Рішення № 72596003, 01.03.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.03.2018Справа № 910/22107/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Чаплигіної А.А., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії «Південно-західна залізниця»

до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

про стягнення 87 993, 33 грн.

Представники:

від позивача: Понько Ю.І.;

від відповідача: Алексенко В.Ю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії «Південно-західна залізниця» (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про стягнення заборгованості за договором у розмірі - 64 481, 05 грн., пеня у розмірі - 5 991, 58 грн., штраф 21 % у розмірі - 13 541, 02 грн., інфляційні втрати у розмірі - 3 077, 77 грн., три проценти річних у розмірі - 901, 91 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди № 1160 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності від 24.12.2010 в частині сплати орендних платежів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 11.01.2018 за участю представників сторін.

10.01.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду від Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 11.12.2017.

11.01.2018 від Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" через відділ автоматизованого документообігу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку тим, що відповідач позбавлений можливості надати письмові докази по справі на спростування заявлених позовних вимог, внаслідок глобальної вірусної атаки, яка вплинула на роботу комп'ютерної мережі банківської установи.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017р. N2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017р. N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2018 суд ухвалив здійснювати розгляд справи №910/22107/17 у порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання у справі №910/22107/17 призначено на 01.02.2018.

01.02.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що заборгованість, яка виникла за договором оренди № 1160 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності від 24.12.2010 за період з листопада 2016 по листопад 2017 року у розмірі 66 968, 49 грн. погашено відповідачем у повному обсязі, на підтвердження чого надав меморіальний ордер № 3211084011 від 09.01.2018. Крім того, відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог в частині штрафу.

У судовому засіданні 01.02.2018 оголошено перерву до 01.03.2018.

22.02.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду представник позивача подав відповідь на відзив, в якому зазначив, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, що також узгоджується правовою позицією Верховного Суду України.

У даному судовому засіданні представник позивача підтвердив сплату відповідачем суми основного боргу у розмірі 64 481, 05 грн. та підтримав заявлені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 5 991, 58 грн., 21 % штрафу у розмірі 13 541, 02 грн., інфляційних втрат у сумі 3 077, 77 грн. та 3 % річних у розмірі 901, 91 грн.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог в частині стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та 3 % річних.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 25.01.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

24.12.2010 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (далі - орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством «Державний Ощадний банк України», яке перейменоване на Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - орендар) укладено договір оренди № 1160 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, умовами якого передбачено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне індивідуально визначене майно - частину не житлового приміщення в будівлі АТС м. Бровари, площею 25, 18 кв.м., розміщене за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Димитрова, 20, що перебуває на балансі Ніжинської дистанції сигналізації та зв'язку, вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 30.07.2010 року і становить: 124 583, 00 грн.

Майно передається в оренду з метою розміщення відділення банку (п. 1.2. договору.)

Відповідно до п. 2.1. договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.

Згідно п. 3.1. договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - вересень 2010 - 2 271, 96 грн. без ПДВ.

Пунктами 3.2. та 3.3. договору визначено, що нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

За умовами п. 3.6. договору, орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 15 числа наступного місяця відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

У відповідності до п. 3.7. договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно п. 3.8. договору, у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 21 % від суми заборгованості.

Пунктом 3.11. договору передбачено, що у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.

Відповідно до п. 5.3. договору орендар зобов'язується, своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату. Відшкодувати експлуатаційні витрати та витрати на утримання майна, в тому числі сплати податку на землю, незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Даний договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 24.12.2010 до 23.11.2013 включно (п. 10.1. договору).

Згідно п. 10.4. договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 10.10 договору, майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.

На виконання умов договору оренди № 1160 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності від 24.12.2010, орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду державне майно, загальною площею 25, 18 кв.м., яке знаходиться за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Димитрова, буд. 20, загальною вартістю, визначеною на підставі експертної оцінки від 30.07.2010 та становить 124 583, 00 грн., що підтверджується актом приймання-передачі державного майна від 24.12.2010.

Додатковою угодою № 1 від 01.10.2013 до договору № 1160 від 24.12.2010 сторони домовились керуючись постановою КМУ від 14.09.2011 № 961 змінити орендну ставку з 30 % на 40 %.

20.03.2015 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (далі - орендодавець) та Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (далі - орендар) укладено додаткову угоду № 2 до договору № 1160 від 24.12.2010, відповідно до якої сторони вирішили викласти п. 1.1. в наступній редакції: «Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне індивідуально визначене майно - частину нежитлового приміщення в будівлі АТС м. Бровари, площею 25, 18 кв.м., розміщене за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Димитрова, 20, що перебуває на балансі Ніжинської дистанції сигналізації та зв'язку, вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.10.2014 року і становить: 203 453, 00 грн».

Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 2, сторони вирішили викласти п. 3.1. договору в наступній редакції: «Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - жовтень 2014 - 6 781, 77 грн. без ПДВ».

Згідно п. 3 додаткової угоди № 2, пункт 10.4. договору сторони виклали в наступній редакції: «У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору при обов'язковій наявності дозволу уповноваженого органу управління. Орендар який має намір скористатися своїм переважним правом укладення цього договору на новий строк, має письмово повідомити про це орендодавця не пізніше, ніж за чотири місяця до закінчення терміну дії договору. Орендодавець протягом місяця після одержання від орендаря заяви про продовження терміну дії договору, звертається до уповноваженого органу управління, надаючи висновок щодо виконання орендарем умов договору, з метою одержання відповідного дозволу».

Пунктами 4, 5 додаткової угоди № 2 сторони продовжили термін дії договору до 23.11.2016 включно. Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України сторони домовились, що положення цього додаткового договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до підписання, а саме з 31.10.2014.

Так, 23.02.2012 року Верховною Радою України прийнято Закон України за № 4442-VІ "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".

Постановою Кабінету Міністрів України № 200 від 25.06.2015 року постановлено утворити Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування (Укрзалізниця), які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1, до якого входить Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" (код ЄДРПОУ 04713033).

Відповідно до статті 108 Цивільного кодексу України, перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.

Стаття 59 Господарського кодексу України визначає, що реорганізація може проводитися, шляхом: злиття, приєднання, поділу, перетворення.

У разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття.

Відповідно до статті 106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.

Юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників (частина 1 статті 104 Цивільного кодексу України)

21.10.2015 проведено державну реєстрацію Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Крім того, згідно розміщеної на веб-сайті http://usr.msnjust.gov.ua інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, ідентифікаційний код 40075815) підтверджується, що дана юридична особа є правонаступником Державного територіально - галузевого об'єднання "Південно-західна залізниця" (01034, м. Київ, вул. Лисенка, 6; ідентифікаційний код 04713033), зокрема, відокремленим підрозділом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, ідентифікаційний код 40075815) є регіональна філія "Південно-Західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (01034, м. Київ, вул. Лисенка, 6, ідентифікаційний код 40081221).

При цьому, відповідно до Положення про Регіональну філію "Південно-Західна залізниця" Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 26.02.2016, № 145, філія діє від імені товариства та в його інтересах, здійснює делеговані товариством функції у визначеному регіоні транспортної мережі, відповідно до мети, завдань та предмету діяльності товариства. Межі філії затверджуються рішенням правління товариства.

Таким чином, Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця" в особі Регіональної філії «Південно-західна залізниця» є правонаступником Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця".

Як зазначає позивач, відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання за договором № 1160 від 24.12.2010 в частині сплати орендної плати, внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість перед балансоутримувачем за листопад - грудень 2016 року у розмірі 10 200, 96 грн. та з січня по жовтень 2017 року у сумі 54 280, 09 грн., що разом становить 64 481, 05 грн.

Позивачем на адресу відповідача направлялась претензія № НЮ-16-42/17п від 24.04.2017, в якій позивач просив відповідача протягом 10 днів з моменту отримання претензії погасити заборгованість перед балансоутримувачем, яка виникла за договором № 1160 від 24.12.2010, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок регіональної філії «Південно-Західні залізниця» ПАТ «Українська залізниця».

Листом від 24.05.2017 № 100.22/1-02-40 відповідач надав відповідь на вищезазначену претензію позивача повідомивши, що станом на день розгляду претензії у Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" відсутня заборгованість за договором оренди № 1160 перед Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі регіональної філії «Південно-західна залізниця».

Так, позивач листами від 06.02.2017, від 02.06.2017, від 18.09.2017 та від 23.10.2017 неодноразово звертався до відповідача з вимогою погасити заборгованість зі сплати орендних платежів за договором оренди.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що за відповідачем утворилась заборгованість по сплаті орендної плати у загальному розмірі 64 481, 05 грн., яка складається із заборгованості за листопад - грудень 2016 року у розмірі 10 200, 96 грн. та з січня по жовтень 2017 року у сумі 54 280, 09 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 5 991, 58 грн. - пені за загальний період з 16.12.2016 по 21.11.2017, 13 541, 02 грн. - штраф у розмірі 21 % від суми заборгованості, 3 077, 77 грн. - інфляційних втрат за загальний періоди з 16.12.2016 по 15.10.2017 та 901, 91 грн. - 3 % річних за загальний період з 16.12.2016 по 21.11.2017.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору оренди № 1160 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності від 24.12.2010, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором оренди.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.

У відповідності до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Пунктом 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» закріплено обов'язок орендаря сплачувати орендну плату своєчасно та в повному обсязі (далі -Закон).

Статтею 29 Закону, передбачена відповідальність сторін за невиконання зобов'язань за договором оренди, відповідно до законодавчих актів України.

Відповідно до статті 5 Закону, орендодавцями державного майна є Фонд державного майна України та його регіональні відділення.

Згідно частини 1 статті 287 Господарського кодексу України, Фонд державного майна України, його регіональні відділення є орендодавцями щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як встановлено судом вище, на виконання умов договору оренди № 1160 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності від 24.12.2010, орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду державне майно, загальною площею 25, 18 кв.м., яке знаходиться за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Димитрова, буд. 20, що підтверджується актом приймання-передачі державного майна від 24.12.2010.

З матеріалів справи вбачається, що за надані позивачем орендні послуги відповідач своєчасно не розрахувався, внаслідок чого за Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" утворилась заборгованість у загальному розмірі 64 481, 05 грн., яка складається із заборгованості за листопад - грудень 2016 року у розмірі 10 200, 96 грн. та з січня по жовтень 2017 року у сумі 54 280, 09 грн.

Крім того, суд відзначає, що при розрахунку орендної плати позивачем враховано, що пунктом 9 прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік» зупинено на 2016 рік дію норми статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в частині індексації орендної плати, при цьому у 2017 році відновлено застосування індексації орендної плати.

Відповідно до п. 5.3. договору орендар зобов'язується, своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату. Відшкодувати експлуатаційні витрати та витрати на утримання майна, в тому числі сплати податку на землю, незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Згідно п. 3.6. договору, орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 15 числа наступного місяця відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, враховуючи умови п. 3.6. договору, відповідач зобов'язаний був перераховувати орендну плату не пізніше 15 числа наступного місяця, тобто починаючи з 16 числа кожного місяця наступного за звітним, відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що після порушення провадження у справі відповідач здійснив оплату заборгованості у розмірі 66 968, 49 грн. (більшому ніж заявлено позивачем до стягнення), що підтверджується меморіальним ордером № 3211084011 від 09.01.2018.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі № 910/22107/17 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення основного боргу у розмірі 64 481, 05 грн., які були сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості після порушення провадження у справі, за відсутністю предмету спору.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 5 991, 58 грн. - пені за загальний період з 16.12.2016 по 21.11.2017, 13 541, 02 грн. - штрафу у розмірі 21 % від суми заборгованості, 3 077, 77 грн. - інфляційних втрат за загальний періоди з 16.12.2016 по 15.10.2017 та 901, 91 грн. - 3 % річних за загальний період з 16.12.2016 по 21.11.2017.

Відповідно до п. 3.7. договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року)

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що в останньому допущено помилки у визначенні розміру нарахування пені, оскільки проценти на неустойку не нараховуються, відповідно до ст. 550 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», проценти на суму неустойки не нараховуються в силу прямої заборони законом такого нарахування (частина друга статті 550 ЦК України), тому що неустойка не є коштами, за користування якими здійснюється нарахування процентів річних згідно із законом.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума пені в розмірі 1 314, 06 грн. (розрахунок здійснений у правовому порталі України Ліга Закон), яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за загальний період з 16.12.2016 по 21.11.2017, а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 13 541, 02 грн. - штрафу у розмірі 21 % від суми заборгованості, суд відзначає наступне.

Згідно п. 3.8. договору, у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 21 % від суми заборгованості.

Крім того, суд відзначає, що у випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі №42/252, від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011, від 09.04.2012 у справі №20/246-08 та від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі № 910/20528/15.

Судом перевірено розрахунок заявлених до стягнення з відповідача розміру штрафу, з урахуванням приписів чинного законодавства України та п. 3.8. договору, та встановлено, що сума нарахована вірно відповідно до вимог законодавства, а тому визнається обґрунтованою вимога позивача про стягнення з відповідача 13 541, 02 грн. - штрафу у розмірі 21 % від суми заборгованості.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 901, 91 грн. - 3 % річних за загальний період з 16.12.2016 по 21.11.2017, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3 % річних і встановив, що у розрахунку допущені помилки у визначенні розміру нарахування 3 % річних, за розрахунком суду, обґрунтованою є сума 3 % річних у загальному розмірі 150, 00 грн. (розрахунок здійснений у правовому порталі України Ліга Закон), яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за загальний період з 16.12.2016 по 21.11.2017, а тому вимога в цій частині також підлягає частковому задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 077, 77 грн. - інфляційних втрат за періоди з 16.12.2016 по 15.01.2017, з 16.01.2017 по 15.02.2017, з 16.02.2017 по 15.03.2017, з 16.03.2017 по 15.04.2017, з 16.04.2017 по 15.05.2017, з 16.05.2017 по 15.06.2017, з 16.06.2017 по 15.07.2016, з 16.07.2017 по 15.08.2017, з 16.08.2017 по 15.09.2017 та з 16.09.2017 по 15.10.2017, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Листом Верховного Суду України від 03.04.97 р. № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Суд зазначає, що інфляція є девальвацією грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, що збільшує суму основного боргу, який повинен існувати протягом місячного періоду прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання, інфляційні за своєю правовою природою є збільшенням суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання з причини девальвації грошової одиниці України, яка визначається офіційними державними органами за результатами економічних процесів в конкретний місяць, тобто є помісячним індексом. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, причому може мати місце як інфляція грошових коштів, так і дефляція, і коли строк виконання зобов'язання настає до 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за поточний місяць, а коли строк виконання зобов'язання - після 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за наступний місяць, але не розраховується поденний індекс інфляції.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат (у правовому порталі України Ліга Закон) та встановив, що індекс інфляції у визначені позивачем періоди 16.12.2016 по 15.01.2017, з 16.01.2017 по 15.02.2017, з 16.02.2017 по 15.03.2017, з 16.03.2017 по 15.04.2017, з 16.04.2017 по 15.05.2017, з 16.05.2017 по 15.06.2017, з 16.06.2017 по 15.07.2016, з 16.07.2017 по 15.08.2017, з 16.08.2017 по 15.09.2017 та з 16.09.2017 по 15.10.2017 відсутній, а тому вимога в цій частині не підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, суд відзначає, що відповідно до приписів ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, при закритті провадження у справі, суд також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Частиною першою статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

У відповідності до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на момент подання позовної заяви), судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збору встановлюються у розмірі 1, 5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 600, 00 грн.) та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (240 000, 00 грн.). За подання позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 600, 00 грн.).

Однак, враховуючи те, що Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі регіональної філії «Південно-західна залізниця» Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" було сплачено судовий збір у розмірі 1 600, 00 грн. (один розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб), тому відсутні підстави для повернення судового збору, у зв'язку із закриттям провадження у справі в частині основного боргу за відсутністю предмету спору, оскільки судовий збір не може бути менше ніж 1 (один) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі № 910/22107/17 закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України в частині стягнення 64 481, 05 грн. основного боргу за відсутністю предмету спору.

2. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії «Південно-західна залізниця» Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити частково.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (01001, м. Київ, вул. Госпітальна, буд. 12-Г, ідентифікаційний код - 00032129) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, ідентифікаційний код - 40075815) в особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (01601, м. Київ, вул. Лисенка, буд. 6, ідентифікаційний код - 40081221) 1 314 (одну тисячу триста чотирнадцять) грн. 06 коп. - пені, 13 541 (тринадцять тисяч п'ятсот сорок одну) грн. 02 коп. - штрафу, 150 (сто п'ятдесят) грн. 01 коп. - 3 % річних та 1 445 (одну тисячу чотириста сорок п'ять) грн. 31 коп. - судового збору.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 06.03.2018

Суддя Щербаков С.О.