Рішення № 72601221, 23.02.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/22854/17

Провадження №2/522/277/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2018 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді Бойчука А.Ю.

за участю секретаря Скибінської Є.С.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Департаменту міського господарства Одеської міської ради, за участю третьої особи: Комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла» – про визнання недійсними розпорядження органу приватизації Виконкому Одеської міської ради № 90306 від 21.01.1997 та свідоцтво про право власності на житло № 11-8794 від 21.01.1997, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом в якому просить визнати недійсними розпорядження органу приватизації Виконкому Одеської міської ради № 90306 від 21.01.1997 та свідоцтво про право власності на житло № 11-8794 від 21.01.1997.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у березні 2016 року з метою постановки на облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов, за місцем роботи її чоловіка, нею було зібрано пакет необхідних документів, серед яких вона отримала від своєї матері ОСОБА_3 копії правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_1, в якій вона проживає, а саме: заяви про передачу квартири в приватну власність №320 від 27.12.1996, розпорядження органу приватизації Виконкому Одеської міської ради №90306 від 21.01.1997, свідоцтва про право власності на житло №11-8794 від 21.01.1997, а також витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №17892500 від 01.12.2016. Зі змісту вказаних документів, вона дізналася, що в січні 1997 року вона, ОСОБА_1, приймала участь у приватизації двокімнатного жилого приміщення в розмірі 267/1000 частин квартири спільного заселення, розташованої за адресою: АДРЕСА_2.

Позивач посилаючись на ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», зазначає, що вона письмової згоди на передачу вказаної квартири у спільну сумісну або часткову власність не давала, будь-яких заяв на приватизацію квартири не підписувала. Наполягає, що ст. 7 вищевказаного Закону визначені права наймачів, які не виявили бажання приватизувати займане ними житло, де ч.1 встановлено: «За громадянами, які не виявили бажання приватизувати займане ними житло, зберігається чинний порядок одержання і користування житлом на умовах найму». Вважає, що такими діями відповідачів порушені її права на приватизацію державного житлового фонду. Додатково позивач просить поновити строк для звернення до суду зазначаючи, що він був пропущений з поважних причин, а саме з причини, що вона фактично дізналася про порушення своїх прав у березні 2016 року.

У судове засідання позивач не з’явилася, про час та місце судового розгляду справи повідомлялася належним чином, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Представник Департаменту міського господарства Одеської міської ради, вона ж представник КП «Міське агентство з приватизації житла» в судове засідання не з’явилася, про час та місце судового розгляду справи повідомлена належним чином, надала до суду письмові пояснення, де позовні вимоги не визнає, пояснивши, що приватизація була проведена відповідно до норм законодавства та відповідно до документів, які були підготовлені заявниками, підприємством по обслуговуванню житла та паспортисткою, які передані в агентство з приватизації житла.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з’явилася, про час та місце судового розгляду справи повідомлена належним чином, надала до суду відзив на позов, де позовні вимоги визнала в повному обсязі та проти їх задоволення не заперечувала, а також надала до суду заяву про визнання позову в повному обсязі. Повідомила, що у січні 1997 року здійснила приватизацію свого двокімнатного жилого приміщення в розмірі 267/1000 частин квартири спільного заселення, розташованої за адресою: АДРЕСА_2. Підписи від імені своїх доньок – ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у заяві (№320 від 27.12.1996) про приватизацію вказаної квартири, вона виконала власноручно, за їх відсутності та без їх відома. Просила розглянути справу за її відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилася, про час та місце судового розгляду справи повідомлена належним чином, надала до суду відзив на позов, де позовні вимоги визнала в повному обсязі та проти їх задоволення не заперечувала, а також надала до суду відповідну заяву про визнання позову в повному обсязі. У своїх поясненнях, відповідач ОСОБА_2 підтвердила обставини, викладені у відзиві відповідача ОСОБА_3

Суд дослідивши матеріали цивільної справи, встановивши факти та відповідні до них правовідносини прийшов до обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Відповідно до розпорядження органу приватизації Виконкому Одеської міської ради №90306 від 21.01.1997 ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1, згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» безоплатно було передано в спільну часткову власність двокімнатне жиле приміщення у розмірі 267/1000 частин квартири спільного заселення, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, на праві приватної спільної (часткової) власності в рівних частках.

На підставі вказаного розпорядження, управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради (назва якого змінена на Департамент Міського господарства Одеської міської ради) 21.01.1997 було видано свідоцтво про право власності на житло №11-8794 від 21.01.1997, відповідно до якого за ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було зареєстровано право спільної часткової власності на двокімнатне жиле приміщення у розмірі 267/1000 частин квартири спільного заселення, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, в рівних частках.

Судом встановлено та сторонами по справі не заперечувався той факт, що підписи від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у заяві про передачу квартири в приватну спільну часткову власність №320 від 27.12.1996, були виконані відповідачем ОСОБА_1 (пізніше - ОСОБА_5) К.І., яка визнала той факт, що підписи у вказаній вище заяві замість ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були проставлені нею власноручно та без відома останніх, при цьому вона зазначила, що про даний факт ОСОБА_1 вона ніколи не повідомляла, оскільки не вважала за потрібне.

У свою чергу, ОСОБА_1 про свою участь у приватизації вказаного жилого приміщення дізналася лише в березні 2016 року при отриманні копій документів від відповідача. Відтак, суд вважає, що зазначені обставини в силу ч.1 ст.82 ЦПК України доказуванню не підлягають. Довіреності на вчинення певних дій від імені ОСОБА_1 у відповідача ОСОБА_5 (раніше – ОСОБА_1) К.І. на час підписання заяви про приватизацію квартири не було.

В силу ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року №2482-ХІІ, передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов’язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Водночас, ст.7 вищевказаного Закону визначені права наймачів, які не виявили бажання приватизувати займане ними житло, де ч.1 встановлено: «За громадянами, які не виявили бажання приватизувати займане ними житло, зберігається чинний порядок одержання і користування житлом на умовах найму».

Таким чином, враховуючи ту обставину, що при приватизації вищевказаного житла ОСОБА_1 не підписувала заяви про приватизацію квартири, тим самим не давала своєї згоди та не реалізувала свого права на одноразову безоплатну приватизацію житла, суд вважає що були порушені її житлові права, які повинні бути поновлені шляхом визнання недійсними розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності на зазначене вище житлове приміщення.

Також судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло №11-8794 від 21.01.1997 та висновку щодо технічної можливості поділу об’єкту нерухомого майна №400/16л від 28.11.2016, двокімнатне жиле приміщення у розмірі 267/1000 частин квартири спільного заселення, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, були виділені в окрему одиницю нерухомого майна з присвоєнням окремої поштової адреси: АДРЕСА_3, про що 01.12.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено відповідні відомості про право спільної часткової власності на вказану житлову квартиру №2-В у розмірі по ? частки за ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за відповідними записами №17892500 від 01.12.2016, №17892863 від 01.12.2016, №17892350 від 01.12.2016 та №17892195 від 01.12.2016. Вказані записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно підлягають скасуванню, оскільки підстави для їх внесення, а саме – свідоцтво про право власності на житло №11-8794 від 21.01.1997, у судовому засіданні визнані недійсними.

Згідно ст. 257 Цивільного Кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно ч.4 ст. 267 того ж Кодексу визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови в позові. Якщо суд визначає поважними причини пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Суд вважає, що ОСОБА_1 необхідно поновити пропущений нею строк позовної давності, оскільки вона фактично дізналася про порушення своїх прав у березні 2016 року, що є поважною причиною пропуску строку для звернення до суду.

Відповідно до ч.ч.1,5,6 ст.81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, з огляду на те, що цивільне судочинство не може ґрунтуватись на припущеннях, суд приходить до висновку про задоволення позову.

На підставі викладеного та керуючись: ст. ст. 2, 4, 13, 76-81, 95, 258-259, 263 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (НОМЕР_1, виданий 04.05.1999 року Жовтневим РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, адреса: АДРЕСА_4) до ОСОБА_2 (НОМЕР_2, виданий 08.04.1999 року, Жовтневим РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, адреса: АДРЕСА_5), ОСОБА_3 (НОМЕР_3, виданий 08.04.1999 року Жовтневим РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, адреса: АДРЕСА_4), Департаменту міського господарства Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 34674154, адреса: м. Одеса, вул. Успенська, 83/85), за участю третьої особи: Комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла» (код ЄДРПОУ 20993536, адреса: м. Одеса, вул. Богдана Хмельницького, 66) про визнання недійсними розпорядження органу приватизації Виконкому Одеської міської ради № 90306 від 21.01.1997 та свідоцтво про право власності на житло № 11-8794 від 21.01.1997– задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 (НОМЕР_1, виданий 04.05.1999 року Жовтневим РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, адреса: АДРЕСА_4) строк для звернення до суду.

Визнати недійсними розпорядження органу приватизації Виконкому Одеської міської ради № 90306 від 21.01.1997 та свідоцтво про право власності на житло № 11-8794 від 21.01.1997.

Встановити порядок виконання рішення суду, за яким це рішення є підставою для скасування записів про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №17892500 від 01.12.2016, №17892863 від 01.12.2016, №17892350 від 01.12.2016 та №17892195 від 01.12.2016.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 03.03.2018 року.

Суддя: А. Ю. Бойчук