Рішення № 72595596, 26.12.2017, Кам'янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області

Справа № 318/2418/17

Номер провадження №2/318/873/2017

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" грудня 2017 р. м. Кам’янка-Дніпровська

Кам’янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області у складі: судді Комишньої Н.І.; при секретарі Борисенко П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОКАР УКРАЇНА» про захист прав споживачів, визнання правочину недійсним та стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому вказує, що 31 жовтня 2017 року між ТОВ «Єврокар Україна» та ним було укладено договір фінансового лізингу № 4023 з метою придбання автомобіля ВАЗ 2110,2015року випуску . Однак вважає вказаний договір недійсним, оскільки під час укладання договору відповідач ввів його в оману, договір фінансового лізингу №4023 від 31.10.2017 року не відповідає вимогам чинного законодавства України, грубо порушує права позивача як споживача послуг, а тому підлягає визнанню судом недійсним. Тому просить визнати його недійсним та стягнути з відповідача на його користь кошти у розмірі 30000 грн.

В судове засідання позивач не з’явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, причини неявки суду не повідомив, про час і місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та в належній формі, про що свідчить повернуте на адресу суду поштове повідомлення з відміткою «отримано», а також від нього не надійшло повідомлення про розгляд справи у його відсутність, заперечень на позов не подано, тому суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів.

За загальним правилом (частина 1 статті 13 ЦПК України), суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких, відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі ч1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з’явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Зі згоди позивача та його представника суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України на підставі наявних у ній даних у відповідності зі ст.ст. 223, 247 ЦПК України, на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 31.10.2017 року між ТОВ «Єврокар Україна» (згідно договору- лізингодавець) та ОСОБА_1 (згідно договору - лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №4023.

Відповідно до п.п.1.3 п.1 вказаного договору лізингодавець зобов'язався придбати у власність предмет лізингу- автомобіль Черрі Тігго 2 та передати його в користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором, а лізингоодержувач - прийняти і належним чином використовувати предмет лізингу та у встановлений термін і в повному обсязі сплачувати лізингові та інші платежі на умовах цього договору.

Правовідносини, які виникають з договору лізингу, регулюються положеннями параграфу 6 глави 58 ЦК України, а загальні правові та економічні засади фінансового лізингу - Законом України «Про фінансовий лізинг» (далі - Закон № 723/97-ВР).

Згідно з частиною 1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до положень частини 2 статті 1 Закону № 723/97-ВР за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом (частина 1 статті 2 Закону № 723/97-ВР).

31.10.2017 року, відповідно до умов договору позивач сплатив відповідачу перший внесок у сумі 30000 грн. Проте, уважно ознайомившись с договором ОСОБА_1 виявив, що Відповідач, під час укладання договору, ввів його в оману.

Як на одну з підстав позовних вимог позивач посилається на положення ч.1, 2 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів", продавець (виконавець, виробник), не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Так, п.4 ст. 3 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено, що несправедливими є, зокрема умови договору про надання можливості продавцю, виконавцю, виробнику не повертати кошти, здійснені споживачем, у разі умови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця, виконавця, виробника у зв`язку з виконанням або не виконанням ним договору.

Даючи оцінку доводам позивача щодо невідповідності умов договору Закону України "Про захист прав споживачів" (далі - Закон № 1023-XII), суд враховує, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг (стаття 1-1).

З огляду на суб'єктний склад сторін оспорюваного договору та об'єкта зафіксованих у ньому зобов'язань, суд дійшов висновку, що Закон № 1023-XII поширюється на спірні правовідносини.

Відповідно до статті 18 Закону № 1023-XII продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Згідно із частиною 3 зазначеної статті Закону несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідно компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Відповідно до ст. 230 ЦК України зазначено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 цього кодексу), такий правочин визнається недійсним.

Відповідно до умов оспорюваного договору вартість предмета лізингу на момент укладення договору становила 11094, 62 дол. США, що за обмінним курсом долара США до гривні складало 200099 грн. з урахуванням ПДВ.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону № 723/97-ВР істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положень статті 692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог статей 638, 655, 691 ЦК України.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів.

Наведене свідчить про те, що на момент укладення договору фінансового лізингу лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань лізингоодержувача.

Відповідно до статті 16 Закону № 723/97-ВР сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

З пункту 12.1 договору вбачається, що у разі розірвання договору з ініціативи лізингоодержувача лізингодавець повертає йому лише 80% сплаченого авансового внеску.

З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку про те, що оспорюваний договір містить низку несправедливих умов, які порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до частини 5 статті 18 Закону № 1023-XII, якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

За положеннями частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписом частини 1 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

З огляду на встановлену судом несправедливість низки умов договору фінансового лізингу, що є порушенням вимог статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", та враховуючи, що відповідачем не надано доказів, що ним вчинялися будь-які дії на виконання зобов'язань за цим договором, суд відповідно до вимог частини 1 статті 215, частини 1 статті 203 ЦК України вбачає підстави для визнання цього договору недійсним в цілому.

Викладені обставини узгоджуються з правовою позицією Верховного суду України у справах № 6-330цс-16 від 08.06.2016 та у справі № 6-3020цс-15 від 11.05.2016.

Вирішуючи питання про те, які правові наслідки слід застосувати до даного договору, суд враховує, що за загальним наслідком визнання правочину недійсним, встановленим частиною 1 статті 216 ЦК України, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Враховуючи, що договір фінансового лізингу від 31.10.2017 року №4023 частково виконаний лише позивачем, з відповідача на її користь підлягають стягненню всі кошти, сплачені за недійсним правочином.

У відповідності до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи підтверджені певними засобами доказування, а тому позовну заяву необхідно задовольнити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 81, 89,263, 265, 280 ЦПК України, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про фінансовий лізинг», суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОКАР УКРАЇНА» про захист прав споживачів, визнання правочину недійсним та стягнення коштів - задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 4023, укладений 31 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРОКАР УКРАЇНА».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОКАР УКРАЇНА» (адреса: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 9 корпус 57, офіс 57/1 , код ЄДРПОУ 40481805, р/р 26007532869 в АТ «ОСОБА_2 Аваль», МФО 380805) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) 30 000 ( тридцять тисяч ) гривень, сплачених за договором фінансового лізингу № 4023 від 31 жовтня 2017 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОКАР УКРАЇНА» на користь держави судовий збір в розмірі 1280 (одну тисячу двісті вісімдесят) грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Запорізької області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте Кам’янсько-Дніпровським районним судом Запорізької області за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.

Суддя:ОСОБА_3