Постанова № 72596910, 28.02.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 року м. ОдесаСправа № 916/30/16Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді В.В. Лашина

суддів Л.О. Будішевської

Л.В ОСОБА_1

При секретарі судового засідання Є.О. Чеголя

За участю представників сторін:

Від Запорізької міської ради - ОСОБА_2

Від ТОВ "СПС-Інвест" - ОСОБА_3

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СПС-Інвест"

на рішення господарського суду Одеської області від 12 грудня 2017 року

по справі №916/30/16

За позовом: Запорізької міської ради;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "СПС-Інвест";

про стягнення

суддя суду першої інстанції: ОСОБА_4

час та місце прийняття судового рішення: 12.12.2017 р., м. Одеса, просп.. Шевченка 29 господарський суд Одеської області, зал судових засідань №11

в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення

повний текст рішення складено 18.12.2017

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року Запорізька міська рада звернулася до господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «СПС-Інвест» (у наступному за текстом – ТОВ «СПС-Інвест») про стягнення 88982,50 грн. збитків, завданих невиконанням відповідачем зобов’язання, визначеного ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», щодо взяття участі в розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя шляхом перерахування пайового внеску.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12 грудня 2017 року (суддя Оборотова О.Ю.) позовні вимоги задоволенні та з відповідача на користь позивача стягнуто збитки у розмірі 88982,50 грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1334,74 грн.

Не погоджуючись з цим рішенням, ТОВ «СПС-Інвест» в апеляційній скарзі просить його скасувати й постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неповне з'ясування господарським судом обставин, що мають значення для справи, оскільки між сторонами не укладено договору про пайову участь, тоді як ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачає сплату такого внеску виключно і в межах договірних правовідносин, а тому відсутні підстави для його сплати та ознаки протиправності дій відповідача.

Також скаржник зазначає, що розмір пайової участі визначається у договорі, але всупереч вимогам законодавства як до настання дати прийняття об’єкта в експлуатацію, так і на час розгляду справи, між сторонами спору не було укладено договору, який би передбачав конкретний розмір пайової участі, порядок та строк її внесення. Крім цього, ТОВ «СПС-Інвест» вказує, що в матеріалах справи відсутні докази того, що одержання доходів від господарської діяльності та у визначеному позивачем розмірі було заплановане у бюджеті міста Запоріжжя на відповідні роки, що місто мало й повинно було отримати визначені доходи і тільки бездіяльність відповідача стала єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати вказаний прибуток, а це виключає вину товариства та наявність збитків.

ТОВ «СПС-Інвест» наголошує, що безпосередньою причиною збитків у вигляді неотримання місцевим бюджетом пайового внеску є невиконання замовником договору про сплату цього внеску, однак оскільки між сторонами спору такий договір не укладався, відповідні зобов’язальні відносини не виникли, то відсутні підстави для кваліфікації орієнтовної суми пайового внеску як упущеної вигоди позивача. При цьому, в порушення закону позивач не звертався з пропозицією укласти такий договір після отримання від Інспекції архітектурно-будівельного контролю в Запорізькій області інформації про подання ТОВ «СПС-Інвест» на реєстрацію декларації про готовність об'єкту до експлуатації, тобто причиною, що позбавила позивача можливості отримати прибуток також є й бездіяльність структурних підрозділів Запорізької міської ради покладених на них функцій.

В відзиві на апеляційну скаргу Запорізька міська рада просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, вважаючи її безпідставною та необгрунтованою та залишити оскаржуване судове рішення без змін.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Статтею 40 названого Закону унормовані положення щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Відповідно до частини третьої згаданої статті пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Згідно із ч. 2 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Виходячи з положень частини 9 зазначеної статті, договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

У даному договорі визначається величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами (ч. 5 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Частиною 6 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, з урахуванням інших передбачених законом відрахувань, не може перевищувати: 1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд; 2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для житлових будинків.

Одночасно з цим, порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють саме органи місцевого самоврядування відповідно до вказаного Закону.

Відповідний порядок затверджений рішенням Запорізької міської ради від 24.12.2012 р. № 77 та містить положення, які конкретизують приписи статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Кошти, отриманні, як пайова участь забудовників у розвитку інфраструктури міста, можуть використовуватися виключно на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя. Зазначені кошти спрямовуються на фінансування видатків бюджету розвитку міста, передбачених рішенням міської ради про бюджет міста на відповідний рік (п. 6.1, 6.2 Порядку № 77 від 24.12.2012 р.).

Пунктом 2.2 Порядку № 77 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що розмір пайової участі у розвитку інфраструктури м. Запоріжжя з урахуванням інших передбачених цим Порядком відрахувань становить: для нежитлових будівель та споруд – 10% загальної кошторисної вартості будівництва об’єкта; для житлових будинків – 4% загальної кошторисної вартості будівництва об’єкта. При цьому, згідно із п. 7.1 зазначеного Порядку спори, пов'язані з пайовою участю у розвитку інфраструктури міста, вирішуються у судовому порядку

Згідно із п. 2.7 Порядку № 77 розмір пайової участі у розвитку інфраструктури м. Запоріжжя визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації виконавчим комітетом звернення замовника про укладення договору про пайову участь замовників у створені інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками.

В силу приписів статті 144 Конституції України, рішення органів місцевого самоврядування є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) унормовано, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у т.ч. боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у т.ч. кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені у статті 174 ГК України, зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки (ч. 1 ст. 217 ГК України).

Частиною 2 статті 218 ГК України унормовано, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до статті 224 названого Кодексу учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України (в подальшому – ЦК України) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом ч. 1, 2 ст. 1166 названого Кодексу майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, а також вини.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 травня 2007 року між Запорізькою міською радою (Орендодавець) та ТОВ «СПС-Інвест» (Орендар) було укладено договір оренди землі, за умовами якого відповідач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 5,5993 га за адресою: м. Запоріжжя, вул. Розваги, 27 з метою розташування оздоровчо-житлового комплексу з будівлями та спорудами зі строком користування земельною ділянкою 19 років.

15 липня 2013 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт за № ЗП 082131930562, згідно до якої відповідачем задеклароване проведення робіт з реконструкції нежитлових приміщень басейну під кафе та адміністративно-санітарний комплекс за адресою: м. Запоріжжя, вул. Розваги, 27.

30 жовтня 2013 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації за № ЗП 142132990076, за якою ТОВ «СПС-Інвест» задекларований факт проведення реконструкції нежитлових приміщень басейну під кафе та адміністративно-санітарний комплекс І черга (адміністративно-санітарний корпус) за згаданою адресою та готовність реконструйованого об'єкта до експлуатації.

За даними Декларації про готовність об'єкта до експлуатації за № ЗП 142132990076 від 30.10.2013 р. витрати на будівельно-монтажні роботи склали 889 825 грн.

Натомість, ТОВ «СПС-Інвест» не зверталось до Запорізької міської ради з метою укладання договору про пайову участь замовників у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя, не понесло витрат на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, чим, на думку позивача, порушено вимоги ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку № 77 від 24.12.2012 р., що призвело до неотримання місцевим бюджетом доходів у розмірі коштів такої пайової участі.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з наявності усіх елементів цивільного правопорушення, які надають законні підстави для покладення відповідальності у вигляді стягнення збитків з ТОВ «СПС-Інвест», а саме:

- порушення відповідачем зобов'язання, встановленого Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядком № 77 від 24.12.2012 р., щодо укладення договору та сплати пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя, є доказом протиправності його поведінки;

- сума коштів пайової участі, яку мав сплатити відповідач, є збитками територіальної громади у розмірі, визначеному п. 2.2 Порядку № 77 від 24.12.2012 р.;

- існує причинний зв'язок між протиправними діями відповідача внаслідок невиконання вимог статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та положень Порядку № 77 та недоотриманням територіальною громадою м. Запоріжжя надходжень до місцевого бюджету;

- наявність вини відповідача підтверджується тим, що ТОВ «СПС-Інвест» знало про необхідність укладення договору, який є обов’язковим, та внесення коштів пайової участі на створення та розвиток інфраструктури м. Запоріжжя до моменту введення об'єкту в експлуатацію, мало можливість виконати свої зобов'язання, однак не вжило дій, що свідчать про його намір виконати зобов'язання, й всупереч вимогам законодавства не виконало свого обов'язку щодо перерахування коштів пайової участі.

Аналізуючи матеріали справи, судова колегія доходить висновку, що судом першої інстанції цілком вірно встановлені обставини справи та ним дана правильна юридична оцінка із застосуванням до спірних правовідносин належних норм матеріального права з дотриманням процесуального законодавства України.

Посилання ТОВ «СПС-Інвест» на те, що між сторонами не укладено договору про пайову участь, а тому відсутні підстави для сплати пайового внеску та ознаки протиправності дій відповідача, судова колегія вважає безпідставними.

Так, за змістом приписів частини 1 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та положень Порядку № 77 від 24.12.2012 р. саме на замовника забудови, у тому числі у випадку здійснення реконструкції, покладено обов'язок укладення договору про пайову участь і сплати відповідних коштів.

Ухилення замовника будівництва від укладення договору про пайову участь є порушенням зобов’язання, прямо передбаченого чинним законодавством (постанова Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року у справі № 3-1441гс16).

Неправомірна бездіяльність замовника щодо його обов'язку взяти участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури населеного пункту є протиправною формою поведінки (постанова Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 908/312/16 (3-1553гс16).

Неспроможним вважає судова колегія й твердження скаржника про відсутність конкретного визначення розміру пайової участі у зв’язку із відсутністю договору, в якому й встановлюється величина участі забудовника.

Безпосередньо пунктом 2.2 Порядку № 77 від 24.12.2012 р. визначено, що розмір пайової участі у розвитку інфраструктури м. Запоріжжя з урахуванням інших передбачених цим Порядком відрахувань становить: для нежитлових будівель та споруд – 10% загальної кошторисної вартості будівництва об’єкта. Наведене положення відповідає вимогам ч. 5 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та не суперечить приписам частини 6 наведеної статті.

Розрахунок, здійснений позивачем на підставі Декларації про готовність об'єкта до експлуатації за № ЗП 142132990076 від 30.10.2013 р., за якою витрати на будівельно-монтажні роботи склали 889 825 грн., а тому стягувана за даним позовом сума в розмірі 88982,50 грн. збитків, тобто 10 % загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції), яка безпосередньо зазначена відповідачем, відповідає положенням законодавства.

Помилковими вважає судова колегія й посилання ТОВ «СПС-Інвест» про відсутність планування отримання доходів від господарської діяльності з забудови у міському бюджеті, оскільки частиною 7 статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції від 05.07.2013 р.) встановлений обов’язок замовника протягом 7 днів з дня реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або з дня набуття права на виконання будівельних робіт письмово поінформувати виконавчий орган сільської, селищної, міської ради або місцеву державну адміністрацію за місцезнаходженням об’єкта будівництва про початок виконання будівельних робіт.

ТОВ «СПС-Інвест» вказаного обов’язку не виконано, а тому позивачем не було заплановано надходжень до бюджету на 2013 рік.

Лише після встановлених фінансових порушень за результатами перевірки, проведеної Державною фінансовою інспекцією в Запорізькі області від 12.06.2015 р., рішеннями Запорізької міської ради від 07.10.2015 р. № 27, від 17.12.2015 р. № 9, від 25.12.2015 р. № 29 внесено зміни до рішення міської ради від 15.01.2015 р. № 34 «Про бюджет міста на 2015 рік», якими заплановано надходження коштів пайової участі, у тому числі від ТОВ «СПС-Інвест», до бюджету розвитку міста.

Таким чином, неправомірна бездіяльність відповідача щодо його обов'язку взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, який кореспондується зі зверненням відповідача до позивача із заявою про укладення такого договору, є протиправною формою поведінки, внаслідок якої Запорізька міськрада була позбавлена права отримати на розвиток інфраструктури населеного пункту відповідну суму коштів, яка охоплюється визначенням упущеної вигоди. При цьому наслідки у виді упущеної вигоди перебувають у безпосередньому причинному зв'язку із наведеною неправомірною бездіяльністю відповідача.

Такий самий правовий висновок з аналогічних правовідносин було зроблено й у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 3-1553гс16.

За таких обставин, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, а тому достатніх правових підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 240, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СПС-Інвест» залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 12.12.2017 р. по справі № 916/30/16 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 05.03.2018.

Головуючий суддя В.В. Лашин

Судді: Л.О. Будішевська

ОСОБА_1