Рішення № 72602049, 21.02.2018, Вишгородський районний суд Київської області

21.02.2018 Справа № 363/535/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2018 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області у складі головуючого судді Баличевої М.Б., секретаря Кашоїди М.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгород цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Вишгородська міська рада Київської області, орган опіки та піклування Вишгородської районної державної адміністрації, Вишгородський районний відділ Головного управління МВС України в Київській області, служба у справах дітей та сім’ї Вишгородської районної державної адміністрації про виселення, зняття з реєстрації та вселення, -

ВСТАНОВИВ:

Уточнивши позовні вимоги, позивачі звернулися до суду із вказаним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Вишгородська міська рада Київської області, орган опіки та піклування Вишгородської районної державної адміністрації, Вишгородський районний відділ Головного управління МВС України в Київській області, служба у справах дітей та сім’ї Вишгородської районної державної адміністрації про виселення, зняття з реєстрації та вселення. В обґрунтування позовних вимог зазначили, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 05 квітня 2002 року за позовом ОСОБА_6 їх визнано такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартири АДРЕСА_1, після чого вказану квартиру ОСОБА_6 приватизувала. 13.10.2002 року ОСОБА_6 померла.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 08 травня 2003 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 05 квітня 2002 року скасовано, справу передано на новий розгляд.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 22 серпня 2003 року позов задоволено. Визнано позивачів такими, що втратили право користування квартирою № 24 по вулиці Богдана Хмельницького, 2 в місті Вишгород, Київської області.

24 листопада 2003 року правонаступниця ОСОБА_6 – Долгій – ОСОБА_7 продала

ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_2.

Ухвалою Верховного Суду України від 05 липня 2006 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 серпня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 15 лютого 2005 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 31 жовтня 2010 року позовну заяву Долгій – ОСОБА_7 про визнання позивачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, задоволено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 14 березня 2011 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 31 жовтня 2010 року скасовано, у позові відмовлено.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 29 листопада 2012 року визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладений між Долгій – ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Визнано недійсним та скасовано розпорядження Вишгородської міської ради Київської області від 14 липня 2002 року № 142 «Про безоплатну передачу у власність квартири ОСОБА_6Ф.», визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло видане 04 липня 2002 року ОСОБА_6

Рішенням апеляційного суду Київської області від 26 лютого 2013 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29 листопада 2012 року у частині відмови у виселенні скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення, яким виселено ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого житлового приміщення. На виконання рішення суду до відділу державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції Київської області направлено виконавчий лист від 19 березня 2013 року, але рішення суду не виконано, оскільки ОСОБА_4 чинить перешкоди.

На виконання рішення суду до відділу державної виконавчої служби Вишгородського РУЮ направлено виконавчий лист від 19.03.2013 року, однак рішення суду не виконано, оскільки ОСОБА_4 чинить перешкоди.

Позивачі просили виселити усіх членів сім'ї ОСОБА_4, які зареєстровані та проживають у ІНФОРМАЦІЯ_1, зняти їх з реєстрації, вселити позивачів у спірну квартиру та поновити їх у реєстрації за вказаною адресою.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 22 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 18 жовтня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляд цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року - рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 18 жовтня 2016 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 03 липня 2017 року вказану цивільну справу було прийнято до свого провадження та призначено до судового розгляду.

30 листопада 2017 року позивачі уточнили позовні вимоги та просили постановити рішення про зняття з реєстрації також ОСОБА_4, яка зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_2, яка відповідно до рішення Апеляційного суду Київської області від 26 лютого 2013 року підлягає виселенню з вказаної квартири.

Таким чином, оскільки позивачі позбавленні права користуватися квартирою №24 буд.№2 по вул. Б. Хмельницького в м. Вишгород, вимушені звернутися до суду за захистом свої прав.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 11 грудня 2017 року по вказаній цивільній справі було залучено в якості третьої особи - Службу у справах дітей та сім’ї Вишгородської районної державної адміністрації, для захисту інтересів малолітніх дітей ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Позивачі та їх представник в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримали та просили задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог.

Представник відповідача ОСОБА_4 також заперечував проти задоволення позовних вимог, надав письмові заперечення проти позову та просив суд відмовити у задоволенні уточнених позовних вимог, а також просив суд застосувати положення щодо позовної давності на підставі існування рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29 листопада 2012 року у справі № 2-993/12 із якими були обізнані позивачі, а дану позовну заяву подано суду лише 11 грудня 2016 року, тобто із спливом трьохрічного строку позовної давності.

Представники третіх осіб в судовому засіданні також заперечували проти задоволення уточнених позовних вимог та просили суд відмовити у їх задоволенні.

Суд, вислухавши пояснення сторін, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов заявлений не обґрунтовано і не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що згідно довідки форми №3 комунального підприємства житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради від 30.01.2013 року №208, виданої ОСОБА_4 в тому, що вона проживає постійно та зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, особовий рахунок відкритий на громадянина ОСОБА_8 в цілому, крім того на цій житловій площі мешкають та зареєстровані чотири особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_5

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 26.02.2013 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29.11.2012 року в частині задоволення вимог про виселення скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким виселити ОСОБА_4 з квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 без надання іншого жилого приміщення.

Згідно довідки виданої директором КП «Управляюча компанія» Вишгородської міськради на ім’я ОСОБА_4 в тому, що вона проживає постійно та зареєстрована за адресою ІНФОРМАЦІЯ_5, займає площу з 2 кімнат 29,60кв.м. (житлова) 44,70 кв.м. (загальна) на 2 поверсі 4 поверхового будинку, особовий рахунок на гр. ОСОБА_11 в цілому.

Згідно інформації в базі даних КП «Управляюча компанія» Вишгородської міської ради громадяни ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 власниками виданої квартири не являються та фактично в ній не проживають.

Крім того, як вбачається з інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна від 13.05.2016 року, власником квартири АДРЕСА_4 являється ОСОБА_8, підстава виникнення права власності договір купівлі-продажу.

Згідно відповіді на запит щодо стадії виконання виконавчого провадження ВП№38720502 на виконання виконавчого листа №2-993/2012 від 19.03.2013 року, вбачається, що 12.02.2016 року винесено постанову про поновлення виконавчого провадження, 03.03.2016 року виходом за місцем виконання рішення суду державним виконавцем встановлено, що в квартирі знаходилась боржниця, повідомила про те, що вона не проживає в ІНФОРМАЦІЯ_6, приходить до дітей. До квартири не впустила про, що складений акт державного виконавця.

Частиною 1 статті 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч.1 статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Отже, лише власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним та вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Позивачами не надано доказів, що квартира АДРЕСА_4 є їх власністю.

Крім того, згідно з наданої до позовної заяви довідки форми №3 особовий рахунок на вищезазначену квартиру відкрито на ОСОБА_8, який являється власником квартири з 26.11.2003 року, що підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна від 26.05.2016 року.

Згідно ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.109 ЖК України, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.

Враховуючи правовий висновок Верховного Суду України викладений у постанові Верховного Суду України від 01.03.2016 року справа №825/1335/13-а, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» №1382-IV зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1)позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4)оголошення фізичної особи померлою.

З огляду на те, що Закон № 1382-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов’язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов’язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 26 лютого 2013 року було встановлено, та рішенням Вишгородського районного суду Київської області було визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 24 листопада 2003 року між Долгій – ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Квартира № 24 за адресою: Київська область, м. Вишгород, вул. Б. Хмельницького, 2 передана до державного житлового фонду, що також було підтверджено наявними у матеріалах справи доказами та поясненнями представника третьої особи - Вишгородської міської ради Київської області.

За таких обставин суд приходить до висновку, що власником спірної квартири не є ОСОБА_8, оскільки невнесення до Державного реєстру речових права на нерухоме майно відомостей щодо скасування державної реєстрації права власника на спірну квартиру № 24 заадресою: Київська область, м. Вишгород, вул. Б. Хмельницького, 2, у зв'язку з визнанням, договору купівлі-продажу квартири від 24 листопада 2003 року недійсним не свідчить про наявність права власності на квартиру у ОСОБА_8 та його спадкоємців.

Крім того, згідно інформації в базі даних КП "Управляюча компанія" Вишгородської міської ради громадяни ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 власниками виданої квартири не являються та фактично в ній не проживають.

Крім того, як вбачається з інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна від 13.05.2016 року, власником квартири АДРЕСА_5 був ОСОБА_8 на підставі договору - купівлі продажу, але 18.07.2016 року було припинено право власності ОСОБА_8

Також, згідно наданої до позовної заяви довідки форми № 3 особовий рахунок на вищезазначену квартиру відкрито на ОСОБА_8, який являвся власником квартири з 26.11.2003 року, а з моменту скасування Договору купівлі - продажу від 04.11.2003 року та розпорядження Вишгородської міської ради № 142 від 14.07.2002 року "Про безоплатну передачу у власність квартиру ОСОБА_6Ф.", а також визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло видане 04.07.2002 року ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_5 - квартира набула статусу "Державного житлового фонду", що підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 26.05.2016 року.

Позивачами під час розгляду справи не було надано доказів, що квартира АДРЕСА_5 є їх власністю.

Відтак, суд враховуючи обставини, встановлені рішенням апеляційного суду Київської області від 26 лютого 2013 року, яке набрало законної сили, щодо правомірності у здійсненні позивачами права користування майном, та те, що ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_5 згідно зі ст. 64 ЖК України є членами сім'ї ОСОБА_4, яка є дочкою ОСОБА_8, та звертаючи увагу на ту обставину, що останній не є власником спірної квартири, оскільки договір купівлі-продажу квартири від 24 листопада 2003 року судом визнано недійсним, приходить до висновку про відмову у задоволенні уточнених позовних вимог з підстав недоведеності позивачами їх права на звернення до суду за захистом свого права користування житловим приміщенням, оскільки вони не є належними позивачами по справі, а спірна квартира № 24 заадресою: Київська область, м. Вишгород, вул. Б. Хмельницького, 2, є власністю державного житлового фонду.

Оскільки, судом встановлена безпідставність позовних вимог, суд залишає клопотання представника відповідача про застосування строків позовної давності без задоволення.

Керуючись ст. ст.4, 10-13, 258-268, 354 ЦПК України, ст.387, 391 ЦК України, ст.109 ЖК України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні уточнених позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Вишгородська міська рада Київської області, орган опіки та піклування Вишгородської районної державної адміністрації, Вишгородський районний відділ Головного управління МВС України в Київській області, служба у справах дітей та сім’ї Вишгородської районної державної адміністрації про виселення, зняття з реєстрації та вселення - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Київської області протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 02 березня 2018 року.

Головуючий М.Б. Баличева