Рішення № 72596144, 27.02.2018, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" лютого 2018 р. Cправа № 902/1116/17

Господарський суд Вінницької області у складі судді Колбасова Ф.Ф., розглянувши в судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Правобережного районного центру зайнятості м. Вінниці - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, код ЄДРПОУ 21728042 (вул. Стрілецька, 3-А, м. Вінниця, 21009)

до: Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100)

про стягнення 5829,39 грн.

за участю секретаря судового засідання Вознюк К.В.

представники сторін:

позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю № 01-31/59 від 01.01.2018р.;

відповідача: ОСОБА_2 - за довіреністю № 4/11-32-1/10 від 22.12.2017р.

В С Т А Н О В И В :

Правобережний районний центр зайнятості м. Вінниці - робочий орган виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці про стягнення 5829,39 грн. збитків, що виникли внаслідок виплати громадянину ОСОБА_3 допомоги по безробіттю.

Ухвалою суду від 14.12.2017р. за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/1116/17 та призначено її до розгляду на 10.01.2018р.

В зв`язку з необхідністю витребування додаткових доказів, ухвалою суду від 10.01.2018р. було відкладено підготовче засідання на 30.01.2018р.

Ухвалою суду від 30.01.2018р. закрито підготовче провадження у справі №902/1116/17 та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.02.2017р.

В судовому засіданні 13.02.2018р. судом оголошувалась перерва до 27.02.2018р.

27.02.2018р. в судове засідання прибули представники обох сторін.

Розгляд справи здійснюється з фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Як слідує з позовної заяви, наданих представником позивача усних та письмових пояснень, заявлені позовні вимоги ґрунтуються на тому, що в результаті неправомірних, за твердженнями позивача, дій Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці щодо відмови у призначенні пенсії, громадянин ОСОБА_3 звернувся в Центр зайнятості для отримання допомоги по безробіттю. Позивач зазначає, що на момент звернення до Центру зайнятості 25.07.2013 року та 06.08.2014 року громадянин ОСОБА_3 не отримував пенсію, а тому йому було надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю. Громадянину ОСОБА_3, який двічі перебував на обліку, як безробітний з 09.11.2013 року по 22.12.2013 року та з 06.08.2014 року по 22.12.2014 року, позивачем була призначена та виплачена допомога по безробіттю, загальна сума якої складає 5829,39 грн.

Допомога по безробіттю в період після призначення пенсії, тобто після 09.11.2013 року, була виплачена громадянину ОСОБА_3 всупереч вимогам ч. 1 ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення" через незаконну, на думку позивача, відмову Управління Пенсійного Фонду України в м. Вінниці призначити пенсію вищевказаному громадянину.

В обґрунтування незаконності дій відповідача, які потягли за собою збитки на вищевказану суму, позивач посилається на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 23.09.2014 року в адміністративній справі №127/18705/14-а. Цією постановою було зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці призначити і виплатити громадянину ОСОБА_3 пенсію з 09.11.2013 року. Вказану постанову суду залишено в силі ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014 року по справі №127/18705/14-а.

Правовою підставою для стягнення збитків позивач вказав ст. 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Окрім того, як нормативну підставу позову позивач також зазначив ст. 1173 ЦК України, згідно з якою шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці діяло правомірно та на законних підставах відмовило в призначенні пенсії на пільгових умовах громадянину ОСОБА_3, оскільки 10 років 9 місяців та 17 днів встановленого пільгового стажу було недостатньо для призначення пенсії за віком на пільгових умовах. По-друге, відповідач зазначив про те, що відповідно до поданої заяви про призначення пенсії та копії трудової книжки на момент звернення громадянина ОСОБА_3 до Управління виплату йому грошової допомоги по безробіттю припинено з 23.12.2013 року.

Окрім того, відповідач зазначив, що постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 23.09.2014 року, яка залишена в силі ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014 року у справі 127/18705/14-а, зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці призначити та виплачувати ОСОБА_3 пенсію за віком на пільгових умовах за списком 2 з 09.11.2013 року. Виплату пенсії за рішенням суду проведено в лютому 2015 року, в той час коли ОСОБА_3 на обліку в Центрі зайнятості не перебував.

Громадянин ОСОБА_3 отримував допомогу як безробітний в період з 09.11.2013 року по 22.12.2013 року та з 06.08.2014 року по 22.12.2014 року, а пенсійні виплати в Управлінні вперше отримав в лютому 2015 року, що на думку відповідача, підтверджує відсутність зловживань з боку Фонду. Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці листом від 25.10.2016 року повідомило Ленінський районний центр зайнятості м. Вінниці про призначення пенсії громадянину ОСОБА_3

Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає даний позов незаконним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач - Правобережний районний центр зайнятості м. Вінниці являється територіальним органом Державної служби зайнятості, на який, відповідно до ст. 10 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та ст. .21 Закону України "Про зайнятість населення", покладено функції виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Згідно з Положенням про Правобережний районний центр зайнятості м. Вінниці, позивач виконує завдання і функції у сфері зайнятості населення, трудової міграції та соціального захисту від безробіття, а також функції виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, визначені Законами України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", "Про зайнятість населення".

Як стверджується матеріалами справи, до позивача звернувся громадянин ОСОБА_3, який був зареєстрований в Правобережному районному центрі зайнятості м.Вінниці, як такий, що шукає роботу.

Громадянину ОСОБА_3, який перебував на обліку як безробітний з 09.11.2013 року по 22.12.2013 року та з 06.08.2014 року по 22.12.2014 року, позивачем на підставі статей 22, 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", була призначена та виплачена допомога по безробіттю на загальну суму 5829,39 грн.

Даний факт підтверджується матеріалами справи: персональною карткою ОСОБА_3 (а.с. 10-11), довідкою про нарахування допомоги по безробіттю (а.с. 12) та довідками про розмір виплаченої допомоги по безробіттю на загальну суму 5829,39 грн. (а.с. 31-32).

12.03.2014 року громадянин ОСОБА_3 звернувся до відповідача - Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці із заявою за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах у відповідності до п.б ч.1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (за списком № 2).

Відповідач - Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці відмовило ОСОБА_3 у призначені пільгової пенсії. Підставою для відмови у призначенні пенсії на пільгових умовах стала відсутність відповідного пільгового стажу роботи, оскільки було виявлено помилки в особових рахунках про заробітну плату щодо написання по батькові ОСОБА_3 в період з 01.01.1983р. по 31.12.1986р.

Громадянин ОСОБА_3 не погодився з таким рішенням Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці, та оскаржив його до Вінницького міського суду Вінницької області, подавши адміністративний позов про визнання протиправною відмови в призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п. "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та зобов'язання Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці призначити та виплачувати ОСОБА_3 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п. "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 09.11.2013 року.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 23.09.2014 року в адміністративній справі №127/18705/14-а, яка набрала законної сили, встановлено, що Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці відмовило громадянину ОСОБА_3 в призначенні пенсії на пільгових умовах у зв'язку із наявними помилками в особових рахунках про заробітну плату щодо написання по батькові позивача в період з 01.01.1983 р. по 31.12.1986 р. та відсутності даних про наслідки атестації робочого місця після 01.01.1992 року.

Згідно ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Немає винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили у предмет доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої справи. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Аналогічні положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Судове рішення, прийняте Вінницьким міським судом в справі № 127/18705/14-а за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, має преюдиціальне значення для вирішення даного спору, а встановлені ними факти не потребують повторного доведення.

Розглянувши вимогу ОСОБА_3 про визнання дій Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці протиправними, суд в своїй постанові від 23.09.2014р. встановив, що Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці згідно вимог чинного законодавства діє виключно у межах повноважень та у спосіб, передбачений законом, а тому за умови наявності помилок та відсутності підтвердження проведення атестації робочих місць, Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці позбавлене можливості на підставі свого рішення призначити особі пенсію за віком на пільгових умовах. З огляду на вказане позовні вимоги громадянина ОСОБА_3 щодо визнання протиправними дій Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці щодо відмови в призначенні пенсії не були задоволені судом і в цій частині в позові було відмовлено.

Вказану постанову Вінницького міського суду Вінницької області залишено в силі ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014 року по справі №127/18705/14-а.

Суд приходить до висновку, що твердження позивача про те, що судом при розгляді справи № 127/18705/14-а встановлено факт протиправності дій Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці щодо відмови в призначенні пенсії громадянину ОСОБА_3 не відповідають дійсності. Твердження позивача про наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення не приймаються судом до уваги оскільки вони ґрунтуються на помилкових висновках.

Як вбачається судом з вищевказаного судового рішення, Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці не могло призначити пенсію громадянину ОСОБА_3, виходячи з тих документів та обставин, які існували в момент звернення останнього за призначенням пенсії. Усунення обставин, які перешкоджали призначенню належної ОСОБА_3 пенсії на пільгових умовах, потребувало звернення з відповідним позовом та його вирішення в судовому порядку, що і було зроблено.

Встановлений Вінницьким міським судом факту відсутності протиправності в діях Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці щодо відмови в призначенні пенсії громадянину ОСОБА_3 є преюдиційним для даної справи № 902/1016/17.

Окрім того, як було встановлено Вінницьким міським судом Вінницької області при розгляді справи № 127/3659/17 за позовом Ленінського районного центру зайнятості м. Вінниці до ОСОБА_3 про стягнення допомоги по безробіттю в сумі 5829,39 грн. Позов було мотивовано тим, що ОСОБА_3 в період з 25.07.2013р. по 23.12.2013 р. та з 06.08.2014 р. по 23.12.2014 р. був зареєстрований в Ленінському районному центрі зайнятості м. Вінниці, як такий, що шукає роботу. Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", ОСОБА_3 за вказаний період призначено та виплачено допомогу по безробіттю, загальна сума якої складає 5829,39 грн. В подальшому, Ленінським районним центром зайнятості м. Вінниці було проведено розслідування достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітного та виплати матеріального забезпечення, що зазначені в документах, поданих особою до державної служби зайнятості під час її реєстрації та протягом періоду її перебування на обліку як безробітної. Під час розслідування було виявлено, що ОСОБА_3 з 09.11.2013 р. призначено пільгову пенсію за списком № 2 згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення". Однак, всупереч приписам Закону України "Про зайнятість населення" та Закону України "Про загальнообов'язкове державну соціальне страхування на випадок безробіття", відповідач не повідомив центр зайнятості про призначення йому пенсії, у зв'язку з чим на думку позивача, ОСОБА_3 безпідставно отримував допомогу по безробіттю в розмірі 5829,39 грн. Враховуючи наведене, Ленінський районний центр зайнятості м. Вінниці просив стягнути з ОСОБА_3 кошти в сумі 5829,39 грн.

Рішенням Вінницького міського суду від 11.04.2017р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 30.05.2017р. в задоволенні позову було відмовлено, зокрема на тій підставі, що право на виплату даної пенсії у ОСОБА_3 виникло з моменту набрання законної сили постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 23.09.2014 року, а саме на підставі ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014 року, яку відповідач отримав 19.12.2014 року, а тому суд прийшов до висновку, що ОСОБА_3 правомірно отримував допомогу по безробіттю.

З урахуванням встановлених обставин справи суд приходить до наявність підстав для відмови позивачу в позові з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.43 Закону України "Про зайнятість населення" статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку.

Відповідно до пп.7 п. 5.5 Порядку надання допомоги по безробіттю у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 № 307 (зі змінами) виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку.

Як зазначено вище, відповідно до постанови суду громадянину ОСОБА_3 призначено пенсію на пільгових умовах з 09.11.2013р.

Відповідно до п.1 положення про Пенсійний фонд України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014р. № 280 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України від 23.07.2014р. № 280 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до положень ст. 107 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Пенсійний фонд його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов'язків з адміністративного управління Накопичуваним фондом несуть відповідальність згідно із законом.

Разом з тим, за нормами статті 11 Цивільного кодексу України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

В силу статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Наведена норма передбачає загальні підстави для відшкодування шкоди в межах позадоговірних (деліктних) зобов'язань. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення. При цьому, для виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди необхідна наявність сукупності умов, які формують склад правопорушення, що є підставою для цивільно-правової відповідальності, а саме: шкоди, протиправної поведінки, причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, а також вини. Наявність всіх вказаних умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.09.2014 р. у справі № 3-100гс14, від 04.11.2014 р. у справі № 3-162гс14, від 22.01.2013 р. у справі № 3-72гс12, від 20.06.2011 р. у справі № 3-56гс11, прийнятих за наслідками розгляду заяв про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

При цьому, вимога про відшкодування збитків (шкоди) може бути пред'явлена виключно у разі, якщо збитки є результатом порушення права і виключно до особи, яка це право порушила.

Статтею 1192 Цивільного кодексу України передбачено два способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого: відшкодування шкоди в натурі (передача речі того ж роду і такої ж якості) або відшкодування завданих збитків у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Для покладення на відповідача обов'язку відшкодування шкоди необхідна наявність певних підстав, як-то неправомірні рішення, дії чи бездіяльність, вина, яка може полягати в умислі чи необережності, наявність шкоди для позивача внаслідок дій відповідача і безпосередній причинний зв'язок між шкодою та правопорушенням, який в даному випадку відсутній.

Позивачем не доведено вини відповідача, як і не доведено причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та шкодою, завданою позивачу, що є обов'язковою умовою для стягнення позадоговірної шкоди відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд в постанові від 23.08.2017 у справі №902/1094/16, в постанові від 23.08.2017р. у справі №902/1094/16.

Суд також наголошує на тому, що заявлена до стягнення сума була сплачена позивачем добровільно, а саме виплачена як допомога по безробіттю у зв'язку з наданням громадянину ОСОБА_3 статусу безробітного, що також свідчить про відсутність матеріальної шкоди, завданої відповідачем позивачу, та відсутність підстав для стягнення з відповідача шкоди у вигляді коштів, перерахованих третій особі - громадянину ОСОБА_3

Також суд визнає необґрунтованим твердження позивача про наявність вини у діях відповідача, яка на його думку, полягає у неправомірній та протиправній відмові у призначенні пенсії, оскільки відмова відповідача ґрунтувалась на помилках в поданих документах, які подав для призначення пенсії громадянин ОСОБА_3

Водночас є безпідставним твердження позивача про наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та заподіяними збитками оскільки відмова відповідача у призначенні пенсії громадянину ОСОБА_3, яка в подальшому була оскаржена в судовому порядку безумовно не свідчить про настання несприятливих наслідків для позивача, оскільки здійснення позивачем виплат третій особі відбувалось правомірно на підставі чинного законодавства в добровільному порядку.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про наявність будь-яких правових зв'язків між позивачем та відповідачем.

При цьому слід зазначити, що положеннями Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" саме на позивача покладається обов'язок щодо перевірки страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення.

Щодо обґрунтування позивачем своїх позовних вимог посиланням на приписи статті 1173 ЦК України, суд зазначає наступне.

Положеннями ст. 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

При цьому відповідальність за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, настає незалежно від вини цих органів, тобто і при випадковому завданні.

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Суб'єктами відповідальності, відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України, є органи державної влади або місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 року №280 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

За п. 7 цього Положення Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Таким чином, Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці є органом виконавчої влади, і являється суб'єктом відповідальності в розумінні статті 1173 Цивільного кодексу України.

За приписами ч. 1 ст. 107 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" Пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов'язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.

При цьому, позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди, має довести наявність лише трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

В даному випадку наявність всіх трьох елементів цивільного правопорушення (які б дали підстави для стягнення збитків на підставі ст. 1173 ЦК України) не знайшла свого підтвердження.

Так, судом не встановлено неправомірності дій Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці, оскільки як уже було зазначено судом вище, за умови наявності помилок та відсутності підтвердження проведення атестації робочих місць, Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці не мало можливості на підставі свого рішення призначити ОСОБА_3/О. пенсію за віком на пільгових умовах.

За відсутності неправомірних дій з боку Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці при прийнятті рішення про відмову громадянину ОСОБА_3 у призначенні пенсії на пільгових умовах, відсутній і причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Вказане виключає підстави для стягнення шкоди на підставі статей 1166 та 1173 ЦК України, якими позивач обґрунтував свої позовні вимоги.

З огляду на встановлені судом обставини, у діях відповідача не вбачається як повного так і скороченого складу цивільного правопорушення, а отже відсутні підстави для стягнення з нього заявлених позивачем до стягнення в якості шкоди грошових коштів в сумі 5829,39 грн. Наведене дає суду підстави для відмови в позові.

27.02.2018р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Керуючись ст. ст. 13, 18, 42, 46, 73, 76, 77, 78, 86, 123, 129, 165, 178, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. В позові відмовити.

2. Копію рішення направити сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Частиною 4 ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Рівненського апеляційного господарського суду через Господарський суд Вінницької області (п. 8, 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 06 березня 2018 р.

Суддя Колбасов Ф.Ф.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Стрілецька, 3-А, м. Вінниця, 21009)

3 - відповідачу (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100)