплату (відмову у виплаті) страхового відшкодування в порядку, визначеному ст. 36 Закону».

Вказує, що відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1989 № 3 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна», не підлягають розгляду в кримінальній справі позови за вимогами про відшкодування матеріальної шкоди, що не випливають з пред'явленого обвинувачення. Такі позови заінтересовані особи можуть пред'явити в порядку цивільного судочинства.

Дана норма кореспондується також і з п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 02.07.2004 № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів», відповідно до якого не підлягають розгляду в кримінальній справі позови про відшкодування шкоди, що не випливають із пред'явленого обвинувачення. При виникненні такої ситуації суд повинен роз'яснити потерпілому можливість вирішення спірних питань у порядку цивільного судочинства.

Вказує і те, що Цивільна відповідальність Страховика повинна наставати не тоді, коли страхувальник потрапив в ДТП, а тоді (і лише в тому разі), коли Страховик не виконав свої договірні зобов’язання перед потерпілою особою.

Тому, Страховик не є юридичною особою, яка несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого, у відповідності до ч. 1 ст. 128 КПК України.

В апеляційній скарзі заступник прокурора Київської області просить вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.12.2017 року стосовно ОСОБА_11 скасувати в частині призначеного покарання, у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м’якістьта ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 286 КК України призначити покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_11 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки. Покласти на ОСОБА_11 обов'язки, передбачені п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

В іншій частині вирок суду залишити без змін.

На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що вирок є незаконним у зв'язку із невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість.

Вказує, що санкція ч. 2 ст. 286 КК України передбачає додаткове покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3 років або без такого.

Разом із тим, п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», зазначено про те, що виходячи з того, що додаткові покарання мають важливе значення для запобігання вчиненню нових злочинів як самими засудженими, так і іншими особами, рекомендувати судам при постановленні вироку обговорювати питання про застосування поряд з основним покаранням відповідного додаткового. При цьому треба мати на увазі, що додаткові покарання можуть приєднуватися до будь-яких видів основного покарання, передбачених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України.

Суд першої інстанції не врахував підвищений ступінь суспільної небезпеки злочину, який, відповідно до положень ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких, та вчинений з грубим порушенням ПДР, наслідків злочинного діяння - спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя, та не призначив додаткового покарання, що не забезпечить досягнення мети, передбаченої ст. ст. 50, 65 КК України.

Вказує, що при вирішенні питання про необхідність призначення додаткового покарання, суд не врахував зазначені обставини та не призначив ОСОБА_11 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на певний строк.

Як наслідок, вказані порушення призвели до уникнення обвинуваченим додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

В запереченнях на апеляційну скаргу ПрАТ «СК «Вусо», потерпілий ОСОБА_8 вказує на те, що відповідно до ч.1 ст. 62 КПК України: «Цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред’явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом.»

Саме такою особою є апелянт, в силу вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Вказує на те, що невідшкодування шкоди ПрАТ «СК «Вусо», на протязі тривалого після ДТП часу, і це враховуючи характер спричиненої шкоди та її розмір, висування вимоги надання документу, існування якого неможливо, свідчить про намір останнього взагалі ухилитися від обов’язку відшкодувати спричинену шкоду. Фактично про це ж свідчить і факт подачі апеляції з цього питання (у тексті якої не виключається відмова у здійсненні відшкодування), оскільки, якби страхова компанія мала намір здійснити виплату, то для неї не мало б значення, робити це за вироком суду чи в іншому порядку. Але, незважаючи на це, страхова компанія подала апеляцію, у якій ставить питання про неправомірність стягнення з неї виплати взагалі.

Посилається на те, що особа, яка підписала апеляцію, не надала даних про наявність у неї свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Відтак, апеляція є такою, що не відповідає вимогам закону, ще й з точки зору того, що подана неналежною особою, яка не мала відповідної процесуальної правосуб’єктності та не була учасником кримінального провадження.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав подану прокурором апеляційну скаргу та заперечував щодо задоволення апеляційної скарги «ПрАТ «СК «ВУСО», думку потерпілого, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги страхової компанії, а при вирішенні апеляційної скарги прокурора поклався на думку суду, обвинуваченого, який просив просив вирок суду залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення, думку представника ТОВ «Компанія надійних людей та розвитку», який також заперечував щодо задоволення апеляційних скарг прокурора та страхової компанії, перевіривши доводи апеляційних скарг та вивчивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Дії ОСОБА_7 судом першої інстанції вірно кваліфіковані за ч.2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження. Доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 та правильність кваліфікації його дій сторонами кримінального провадження не оспорюється.

Згідно статті 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому враховуються ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

У відповідності до статті 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

З вироку суду першої інстанції вбачається, що при призначенні ОСОБА_7 покарання було враховано ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, обставини його скоєння, враховано, що даний злочин вчинено з необережності, особу обвинуваченого, який позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, до кримінальної відповідальності раніше не притягувався, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, судом враховано наявність пом»якшуючих покарання ОСОБА_7 обставин, а саме, щире каяття та відсутність обтяжуючих покарання обставин.

За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив вид та розмір призначеного ОСОБА_7 основного покарання, вказане покарання є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. Також, з урахуванням обставин справи та даних про особу обвинуваченого, суд дійшов вірного висновку щодо можливості застосування до ОСОБА_7 вимог ст. 75 КК України та звільнення його від відбування призначеного основного покарання з випробування. Вирок суду в частині призначеного обвинуваченому покарання та звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України учасниками судового провадження не оскаржується.

Щодо доводів апеляційної скарги прокурора про безпідставне незастосування щодо ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, то вони, на думку колегії суддів, є обгрунтованими.

Як вбачається з вироку, обґрунтовуючи відсутність необхідності у призначенні додаткового покарання, суд послався на те, що ОСОБА_7 працює водієм і вказана робота є джерелом заробітку обвинуваченого, крім того, судом враховані обставини, за яких обвинуваченим вчинено порушення вимог Правил дорожнього руху.

Проте, вказані висновки не ґрунтуються на матеріалах справи. Матеріали провадження не містять даних про те, що ОСОБА_7 працює і характер роботи обвинуваченого потребує обов'язкової наявності у нього права керування транспортними засобами. Як вбачається з довідки, що міститься в матеріалах кримінального провадження (т.1 а.с.104), ОСОБА_7 працював на посаді механіка -водія у ТОВ «Компанія надійних людей та розвитку» лише з 10.11.2015р. по 27.12.16р. На даний час будь – яких даних, що обвинувачений працює водієм, суду апеляційної інстанції не надано.

Окрім того, суд не дав належної оцінки тим обставинам, що в результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди настали тяжкі наслідки, що призвели до заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок яких він йому була встановлена 2-га група інвалідності. Судом першої інстанції недостатньо враховано суспільну небезпеку скоєного злочину, зокрема, тяжкість злочину, який відноситься до категорії тяжких злочинів, хоча і вчинений з необережності, що саме грубе порушення обвинуваченим вимог Правил дорожнього руху і призвело до наслідків у виді отримання потерпілим тяжких тілесних ушкоджень та наступною інвалідністю.

Колегія суддів вважає, що не призначення обвинуваченому додаткового покарання суперечить визначеній у ч.2 ст. 65 КК України меті покарання, а саме покарання без застосування додаткового покарання - не є достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження нових злочинів, з урахуванням наслідків вчиненого злочину.

За цих умов колегія суддів вважає за необхідне вирок в частині призначеного покарання скасувати, ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити обвинуваченому ОСОБА_7 основне покарання у виді позбавлення волі, додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, звільнити обвинуваченого від відбування основного покарання у виді позбавлення волі із підстав, передбачених ст. 75 КК України, встановити іспитовий строк та покласти на нього обов'язки, передбачені п.п. 1, 2 ч.1 ст. 76 КК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 404, 405, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити.

Вирок Києво - Святошинського районного суду Київської області від 11 грудня 2017 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного йому покарання скасувати.

Ухвалити в цій частині новий вирок.

ОСОБА_7 за ч.2 ст. 286 КК України призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі звільнити з випробуванням та встановити іспитовий строк тривалістю два роки.

На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_7 наступні обов'язки: періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.

В решті вирок суду залишити без змін.

На вирок може бути подана касаційна скарга протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді: