Рішення № 72598768, 01.03.2018, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Чернівці

01 березня 2018 року Справа № 926/4217/17

Господарським судом Чернівецької області у складі головуючого судді Марущака І.В. за участю секретаря судового засідання Чепишка Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні загального позовного провадження справу №926/4217/17

За позовом обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" в особі виробничої одиниці обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" "Слов'янськтепломережа", м. Слов'янськ Донецької області

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Вижниця Чернівецької області

про стягнення заборгованості за надані послуги з теплопостачання - 16554,44 грн.

за участю представників:

від позивача – ОСОБА_2, довіреність від 29.12.2017 року;

від відповідача – не з’явився;

СУТЬ СПОРУ: обласне комунальне підприємство "Донецьктеплокомуненерго" в особі її виробничої одиниці "Слов'янськтепломережа" звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у сумі 16554,44 грн. за надані послуги з теплопостачання за договором від 01.08.2005 року № 103 на постачання теплової енергії, яка складається з 14971,36 грн. основного боргу (що виник за період квітень, жовтень-грудень 2016 року, січень-квітень, жовтень, листопад 2017 року), 1231,44 грн. інфляційних втрат (нарахованих з травня 2016 року по листопад 2017 року) та 351,64 грн. 3% річних (нарахованих з 01.05.2016 року по 31.12.2017 року).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач за вищезазначений період поставив теплову енергію у приміщення відповідача, яка розташоване за адресою: Донецька область, м. Слов’янськ, вул. Лозановича, 14. Проте відповідач, у порушення умов укладеного між сторонами договору від 01.08.2005 року № 103, вартість спожитої ним теплової енергії не оплатив, внаслідок чого заборгував позивачеві суму позову.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов не скористався.

Ухвалою суду від 21.12.2017 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено попереднє засідання на 17.01.2018 року. Ухвалою суду від 17.01.2018 року відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 01.02.2018 року.

Ухвалою суду від 01.02.2018 року закрито підготовче провадження у справі № 926/4217/17 та призначено її до розгляду по суті у судовому засіданні 15.02.2018 року. Ухвалою суду від 15.02.2018 року відкладено розгляд справи на 01.03.2018 року, судове засідання, призначене на 01.03.2018 року, вирішено провести в режимі відеоконференції. Забезпечення проведення відеоконференції за участю представника позивача покладено на Слов’янський міськрайонний суд Донецької області.

23 лютого 2018 року до суду від позивача надійшло пояснення, в яких, серед іншого, останній просить долучити до матеріалів справи копії актів від 16.10.2015 року і 08.04.2016 року, рішень виконавчого комітету Слов’янської міської ради від 24.09.2015 року №501 і від 06.04.2016 року №252. Поважність причин несвоєчасного подання вказаних документів позивач обґрунтовує їх знаходженням у матеріалах інших справ.

Судове засідання 01.03.2018 року проведено в режимі відеоконференції.

Відповідач явку свого представника у судове засідання 01.03.2018 року не забезпечив, відзиву на позов не надав. При цьому, конверти з ухвалами суду від 21.12.2017 року, 17.01.2018 року, 01.02.2018 року та 15.02.2018 року, які направлялися на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі – ЄДРПОУ), поштою повернулися до суду у зв’язку із відсутністю відповідача за зазначеною адресою (а. с. 6, 93, 100, 109).

Згідно із ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України: «Учасники судового процесу зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв’язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.»

Аналогічний обов’язок відповідача повідомляти позивача про зміну свого місцезнаходження не пізніше, ніж за 5 днів до настання такої події, передбачений п.3.2.5 договору від 01.08.2005 року №103.

При цьому, у матеріалах справи відсутня заява відповідача про зміну місця проживання, а тому адреса, вказана в ЄДРПОУ, є останньою відомою суду адресою місця проживання відповідача.

Крім того, конверт з ухвалою суду від 21.12.2017 року про відкриття провадження у справі, який направлявся відповідачу на адресу знаходження майна (84100, АДРЕСА_1), щодо якого між сторонами виникли зобов’язання за договором від 01.08.2005 року № 103, поштою повернувся до суду неврученим через “інші причини”, що підтверджується довідкою ф.20 від 26.01.2018 року (а. с. 9). У свою чергу, станом на день складання повного рішення, повідомлення про вручення чи невручення відповідачу інших конвертів з ухвалами суду від 17.01.2018 року, 01.02.2018 року та 15.02.2018 року, які направлялися ФОП ОСОБА_1 за вказаною адресою, судом не отримувались.

Відтак, суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце слухання справи (п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”).

Представник позивача у судовому засіданні 01.03.2018 року клопотання про долучення доказів підтримав, просив суд долучити подані ним документи до матеріалів справи у порядку ч.8 ст.80 ГПК України.

Дослідивши клопотання позивача, суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.80 ГПК України: «Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.»

Натомість ч.8 вказаної статті передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ч.2 ст.207 ГПК України: «Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Оскільки знаходження доданих доказів у матеріалах інших справ не є поважною причиною неподання доказів у встановлені законом строки, відповідно до ч.2, 6 ст.80 ГПК та ч.2 ст.207 ГПК України суд залишає клопотання про долучення доказів без розгляду, а подані позивачем докази не приймаються до розгляду судом.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити повністю, проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував.

За таких обставин справи та враховуючи, що передбачений ч.2 ст.195 ГПК України тридцятиденний строк розгляду справи по суті сплив, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача та без подання відзиву на позову відповідно до приписів ч.9 ст.165 та п.1 ч.3 ст.202 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, з’ясувавши обставини, на які учасники посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив наступне.

Із розділу 3 Статуту обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» (далі – ОКП «Донецьктеплокомуненерго») видно, що до його складу входить, зокрема, виробнича одиниця обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" "Слов'янськтепломережа" (далі – ВО ОКП «ДТКЕ» «Слов'янськ-тепломережа»), яке не має статусу юридичної особи та діє згідно з положенням, затвердженим ОКП «Донецьктеплокомуненерго».

Пунктом 3.3 Статуту ОКП «Донецьктеплокомуненерго» передбачено, що керівництво структурними підрозділами здійснюють директори, що діють на підставі довіреності, яка видається генеральним директором ОКП «Донецьктеплокомуненерго».

Як вбачається із пунктів 1.1, 1.2, 1.3 Положення про ВО ОКП «ДТКЕ» «Слов'янськ-тепломережа» (яке 01.03.2001 року затверджене ОКП «Донецьктеплокомуненерго») ВО ОКП «ДТКЕ» «Слов'янськтепломережа» не є юридичною особою і входить до складу ОКП «Донецьктеплокомуненерго», діє на господарських засадах, здійснює виробничу діяльність з метою найбільш повного та якісного задоволення споживачів щодо забезпечення постачання теплової енергії, іншими видами послуг у межах прав, наданих обласним підприємством.

Відповідно до п.5.4 зазначеного Положення: «…з метою оперативного та своєчасного рішення питань стягнення дебіторської заборгованості, погашення кредиторської заборгованості виробничим одиницям видається доручення на 1 рік з подальшим продовженням його дії, згідно якого ВО має право … подавати в арбітражні та судові органи позови, направляти відзиви на позовні заяви, звертатися із заявами про перевірку рішень, ухвал, постанов суд в касаційному порядку та порядку нагляду, здійснювати інші процесуальні дії, передбачені АПК та ЦПК України з наданням всіх процесуальних прав сторони по справі, з правом підпису претензій, позовів, кредитних договорів, договорів застави майна, інших договорів, додатків, змін до них, а також процесуальних документів…»

27 грудня 2016 року ОКП «Донецьктеплокомуненерго» видало довіреність №юр/3468, якою уповноважила директора ВО ОКП «ДТКЕ» «Слов'янськтепломережа» ОСОБА_3 від імені ОКП «Донецьктеплокомуненерго» та в інтересах ВО ОКП «ДТКЕ» «Слов'янськтепломережа» приймати заходи, серед іншого, подавати у місцеві, апеляційні та вищі спеціалізовані позовні заяви, заяви про видачу (скасування) судового наказу та інші документи процесуального характеру, користуватися процесуальними правами сторін у справі, передбаченими ст.22 ГПК України, з правом підпису претензій, заяв про видачу судових наказів, позовів, а також усіх процесуальних документів. Дана довіреність дійсна до 31.12.2017 року.

Відтак, суд констатує, що директор ВО ОКП «ДТКЕ» «Слов'янськтепломережа» має право на звернення до господарського суду з даним позовом, оскільки діє від імені ОКП «Донецьктеплокомуненерго» та в інтересах ВО ОКП «ДТКЕ» «Слов'янськтепломережа».

01 серпня 2005 року між ВО ОКП «ДТКЕ» «Слов'янськтепломережа» (постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (споживач) укладено договір №103 на постачання теплової енергії (далі – договір №103).

Тоді ж, 01.08.2005 року, між сторонами укладено зміни до договору №103.

У відповідності до статті 204 Цивільного кодексу України: «Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.»

Сторонами не надано, а у матеріалах справи відсутні докази розірвання або визнання договору №103 недійсним.

Згідно із п.1.2 договору №103 позивач бере на себе зобов’язання постачати відповідачеві теплову енергію для всіх об’єктів загальною площею 45,6 м. кв., а відповідач зобов’язується оплачувати теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором. У залежності від тарифів на енергоносії (газ, електроенергію, воду) тариф може змінюватись в більшу чи меншу сторону без погодження із відповідачем.

Приміщення є вбудованим в житловий будинок по вул. Лозановича, 14 (п.1.5 договору). У той же час сторони у реквізитах сторін договору №103 уточнили, що приміщення розташоване по вул. Лозановича, 14/23 у м. Слов’янськ.

Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З огляду на вищевикладене, дослідивши договір №103, суд встановив, що даний договір є укладеним, оскільки між сторонами існувала домовленість, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, досягнуто згоди з усіх істотних умов договору.

Цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.08.2006 року (п.10.1 договору №103).

Натомість у відповідності до пункту 10.4 договору №103: «Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін».

Оскільки сторони не надали, а у матеріалах справи відсутні письмові заяви про розірвання договору від 01.08.2005 року №103, то строк його дії вважається продовженим з 01.08.2015 року до 01.08.2016 року, з 01.08.2016 року – до 01.08.2017 року та з 01.08.2017 року – до 01.08.2018 року, тобто договір №103 не припинив свою дію протягом заявленого позивачем періоду надання послуг (квітень, жовтень-грудень 2016 року, січень-квітень, жовтень, листопад 2017 року).

Пунктом 2.1 договору №103 передбачено, що теплова енергія постачається відповідачу в обсягах згідно договору на опалення та вентиляцію – в період опалювального сезону, гаряче водопостачання – протягом року.

У свою чергу судом розглядається спір в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані в період опалювального сезону послуги теплопостачання.

Так, п.1.3 договору №103 передбачено, що початок і тривалість опалювального періоду встановлюється рішенням Облдержадміністрації, міської влади. Нормативна тривалість опалюваного періоду 186 днів. За понаднормову тривалість опалювального періоду сторони виконують розрахунки за фактичний термін споживання теплової енергії.

У п.3 ч.3 ст.16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) зазначено, що комунальні послуги надаються споживачам безперебійно, виключно за винятком часу перерв на міжопалювальний період для систем опалення, рішення про початок та закінчення якого приймається виконавчими органами відповідних місцевих рад або місцевими державними адміністраціями виходячи з кліматичних умов згідно з правилами та іншими нормативними документами.

Водночас п.5 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року №630, встановлено, що: «Рішення про початок та закінчення опалювального сезону приймається виконавчими органами відповідних сільських, селищних та міських рад або місцевими державними адміністраціями виходячи з кліматичних умов згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації, нормами санітарного законодавства та іншими нормативними документами».

У матеріалах справи наявні рішення виконавчого комітету Слов’янської міської ради від 24.09.2015 №301 та від 06.04.2016 року, з яких вбачається, що опалювальний період 2015-2016 років у м. Слов’янську для відповідача розпочався з 15.10.2015 року (а. с. 42) та закінчився 08.04.2016 року (а. с. 43), рішення виконавчого комітету Слов’янської міської ради від 21.09.2016 року №662 та від 15.03.2017 року №207 про те, що опалювальний період 2016-2017 років у м. Слов’янську для відповідача розпочався з 15.10.2016 року (а. с. 44) та закінчився 09.04.2017 року (а. с. 43), та рішення виконавчого комітету Слов’янської міської ради від 20.09.2017 року №632 про початок опалюваного періоду 2017-2018 року для відповідача з 16.10.2017 року (а. с. 46).

При цьому, будинок по вул. Лозановича, 14 у м. Слов’янськ було підключено до системи централізованого опалення 15.10.2016 року у зв’язку із початком опалювального періоду 2015-2016 років, 16.10.2016 року у зв’язку із початком опалювального періоду 2016-2017 років та 16.10.2017 року у зв’язку із початком опалювального періоду 2017-2018 років, що підтверджується складеними представниками позивача та КП «ЖЕК №1» актами про підключення об’єкта до системи централізованого опалення від 15.10.2015 року, 16.10.2016 року та 16.10.2017 року відповідно.

Пунктом 5.1 договору №103 сторони узгодили, що: «Облік споживання теплової енергії проводиться приладами обліку/розрахунковим способом/ (зазначити потрібне).»

Враховуючи, що у матеріалах справи відсутні докази встановлення у опалювальному приміщенні або будинку по вул. Лозановича, 14 у м. Слов’янськ приладів обліку теплової енергії, то його слід здійснювати розрахунковим способом.

Всі зміни та доповнення до договору діють тільки якщо вони виконані в письмовій формі і будуть автоматично прийняті, якщо сторона, яка одержала їх не виказала своє відмови за 20 днів з моменту їх одержання (пункт 8.2 договору №103).

На підтвердження погодження між сторонами обсягів на потреби опалення відповідачу позивач вказує, що у відповідності до згаданого вище пункту договору №103 надіслав відповідачу додаток до договору №103 «Розподіл теплової енергії в Гігакалоріях помісячно» (а. с. 21), лист від 14.01.2013 року №09/150 (а. с. 103), що підтверджується реєстром поштових відправлень за січень 2013 року (а. с.104). Відтак, оскільки відповідач не виказав своєї відмови проти них, то такі автоматично обсяги споживання теплової енергії ним прийняті.

Проте, суд відхиляє доводи позивача, що сторонами погоджено планові обсяги постачання теплової енергії, оскільки наявний у матеріалах справи додаток до договору №103 «Розподіл теплової енергії в Гігакалоріях помісячно» не підписаний відповідачем. При цьому, лист позивача від 14.01.2013 року №09/150 та реєстр поштових відправлень за січень 2013 року не приймаються до розгляду судом з підстав, зазначених в ухвалі від 15.02.2018 року (а. с. 107-108).

Разом з тим, ч.1 ст. 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 18 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (в редакції на момент виникнення спірних відносин) місцева державна адміністрація визначає і встановлює норми споживання у сфері житлово-комунальних послуг, здійснює контроль за їх дотриманням.

Так, розпорядженням голови Донецької обласної державної реєстрації від 15.11.2012 року №833 «Про внесення змін розпорядження голови облдержадміністрації від 06.04.2011 року №185» (а. с. 40-41) встановлено, що річна норма споживання теплової енергії на централізоване опалення 1 м. кв. площі для споживачів становить 0,16043 Гкал/м. кв., в тому числі жовтень - 0,00770 Гкал/м. кв., листопад – 0,02300 Гкал/м. кв., грудень, - 0,03086 Гкал/м. кв., січень – 0,03420 Гкал/м. кв., лютий – 0,03147 Гкал/м. кв., березень – 0,02641 Гкал/м. кв. та квітень – 0,00679 Гкал/м. кв.

З огляду на зазначене, суд вважає, що при нарахуванні обсягів поставленої позивачем відповідачу теплової енергії правомірним є застосування норм споживання теплової енергії, передбаченими вищезазначеним розпорядженням голови Донецької обласної державної реєстрації.

Таким чином, із рахунків позивача вбачається, що за спірний період останній поставив відповідачу теплової енергії у загальному обсязі 8,715508 Гкал, у тому числі квітень 2016 року – 0,16513 Гкал, жовтень 2016 року – 0,33047 Гкал, листопад 2016 року – 1,0488 Гкал, грудень 2016 року – 1,407216 Гкал, січень 2017 року – 1,55952 Гкал, лютий 2017 року – 1,435032 Гкал, березень 2017 року – 1,20430 Гкал, квітень 2017 року – 0,18577 Гкал, жовтень 2017 року – 0,33047 Гкал, листопад 2017 року - 1,0488 Гкал.

Перевіривши порядок нарахування позивачем обсягів спожитої відповідачем теплової енергії, суд вважає його правомірним та обґрунтованим.

Згідно із п. 6.1 договору №103 у редакції змін до нього від 01.08.2005 року (а. с. 20) розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться згідно пред’явлених рахунків, надісланих рекомендованим листом або врученим під особистий підпис представниками відповідача.

Розрахунковим періодом є календарний місяць (пункт 6.2 договору №103).

У відповідності до п. 6.3 договору №103 передбачено, що відповідач за 5 днів до початку розрахункового періоду сплачує позивачу 100% вартість зазначеної в договору кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця.

Згідно із п. 6.5 договору №103 відповідач, що не має приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначають згідно з договірним навантаженням, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел позивача та кількості годин (діб) роботи теплоспоживального обладнання відповідача в розрахунковому періоді згідно діючих «Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні» КГМ 204 України 244-94. Різниця між заявленою та фактично спожитою тепловою енергією сплачується не пізніше 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідач виконує звірку розрахунків за спожиту теплову енергію з підписанням акту звірки щомісяця (пункт 6.6 договору №103).

Крім того, пунктом 3.2.2 договору №103 передбачено, що відповідач зобов’язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і терміни, які передбачені договором.

Враховуючи колізію норм договору №103 у частині строків оплати вартості поставленої теплової енергії та той факт, що саме на відповідача договором покладено обов’язок самостійно розраховувати обсяг і вартість спожитої ним теплової енергії, суд дійшов висновку, що останнім днем остаточного розрахунку за поставлену теплову енергію розрахункового місяця є 15 число місяця, наступного за розрахунковим.

Отже, з 16 числа місяця, наступного за розрахунковим, у позивача виникає право вимагати від відповідача сплати вартості поставленої теплової енергії у розрахунковому місяці.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Аналогічно ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Так, згідно встановлених Національною комісією, що здійснює державне регулювання у серах енергетики та комунальних послуг (далі – НКРЕКП) позивач розрахував, що загальна вартість поставленої ним відповідачу теплової енергії становить 14971,36 грн., у тому числі квітень 2016 року – 272,10 грн., жовтень 2016 року – 485,29 грн., листопад 2016 року – 1540,19 грн., грудень 2016 року – 2464,28 грн., січень 2017 року – 2374,44 грн., лютий 2017 року – 2563,79 грн., березень 2017 року – 2295,50 грн., квітень 2017 року – 354,11 грн., жовтень 2017 року – 629,90 грн., листопад 2017 року – 1991,76 грн.

Як вже зазначено вище, у ч.1 ст. 632 Цивільного кодексу України зазначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У свою чергу, відповідно до п.13 ч.1 ст. 13 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг НКРЕКП встановлює державні регульовані ціни і тарифи на товари (послуги) суб’єктів природних монополій та інших суб’єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики.

Також сторони дійшли згоди, що у залежності від тарифів на енергоносії (газ, електроенергію, воду) тариф може змінюватись в більшу чи меншу сторону без погодження із відповідачем (пункт 1.2 договору №103).

Перевіривши порядок нарахування вартості поставленої відповідачу теплової енергії, суд зазначає, що позивачем допущено арифметичну помилку у розрахунках, оскільки вартість спожитої відповідачем теплової енергії за грудень 2016 року становить 2374,44 грн., а за січень 2017 року – 2464,28 грн., що підтверджується рахунками позивача (а. с. 29, 31). При цьому, розрахунок вартості теплової енергії позивачем здійснено у відповідності до тарифів, встановлених НКРЕКП.

Відповідно до положень статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Натомість відповідач свої зобов’язання за договором №103 у частині оплати вартості поставленої позивачем теплової енергії не виконав, докази протилежного у матеріалах справи відсутні.

Разом з тим, суд звертає увагу позивача, що судом розглядуються позовні вимоги (в тому числі чи порушене право позивача) станом на момент звернення до суду із позовом.

Як видно із матеріалів справи, позивач звернувся до суду із позовом 13.12.2017 року, що підтверджується відбитком штемпеля відділення поштового зв’язку на конверті (а. с. 87) та, серед іншого, просить стягнути з відповідача вартість поставленої у листопаді 2017 року теплової енергії у сумі 1991,76 грн.

У той же час, як встановлено судом вище, тільки з 16 числа місяця, наступного за розрахунковим, у позивача виникає право вимагати від відповідача сплати вартості поставленої у розрахунковому місяці теплової енергії.

Оскільки позивачем не подавалось заяви про збільшення розміру позовних вимог, то суд констатує, що станом на день подання позову у позивача не порушено право на отримання вартості поставленої відповідачу у листопаді 2017 року теплової енергії, а тому позов належить задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача 12979,60 грн. заборгованості за надані послуги з теплопостачання, а у решті стягнення основної заборгованості (1991,76 грн. за листопад 2017 р.) – відмовити.

Згідно із ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За неналежне виконання своїх обов’язків по сплаті вартості поставленої теплової енергії позивач нарахував відповідачеві 1231,44 грн. інфляційних втрат з травня 2016 року по жовтень 2017 року та 351,64 грн. 3% річних з 01.05.2016 року по 31.12.2017 року.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат позивача, суд зазначає, що відповідно до зробленого судом розрахунку (міститься в матеріалах справи) розмір інфляційних втрат є дещо більшим, однак, оскільки суд не може з власної ініціативи виходити за межі позовних вимог, то з відповідача на користь позивача належить стягнути 1231,44 грн. інфляційних втрат.

Натомість при розрахунку 3% річних позивач не враховував, що право вимоги у нього виникає лише з 16 числа місяця, наступного за розрахунковим, внаслідок чого неправомірно включив до розрахунку період з 01 по 15 травня 2016 року. Крім того, станом на дату звернення до суду із позовом у позивача не виникло право на стягнення з відповідача 3% річних за період з 14 по 31 грудня 2017 року.

Таким чином, згідно зробленого судом розрахунку 3% річних (міститься в матеріалах справи) за період з 16.05.2016 року по 13.12.2017 року з відповідача на користь позивача слід стягнути 310,36 грн. 3% річних. Відтак у частині стягнення з відповідача 41,28 грн. 3% річних належить відмовити.

Судові витрати у силу положень статті 129 ГПК України покласти на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись пунктом 9 частини 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, статтями 2, 4, 5, 20, 129, 194, 196, 219, 222, 232, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (59200, Чернівецька обл., Вижницький район, м. Вижниця, вул. Українська, 4, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» (84307, Донецька обл., м. Краматорськ, пров. Земляний, 2, код ЄДРПОУ 03337119)в особі виробничої одиниці обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» «Слов'янськтепломережа» (84112, Донецька обл., м. Слов’янськ, вул. Шовковична, 5, код ЄДРПОУ ВП: 05540965, р/р 26006962494214 у ПАТ «Перший Український ОСОБА_4» Україна, МФО 334851, код ОКПО 26221744, одержувач: ВО ОКП «Донецьктеплокомуненерго» «Слов'янськтепломережа») 12979,60 грн. заборгованості за надані послуги з теплопостачання, 1231,44 грн. – інфляційних втрат, 310,36 грн. – 3% річних та 1403,51 грн. – відшкодування судового збору.

3. У решті позовних вимог відмовити.

4. З набранням судовим рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Повне рішення складено та підписано 05 березня 2018 року.

Суддя І.В. Марущак