Постанова № 72598913, 27.02.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2018 року Справа № 915/1021/16м.Одеса, проспект Шевченка, 29

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Мишкіної М.А.

суддів Будішевської Л.О., Поліщук Л.В.

(склад судової колегії змінений відповідно до розпорядження керівника апарату суду щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи №1274 від 06.11.2017р. та протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 06.11.2017р., розпорядження в.о.керівника апарату суду щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи №107 від 05.02.2018р. та протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 05.02.2018р. )

при секретарі судового засідання Станковій І.М.

за участю представників сторін:

від ПАТ «Державна продовольчо–зернова корпорація України» - ОСОБА_1 – за довіреністю;

від прокуратури - ОСОБА_2 – прокурор відділу прокуратури Одеської області;

від Кабінету Міністрів України - не з’явився;

від Міністерства аграрної політики та продовольства України – не з’явився;

від Виконавчого комітету Врадіївської селищної ради Врадіївського району Миколаївської області – не з’явився;

від Врадіївської селищної ради Врадіївського району Миколаївської області – не з’явився

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо–зернова корпорація України»

на рішення господарського суду Миколаївської області від 20 вересня 2017 року

у справі №915/1021/16

за позовом Прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі:

- Кабінету Міністрів України;

- Міністерства аграрної політики та продовольства України

до

- Виконавчого комітету Врадіївської селищної ради Врадіївського району Миколаївської області;

- Врадіївської селищної ради Врадіївського району Миколаївської області;

- Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо–зернова корпорація України»

про визнання незаконним та скасування рішення; визнання недійсними свідоцтв про право власності

суддя суду першої інстанції: ОСОБА_3

час і місце ухвалення рішення: 20.09.2017р., 11год. 20 хвил. м.Миколаїв, господарський суд Миколаївської області, зала судових засідань №1(209)

повний текст рішення складений 20.09.2017р.

Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

У судових засіданнях 16.01.2018р. та 06.02.2018р. оголошувались перерви згідно ст.216 ГПК України.

В судовому засіданні 27.02.2018р. згідно ст.233 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

встановив:

22.08.2016р. прокурор Миколаївської області звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України до Виконавчого комітету Врадіївської селищної ради Врадіївського району Миколаївської області, Врадіївської селищної ради Врадіївського району Миколаївської області до Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо–зернова корпорація України» (надалі – відповідач, ПАТ «ДПЗК України»), в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Врадіївської селищної ради №5 від 21.12.2011р.;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво серії САЕ № 484836 від 25.01.2012р. про право приватної власності на комплекс нежитлових будівель загальною площею 19931,8 кв.м. по вул. Героїв Врадіївщини, 12, смт. Врадіївка за ПАТ «ДПЗК України»;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво серії САЕ № 484835 від 25.01.2012р. про право приватної власності на комплекс нежитлових будівель загальною площею 26739,10 кв.м. по вул. Привокзальна, 5-в, смт. Врадіївка за ПАТ «ДПЗК України»

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що в результаті реорганізації Державне підприємство «Державна продовольчо-зернова компанія України» до переліку необоротних активів, що передавались як вклад (внесок) до статутного капіталу ПАТ «Державна продовольчо-зернова компанія України», увійшов цілісний майновий комплекс Врадіївського елеватору загальною вартістю 3,5млн.грн. Разом з цим, цей цілісний майновий комплекс згідно вимог ЗУ «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» не підлягав приватизації, а у Переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, зазначене підприємство відсутнє. Виконавчим комітетом Миколаївської міськради за відсутності рішення власника про зміну правового режиму майна ПАТ «ДПЗКУ» з державної у приватну власність, при наявності заборони на приватизацію майна Врадіївського елеватору прийнято рішення №5 від 21.12.2011р., яким фактично змінено правовий режим спірного майна та порушено права власника майна – держави в особі Кабінету Міністрів України. На підставі рішення №5 видані свідоцтва серії САЕ № 484836 та серії САЕ № 484835 від 25.01.212р., отже вищезазначене рішення та свідоцтва про право власності, видані на його підставі, підлягають скасуванню.

З посиланням на приписи ч.ч.1,5 ст.141 ГК України, ч.ч.2-4 ст.145 ГК України, ч.1 ст.21 ЦК України, ст.391, ч.2 ст.393 ЦК України прокурор просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

12.10.2016р. Врадіївський селищний голова надіслав суду першої інстанції відзив на позов, в якому зазначив, що з позовом згодний та повністю його визнає.

18.10.2016р. ПАТ «ДПЗК України» подало суду першої інстанції:

- відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити у задоволенні позовних вимог;

- заяву про сплив позовної давності, в якій просило відмовити у задоволенні позову, оскільки позовна заява по даній справі подана прокурором після спливу позовної давності.

07.11.2016р. відповідач подав місцевому господарському суду додаткові пояснення по справі.

09.11.2016р. прокурор подав суду першої інстанції пояснення по справі.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 13.12.2016р. (залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.03.2017р.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.07.2017р. постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.03.2017р. та рішення господарського суду Миколаївської області від 13.12.2016р. у справі №915/1021/16 скасовано; справу скеровано для нового розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 17.08.2017р. прийнято справу №915/1021/16 до провадження.

05.09.2017р. прокурор подав суду першої інстанції пояснення по справі.

07.09.2017р. Кабінет Міністрів України подав господарському суду Миколаївської області пояснення, в яких просив задовольнити позовну заяву у повному обсязі.

07.09.2017р. ПАТ «ДПЗКУ» подало місцевому господарському суду додаткові пояснення по справі.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 20.09.2017р. (суддя Фролов В.Д.) позов задоволено повністю – визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Врадіївської селищної ради №5 від 21.12.2011р.; визнано недійсним та скасовано свідоцтво серії САЕ № 484836 від 25.01.2012 про право приватної власності на комплекс нежитлових будівель загальною площею 19931,8 кв.м. по вул. Героїв Врадіївщини, 12, смт. Врадіївка за ПАТ «ДПЗКУ»; визнано недійсним та скасовано свідоцтво серії САЕ № 484835 від 25.01.2012 про право приватної власності на комплекс нежитлових будівель загальною площею 26739,10 кв.м. по вул. Привокзальна, 5-в, смт. Врадіївка за ПАТ «ДПЗКУ»; стягнуто з Врадіївської селищної ради та ПАТ «ДПЗКУ» на користь Прокуратури Миколаївської області грошові кошти на відшкодування витрат на оплату судового збору по 2067грн. з кожного.

Рішення суду обґрунтовано посиланням на норми ст.ст.73, 167,136,74, 81, 145 ГК України, ч.2 ст.1 ЗУ «Про акціонерні товариства», п.4 ст.5 ЗУ «Про управління об’єктами державної власності», ст.ст. 319, 15, 386, 326 ЦК України та вмотивовано тим, держава в особі Кабінету Міністрів України здійснила заходи щодо зміни організаційно-правової форми ДП “ДПЗКУ” на ПАТ “ДПЗКУ”, і визначила розмір статутного капіталу останнього, проте майно, на суму вартості якого сформовано статутний капітал, у тому числі спірний комплекс нежитлових будівель Врадіївського елеватору, ПАТ “ДПЗК України” у власність не передано. З огляду положень п.4 статті 5 ЗУ»Про управління об’єктами державної власності», статті 145 Господарського кодексу України, належності 100 відсотків акцій ПАТ державі в особі Кабінету міністрів України звернення філії “Врадіївський елеватор” ПАТ “ДПЗКУ” із заявою №442 від 20.12.2011 до голови Врадіївської селищної ради про видачу свідоцтва про право власності ПАТ “ДПЗКУ” на спірне нерухоме майно є безпідставним. Отже, позовна вимога про визнання незаконним оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування в частині оформлення права власності на спірну нерухомість за ПАТ “ДПЗКУ” є обґрунтованою. Приймаючи оскаржуване рішення, Виконавчий комітет Врадіївської селищної ради не з’ясував належності права власності на спірну нерухомість і безпідставно визнав на неї право приватної власності за ПАТ “ДПЗКУ”, тобто діяв за відсутності підстав, передбачених законодавством України, а саме ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Оскільки суд визнав підставною вимогу прокурора про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Врадіївської селищної ради № 5 від 21.12.2011, на підставі якого ПАТ “ДПЗКУ” видано свідоцтво серії САЕ № 484836 від 25.01.2012 про право приватної власності на комплекс нежитлових будівель загальною площею 19931,8 кв.м. по вул. Героїв Врадіївщини, 12, смт. Врадіївка та свідоцтво серії САЕ №484835 від 25.01.2012 про право приватної власності на комплекс нежитлових будівель загальною площею 26739,10кв.м. по вул. Привокзальна, 5-в, смт. Врадіївка, то вимога про визнання незаконним та скасування указаних свідоцтв також є обґрунтованою, так як ці свідоцтва видано на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування, і їх дія порушує право власності держави на зазначену нерухомість.

В частині заяви ПАТ «ДЗПКУ» суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що про порушення вимог законодавства при оформленні права власності Кабінету Міністрів України стало відомо з запиту Прокуратури Миколаївської області (в 2016 році), оскільки чинним на час прийняття рішення законодавством не встановлено обов’язку повідомляти Кабмін України про проведення державної реєстрації права власності, видачі свідоцтв про право власності. Про порушення вимог законодавства при оформленні права власності Міністерству аграрної політики та продовольству України стало відомо 24.10.2016р. після направлення запиту Прокуратури Миколаївської області. У відповіді Міністерства аграрної політики та продовольства України зазначено, що будь-які рішення щодо зміни статусу власності і майна ДП “Новополтавський елеватор” ДАК “Хліб України” та ДП «Врадіївський елеватор» ДАК «Хліб України» Мінагрополітики не приймалися, судові позови з даного питання не подавались, зазначено, що у Мінагрополітики відсутня будь-яка інформація про прийняття спірного рішення. Інші докази, що спростовують дане посилання відповідача, в матеріалах справи відсутні. Враховуючи вищевикладене та те, що Міністерству аграрної політики та продовольства України стало відомо про порушення вимог законодавства при оформленні ПАТ «ДЗПКУ» права власності 24.10.2016р., то заява про застосування строку позовної давності не підлягає задоволенню.

Не погодившись з рішенням суду, ПАТ «Державна продовольчо–зернова корпорація України» звернулось до Одеського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржене рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ПАТ «ДПЗКУ» зазначило, що рішення підлягає скасуванню з наступних підстав:

- суд першої інстанцій не надав належної оцінки доводам ПАТ «ДПЗКУ» щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності та практиці Верховного Суду України щодо застосування таких наслідків;

- прокурор звернувся до суду з позовною заявою №05-865 вих-16 від 09.09.2016р. тобто після спливу строку, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. ПАТ «ДПЗКУ» як сторона у справі з огляду на сплив такого строку скористалось своїм правом та подало заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності та надало докази того, що позивачі у справі за будь-яких умов могли знати про порушення своїх прав та інтересів;

- суд в порушення норм процесуального права не врахував, що прокурор, Кабінет Міністрів України та Міністерство аграрної політики та продовольства України, як орган управління ПАТ «ДПЗКУ», мали об’єктивну можливість та обов’язок знати про стан своїх майнових прав, а саме про реєстрацію ПАТ «ДПЗКУ» права власності - листом №130-2-802/2-15/2032 від 28.03.2012р. ПАТ «ДПЗКУ» надавало Міністерству аграрної політики та продовольства України інформацію про отримання свідоцтва на право приватної власності серії САЕ №484836 від 25.01.2012р. та свідоцтва на право приватної власності серії САЕ № 484835 від 25.01.2012р.;

- правова позиція стосовно отримання Міністерством аграрної політики та продовольства України листа №130-2-802/2-15/2032 від 28.03.2012. закріплена у постанові Вищого господарського суду України від 02.08.2017р. у справі 915/1022/16;

- з моменту оприлюднення оскаржуваного рішення виконавчого комітету Врадіївської селищної ради №5 від 21.12.2011р. та реєстрації права приватної власності за ПАТ «ДПЗКУ» на комплекс нежитлових будівель за адресою: Миколаївська обл.. Врадіївський район, смт. Врадіївка, вул. Героїв Врадіївщини. буд. 12 та на комплекс нежитлових будівель за адресою: Миколаївська обл., Врадіївський район, смт. Врадіївка, вул. Привокзальна, буд.5-в, прокурор та позивачі знали та в будь якому випадку могли дізнатися про порушення свого цивільного права в строк, передбачений законодавством України для оскарження;

- Кабінет Міністрів України прийняв рішення про перетворення державного підприємства «Державна продовольчо- зернова корпорація України»; визначив джерело формування статутного капіталу ПАТ «ДПЗКУ» - майно державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (яке не входить до переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації);

- Державою в особі Кабінету Міністрів України Постановою №593 стосовно перетворення державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» у акціонерне товариство прийнято рішення про зміну правового режиму майна у спосіб, передбачений ст.85 ГК України, зокрема встановлено, що статутний капітал товариства формується за рахунок майна державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», а сто відсотків акцій товариства залишаються у державній власності;

- суд безпідставно задовольнив позовні вимоги та не взяв до уваги, що Держава не може бути одночасно власником майна, переданого до статутного капіталу на суму 867 мільйонів гривень та власником акцій на суму 867 мільйонів гривень, оскільки вказане суперечить ч. 2 ст.80 ГК України. Аналогічного висновку дійшов Вищий господарський суд України в постанові від 24.06.2014р. у справі №910/18227/13;

- ПАТ «ДПЗКУ», як публічне акціонерне товариство, володіє майном, переданим йому як вклад до статутного капіталу на праві приватної власності, оскільки в даному випадку Держава отримала 100% акцій (корпоративні права) товариства, а ПАТ «ДПЗКУ» взамін отримала майно;

- вимоги про визнання недійсними свідоцтв не підлягають розгляду господарськими судами України, оскільки свідоцтво про право приватної власності не є актом в розумінні ст.12 ГПК України та ст.21 ЦК України, а також не є правочином тому, що правочином у даному випадку є акт прийому-передачі майна до статутного капіталу товариства;

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 17.10.2017р. (головуючий суддя Мишкіна М.А., судді Будішевська Л.О., Лавриненко Л.В.) апеляційну скаргу прийнято провадження та призначено її до розгляду у судовому засіданні 07.11.2017р.

06.11.2017р. перший заступник прокурора Миколаївської області надіслав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, а якому просив залишити оскаржене рішення без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення. У відзиві зазначено, що суд в оскаржуваному рішенні дійшов обґрунтованого висновку, що Виконком Врадіївської селищної ради при прийнятті рішення №5 від 21.12.2011р. не з’ясував належності права власності на спірну нерухомість і безпідставно визнав на неї право приватної власності за ПАТ «ДПЗКУ»; відсутні докази передання спірного майна саме у власність ПАТ «ДПЗКУ» державою в особі Кабінету Міністрів України, майно не передавалось у власність ПАТ «ДПЗКУ», а лише надавалося йому для здійснення статутної діяльності. Крім того, обгунтованим є висновок суду про те, що оскільки оспорюване рішення Виконкому Врадіївської селищної ради суперечить законодавству та визнане судом незаконним і скасоване, то свідоцтва про право власності (видані на підставі цього рішення) підлягають визнанню недійсними та скасуванню. В частині заяви ПАТ «ДПЗКУ» про застосування наслідків спливу позовної давності прокурор зазначив, що скаржником не надано доказів отримання Міністерством аграрної політики листа ПАТ «ДПЗКУ» №130-2-802/2-15/2032 від 28.03.2012р., а отже підстави стверджувати про пропуск позовної давності у даній справі відсутні.

У зв’язку із перебуванням судді Лавриненко Л.В. у відрядженні з 05.11.2017р. по 11.11.2017р., розпорядженням керівника апарату суду №1274 від 06.11.2017р. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №915/1021/16.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 06.11.2017р. визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Мишкіна М.А., судді: Будішевська Л.О., Жеков В.І.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 06.11.2017р. (головуючий суддя Мишкіна М.А., судді Будішевська Л.О., Жеков В.І.) справу №915/1021/16 прийнято до провадження.

07.11.2017р. Кабінет Міністрів України подав суду апеляційної інстанції пояснення, в яких просив залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 05.12.2017р. продовжено строк розгляду апеляційної скарги на 15 днів; відкладено розгляд апеляційної скарги на 16.01.2018р.

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017р. N2147-VIII (який набрав чинності 15.12.2017р.) Господарський процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.

Пунктом 9 частини 1 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147- VIII від 03.10.2017р. установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 15.01.2018р. розпочато апеляційний розгляд справи №915/1021/16 по суті за правилами спрощеного позовного провадження з відкриття першого судового засідання 16.01.2018р.

У зв’язку із перебуванням судді Жекова В.І. у відрядженні 05.02.2018р., та у відпустці з 06.02.2018р., розпорядженням в.о.керівника апарату суду №107 від 05.02.2018р. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №915/1021/16.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 05.02.2018р. визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Мишкіна М.А., судді: Будішевська Л.О., Поліщук Л.В.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 05.02.2018р. прийнято справу №915/1021/16 до провадження та розпочато розгляд справи по суті повторно у зміненому складі суду: головуючий суддя Мишкіна М.А., судді: Будішевська Л.О., Поліщук Л.В. за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, встановлених главою 1 розділу ІV ГПК України.

27.02.2018р. скаржник подав суду апеляційної інстанції доповнення до апеляційної скарги з додатковими доказами, які не прийняті колегією суддів до уваги, оскільки вони подані з порушенням строків, встановлених ст.ст.169, 170, 266 ГПК України.

В засіданні суду апеляційної інстанції представник скаржника підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.

Прокурор заперечувала проти задоволення апеляційної скарги з підстав законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення.

Кабінет Міністрів України, Міністерство аграрної політики та продовольства України, Виконавчий комітет Врадіївської селищної ради Врадіївського району Миколаївської області та Врадіївська селищна рада Врадіївського району Миколаївської області своїх представників в засідання суду апеляційної інстанції не направили.

Відповідно до ст.269 ГПК України (в редакції Закону України №2147- VIII від 03.10.2017р.) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника скаржника та прокурора, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази стосовно фактів, наведених скаржником, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи із наступного.

Судом першої інстанції встановлено, не оспорено учасниками справи та підтверджено при апеляційному розгляді справи наступне.

11.08.2010р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №764 від «Про заходи з утворення державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», якою постановлено ліквідувати Дочірнє підприємство ДАК «Хліб України» та утворити Державне підприємство «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

Відповідно до п.5 постанови №764 від 11.08.2010р. статутний капітал підприємства формується шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств компанії ДАК «Хліб України», що ліквідуються.

Згідно Переліку дочірніх підприємств Державної акціонерної компанії «Хліб України», які припиняються шляхом ліквідації, який є додатком до постанови№764 від 11.08.2010р., зокрема, припиняється шляхом ліквідації Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Врадіївський елеватор».

На виконання пункту 3 Постанови №764 від 11.08.2010р., згідно акту приймання-передачі цілісного майнового комплексу №11 від 20.01.2011р. Комісія з ліквідації Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Врадіївський елеватор» передала, а Державне підприємство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» прийняло майновий комплекс у відповідності з додатками до акту приймання – передачі.

Постановою Кабінету Міністрів України №593 від 06.06.2011р. внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України №764 від 11.08.2010р. - перетворено Державне підприємство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» у державне публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України». При цьому зазначено, що повноваження з управління корпоративними правами ПАТ «ДПЗКУ» здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства.

Відповідно до пу.2 Постанови Кабінету Міністрів України №593 від 06.06.2011р. 100 відсотків акцій державного публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України; - державне публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо – зернова корпорація України» не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо.

Цією ж постановою доручено Міністерству аграрної політики та продовольства здійснити у встановленому порядку заходи, пов'язані з перетворенням державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

На виконання постанови Кабінету Міністрів України №593 від 06.06.2011р. Міністерством аграрної політики та продовольства України був виданий наказ №325 від 07.07.2011р. «Про реорганізацію шляхом перетворення Державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», яким реорганізовано ДП «Державна продовольчо-зернова корпорація України» шляхом його перетворення у Публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

Статутний капітал товариства формується на базі майна державного підприємства «Державна продовольчо – зернова корпорація України» (п.4 Наказу №325 від 07.07.2011р.).

Відповідно до акту оцінки майна Державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» від 26.09.2011р., статутний капітал Публічного акціонерного товариства станом на липень 2011 року складає 867 717 000,00 грн.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №634 від 17.11.2011р. «Про деякі питання діяльності Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України»:

- створено Публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» шляхом перетворення державного підприємства «Державна продовольчо – зернова корпорація України» та затверджено його Статут;

- здійснено емісію акцій ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на весь розмір його статутного капіталу – 867717000грн.; випущено 8677170 простих іменних акцій у бездокументарній формі номінальною вартістю 100,00 грн. кожна

- створено філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» згідно з додатком.

Згідно переліку філій ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», що створюються, який є додатком до наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України №634 від 17.11.2011р., створено філію Врадіївський елеватор.

На підставі акту приймання-передачі майна, майнових прав та обов’язків від 18.11.2011р. ДП «Державна продовольчо-зернова корпорація України» передало, а ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» прийняло станом на 18.11.2011р. майновий комплекс відповідно до додатків (том 1 а.с. 63 - 74).

Відповідно до пунктів 1.1, 1.4, 1.6, 4.4, 5.1, 6.6, 7.1 статуту Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" останнє створено шляхом перетворення Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 №593 "Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 №764" та наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07.07.2011 №325 "Про реорганізацію шляхом перетворення Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України". Засновником товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України. Повноваження з управління корпоративними правами Товариства відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №593 від 06.06.2011 “Про внесення зміни до постанови Кабінету міністрів України від 11.08.2010 №764” здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України. Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Державного підприємства “Державна продовольчо-зернова корпорація України”. Товариство має право володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству, цьому статуту та меті діяльності Товариства, зокрема з продажу, безоплатної передачі, дарування, пожертви, обміну, передачі в лізинг, оренду, позику чи заставу засобів виробництва, майна, матеріальних цінностей або майнових прав, використання та відчуження їх в інший спосіб юридичним та фізичним особам, списувати його з балансу та здійснювати інші дії, що не суперечать чинному законодавству України та цьому статуту. Статутний капітал товариства становить 867717000грн. та формується за рахунок вартості майна, переданого йому засновником. До прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України 100% акцій товариства, які випускаються на величину його статутного капіталу, є власністю держави. Акціонерами Товариства є, зокрема, держава в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України - до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію акцій Товариства та в особі Фонду державного майна України - після передачі йому акцій Товариства, визначених для продажу згідно з прийнятим у встановленому порядку рішення про їх приватизацію.

20.12.2011р. Філія ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Врадіївський елеватор» звернулася до Врадіївського селищного голоси з листом вих №422, в якому містилось прохання надати дозвіл на оформлення права власності та видачу свідоцтва на право власності в Первомайському МБТІ на будівлі, які знаходяться за адресою: смт.Врадіївка, вул.Героїв Врадіївщини,12 у зв’язку з ліквідацією ДАК «Хліб України» «Врадіївський елеватор» та створенням ДП «ДПЗКУ» «Врадіївський елеватор» та у зв’язку з проведенням реорганізації шляхом перетворення ДП « ДПЗКУ» в ПАТ «ДПЗКУ» та надати дозвіл на оформлення права власності та видачу свідоцтва про право власності в Первомайському МБТІ на будівлі, які знаходяться за адресою: смт.Врадіївка, вул.Привокзальна, 5а (т.1, а.с.37-38)

21.12.2011р. Виконавчим комітетом Врадіївської селищної ради прийнято рішення №5 «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна в смт.Врадіївка», пунктом 1 якого Виконком вирішив оформити право власності та видати свідоцтво про право власності на об’єкти нерухомого майна: 37 об’єктів (список додається) та 43 об’єкта (список додається) за ПАТ «ДКЗКУ» Врадіївський елеватор. У додатку 1 до рішення міститься перелік об’єктів, які розташовані по вул.Г.Врадіївщини (37), у додатку 2 – по вул.Привокзальній,5а (43) (т.1, а.с.35-36).

На підставі рішення №5 від 21.12.2011р., Виконавчим комітетом Врадіївської селищної ради 25.01.2012р. було видано Публічному акціонерному товариству «Державна продовольчо-зернова корпорація України» свідоцтво серії САЕ № 484836 від 25.01.2012р. про право приватної власності на комплекс нежитлових будівель (загальна площа 267339,10кв.м.) за адресою: Миколаївська область, Врадіївський район, смт. Врадіївська, вул.Привокзальна, 5-в (т.1, а.с.45).

Первомайським міжміським бюро технічної інвентаризації 25.01.2012р. було прийняте рішення про державну реєстрацію прав ПАТ «ДПЗКУ» на вищезазначене майно та сформовано відповідні витяги (т.1, а.с.46, а.с.48)

25.01.2012р. на підставі рішення №5 від 21.12.2011р., Виконавчим комітетом Врадіївської селищної ради було видано Публічному акціонерному товариству «Державна продовольчо-зернова корпорація України» свідоцтво серії САЕ № 484835 про право власності на комплекс нежитлових будівель (загальна площа 19931,8кв.м.) за адресою: Миколаївська область, Врадіївський район, смт. Врадіївська, вул.Героїв Врадіївщини (вул.Леніна,12) (т.1, а.с.47),форма власності приватна, частка1/1.

Звертаючись до суду з позовом прокурор зазначив, що вищезазначені рішення та свідоцтва підлягають визнанню незаконним та недійсними (відповідно), оскільки Виконавчим комітетом Врадіївської селищної ради за відсутності рішення власника про зміну правового режиму майна ПАТ «ДПЗКУ» з державної на приватну власність, при наявності заборони на приватизацію майна Врадіївського елеватору прийнято рішення №5 від 21.12.2011р., яким фактично змінено правовий режим спірного майна та порушено права власника майна – держави в особі Кабінету Міністрів України. На підставі рішення №5 видані свідоцтва серії САЕ №484836 та серії САЕ №484835 від 25.01.212р., отже вищезазначене рішення та свідоцтва про право власності підлягають скасуванню.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог з огляду наступного.

Згідно із ч.1 ст. 167 ГК України України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.73 ГК України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова "державне підприємство".

Частиною 1 ст.136 ГК України визначено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно із ч.7 ст.74 74 ГК України у редакції, що була чинною на час реорганізації ДП «ДПЗКУ», державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворено у випадках та порядку, передбачених законом, у корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство). Особливості діяльності корпоратизованих підприємств визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч.2 ст.145 ГК України зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом.

Діяльність державних акціонерних товариств та державних холдингових компаній, єдиним засновником та акціонером яких є держава в особі уповноважених державних органів, регулюється ЗУ «Про акціонерні товариства», з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами (ст.1 ЗУ Про акціонерні товариства»).

Основи управління об'єктами державної власності визначає ОСОБА_4 України «Про управління об'єктами державної власності», відповідно до статті 1 якого управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до ст.5 ЗУ «Про управління об'єктами державної власності» Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом. Здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України: визначає органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, які здійснюють функції з управління об'єктами державної власності; встановлює порядок передачі об'єктів державної власності суб'єктам управління, визначеним цим Законом; визначає умови створення та діяльності господарських структур; приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію господарських структур і визначає уповноважені органи управління, які здійснюють контроль за їх діяльністю; виконує відповідно до законів інші функції щодо об'єктів державної власності.

Згідно із ч.ч.1,2,5 ст.141 ГК України до державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об'єктів права власності Українського народу, зазначених у частині першій статті 148 цього Кодексу. Управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб'єкти. Види майна, що може перебувати виключно у державній власності, відчуження якого недержавним суб'єктам господарювання не допускається, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних підприємств, установ і організацій, визначаються законом.

Матеріалами справи підтверджується, що держава в особі Кабінету Міністрів України здійснила заходи щодо зміни організаційно-правової форми ДП «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» і визначила розмір статутного капіталу останнього, проте майно, на суму вартості якого сформовано статутний капітал, у тому числі спірні нежитлові будівлі Врадіївського елеватора, ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» у власність передано не було. Докази зворотнього в матеріалах справи відсутні.

Отже суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що у філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Врадіївський елеватор» були відсутні законні підстави для звернення до Врадіївського селищного голови з заявою про видачу свідоцтва про право власності ПАТ “Державна продовольчо-зернова корпорація України” на спірне нерухоме майно.

Згідно із ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.24 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Згідно із ч.3 ст.326 ЦК України управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Відповідно до ст.5 ЗУ «Про управління об'єктами державної власності» Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2011р. №593 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010р. №764» визначено, що повноваження з управління корпоративними правами ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Відповідно до ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

На момент прийняття Виконавчим комітетом Врадіївської селищної ради рішення №5 від 21.12.2011р. порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно регулювався ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5 (надалі - Положення №7/5).

Відповідно до пунктів 1.4, 2.1 Положення №7/5 обов'язковій державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування. Для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав.

Відповідно до пункту 8.1 положення №7/5 оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно: а) органами місцевого самоврядування: фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам; членам житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу, які повністю внесли свої пайові внески; юридичним особам у разі внесення до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) об'єктів нерухомого майна їх засновниками (учасниками); фізичним особам та юридичним особам, які в разі припинення (ліквідації чи реорганізації) юридичної особи отримали у власність у встановленому законодавством порядку нерухоме майно юридичної особи, що припиняється; фізичним особам та юридичним особам, що вийшли зі складу засновників (учасників) юридичної особи за рішенням учасників або органу, уповноваженого на це установчими документами, і отримали у власність об'єкт нерухомого майна, переданий їм; інвесторам, які у результаті інвестиційної діяльності отримали у власність об'єкт нерухомого майна або його частину на підставі документів, установлених законодавством, що підтверджують набуття у власність закріпленого за інвестором об'єкта інвестування; реабілітованим громадянам, яким повернуто у власність належні їм об'єкти нерухомого майна, за умови надання рішення комісії з реабілітації про повернення цього майна; фізичним та юридичним особам у разі виділення окремого об'єкта нерухомого майна зі складу об'єкта нерухомого майна, що складається із двох або більше об'єктів (будинків, будівель або споруд), окрім випадків, коли такі об'єкти є приналежністю головної речі, складовою частиною речі або утворюють з іншими об'єктами складну річ; фізичним та юридичним особам у разі об'єднання двох або більше суміжних об'єктів нерухомого майна; фізичним та юридичним особам на об'єкти нерухомого майна, які в установленому порядку переведені з житлових у нежитлові і навпаки, за умови надання рішення відповідного органу; фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують право власності на об'єкти нерухомого майна та не віднесені до правовстановлювальних документів, передбачених у додатку 2 до Положення; б) органами приватизації: наймачам житлових приміщень, які приватизували їх відповідно до Законів України "Про приватизацію державного житлового фонду" та “Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків"; в) Державним управлінням справами: суб'єктам, що беруть участь разом з Державним управлінням справами в будівництві нового житла, на їх частку (житлові та нежитлові об'єкти).

До заяви про оформлення права власності на нерухоме майно додаються матеріали технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна, а також інші документи, визначені Положенням. Підготовку документів для видачі свідоцтва про право власності за дорученням органів місцевого самоврядування та інших органів відповідно до законодавства можуть проводити БТІ (пункти 8.2, 8.3 Тимчасового положення).

Приймаючи рішення №5 від 21.12.2011 про оформлення права власності ПАТ «ДПЗКУ» на спірні об'єкти нерухомості, Виконавчий комітет Врадіївської селищної ради міської ради послався на те, що керувався п.п.1 п. «б» ст.31 та п.п.10 п. «б» ст.30 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» та врахував заяву та пред’явлені документи.

У відзиві на позовну заяву (т.1, а.с.111) Виконавчий комітет Врадіївської селищної ради вказав, що розглянувши заяву ПАТ «ДПЗКУ» «Врадіївський елеватор», враховуючи те, що в заяві було вказано, що в результаті перетворення ДП «ДПЗКУ» утворилось ПАТ «ДПЗКУ», яке мало бути правонаступником реорганізованого ДП «ДПЗКУ», Виконком прийняв колегіальне рішення щодо надання дозволу на оформлення права власності та видачу свідоцтв про право власності на будівлі, які знаходяться по вул.Героїв Врадіївщини, 12 та Привокзальна, 5 «в».

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, за актом приймання-передачі цілісного майнового комплексу від 20.01.2011р. ДП «ДПЗКУ» прийняло від Дочірнього підприємства ДАК «Хліб України» «Врадіївський елеватор» цілісний майновий комплекс, до складу якого увійшли й спірні нежитлові будівлі та споруди.

Проте акт від 20.01.2011р. не містить даних щодо передачі цих об'єктів у власність Державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України». Відомостей про внесення державою в особі Кабінету міністрів України, як засновником цього нерухомого майна до статутного фонду новоствореного ПАТ, наявні у матеріалах справи докази не містять.

В оскаржуваному рішенні Виконавчого комітету Врадіївської селищної ради №5 від 21.12.2011р. відсутнє посилання як на підставу його прийняття на документ, що свідчить про внесення спірних об'єктів нерухомості у статутний фонд ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», що відповідно до п.п. «а» п. 8.1 Положення №7/5 могло бути підставою для оформлення права власності з видачею свідоцтва виконкомом як органом місцевого самоврядування. Натомість, по тексту листа №442 від 20 грудня 2011 р. вбачається, що при зверненні до селищного голови для оформлення права власності директором філії «Врадіївський елеватор» було надано тільки уставні документи ПАТ»ДПЗКУ» «Врадївський елеватор»

Отже відповідач - Виконавчий комітет Врадіївської селищної ради не мав законних підстав для прийняття рішення №5 від 21.12.2011р. в частині оформлення права власності на спірні об'єкти нерухомого майна за ПАТ «ДПЗКУ», тому суд першої інстанції правомірно визнав незаконним та скасував рішення Виконкому Врадіївської селищної ради №5 від 21.12.2011р.

В частині результатів вирішення спору про визнання недійсними та скасування свідоцтв, колегія судді зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.15, ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відновленням становища, яке існувало до порушення,в обставинах конкретного спору може вважатись і визнання недійсними свідоцтв про право власності,позаяк такі свідоцтва посвідчують право власності і невизнання їх недійсними істотно утруднює, навіть унеможливлює захист порущених прав особи, яка звернулась до суду з відповідним позовом, адже їх чинність як право встановлювальних документів залишає відносини зацікавлених осіб у стані правової невизначеності.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.19 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» свідоцтво про право власності є правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація права власності.

Оскільки суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовну вимогу про визнання недійсним та скасування рішення Виконкому Врадіївської селищної ради №5 від 21.12.2011р, на підставі якого ПАТ «ДПЗКУ» видані свідоцтво серії САЕ №484836 від 25.01.2012р. про право приватної власності на комплекс нежитлових будівель загальною площею 19931,8 кв.м. по вул. Героїв Врадіївщини, 12, смт. Врадіївка та свідоцтво серії САЕ № 484835 від 25.01.2012р. про право приватної власності на комплекс нежитлових будівель загальною площею 26739,10 кв.м. по вул. Привокзальна, 5-в, смт. Врадіївка, то вимога про визнання незаконним та скасування указаного свідоцтва також є обґрунтованою, – так як ці свідоцтва видано на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування, і продовження їх дії перешкоджає відновленню права власності держави.

Щодо вирішення заяви ПАТ «ДПЗКУ» про застосування строку позовної давності судом першої інстанції колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Згідно із ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність- це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Положеннями статті 268 Цивільного кодексу України передбачені винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України у первісній редакції зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Підпунктом 2 пункту 2 розділу І Закону України від 20 грудня 2011 року №4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» пункт 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України виключено. ОСОБА_4 набрав чинності 15 січня 2012 року.

Відповідно до п.5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20.12.2011р. №4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов’язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Проте положення пункту 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України за своєю суттю направлене на захист прав власників та інших осіб від держави. Оскільки держава зобов’язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб’єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України не поширюються на позови прокуратури, які пред’являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб’єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Саме таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 №6-68цс15, від 08.06.2016 №6-3029цс15, від 08.06.2016 №6-3089цс15, від 30.09.2015 №3-374гс15(910/4626/14).

Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор (пункт 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013). Таку ж правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 №6-178цс15.

Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права (відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 №3-23гс14, від 27.05.2014 №5011-32/13806-2012).

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа не тільки довідалася, а й могла довідатися про порушення свого права.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому, за змістом вказаної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об’єктивної можливості цієї особи знати про ці факти (постанова Верховного Суду України від 21.05.2014р. №6-7цс14).

Щодо обізнаності Міністерства аграрної політики та продовольства України про порушення вимог законодавства, що мали місце у результаті оформлення права власності на спірне майно за ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», то колегія суддів враховує той факт, що за ствердженням відповідача 28.03.2012р. на адресу Міністерства ним було надіслано лист №130-2-802/2-15/2032, в якому, зокрема, зазначалось про те, що ним вже отримано свідоцтва про право приватної власності від 25.01.2012р. серії САЕ №484836 та серії САЕ №484835 на спірні нежитлові будівлі та споруди.

Прокурор слушно у відзиві на апеляційну скаргу зауважує, що відповідачем не надано доказів стосовно відправлення цього листа на адресу Міністерства засобами поштового зв’язку, або іншими засобами, що дозволяли би достеменно визначити дату, з якої цей позивач дізнався про оформлення права приватної власності за відповідачем, та як наслідок - про порушення своїх прав як уповноваженої на управління корпоративними правами держави особи. Між тим, тягар доказування пропуску строку позовної давності за правилами част.1статті 74 ГПК України покладається на особу, яка заявила про застосування позовної давності.

При недоведеності цієї частини посилань відповідача стосовно Міністерства колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарського суду щодо визначення дати обізнаності позивача-2 як дати надання відповіді від 24 жовтня 2016р. на лист прокуратури Миколаївської області від 18.08.2016р., оскільки в останньому вперше запитувалась від Кабінету міністрів України інформація щодо обізнаності КМУ саме про спірне рішення Виконкому №5 від 21.12.2011р. та оформлення за цим рішенням права власності на спірні об’єкти за ПАТ «ДПЗКУ» (том 1, а.с.29, 34).

Водночас у матеріалах справи відсутні та жодним учасником справи не надано доказів на підтвердження обізнаності Кабінету Міністрів України про порушення інтересів держави у зв’язку з оформленням ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» права приватної власності на спірне майно до одержання відповідного повідомлення від прокуратури Миколаївської області №05-659 вих 16 від 18.08.2016р. Листом заступника Міністра Кабінету Міністрів України №14715/0/2-16 від 20.09.2016р. підтверджується той факт, що саме з листа прокуратури Миколаївської області №05-659 вих 16 від 18.08.2016р. Кабміну України стало відомо про реєстрацію за ПАТ «ДПЗКУ» права власності на спірне майн на підставі рішення №5.

Отже саме із зазначеної дати Кабінет Міністрів України міг дізнатися про прийняття оспорених рішення та свідоцтв,а відтак й мати уявлення про порушення права власності держави.

Колегією суддів не приймаються до уваги доводи скаржника про те, що з моменту оприлюднення оскаржуваного рішення виконавчого комітету Врадіївської селищної ради №5 від 21.12.2011р. та реєстрації права приватної власності за ПАТ «ДПЗКУ» на комплекс нежитлових будівель за адресою: Миколаївська обл., Врадіївський район, смт. Врадіївка, вул. Героїв Врадіївщини. буд. 12 та на комплекс нежитлових будівель за адресою: Миколаївська обл., Врадіївський район, смт. Врадіївка, вул. Привокзальна, буд.5-в, прокурор та позивачі знали та в будь якому випадку могли дізнатися про порушення свого цивільного права в строк передбачений законодавством України для оскарження, оскільки по-перше матеріали справи не містять доказів оприлюднення рішення Виконкому Врадіївської селищної ради №5 від 21.12.2012р., а по-друге – рішення не містить посилань (з конкретизацією) на документи, які були взяті до уваги Виконкомом при прийнятті рішення.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно став відкритим лише з 06.10.2015р. (на підставі постанови Кабінету Міністрів України №786 від 30.09.2015р.), крім того, відповідно до ЗУ «Про Кабінет Міністрів України», до Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №950 від 18.07.2007р., до повноважень Кабінету Міністрів України не віднесено здійснення моніторингу ані державних реєстрів прав, ані офіційних сайтів органів місцевого самоврядування.

З огляду на те, що з даним позовом прокурор звернувся до суду 22.09.2016р., колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарського суду щодо недоведеності ПАТ «ДПЗКУ» пропуску Кабінетом Міністрів України строку позовної давності.

Доводи ДП «ДПЗКУ» в тій частині, що вимоги про визнання свідоцтв недійсними не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, колегія суддів відхиляє, оскільки відновлення становища, яке існувало до незаконного оформлення за ПАТ «ДПЗКУ» права власності на спірне майно та видачі свідоцтв про право власності, має відбуватися шляхом усунення відповідних наслідків такого порушення, якими є видання оспорених свідоцтв про право власності на нерухоме майно. Відновлення становища, яке існувало до видачі свідоцтв про право власності на нерухоме майно, можливе лише шляхом визнання їх недійсними та скасування, після чого їх спроможність як правовстановлюючих документів втрачається.

З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення слугувати не спроможні.

Підстави для виходу судом апеляційної інстанції за межі доводів апелянта не убачаються, оскільки при апеляційному розгляді справи не встановлено порушення норм процесуального права, які є безумовною підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення господарського суду Миколаївської області від 20.09.2017р. залишається без змін, апеляційна скарга – без задоволення, оскільки суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову прокурора.

Відповідно до п.«в» ч.4 ст.282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

В даному випадку витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції (витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги), покладаються на скаржника, оскільки вимоги апеляційної скарги відхилені у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.129, 232-236, 240, 269, 270, 275,276, 281-283 ГПК України, колегія суддів –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 20.09.2017р. у справі №915/1021/16 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова в порядку ст.282 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття згідно ст.284 ГПК України.

Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення згідно положень ст.ст.286, 287 ГПК України.

Повна постанова складена 05 березня 2018 року.

Головуючий суддя Мишкіна М.А.

Суддя Будішевська Л.О.

Суддя Поліщук Л.В.