Постанова № 72596987, 28.02.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2018 р. Справа № 907/370/17

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд, у складі колегії суддів:

головуючого (судді – доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.

ОСОБА_1,

при секретарі судового засідання Процевич Р.Б.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність від 14.04.2016);

розглянув апеляційну скаргу Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради №24.01-12/2457 від 06.11.2017,

на рішення господарського суду Закарпатської області від 17.10.2017, головуючий-суддя: Пригара Л.І., судді: Васьковський О.В., Ремецькі О.Ф., м. Ужгород, (повний текст рішення складено – 23.10.2017),

за позовом Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, м. Ужгород,

до відповідача приватного підприємства «Вітана», м. Ужгород,

про зобов’язання демонтувати засоби зовнішньої реклами,

ВСТАНОВИВ:

департаментом міського господарства Ужгородської міської ради заявлено позов до приватного підприємства «Вітана» про зобов’язання демонтувати засоби зовнішньої реклами, а саме, рекламні щити «біл-борд» на паркані по вулиці Волошина, 4-6 у кількості 2-х одиниць, посилаючись на те, що у відповідача 07.11.2011 закінчився дозвіл на розміщення рекламних щитів і в подальшому продовжений не був, внаслідок чого виконкомом Ужгородської міської ради було прийнято рішення № 281 від 09.09.2015 року “Про демонтаж об’єктів зовнішньої реклами” в примусовому порядку.

Підставою позову зазначає ст.ст. 1, 12, 13, 16, 27 Закону України «Про рекламу», ст.ст. 16, 34, 42 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», п. 2-4, 24 Типових правил розповсюдження зовнішньої реклами, затверджених постановою КМУ №2067 від 29.12.2003, п.6.1 Порядку розміщення зовнішньої реклами у м. Ужгороді затвердженого рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради №164 від 30.05.2012, пп.6.10.34 Правил благоустрою міста Ужгорода.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 17.10.2017 відмовлено в задоволенні даного позову.

Вказане рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що хоча в силу п.6.1 Порядку розміщення зовнішньої реклами у м. Ужгороді затвердженого рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради №164 від 30.05.2012 Департамент є уповноваженим органом на звернення до суду, проте останнім не доведено належними та допустимими доказами здійснення відповідачем як рекламодавцем та/або розповсюджувачем реклами дій, за порушення яких передбачена відповідальність в порядку вимог Закону України “Про рекламу”.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким задоволити позов.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, при цьому суд прийшов до неправильного висновку, що департамент міського господарства є неналежним відповідачем по справі, посилаючись на п. 2.1.10 Положення про департамент міського господарства затвердженого рішенням Ужгородської міської ради від 10.03.2016 №146, а тому має право на звернення до суду.

Неправильним є також і висновок, що засоби зовнішньої реклами (біл-борд рекламний щит) – вид зовнішньої реклами у вигляді щита, що встановлюється зазвичай уздовж вулиць, трас є огорожею, оскільки вказане не відповідає дійсності.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів розміщення реклами, її розповсюдження чи встановлення рекламних засобів, які потребують дозволу. Не надано доказів, що у відповідача наявні спеціальні конструкції для розміщення зовнішньої реклами, оскільки у відповідача є тільки огорожа, розташована на належній відповідачу земельній ділянці.

Позивачем не дотримано порядок звернення уповноваженим органом до розповсюджувача реклам із вимогою усунення порушення у встановлений строк і відповідного подання інформації відповідному територіальному органу Держпродспоживслужбі в порядку визначеному Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами.

Позивач не наділений повноваженнями звертатись до суду, ним не вказано, яке його право порушено. Справа не підсудна господарському суду.

В судове засідання 28.02.2018 представник позивача не з’явився, причин неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлений про дату, час і місце цього засідання, а тому його неявка у судове засідання не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши наявні в справі матеріали, давши оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, скасування рішення господарського суду Закарпатської області від 17.10.2017 та закриття провадження в даній справі, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що предметом спору є позовні вимоги Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради про демонтаж засобів зовнішньої реклами, а саме, рекламних щитів «біл-бордів» на паркані у кількості 2-х одиниць, що розміщені на земельній ділянці по вулиці Волошина, 4-6 у м. Ужгород ПП «Вітана», що належить відповідачу на речовому праві власності, що підтверджено інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку (а.с.27).

Розглядаючи позовні вимоги, пов'язані з демонтажем рекламних конструкцій, господарський суд зобов'язаний з'ясувати, в чому саме полягають повноваження органу, що звернувся з позовом, чи вмотивовано позов посиланням на відповідні повноваження позивача та чи виник спір у господарських правовідносинах сторін.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виконавчі органи рад - це органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Нормами статті 31 України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать надання відповідно до законодавства дозволу на спорудження об'єктів містобудування незалежно від форм власності, а також державного контролю дотримання законодавства, затвердження містобудівної документації при плануванні і забудові відповідних територій зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об'єктів.

Постановою Кабінету Міністрів України за № 2067 від 29 грудня 2003 року затверджено Типові правила розміщення зовнішньої реклами (далі – Правила), які регулюють відносини, що виникають у зв’язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами.

Згідно з пунктом 45 Правил контроль за їх додержанням здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад та інші органи відповідно до законодавства, уповноважені особи яких відповідно до пункту 46 цих Правил у разі порушення порядку розповсюдження та розміщення реклами звертаються до розповсюджувача зовнішньої реклами з вимогою усунення порушень у визначений строк.

Виходячи із наведеного, вбачається, що виконавчий комітет органу місцевого самоврядування, як орган, який надає дозвіл на розміщення зовнішньої реклами та здійснює контроль за дотриманням правил її розміщення, у межах своїх повноважень може приймати рішення про усунення порушень таких правил, зокрема і рішення про зобов’язання розповсюджувача реклами до демонтажу протягом певного строку рекламного засобу, установленого без відповідного дозволу. Така правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2013 року в справі № 21-18а13.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень.

В силу пункту 5 статті 16 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" на об'єктах благоустрою забороняється самовільно встановлювати об'єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо.

Відповідно до частини другої статті 17 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" громадяни у сфері благоустрою населених пунктів зобов'язані дотримуватися правил благоустрою території населених пунктів.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 13 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", до об'єктів благоустрою населених пунктів належать: 1) території загального користування: а) парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; б) пам'ятки культурної та історичної спадщини; в) майдани, площі, бульвари, проспекти; г) вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; ґ) пляжі; д) кладовища; е) інші території загального користування; 2) прибудинкові території; 3) території будівель та споруд інженерного захисту територій; 4) території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору. До об'єктів благоустрою можуть належати також інші території в межах населеного пункту.

У постанові Верховного суду України від 25 березня 2014 року в справі № 21-23а14 зазначено, що за змістом пунктів 24, 32 Правил виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов'язаних з розташуванням рекламного засобу. Плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, – на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).

Таким чином, апеляційний господарський суд зазначає, що дозвіл на розміщення реклами не породжує господарсько-правових зобов’язань для сторін, а надає лише право на розміщення зовнішньої реклами за умови одержання дозволу, що видається органом місцевого самоврядування, в межах визначених законом компетенцією при здійсненні публічних функцій( як ліцензійних, в тому числі дозвільних процедур).

Дія дозволу на розміщення зовнішньої реклами обмежена у часі та поширюється на певну територію, будівлю, споруду, від власників яких або уповноважених ними органів одержано згоду. На це звернув увагу Верховний Суд України у своїй Постанові від 25.03.2014 №21-23а14.

Отже, у випадку якщо позивач не є власником земельної ділянки та виступає як орган, наділений власними повноваженнями щодо нагляду за дотриманням законодавства що регулює розміщення зовнішньої реклами, і даний позов подано з метою здійснення відповідних владних повноважень та на виконання публічних функцій щодо регулювання містобудівної діяльності (ст. 31 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні") судам слід вирішити питання того, чи підвідомчий цей спір господарським судам.

Відповідно до Порядку розміщення зовнішньої реклами у м. Ужгороді, затвердженого рішенням виконкому Ужгородської міської ради за № 164 від 30.05.2012, Департамент міського господарства Ужгородської міської ради визначений робочим органом, який уповноважений Ужгородською міською радою регулювати діяльність з розміщення зовнішньої реклами, а відділ муніципальної поліції та правопорядку Ужгородської міської ради уповноважений на здійснення контролю за дотриманням порядку у сфері розміщення зовнішньої реклами на території м. Ужгород.

Суд першої інстанції в своєму рішенні дійшов до висновку, що в даному випадку Департамент міського господарства Ужгородської міської ради звернувся з даним позовом не як суб'єкт владних повноважень, а як юридична особа для захисту майнових та немайнових прав та інтересів, проте даний висновок суду не ґрунтується на встановлених обставинах по справі.

Таким чином, враховуючи, що ПП «Вітана» (відповідач) є власником земельної ділянки по вулиці Волошина, 4-6 у м. Ужгород на якій розміщена спірні рекламні щити «біл-борд» у кількості 2-х одиниць, позивач не може здійснювати захист свого майнового права щодо земельної ділянки, оскільки остання позивачу не належить, апеляційним судом не встановлено, що майнове право позивача діями відповідача порушено.

Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій, в межах визначеної компетенції, що і встановлено апеляційним судом в цій справі. Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією України чи законами України завдань.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2136-VIII від 13.07.2017), адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов’язує надавати такі послуги виключно суб’єкта владних повноважень, і спір виник у зв’язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.

Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду (частина третя статті 19 КАС України).

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб’єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу, що в даному випадку і встановлено апеляційним господарським судом.

Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору, слід враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

У відповідності до вимог ч.1 статті 20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи…

Отже, Львівським апеляційним господарським судом встановлено, що дана справа за предметною юрисдикцією не розглядається господарськими судами.

Апеляційним судом враховано, що і на час подання позову, під час дії попередньої редакції ГПК України, даний спір не підлягав вирішенню в порядку господарського судочинства.

Оскільки судом першої інстанції не наведено, апеляційним судом не встановлено, що діями відповідача порушено будь-яке майнове право позивача або територіальної громади, яке б підлягало захисту в порядку господарського судочинства, то провадження в справі підлягає закриттю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Закриваючи провадження у справі на підставі цієї норми, Львівський апеляційний господарський суд, виходив з того, що даний спір виник із публічно-правових відносин у сфері здійснення органами місцевого самоврядування владних повноважень, на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень органу місцевого самоврядування, а тому відноситься до підвідомчості адміністративних судів.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, коли до вищенаведених правовідносин застосував норми цивільного законодавства, при цьому не навів нормативного обґрунтування приватно-правового характеру цих відносин.

Інші доводи апеляційної скарги не аналізуються, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Згідно з ч. 1 ст. 278 ГПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, рішення господарського суду Закарпатської області від 17.10.2017 у справі №907/370/17 підлягає скасуванню, провадження по справі закривається.

Апеляційна скарга Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради №24.01-12/2457 від 06.11.2017 підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому, апеляційний господарський суд вирішив залишити судовий збір за апелянтом, оскільки рішення місцевого господарського суду скасовано з інших підстав ніж наведені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 231, 278, 281-284 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

рішення господарського суду Закарпатської області від 17.10.2017 у справі №907/370/17 – скасувати.

Апеляційну скаргу Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради №24.01-12/2457 від 06.11.2017 – залишити без задоволення.

Провадження у справі №907/370/17 закрити.

Судовий збір залишити за апелянтом.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення в порядку, визначеному ст. 289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий (суддя-доповідач): С.М. Бойко

Судді: Т.Б. Бонк

ОСОБА_1

Дата складення повного судового рішення 02.03.2018.