Ухвала суду № 72596915, 06.03.2018, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua

___________________________

УХВАЛА

06 березня 2018 року Справа № 913/982/17

м.Харків Провадження №19/913/982/17

Господарський суд Луганської області у складі головуючого судді Марченко Ю.І., розглянувши заяву б/н та б/д Міністерства юстиції України про забезпечення позову Міністерства юстиції України (вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001)

до Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” (вул. Свердлова, 371, офіс 1 – А, м. Лисичанськ, Луганська область, 93113)

про стягнення 705 633 875 грн. 87 коп.

без повідомлення учасників справи

в с т а н о в и в:

Міністерство юстиції України звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» про стягнення збитків, завданих Державному бюджету України, в сумі 705 633 875 грн. 87 коп.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 21.12.17 відмовлено у задоволенні заяви №825/9.1-22/17/2 від 14.12.17 Міністерства юстиції України про забезпечення позову №825/9.1-22/17 від 14.12.17 про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування за рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Агрокомплекс проти України" (заява №23465/03).

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 22.12.17 відкрито провадження у справі та її розгляд призначено на 22.01.18.

У судовому засіданні від 22.01.2018 було оголошено перерву до 12.02.2018 о 14 годині 00 хвилин.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 24.01.2018 відмовлено у задоволенні заяви б/н та б/д Міністерства юстиції України про забезпечення позову №825/9.1-22/17 від 14.12.17 про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування за рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Агрокомплекс проти України" (заява №23465/03).

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 12.02.2018 заяву б/н та б/д Міністерства юстиції України про забезпечення позову у справі №913/982/17 за якою заявник просить суд забезпечити позов шляхом заборони вчиняти будь – які дії щодо відчуження нерухомого майна, належного на праві власності Приватному акціонерному товариству “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” код ЄДРПОУ 32292929, місцезнаходження: вул. Свердлова, 371, офіс 1 – А, м. Лисичанськ, Луганська область, 93113 повернути заявникові.

Ухвалою Господарського суду Луганської області продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів по 22.03.2018 і відкладено розгляд справи у підготовчому провадженні на 19.03.2018 о 14 години 00 хвилин.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 28.02.2018 вирішення питання про прийняття до розгляду заяви Міністерства юстиції України про забезпечення позову Міністерства юстиції України до Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” про стягнення 705 633 875 грн. 87 коп., відкладено до повернення до Господарського суду Луганської області матеріалів справи 913/982/17 з суду вищої інстанції.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.02.2018 апеляційну скаргу Міністерства юстиції України, м. Київ на ухвалу господарського суду Луганської області від 21.12.2017р. по справі №913/982/17 залишено без задоволення; ухвалу господарського суду Луганської області від 21.12.2017 по справі №913/982/17 залишено без змін.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.02.2018 апеляційну скаргу Міністерства юстиції України, м. Київ на ухвалу господарського суду Луганської області від 24.01.2018 по справі №913/982/17 залишено без задоволення; ухвалу господарського суду Луганської області від 24.01.2018р. по справі №913/982/17 залишено без змін.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням відсутності обставин, що викликали відкладення вирішення питання про прийняття до розгляду заяви Міністерства юстиції України про забезпечення позову, суд вважає за необхідне здійснювати подальший розгляд зазначеної заяви про забезпечення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 140 Господарського процессуального кодексу України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

05.03.2018 від відповідача – Приватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія», до суду надійшли заперечення №010000/100000-027 від 02.03.2018 на заяву про забезпечення позову з додатковими документами, за якими останній зазначає наступне.

Так, відповідачем зазначено, що позивач в своїй заяві посилається на Рішення ЄСПЛ від 06.10.2011 та Рішення ЄСПЛ від 25.07.2013, як на докази необхідності забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії щодо відчуження нерухомого майна.

В той же час, вказані рішення засновані на порушеннях державними органами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і статті 1 Першого протоколу до неї, ні в одному з яких підприємство відповідача не брало участі, виходячи з наступного.

Встановлені судом порушення полягали в тому, що національні суди України при незаконному втручанні в їх діяльність постановами від 27.06.2001 та від 29.10.2011 незаконно скасували остаточне судове рішення від 02.06.1998 і зменшили суму заборгованості державного нафтопереробного заводу «ЛиНОС» перед «Агрокомплекс» в 2,4 рази. У зазначених діях, суд встановив відсутність незалежності та неупередженості національних судів і порушення принципу юридичної визначеності. Окрім того, Приватне акціонерне товариство «ЛИНІК» було створено 16.12.2002, та не могло брати участь у вищевказаних справах.

Крім того, відповідачем зазначено, що Приватне акціонерне товариство «ЛИНІК» з моменту створення є юридичною особою приватної власності. В силу положень ст.ст. 19, 34 Конвенції, як приватно – правовий суб’єкт, підприємство відповідача не можу бути суб’єктом відповідальності за порушення Конвенції, встановлені Рішенням ЄСПЛ.

В той же час, відповідача вказує на те, що Приватне акціонерне товариство «ЛИНІК» не має та не мало грошових зобов’язань перед “Агрокомплексом» від виконання яких міг ухилитися; підприємство відповідача згадується в Рішеннях тільки у зв’язку з пакетом 90 983 077 акцій в статутному капіталі підприємства відповідача, які були використані в якості засобу оплати за мировою угодою від 21.11.2003 на користь «Агрокомплекс», укладеною з державним нафтопереробним заводом «ЛиНОС».

Крім того, відповідач звертає увагу, що позивач посилається на роздруківки Інтернет сторінок видання «Економічна правда» та «РБК», як на докази «продажу активів Компанії ЛИНІК».

Так, на думку відповідача, надані позивачем роздруківки жодним чином не підтверджує наявність підстав для накладення арешту на нерухоме майно відповідача, зокрема, реалізацію майна Приватного акціонерного товариства або підготовчі дії до його реалізації з огляду на наступне.

Відтак, роздруківки не містять взагалі ніяких відомостей, що мають відношення до відповідача – Приватного акціонерного товариства «ЛІНИК», що володіє Лисичанським нафтопереробним заводом, ані компанія «Роснефть», ані інші зазначені в роздруківці юридичні особи не є учасниками даної справи.

Вказані роздруківки містять відомості про те, що відбулося відчуження російською компанією «Роснефть» належних їй раніше роздрібних збутових активів на Україні, однак будь – яка зміна корпоративної структури володіння акціями (частками участі) відповідача ніяк не впливає на обсяг і склад майна відповідача, і отже як зазначає відповідач, не може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, прийнятого щодо відповідача.

Крім того, продаж активів «Роснефти» в Україні почалось в 2016 і не може мати відношення до позову Міністерства юстиції України, на підтвердження чого, відповідачем надана роздруківка Інтернет сторінки видання «Економічна правда» до статті за січень 2016 під назвою «Роснефть» продає мережу АЗС в Україні – ЗМІ».

Відповідач також звертає увагу, що доданий до заяви лист Приватного акціонерного товариства «ЛИНІК» №010000/100000-011 від 22.12.2017 містить вимогу відповідача про накладення арешту на все майно, рахунки і грошові кошти, що належать підприємству відповідача.

Однак, як зазначає відповідач, метою вказаного листа було зазначення недоцільності арешту рахунків і грошових коштів відповідача, що зможе паралізувати нормальну роботу підприємства.

Судом заперечення відповідача прийняті до розгляду та відповідні документи долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заява про забезпечення позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду заяви, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви, виходячи з наступного.

Міністерство юстиції України звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» про стягнення збитків, завданих Державному бюджету України, в сумі 705 633 875 грн. 87 коп.

27.02.2018 від позивача через канцелярію суду надійшла заява б/н та б/д про забезпечення позову, в якій він просить забезпечити позов Міністерства юстиції України в інтересах держави Україна до Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України, внаслідок виконання рішення Європейського суду з прав людини “Агрокомплекс проти України” у розмірі 705 633 875 грн. 87 коп., шляхом заборони вчиняти будь – які дії щодо відчуження нерухомого майна, належного на праві власності Приватному акціонерному товариству “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” (код ЄДРПОУ 32292929, місцезнаходження: вул. Свердлова, 371, офіс 1 – А, м. Лисичанськ, Луганська область, 93113)

Заява обґрунтована тим, що у разі задоволення позовних вимог, виконання рішення суду може стати неможливим, оскільки відповідач може здійснити продаж належного йому майна з метою уникнення виконання зобов’язання за рішенням суду. Крім того, на думку позивача, є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю, що значним чином ускладнить або унеможливить виконання рішення господарського суду у цій справі, у разі задоволення позовних вимог Міністерства юстиції України.

Позивачем зазначено, що необхідність забезпечення позову зумовлена тим, що у разі задоволення позовних вимог виконання рішення суду про повернення до Державного бюджету України 705 633 875, 87 грн. може стати неможливим, оскільки Приватне акціонерне товариство “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” може здійснити продаж належного йому майна.

Вважає, що є достатньо обґрунтовані припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю, що значним чином ускладнить або унеможливить виконання рішення господарського суду у цій справі у разі задоволення позовних вимог Міністерства юстиції України.

Враховуючи, що відповідач маючи негативний практичний досвід протиправного уникнення відповідальності перед кредиторами щодо відшкодування шкоди у великих розмірах, яке слід звернути, виникло саме за рішенням суду – ухвали Вищого арбітражного суду України від 02.07.1998, позивач не виключає можливості, що і в данному випадку відповідач не буде належним чином виконувати рішення суду у даній справі, зокрема шляхом відчуження своїх активів, продажу майна тощо.

Таким чином, позивач зазначає, що спроба відповідача уникнути відповідальності шляхом створення фіктивної схеми компенсації заборгованості перед кредитором «Агрокомплекс» підтверджена рішенням Європейського суду, у зв'язку з чим, на думку позивача, не виключено, що у даних відносинах з боку відповідача будуть також вживатися подібні неправомірні заходи щодо уникнення відповідальності.

За таких обставин, забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії щодо відчуження нерухомого майна Приватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія», надасть можливість належним чином забезпечити позов Міністерства юстиції України про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України, внаслідок виконання рішення Європейського суду з прав людини “Агрокомплекс проти України” у розмірі 705 633 875,87 грн.

Крім того, позивач зазначив, що з відкритих інформаційних джерел, зокрема, Інтернет ресурсів стало відомо, що після подання державою Україна в особі Міністерства юстиції України позову у даній справі, почався продаж активів підприємства відповідача (роздруківка з сайту Інтернет видання «Економічна правда, роздруківка з сайту «РБК»).

Відповідно до ст.136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ч.1 ст.137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов’язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов’язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об’єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Відповідно до п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або не виконання рішення господарського суду у разі не вжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв'язку із прийняттям таких заходів прав та охоронюваних інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості

Отже, враховуючи викладене, при вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Обґрунтовуючи викладені в заяві обставини про вжиття заходів щодо забезпечення позову, позивач вказує, що у разі задоволення позовних вимог, виконання рішення суду може стати неможливим, оскільки відповідач може здійснити продаж належного йому майна. Крім того, на думку позивача, є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю, що значним чином ускладнить або унеможливить виконання рішення господарського суду у цій справі, у разі задоволення позовних вимог Міністерства юстиції України.

Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 16 Цивільного кодексу України, передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Нормами ч.1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів

Приписами ч.ч.1, 2 ст. 20 Господарського кодексу України, встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно ч.2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, за приписами чинного законодавства, основною метою здійснення правосуддя є захист та відновлення порушеного права відповідної особи, яка звернулась до суду із відповідною позовною заявою.

В той же час, захист порушеного права або охоронюваного законом інтересу здійснюється судом із дотримання основних засад судочинства, за наявності достатніх правових підстав та відповідних належних доказів, які підтверджують ту чи іншу обставину.

Так, стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ч.ч.3, 4 вказаної статті, зазначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування

З урахуванням вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як вбачається із заяви Міністерства юстиції України про забезпечення позову б/н б/д, останнє додало до вказаної заяви лише копію довіреності на представника, документ про сплату судового збору, інформацію щодо наявного у відповідача нерухомого майна з відповідних Державних реєстрів, інформацію з сайту Інтернет видання “Економічна правда” щодо продажу активів “Роснєфті” в Україні, інформацію з сайту Інтернет видання “РБК” щодо продажу “Роснєфті” мережі автозаправок в Україні та копію листа ПРАТ “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” від 22.12.2017р. №010000/100000-011.

Згідно листа Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” від 22.12.2017р. №010000/100000-011 останнє повідомило міністра юстиції України, що відповідач отримав позов та заяву про забезпечення позову в даній справі, у зв’язку із чим просив врахувати ті обставини, що ПРАТ “ЛИНІК” віднесено до промислових підприємств підвищеної небезпеки, у зв’язку із чим останнє здійснює постійно триваючі заходи з запобігання аваріям та екологічним катастрофам, а також здійснює інші заходи. Виконання зазначених заходів потребує регулярних витрат на оплату енергоресурсів, виплату заробітної плати технічному персоналу нафтопереробного комплексу та його охороні. Арешт рахунків і коштів призведе до неможливості доставки змінного персоналу і залишення нафтопереробного комплексу без належного догляду. Неможливість оплати витрат на вжиття заходів з запобігання аварії призведе до невиконання вказаних заходів, що може потягнути за собою суттєві техногенні та екологічні наслідки для регіону та інші тяжкі наслідки, в тому числі неможливість звернення стягнення на майно нафтопереробного комплексу у зв’язку з його втратою чи пошкодженням, що позбавить забезпечувальні заходи сенсу в цілому, притягнення адміністрації Товариства до відповідальності, в тому числі ймовірно і кримінальної. В той же час, на ПРАТ “ЛИНІК” сформовано Перелік об’єктів нерухомості, на які арешт майна може бути накладений без загрози промисловій безпеці підприємства і в межах суми позовних вимог і тому до вирішення справи по суті наполягаємо виключити з клопотання про забезпечення позову накладання арешту на рахунки і грошові кошти.

У статті з сайту Інтернет видання “Економічна правда” від 10.01.2018р. зазначено, що “Роснєфть” продала всі свої заправки в Україні. Так, нафтовидобувна компанія “Роснєфть” завершила продаж роздрібних активів в України. Зазначено, що раніше в число активів “Роснєфті” в Україні входила мережа зі 141 заправної станції, оператор оптових поставок нафтопродуктів компанія “ТНК-Індастріз Україна” і нафтопереробний завод ЛІНІК у Луганській області. Зазначені активи компанії були продані 20 грудня минулого року.

У статті з сайту Інтернет видання “РБК” від 10.01.2018р. зазначено, що “Роснєфть” продала мережу автозаправок в Україні. Так, нафтовидобувна компанія “Роснєфть” завершила продаж роздрібних активів в України. Зазначено, що раніше в число активів “Роснєфті” в Україні входила мережа зі 141 заправної станції, оператор оптових поставок нафтопродуктів компанія “ТНК-Індастріз Україна” і нафтопереробний завод ЛІНІК у Луганській області. Зазначені активи компанії були продані 20 грудня минулого року.

Дослідивши вищевказані документи, що були надані позивачем, суд зазначає, що останні не можуть свідчити, що майно відповідача може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, у зв'язку із незабезпеченням позову, шляхом заборони вчиняти будь – які дії щодо відчуження нерухомого майна, враховуючи наступне:

- лист Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” від 22.12.2017р. №010000/100000-011 лише свідчить про наявність можливості виникнення тяжких техногенних та екологічних наслідків для підприємства відповідача та Луганського регіону в разі накладення арешту на грошові кошти підприємства відповідача, а також про існування переліку об’єктів нерухомості, накладення арешту на які, не призведе до загрози промисловій безпеці підприємства.

Проте, із змісту вищевказаного листа не вбачається, що позивач має наміри реалізації майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо.

Крім того, вказаний лист відповідача, був адресований позивачу ще 22.12.2017 на заяву позивача про забезпечення позову шляхом арешту майна і грошових коштів підприємства відповідача, поданої до суду 19.12.2017 та залишеної ухвалою Господарського суду Луганської області від 21.12.2018 та постановою Донецького апеляційного Господарського суду від 27.02.2018 без задоволення ;

- зміст вищевказаної статті з сайту інтернет видання “Економічна правда” від 10.01.2018 та Інтернет видання «РБК» від 10.01.2018 стосується продажу активів нафтовидобувної компанії “Роснєфть”, а не активів Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія”, який є окремою юридичною особою.

До того ж, Інтернет стаття є неофіційним документом, в розумінні ст. ст. 73, 91 Господарського процесуального кодексу України, та в будь-якому випадку не може бути доказом продажу активів відповідача без наявності відповідних первинних документів або інших належних та допустимих доказів, які б надали можливість для вищевказаного висновку

За таких обставин, позивачем не надано жодних належних, в розумінні ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, доказів із якими діюче законодавство пов’язує застосування заходів щодо забезпечення позову.

Крім того, матеріали справи свідчать, що Приватне акціонерне товариство “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” включено до Державного реєстру об’єктів підвищеної небезпеки по Луганській області, а промислові установки нафтопереробного комплексу ПРАТ “ЛИНІК” є вибухонебезпечними, що створює необхідність здійснення відповідачем постійно триваючих невідкладних заходів із запобігання аваріям та екологічним катастрофам, що потребує відповідного фінансування.

За таких обставин, застосування заходів забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти будь – які дії щодо відчуження нерухомого майна, належного на праві власності Приватному акціонерному товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” може негативно вплинути на забезпечення техногенної та екологічної безпеки в Луганському регіоні.

Відповідно до приписів ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України “Про міжнародні договори України” і ст. 3 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на вищевикладене, наявність в майбутньому потенційної можливості задоволення Міністерством юстиції України заявлених до Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” позовних вимог про стягнення 705 633 875,87 грн., не може на теперішній час виправдовувати втручання у право відповідача на мирне володіння своїм майном, враховуючи відсутність в матеріалах справи жодних належних доказів в розумінні ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, із якими діюче законодавство пов’язує застосування заходів забезпечення позову.

Доводи позивача стосовно наявності достатньо обґрунтованих припущень, що майно, яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю, що значним чином ускладнить або унеможливить виконання рішення господарського суду у цій справі у разі задоволення позовних вимог Міністерства юстиції України, не приймаються судом, зважаючи на відсутність в матеріалах справи жодного належного доказу на підтвердження вищевказаних обставин.

Доводи позивача щодо наявності обґрунтованих підстав вважати відповідача недобросовісним у правовідносинах, в яких на останнього покладається обов’язок по відшкодуванню шкоди у великих розмірах, тобто існування реального ризику невиконання рішення у справі, зважаючи на обставини встановлені у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Агрокомплекс проти України”, не приймаються судом, враховуючи той факт, що зазначені твердження зводяться лише до потенційної можливості ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення позивачем реальних обставин, які б свідчили про можливість такого ухилення в майбутньому.

Отже, подана позивачем заява про забезпечення позову, за своїм змістом, зводиться лише до припущень щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання судового рішення та не містить будь - якого обґрунтування та надання належних та допустимих доказів саме неможливості або істотного ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

З огляду на вищевикладене, Господарський суд Луганської області відмовляє в задоволенні заяви Міністерства юстиції України про забезпечення позову Міністерства юстиції України до Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” про стягнення 705 633 875 грн. 87 коп., шляхом заборони вчиняти будь – які дії щодо відчуження нерухомого майна, належного на праві власності Приватному акціонерному підприємству «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія».

Судом звертається увага на те, що Міністерство юстиції України не позбавлено права звернутися повторно з відповідною заявою з виконанням усіх вимог, передбачених чинним законодавством.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 20, 73, 74, 76, 136-140, 234-235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Луганської області, -

у х в а л и в :

1. У задоволенні заяви б/н б/д Міністерства юстиції України про забезпечення позову Міністерства юстиції України до Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” про стягнення 705 633 875 грн. 87 коп., шляхом заборони вчиняти будь – які дії щодо відчуження нерухомого майна, належного на праві власності Приватному акціонерному підприємству «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» – відмовити.

Ухвала набрала законної сили з моменту її підписання.

Ухвала підписана 06.03.2018 та може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до положень ст. 256 та пп.17.5 п.17 Розділу XI “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Ю.І.Марченко