Постанова № 72595305, 21.02.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1339/18 Справа № 203/2105/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Макаров М.О.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.

суддів – Деркач Н.М., Петешенкової М.Ю.

при секретарі – Керімовій-Бандюковій Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2017 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 31500,50 грн. яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 16358,45 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 3853,11 грн., пені у розмірі 9312,73 грн., а також відповідно до пункту 2.1.1.7 Умов і Правил надання банківських послуг штрафів - фіксованої частини у розмірі 500 грн. та процентної складової у розмірі 1476,21 грн.

Позов мотивовано тим, що відповідно до укладеного договору від 08 жовтня 2012 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 8000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитним лімітом у розмірі 27,60% на рік, але відповідач порушила умови укладеного договору, у зв’язку із чим, станом на 11 травня 2017 року виникла заборгованість у вказаному розмірі, яку віддповідач не погашає.

Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Відповідно до п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судорустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

А згідно ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У зв’язку з цим справа підлягає новому апеляційному розгляду, але в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

ПАТ КБ «ПриватБанк» не погодився з рішенням суду першої інстанції, подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить його змінити та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно задовольнити з наступних підстав.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, рішення суду, мотивував тим, що банком не доведено укладення кредитного договору, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

З такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного з’ясування дійсних обставин справи, прав та обов’язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду не відповідає.

Так, судом встановлено, що між сторонами 08 жовтня 2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого позивач надав відповідачці кредит у сумі 8 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У порушення умов договору відповідачка зобов’язання належним чином не виконала, у зв’язку з чим станом на 11 травня 2017 року має заборгованість у розмірі 31500,50 грн. яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 16358,45 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 3853,11 грн., пені у розмірі 9312,73 грн., а також відповідно до пункту 2.1.1.7 умов та правил надання банківських послуг штрафів - фіксованої частини у розмірі 500 грн. та процентної складової у розмірі 1476,21 грн.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За правилами ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно до ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Як вбачається з кредитного договору він був укладений за волевиявленням обох сторін, про що свідчить особистий підпис відповідача в анкеті позичальника, проте остання ухилилася від виконання своїх зобов’язань по кредитному договору, що і призвело до утворення заборгованості, а тому позовні вимоги є частково обґрунтованими.

Разом з цим позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафів, колегія суддів вважає необґрунтованими, з наступних підстав.

Так, відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України.

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до Умов та правил надання банківських послуг у п. 2.1.1.7.6 зазначено, що при порушенні Клієнтом строків платежів по будь-якому із грошових зобов’язань, передбачених даним договором більше ніж на 30 днів, Клієнт зобов’язаний сплатити Банку штраф у розмірі 500 грн. та штраф у розмірі 5% від суми позову.

У той самий час, згідно з пунктом 1.1.5.20 Умов і правил надання банківських послуг передбачена сплата пені штрафів, як виду цивільно-правової відповідальності за правопорушення, зокрема - несвоєчасне повернення кредиту, процентів за користування кредитом та комісій.

А згідно п. 1.1.5.23 та п. 2.1.1.12.7.2. цих Умов передбачено пеню, як виду цивільно-правової відповідальності за правопорушення, зокрема за прострочку сплати заборгованості по кредиту, тобто несвоєчасне повернення кредиту.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня в цьому разі є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, а тому підстави для стягнення штрафів відсутні.

Таким чином, позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягають частковому задоволенню, а тому необхідно стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу в розмірі 29524 грн. 29 коп., яка складається з: 16358 грн. 45 коп. – заборгованість за кредитом, 3853 грн. 11 коп. – заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 9312 грн. 73 коп. – пеня, у задоволенні позову в частині стягнення штрафів необхідно відмовити.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 08 жовтня 2012 року ОСОБА_2 стала клієнтом ПАТ КБ «ПриватБанк» ідентифікувавшись та ознайомившись з Умовами та Правилами надання банківських послуг, підписавши Анкету-Заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», згідно якої отримала кредитну картку «Універсальна картка», на яку були зараховані в кредит грошові кошти у розмірі 8000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Тобто між сторонами було укладено кредитний договір.

Щодо зміни кредитного ліміту банк керується п. 2.1.1.2.3, п.2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.

Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь якого розміру Кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п.2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», затверджених наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010 року та «Тарифами Банку» складає між нею та банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому «Тарифами Банку» з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується п.2.1.1.12.6 «Правил користування платіжною карткою». Позивач свої зобов’язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці кредит у розмірі, встановленому договором.

А відповідно до п.2.1.1.5.5 Умов та Правил надання банківських послуг, - позичальник зобов’язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Однак, відповідачка своєчасно не надала банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, у зв’язку з чим виникла вказана вище заборгованість.

Проте суд першої інстанції на вказане уваги не звернув.

Крім того, суд першої інстанції при ухваленні рішення, як підставу для відмови в задоволенні позову, послався на правову позицію, яка викладена в постанові Верховного Суду України по справі №6-16цс15 від 11 березня 2015 року.

Проте, як вбачається із вказаної правової позиції, мова в ній йде про збільшення Банком строків позовної давності, згоду на яке відповідач не давала та не підписувала, а також викладена правова позиція щодо строків позовної давності. Проте у даній справі розглядаються інші правовідносини, ніж ті, що викладені у цій правовій позиції.

За таких обставин, вказана правова позиція до даних правовідносин застосуванню не підлягає.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що підстави для відмови в задоволенні позову відсутні, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду – скасуванню, а позов Банку- частковому задоволенню.

Крім того, у зв’язку з задоволенням апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне стягнути, відповідно до ст. 141 ЦПК України, із відповідача на користь позивача всі судові витрати, які понесені останнім у зв’язку із розглядом цієї справи.

Керуючись ст.147, п.3 розділом ХІІ Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» – задовольнити.

Заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2017 року – скасувати.

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (іпн. НОМЕР_1) на коритись Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № б/н від 08 жовтня 2012 року у сумі 29524 грн. 29 коп., яка складається з: 16358 грн. 45 коп. – заборгованість за кредитом, 3853 грн. 11 коп. – заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 9312 грн. 73 коп. – пеня.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (іпн. НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) судовий збір у сумі 3360 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її приняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлений 02 березня 2018 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді Н.М. Деркач

ОСОБА_3