Постанова № 72598053, 01.03.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №334/3605/17 Головуючий у 1 інстанції Ісаков Д.О.

Провадження № 22-ц/778/1098/18 Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.

ОСОБА_2

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Великобілозерської сільської ради Запорізької області на рішення Ленінського районного суду м. Заопріжжя від 22 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Великобілозерської сільської ради Запорізької області про стягнення заборгованості по заробітній платі,-

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Великобілозерської сільської ради Запорізької області про стягнення заборгованості по заробітній платі.

В позові зазначала, що з 01.05.2004 року вона працює у Великобілозерській сільській раді Великобілозерського району Запорізької області, на посаді юрисконсульта, за сумісництвом.

Їй була встановлена заробітна плата в розмірі, не меншому ніж мінімальна заробітна плата на відповідний період. До березня 2017 року вона отримувала заробітну плату у встановленому розмірі, з березня відповідач припинив виплачувати заробітну плату. При зверненні до відповідача щодо вирішення питання з погашення заборгованості, була отримана відповідь про відсутності грошових коштів.

На час звернення до суду заборгованість з заробітної плати склала 9600 грн. за березень, квітень, травень 2017р. (3200 грн. х 3 = 9600 грн.).

Позивачем були уточнені позовні вимоги та визначена заборгованість за шість місяців (за березень, квітень, травень, червень, липень, серпень 2017р. (3200 грн. х 6). у сумі 19200 грн.

Посилаючись на викладені обставини, просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі у сумі 19200 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2017 року позов задоволено.

Стягнуто з Великобілозерської сільської ради Запорізької області на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі за період з березня 2017 року по серпень 2017 року у сумі 19 200 грн.

Стягнуто з Великобілозерської сільської ради Запорізької області в дохід держави судовий збір у сумі 640 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Великобілозерська сільська рада Запорізької області подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати нечинним рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилається на те, що висновок суду є помилковим, що доданий до позовної заяви Договір від 04 січня 2016 року є трудовим оскільки він протирічить змісту і формі трудового контракту з працівником. За своєю формою і суттю він є цивільно-правовою угодою і не регулюється нормами трудового законодавства на які позивач посилається у своєму позові.

Позивачем у справі ОСОБА_3 надано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначає, що відповідачем не надано доказів того, що між сторонами був укладений саме цивільно-правовий, а не трудовий договір. Судом ухвалене законне рішення про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем заявлених вимог щодо стягнення заборгованості по заробітній платі.

Вказані висновки суду узгоджуються з встановленими фактичними обставинами справи та відповідають вимогам норм матеріального права.

Встановлено, що 04.01.2016р. сторонами, був укладений письмовий трудовий договір відповідно до п.1 якого на відповідача були покладені обов’язки проводити претензійно-позовну роботу, представляти інтереси сільської ради у судах, надавати письмові та усні консультації щодо змін у діючому законодавстві, підготовка документів правового характеру, тощо.

Відповідно до п.2 договору позивачу була встановлена заробітна плата в розмірі, не меншому ніж мінімальна заробітна плата на відповідний період. До березня 2017 року позивач отримувала заробітну плату у встановленому розмірі, про що свідчить довідка про заробітну плату, яка була складена та видана відповідачем (вих.№37 від 21.04.2017р.) з березня відповідач припинив виплачувати заробітну плату. Позивач звернулась до секретаря Великобілозерської сільської ради зі службовими записками від 03.04.2017року і 13.04.2017р., в яких просила надати довідку про заробітну плату та вжити заходи щодо виплати заробітної плати. Проте, заборгованість з заробітної плати не була сплачена відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Судом вірно зазначено, що працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Відповідно до ст.23 КЗпП трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Згідно ч.1 ст.24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; ) при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім; при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Відповідно до ст. 102-1 КзПП України і ст.19 Закону України «Про оплату праці».працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу .

Згідно ст. 115 КЗпП України заробітна плата повинна виплачуватися працівникам регулярно, не рідше 2-х разів на місяць.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідальність за збереження службових документів та інформації, яку вони містять, (у тому числі і кадрової) несе керівник установи; закон не забороняє прийняти на роботу працівника за посадою (професією), не передбаченою штатним розписом, уклавши з ним трудовий договір у порядку, передбаченому ст.24 КЗпП; фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилася за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу; на осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи. Те, що позивач працювала з відома власника встановлено судом: позивач отримала довіреність на представництво інтересів Великобілозерської сільської ради за підписом сільського голови ОСОБА_4, про проведену правову роботу надавала звіти, отримувала заробітну плату з 01.01.2016 року до березня 2017 року.

Відповідно до ст. 102-1 КзПП України працівники , які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. Отже, виплата заробітної плати працівнику за сумісництвом має бути здійснена за фактично відпрацьований період (фактично виконану роботу).

Статтею 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

З огляду наведеного судова колегія вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку зібраним у справі доказам, достатньо повно встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що наданий позивачем договір не є трудовим, а є цивільно-правовою угодою є безпідставним та спростовується матеріалами справи, оскільки з наданих до суду письмових доказів (договір від 04.01.2017р.,звіти про виконану правову роботу з травня по серпень 2017 року, довіреність на представництво інтересів Великобілозерської сільської ради від 14.03.2017 року з терміном дії до 31.12.2019року, довідка від 28.09.2016року вих№02-14/769 про те, що позивач працює юрисконсультом у Великобілозерській сільській раді, довідка про заробітну плату за 2016рік, вих. №2 від 05.01.2017р.) вбачається, що позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем, отримувала заробітну плату протягом 2016 року до березня 2017року. Заборгованість з заробітної плати за шість місяців складає (за березень, квітень, травень, червень, липень, серпень 2017р. (3200 грн. х 6). у сумі 19200 грн, що повністю узгоджується з п.2 Договору, в якому зазначено, що Працедавець зобов’язується щомісяця, до 30 числа кожного місяця, сплачувати Працівнику заробітну плату у розмірі, не меншому, ніж мінімальна заробітна плата, яка встановлена законодавством та діє на момент здійснення оплати.

Відповідно до ст.8 ЗУ «Про державний бюджет на 2017 рік» розмір мінімальної заробітної місячної плати складає 3200 грн.

Не можуть бути прийняті до уваги доводи апеляційної скарги, що трудові відносини не виникли між позивачем і відповідачем через відсутність у відповідача кадрової документації про прийняття на роботу позивача, табелю обліку робочого часу, присяги службовця органу місцевого самоврядування, а також через відсутність у штатному розписі посади юрисконсульта, відсутність запису у трудовій книзі про роботу у Великобілозерській сільській ради оскільки вони не узгоджуються з нормами діючого законодавства.

Питання ведення і відповідальності за зберігання кадрової документації в органах місцевого самоврядування встановлений Правилами організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015р. №1000/5. (далі – Правила). Відповідно до п.7. Правил організація діловодства в установах покладається на самостійні структурні підрозділи з діловодства (документаційного забезпечення), загальні відділи, канцелярії тощо або особу, відповідальну за діловодство в установі, - секретаря, діловода (далі - служба діловодства). Організація діловодства в структурних підрозділах установ покладається на спеціально призначену для цього особу, у посадовій інструкції якої зазначаються ці обов’язки. Установи організовують діловодство відповідно до затвердженої інструкції з діловодства установи. Відповідно до п.6. Правил керівник установи відповідає за збереженість службових документів та інформації, яку вони містять, функціонування системи захисту документаційного фонду від незаконного доступу, втрату і несанкціоноване знищення документів, порушення правил користування документами. За зміст, якість підготовки та оформлення на належному рівні документів, а також організацію діловодства та зберігання документів у структурних підрозділах відповідають їх керівники.

Відповідно до ст.2 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001р. посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Стаття 10 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування» містить перелік посад органів місцевого самоврядування, на які прийняття на службу здійснюється на конкурсній основі чи за іншою процедурою.

Відповідно до ч. 3 ст. 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Відповідно до п.2 Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету» №57 від 28.01.2002р., зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01.02.2002р. № 86/6374 З метою приведення у відповідність до норм Бюджетного кодексу України, встановлена форма штатного розпису, якому не відповідає наданий відповідачем штатний розпис Великобілозерської сільської ради на 2016 рік.

Згідно з вимогами ст.48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів.

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58, на осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи.

З огляду наведеного судова колегія вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку зібраним у справі доказам, достатньо повно встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

Відповідно ж до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Великобілозерської сільської ради Запорізької області залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 06 березня 2018 року

Головуючий:

Судді: