Рішення № 72596579, 28.02.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 27/8/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2018 Справа № 908/82/18

м. Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні ОСОБА_1, розглянувши матеріали справи

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Фармпланета” (08171 Київська область, Києво-Святошинський район, с. Хотів, вул. Промислова, 3а, код ЄДРПОУ 36852896)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Аптеки Доктор МОМ” (69006 м. Запоріжжя, пр. Леніна, буд. 230, код ЄДРПОУ 31677095)

про стягнення 840 632 грн. 48 коп.

за участю

представника позивача: ОСОБА_2, дов. № 09/01/2018 від 09.01.2018 р.

представник відповідача: не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

11.01.2018 р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Фармпланета”, м. Запоріжжя звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Аптеки Доктор МОМ”, м. Запоріжжя про стягнення 840 632 грн. 48 коп.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2018 р., справу № 908/82/18 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 12.01.2018 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/82/18, присвоєно справі номер провадження 27/8/18 та призначено судове засідання на 13.02.2018 р.

13.02.2018 р. судом було проведено підготовче засідання у справі № 908/82/18 за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, відповідно до приписів п. 9 ч. 1 розділу ХІ “Перехідних положень” Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017).

Ухвалою суду від 13.02.2018 р., у зв’язку з неявкою у підготовче засідання представника відповідача, засідання відкладено на 28.02.2018 р.

У судовому засіданні 28.02.2018 р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Оберіг”.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз’яснено представнику позивача, який прибув в судове засідання, його права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

У судовому засіданні 28.02.2018 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, на підставах, викладених у позовній заяві та надав клопотання про закінчення підготовчого провадження та перехід до розгляду справи по суті.

Клопотання позивача задоволено судом.

Суд закрив підготовче провадження та розпочав розгляд справи № 908/82/18 по суті.

Відповідач в жодне судове засідання не прибув, 09.02.2018 р. на адресу господарського суду надіслав відзив на позовну заяву (вх. № 08-08/2781/18 від 09.02.2018 р.), з якого вбачається, що відповідач – Т овариство з обмеженою відповідальністю “Аптеки Доктор МОМ” вважає, що позов підлягає задоволенню частково, оскільки 02 січня 2017 року між ТОВ “Фармпланета” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Аптеки Доктор МОМ” було укладено договір поставки № 481/к/08, відповідно до умов договору було досягнуто права та обов’язки сторін.

Так відповідно до умов п. 5.5. договору при здійсненні покупцем оплати товару за договором строк, протягом якого покупець зобов’язаний здійснити оплату за товар, що вказується у накладній на товар.

У термін з 09 серпня 2017 року до 17 листопада 2017 року позивачем було поставлено лікарських засобів на загальну суму 834 400 грн. 53 коп., що підтверджується прибутковими накладними.

Як свідчать фактичні обставини справи, що підтверджується додатком 1 до позовної заяви, позивач помилково вказав суму, яка підлягає сплаті, в зв’язку з чим збільшив суму заборгованості, яка підлягає сплаті. Таким чином, відповідач не заперечує проти виплати заборгованості у розмірі 834 400 грн. 53 коп., яка виникла у зв’язку з невиконанням умов договору.

Для підтвердження своїх доводів відповідачем підготовлений перелік прибуткових накладних, з підтвердженням суми яка підлягає оплаті, на загальну суму 834 400 грн. 53 коп. На підставі вказаного переліку прибуткових накладних відповідачем підготовлений акт взаєморозрахунків, який буде ним надісланий на адресу позивача.

На підставі викладеного, відповідач просить задовольнити позов частково, та зобов'язується сплатити суму боргу у розмірі 834 400 грн. 53 коп.

Крім того, враховуючі скрутний фінансовий стан підприємства, відповідач просить надати розстрочку на виконання рішення строком на 10 місяців з виплатою рівними частками суми заборгованості.

13.02.2018 р. на електрону адресу суду від відповідача надійшла письмова заява (вх. № 08-08/3034/18) про проведення попереднього засідання без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

13.02.2018 р. позивачем надано письмову відповідь (письмові пояснення на відзив) на відзив відповідача № 60 від 12.02.2018 р. (вх. № 08-08/2969/18 від 13.02.2018 р.) позивач зазначив, що відповідач помилково вважає, що сума заборгованості, за період з 09.08.2017 р. по 17.11.2017 р., складає 834 400 грн. 53 коп., оскільки помилково вказав у акті звірки залишку заборгованості позицію накладної № 7261087 від 28.09.2017 р. суму поставленого товару на 606 грн. 31 коп., хоча насправді за цією накладною поставлено товар на суму 3 946 грн. 55 коп. Крім того, відповідач при складанні акту звірки залишку заборгованості не врахував поставки від 17.11.2017 р. за накладними №№ 7271303 (988 грн. 89 коп.), 7271298 (981 грн. 16 коп.), 7271301 (921 грн. 72 коп.), чим вводить суд в оману про необхідність часткового задоволення позову. Повідомив, що акт звірки залишку заборгованості з боку позивача підписано з вищенаведеними розбіжностями.

Позивач вважає, що позовні вимоги не можуть бути зменшені, а заявлена до стягнення сума 840 632 грн. 48 коп. не потребує коригування.

Позивач заперечив проти розстрочення судового рішення.

Розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Аптеки Доктор МОМ” про розстрочення виконання рішення господарського суду Запорізької області у справі № 908/82/18 строком на 10 місяців, проаналізувавши матеріали та обставини справи, суд не вбачає підстав для задоволення даної заяви, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім’ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 331 ГПК України).

Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) – тяжке захворювання її самої або членів її сім’ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи – наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб – стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Недостатність чи відсутність коштів або необхідність виконання зобов’язання за кредитним договором не можна вважати безумовним винятковим випадком, за наявності якого виконання судового рішення можна розстрочити.

Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд має право розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 4 ст. 331 ГПК України). Також, суд враховує наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення тощо.

Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

Особа, яка подала заяву про відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у даній справі.

В даному випадку, відповідач не надав жодного належного та/або допустимого доказу на підтвердження викладених обставин та не виконав вимоги частини 4 ст. 331 ГПК України.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, судом враховується, що при вирішенні заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення, потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 331 ГПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Тобто, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але також необхідно враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

При вирішенні питання про розстрочку виконання рішення господарський суд повинен враховувати не тільки можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але й такі ж наслідки для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Суд зазначає, що положеннями п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 326 ГПК України закріплено принцип обов'язковості рішень суду, згідно із яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковим на всій території України. Відповідно до ч. 2 ст. 326 ГПК України невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012 виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. У рішенні Конституційного Суду України від 25.04.2012 р. у справі № 11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

З огляду на встановлені судом обставини, з урахуванням принципів розумності та справедливості, враховуючи інтереси як боржника, так і стягувача, а також те, що рішення суду є обов'язковим до виконання та має бути виконане, суд не вбачає правових підстав для розстрочення виконання рішення стоком на 10 місяців.

Позивач і відповідач є суб’єктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики та надання розстрочки відповідачу може призвести до негативних наслідків для позивача.

До того ж, кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Законом України “Про судоустрій і статус суддів” передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Обов’язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

У відповідності до ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Наведені заявником доводи, суд не може сприймати у якості достатньої підстави для розстрочки виконання судового рішення, оскільки, вони не можуть бути підставою для звільнення відповідача від обов’язку належного виконання зобов’язань за судовим рішенням.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід’ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України» зазначено, що на державі лежить позитивне зобов’язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті б Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Із підстав, умов та меж: надання розстрочки виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим».

З урахуванням викладеного, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю відповідача.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, заслухавши представника позивача, оцінивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

02.01.2017 р. між Товариства з обмеженою відповідальністю “Фармпланета” (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Аптеки Доктор МОМ” (покупець) укладено договір поставки № 481/к/08.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб’єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір – є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір – це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов’язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов’язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставляти та передавати у власність покупця, а покупець приймати та оплачувати лікарські засоби та вироби медичного призначення (товар), асортимент, кількість та ціна якого, зазначені в видаткових накладних, які є невід’ємною частиною.

Згідно п. 2.1 договору поставка товару здійснюється окремими партіями, кількість та асортимент товару в яких, визначається сторонами шляхом оформлення заявок відповідно до умов, викладених в розділі 3 (“Умови поставки”) цього договору.

Відповідно до п. 2.2 договору, загальна кількість та асортимент товару, що поставляється за договором, складається з кількості та асортименту товару, погоджених сторонами та вказаних в підписаних накладних на передачу товару.

Відповідно до п. 3.4, 3.5 договору, у випадку, коли постачальник доставляє покупцю товар своїми силами і засобами, момент переходу права власності та ризиків на товар наступає після передачі товару у пункті постачання вказаному покупцем, про що ставиться відмітка в накладній на товар. В тому випадку, коли покупець своїми силами і засобами забирає товар зі складу постачальника, момент переходу права власності та ризиків на товар наступає після передачі товару, про що ставиться відмітка в видатковій накладній на товар.

Датою поставки товару є дата отримання відповідної партії товару покупцем. Місцем поставки є місце поставки товару, вказане покупцем в заявці на поставку відповідної партії товару (п. 3.8 договору).

Згідно п. 3.9 договору доказом передачі товару покупцю є накладна на поставку окремої партії товару.

Ціна товару визначається розділі 5 договору, відповідно до якого, ціна за одиницю товару визначається (погоджується) сторонами на підставі Прайс – листа постачальника, що діє на момент замовлення товару покупцем, в якому наведено перелік (асортимент) товару, що є предметом поставки відповідно до цього договору, та його ціна. Ціна за одиницю товару на кожну окрему поставку фіксується у відповідній видатковій накладній і є твердою, незмінною. Загальна сума договору визначається, як сумарна вартість всіх партій товару, які були поставлені за даним договором, протягом усього терміну його дії, відповідно до всіх накладних постачальника.(п. 5.1, 5.2 договору).

Відповідно до п. 5.4 договору, оплата покупцем товару за цим договором здійснюється шляхом попередньої оплати або з відстроченням платежу. При цьому порядок оплати товару за цим договором (попередня оплата чи оплата з відстроченням платежу) обирається покупцем при поданні заявки на поставку.

Згідно п. 5.5 договору при здійсненні покупцем оплати товару за цим договором строк, протягом якого покупець зобов’язаний здійснити оплату за товар вказується позивачем у накладній на товар.

Покупець здійснює оплату товару шляхом здійснення безготівкового банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 12 даного договору. Розрахунок за поставлений товар вважається здійсненим покупцем після надходження в повному обсязі коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п. 5.6, 5.7 договору).

Відповідно до п. 9.2 договору, даний договір набирає чинності з моменту підписання його обома сторонами та скріплення їх печатками і діє протягом двох календарних років, а в частині розрахунків – до повного виконання умов договору.

Обставини справи свідчать, що на виконання умов договору поставки Товариством з обмеженою відповідальністю “Фармпланета” за видатковими накладними, в яких вказано термін оплати за отриманий товар (належним чином завірені копії містяться в матеріалах справи) за період з 09.08.2017 р. по 17.11.2017 р. здійснено поставку товару на загальну суму 843 972 грн. 72 коп.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що ідентифікують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємств від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особисті підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2. 2.4, 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 (із змінами та доповненнями) (надалі - Положення), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Первинні документи повинні мати такі обов’язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Таким чином, фактом підтвердження отримання товару або послуг є виключно первинні документи, які відображаються в регістрах бухгалтерського обліку відповідно до вимог діючого законодавства.

До первинних документів, які підтверджують виконання договору або наявність яких є обов’язковою, згідно зі змістом договору купівлі-продажу (поставки) відносяться: накладні, акти приймання-передачі товару, специфікація, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, які свідчать про реальність здійснення операції.

В порушення умов договору відповідач свої зобов’язання за договором в повному обсязі не виконав, заборгованість відповідача складає 840 632 грн. 48 коп., яку просить стягнути позивач.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачає ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений строк.

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб’єктів, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення їм претензії чи звернення до суду.

З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору а відтак договір є укладеним.

Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об’єктивних обставин.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

З урахуванням наведеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню.

В порядку ст. 129 ГПК України, судовий збір у сумі 12 609 грн. 49 коп. покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Фармпланета”, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Хотів до Товариства з обмеженою відповідальністю “Аптеки Доктор МОМ”, м. Запоріжжя, задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Аптеки Доктор МОМ” (69006 м. Запоріжжя, пр. Леніна, буд. 230, код ЄДРПОУ 31677095) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Фармпланета” (08171 Київська область, Києво-Святошинський район, с. Хотів, вул. Промислова, 3а, код ЄДРПОУ 36852896) 840 632 (вісімсот сорок тисяч шістсот тридцять дві) грн. 48 коп. заборгованості, 12 609 (дванадцять тисяч шістсот дев’ять) грн. 49 коп. судового збору.

Рішення оформлено та підписано 06.03.2018 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.С. Дроздова